Порядок укладання міжнародного економічного договору

Підставою для виникнення відносин між державами, міжнародними організаціями є укладення між ними різних міжнародних договорів (угод). Вони мають величезне значення у справі організації міжнародного співробітництва, виступають важливим джерелом міжнародного права і засобом формування мирних відносин між державами, націями незалежно від відмінностей державного чи суспільного устрою.

23 травня 1969 року була підписна (набрала чинності 27.01.1980 р.) Віденська Конвенція про право міжнародних договорів, яка регламентує широкий спектер питань, пов”язаних з укладенням, набранням чинності, застосування міжнародних договорів та інших питань.

Здійснюючи підготовчу роботу щодо укладення договорів, слід передусім з”ясувати інтереси сторін, щоб потім чітко їх відбити у смісті контракту.

При формулюванні умов договору слід намагатися по можливості знизити ризик витрат у випадку невиконання догвоорівних зобов”язань партнером, а для цього необхідно мати відповідну інформацію про його платоспроможність та комерційну репутацію. Потрібно передбачити і варіанти порушення зобов”язань з боку контрагента, а також шляхи захисту своїх інтересів. Вживаючи заходи щодо зниження непедбачених негативних наслідків з боку іноземного партнера (контрагента), перед укладанням договору слід проаналізувати свої можливості, щодо виконання належним чином своїх майбутніх зобов”язань.

Детальна розробка і погодження умов договору вимагає значних затрат часу, тому зазвичай використовуються типові контракти , в яких закріплені положення, які потребуюють у кожному конкретному випадку подальшої спеціалізації.

При укладані контрактів важливим є вибір країни, право якої може бути використаним для регулювання відносин між сторонами. Це може бути (за взаємної згоди) право країни, яка представлена однією із сторін, або право інших держав, якщо виникаю суттєві суперечності в правових нормах країн, що укладають договір. Так наприклад можуть використовуватись загальні умови Європейської економічної комісії, які включають зміст правових норм таких країн, як : Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Італія, Голландія, Норвегія, ФРН, Фінляндія, Швеція і Швейцарія.

Важливе значення при укладанні зовнішньоекономічних договорів має тлумачення тих термінів, які в них використовуються. Так у ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” деється визанчення типових термінів (таких як валютні кошти, демпінг, експорт, імпорт, квоти, ліцензії, митне регулювання), які вживаються в процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Реальність протоколів, листів про наміри, меморандумів, угод, то їх обов”язковість залежить від того, як до цього відносяться строни, які ці документи підписали. Найкращим варіантом оформленні договірних відносин вважається, коли зовнішньоекономічна угода оформляється одним документом (договором, контрактом) або іншими документами, що підписуються одночасно. Але в багатьох випадках такі угоди укладаються через пошту, телегрф, телефакс, що викликає певні непорозуміння.

Як правило, в укладенні договорів беруть участь дві сторони:

- Оферент (сторона, яка виступає з пропозицією укласти договір);

- Акцептант (сторона, яка повинна дати згоду на укладення договору).

При укладанні договору про зовнішньоекономічну діяльність слід дотримуватись встановлених законодавством вимог, інакше договори будуть вважатися недійсними. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” суб”єкти насамперед повинні бути здатними укладати такий договір. При складанні його тексту вони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій.

Зовнішньоекономічний договір укладається в письмовій формі (якщо інше не передбачене законодавством або міжнародним договором України), підписує договір особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено на це відповідним документом, виданим за підписом керівника.

Права та обов”язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаютьсмя правом місця її укладання, якщо сторони не передбачили. За вісутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватися до зовнішньоекономічних договорів, застосовується право країни, де засноване або має основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі – продажу, наймодавцем –у договорі майнового найму, ліцензіаром – у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; експедитором – у догворі транспортно – експедиційного обслуговування; страхувальником – у договорі страхування; кредитором – у договорі кредитування; дарувальником – у договорі дарування; поручителем – у договорі поруки; заставником – у договорі застави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів.	\|	Забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.