• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІІІ. Дохідні показники

Валова рентабельність продажу продукції (товарів, робіт, послуг) () розраховується як відношення валового прибутку до чистого доходу підприємства:

(5.30)

Він показує розмір валового прибутку, який одержується з 1 грн. доходу від продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Чиста рентабельність продажу продукції (товарів, робіт, послуг) () розраховується як відношення чистого прибутку до чистого доходу:

, (5.31)

Він показує, у якій мірі обсяг реалізації продукції забезпечує одержання чистого прибутку підприємства.

Рентабельність доходу від операційної діяльності () розраховується як відношення фінансового результату від операційної діяльності до доходів від операційної діяльності ():

(5.32)

Цей показник характеризує дохідність капіталу від основної діяльності.

Показники рентабельності доцільно розраховувати як в цілому для підприємства, так і за його структурними підрозділами, окремими напрямами діяльності та видами продукції.

Після розрахунку показників рентабельності необхідно вивчити динаміку їх змін, виконання плану за їх рівнем та провести міжгосподарські порівняння з підприємствами-конкурентами

5.7. Особливості формування фінансових результатів підприємств гірничо-металургійного комплексу

Особливий характер під час оцінювання прибутковості має галузева належність підприємств. У процесі формування ринкових відносин характерною особливістю управління підприємствами гірничо-металургійного комплексу (ГМК) є підвищення вимог до ефективності та якості виробництва.

Проведені на підприємствах ГМК процеси приватизації та реструктуризації спричинили, у свою чергу, зміну структури управління і зацікавленість власників у кінцевих фінансових результатах. Проте, необхідно провести раціональну організацію виробництва, поліпшити матеріально-технічну базу та соціальну забезпеченість працівників, забезпечити наявність оборотних коштів.

Аналіз підсумків роботи гірничорудних підприємств за минулі роки свідчить про кризовий стан у галузі. З’ясовано, що основними наслідками різкого зниження обсягів виробництва є:

Ø збитковість та критичний фінансовий стан підприємства;

Ø прогресуюче відставання розкривних робіт і, як наслідок, зменшення виробничих потужностей підприємств;

Ø значний знос основних засобів праці, технічно та морально застарілі технології й обладнання;

Ø різке зменшення капітальних вкладень на підтримання виробничих потужностей та поновлення основних засобів;

Ø екологічні проблеми, накопичені за роки існування галузі;

Ø неконкурентоспроможна якість товарної продукції та висока собівартість.

Для подолання кризи, що склалася на підприємствах з видобутку залізної сировини, керівництвом Державної акціонерної компанії «Укррудпром», в яку увійшли ВАТ «Північний ГЗК», ВАТ «Південний ГЗК», ВАТ «Центральний ГЗК», ВАТ «Інгулецький ГЗК», ВАТ «Криворізький ЗРК» та ВАТ «Суха балка», у 1999 році було розроблено низку заходів, які дали змогу стабілізувати стан виробництва та істотно поліпшити фінансово-економічні показники роботи цих підприємств. Насамперед, було розроблено систему заходів щодо зменшення питомих витрат енергоресурсів і матеріалів, зниження собівартості продукції з метою підвищення прибутку на підприємствах компанії.

Найвагомішою для стабілізації фінансово-економічної діяльності підприємств галузі стала розробка Державної програми розвитку та реформування гірничо-металургійного комплексу на період до 2011 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 р. №967. У розробленні проекту Програми, що проводилося керівництвом Мінпромполітики, взяли участь підприємства й об’єднання галузі, науково-дослідні та проектні організації ГМК.

З метою створення умов, необхідних для проведення реструктуризації гірничорудних підприємств, покращення їх фінансового стану, подолання кризової ситуації у гірничо-металургійному комплексі України, з 1 січня 1999 до 1 січня 2002 року проводився економічний експеримент. Перелік підприємств, які брали участь в економічному експерименті, затверджено Кабінетом Міністрів України.

На етапі реструктуризації підприємств з підземним видобутком руди передбачалось виконання таких заходів:

Ø реструктуризація державного об’єднання «Кривбасруда» шляхом ліквідації неприбуткових шахт;

Ø реструктуризація державного рудоуправління ім. Кірова;

Ø передача об’єктів соціальної інфраструктури підприємств, що реструктуризуються, на баланс місцевого самоврядування;

Ø створення на базі майна шахт, які підлягають ліквідації, державного управління «Кривбасгідрозахист»;

Ø корпоратизація прибуткових шахт і реорганізованих у процесі реструктуризації підприємств.

Етап реструктуризації підприємств з відкритим способом видобутку залізної руди передбачав наступні заходи:

Ø об’єднання державного Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату з металургійним комбінатом «Криворіжсталь» та Криворізьким коксохімічним заводом;

Ø корпоратизацію і подальшу приватизацію гірничо-збагачувальних комбінатів за умови закріплення у державну власність контрольних (51%) пакета акцій ВАТ «Північний ГЗК», ВАТ «Центральний ГЗК», «Інгулецький ГЗК» і блокуючого (25,78%) пакета акцій ВАТ «Південний ГЗК»;

Ø передача об’єктів соціальної сфери на баланс місцевого самоврядування;

Ø виведення зайвих потужностей і проведення за рахунок залучених коштів реконструкції та технічного переобладнання з метою збільшення випуску конкурентоспроможної продукції. Законом України №43-322/4 від 29.01.1999 р. «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України» було передбачено внесення доповнень до деяких законів України стосовно надання пільг підприємствам-учасникам експерименту, а саме щодо:

- зменшення ставки податку на прибуток підприємств, які брали участь в експерименті до 30% від діючої (різниця надходження коштів, яка утворилася від зміни ставки, спрямовувалася на поповнення оборотних коштів підприємства);

- використання 70% коштів від збору за забруднення навколишнього середовища на виконання власних природоохоронних заходів, залишок - 30% розподілявся між місцевими, обласними і державними фондами охорони навколишнього середовища;

- нарахування пені за невчасну сплату податків і зборів на період проведення економічного експерименту у розмірі 50% від ставок, установлених Законом (пеня й штрафи, нараховані й не внесені до бюджету на 01.01.1999 р., були скасовані);

- підприємства, які беруть участь в експерименті, сплачують суму в Державний інноваційний фонд у розмірі 50% від ставки, передбаченої законодавством України;

- дозволу Державній податковій адміністрації надавати відстрочку щодо сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (у межах їх компетенції) терміном до 36 місяців;

- надання пільг стосовно податку на додану вартість.

Дію експерименту було продовжено до кінця 2003 року. Проведення економічного експерименту значною мірою вплинуло на фінансовий стан гірничорудних підприємств, що виявилось у зростанні рівня їх рентабельності до 10,1%.

Стан галузі міг бути кращим, якби не істотний податковий тиск. Разом із загальними для всіх галузей податками гірничорудні підприємства сплачують податки за право користування надрами, на відтворення мінерально-сировинної бази, за складування промислових відходів та забруднення навколишнього середовища. Отже, під час визначення рівня оподаткування не враховуються такі специфічні особливості гірничорудних підприємств, як висока фондомісткість і трудомісткість.

В умовах ринкової економіки стан гірничорудних підприємств визначається такими основними чинниками: природними умовами, цінами на сировину й енергію та податками. Аналіз стану гірничорудних підприємств ДАК «Укррудпром» та ринків збуту свідчить про відсутність можливостей відновлення минулих обсягів видобутку, збагачення та реалізації залізорудної продукції.

Адже, для того щоб збільшити виробництво товарної залізної руди, наприклад у Криворізькому басейні, до 45,6 млн т, що має забезпечити прогнозні обсяги експорту і потреби внутрішнього ринку в сировині, нині необхідно інвестувати на відновлення основних засобів праці гірничорудних підприємств суму, еквівалентну 190 млн доларів США на рік, що вдвічі більше від вкладених у 2000 р. коштів. Витрати на ці заходи зростають із збільшенням рівня глибини розкриття родовищ корисних копалин та погіршення гірничо-геологічних умов видобутку.

Усе це свідчить про необхідність зміни економічної та технічної політики розвитку підприємств Криворізького басейну з метою підвищення якості та конкурентоспроможності їхньої продукції. На сьогодні конкурентоспроможною є залізорудна продукція з вмістом заліза 67-68% і кремнезему менше ніж 4-5%. Таким чином, для прогресивного напряму розвитку гірничорудних підприємств, потрібно вирішити низку проблем:

Ø завершити реструктуризацію галузі;

Ø закінчити будівництво раніше розпочатих об’єктів та реконструкцію діючих виробництв;

Ø вивести з експлуатації морально застарілі та фізично спрацьовані агрегати;

Ø вирішити злободенні соціальні проблеми;

Ø зберегти експортний потенціал галузі;

Ø зменшити податковий тиск на гірничо-збагачувальні підприємства;

Ø підвищити конкурентоспроможність товарної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

Ø створити сприятливий інвестиційний режим;

Ø удосконалити систему управління загалом гірничо-металургійного комплексу України;

Ø створити міцну базу гірничого машинобудування, яка б забезпечила високопродуктивним вітчизняним обладнанням.

Нестача власних оборотних коштів на підтримання діючих потужностей і заміну фізично й морально зношеного технологічного обладнання, знос якого становить 75-90%, призводить, зокрема, до несвоєчасного введення в експлуатацію очисних блоків та панелей, а також до втрат виробництва. Останніми роками причиною близько 50% втрат є відсутність кондиційної сировини і 25% - через незадовільний стан технологічного обладнання. Аналіз гірничо-капітальних робіт (ГКР) показує, що на більшості шахт відставання робіт з будівництва нових, замість горизонтів, які вибули, становить 2-4 роки. Невиконання ГКР у планові строки призведе до зменшення запасів на діючих горизонтах і зниження обсягів видобутку. Незважаючи на зниження обсягів товарної продукції, реалізація прийнятих технічних рішень дала змогу підвищити ефективність виробництва і зберегти ринки збуту. Вважається, що інтенсивна експлуатація Криворізького басейну призвела до повного відпрацювання запасів природно багатих залізних руд у центральній частині їх залягання. Видобуток магнетитових кварцитів підземним способом, за низьких обсягів виробництва і нестачі власних обігових коштів, став неефективним, а його фінансування за рахунок прибуткових шахт – неможливим.

Гірничо-металургійна галузь, до якої належать гірничорудні підприємства, посідає основне місце у виробничій сфері держави, у промисловому та експортному потенціалі країни. Її частка становить близько 22% усього промислового виробництва України та приблизно 63% її експорту. Водночас, у гірничо-металургійному комплексі, як і в інших базових галузях економіки, є багато невирішених проблем. У зв’язку з недостатньою якістю українська металопродукція, яку виробляють здебільшого на застарілому обладнанні, експортується за цінами на 20-30% нижче за ціни на метал сучасних зарубіжних заводів. Експорт металопродукції за заниженими цінами був зумовлений необхідністю виходу України на нові зовнішні ринки. Унаслідок цього у галузі дуже повільно проводяться роботи щодо виведення з експлуатації надлишкових потужностей, приведення чисельності працівників до співвідношення з обсягами виробництва. Для вирішення невідкладних проблем металургії потрібні рішучі заходи. Загальна стратегія має бути спрямована на підтримання експортного потенціалу гірничо-металургійного комплексу з метою забезпечення валютних надходжень в Україну, підвищення конкурентоспроможності продукції, шляхом зменшення її собівартості, проведення реструктуризації підприємств та оновлення виробничих фондів. Реструктуризація галузі повинна відбуватися ліквідацією потенційно збиткових підприємств, виведенням з експлуатації недіючих потужностей, розширенням номенклатури товарної продукції, застосуванням у виробництві нових, високопродуктивних, енергозберігаючих й екологічно чистих технологій та обладнання.

Слід зазначити, що реалізація залізорудної продукції Криворізького басейну на світовому ринку ускладнюється гострою конкурентною боротьбою з такими країнами-виробниками, як Швеція, Бразилія, Австралія, а останнім часом до цих поставників можна прирахувати і Росію. Обігнати ці держави за якістю та вартістю продукції навряд чи буде можливим на сучасному етапі. Пояснити це можна насамперед обсягами запасів та якістю залізних руд, а також гірничо-геологічними умовами розробки родовища.

На тлі ринкових відносин між споживачами та постачальниками-виробниками залізорудної продукції слід наголосити та тому, що зарубіжні гірничорудні підприємства оснащені сучасним високопродуктивним обладнанням. Оптимізація виробництва здійснюється із застосуванням комп’ютерної техніки. На жаль, українські гірничо-збагачувальні підприємства не мають фінансових можливостей, достатніх для придбання гірничої техніки, яка відповідає сучасним вимогам. Цей недолік може бути компенсовано створенням та впровадженням технологічних схем, які забезпечать зниження витрат виробництва до рівня, досягнутого закордонними конкурентами, що домінують нині на ринку залізорудної продукції. Щодо якості товарної залізорудної продукції, то цей показник на сучасному етапі може бути досягнуто застосуванням селективної виїмки родовищ та вдосконаленням методів збагачення видобутої руди, пошуку раціональної компонентної суміші на стадії підготовки сировини до металургійного переділу. Крім того, потрібно прискорити переробку відходів збагачувальних фабрик у корисний продукт там, де це не тільки екологічно, а й економічно вигідно. Поліпшення фінансового стану підприємств потребує як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Слід зазначити, що основними показниками, які характеризують виробничо-господарську діяльність підприємств є прибуток і рентабельність. Саме підвищення прибутковості гірничорудних підприємств дасть змогу одержати внутрішні джерела фінансування для поліпшення фінансового стану. Динаміку фінансових результатів діяльності гірничорудних підприємств ДАК «Укррудпром» за період 2005-2006 рр. наведено у табл. 5.6-5.8.

З розрахунків видно, що ситуація стабілізується. Це деякою мірою пов’язано, як раніше було вказано, з участю підприємств гірничо-металургійного комплексу в економічному експерименті. Завдяки зменшенню податкового тиску на прибуток підприємств вони змогли залишати частину прибутку на поповнення оборотних коштів. Це значно вплинуло на подальше збільшення суми прибутку від операційної діяльності та зміцнення фінансового стану.

Прибуток як фінансовий результат діяльності підприємства перебуває під прямим впливом доходів і витрат. Крім збільшення обсягу реалізації, резервами зростання прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції, зменшення енергоємності та матеріаломісткості виробництва, трудових витрат, удосконалення структури продукції, яку виробляють, та поліпшення її конкурентоспроможності. У динаміці витрат на одиницю виробленої продукції в середньому для промисловості та окремо за кожним ГЗК Криворіжжя спостерігається поступове зменшення суми витрат на одиницю виробленої продукції, проте сума витрат залишається значною. Найбільш негативним щодо цього був 1999 р., оскільки витрати на одиницю виробленої продукції свідчать про збитковість Північного ГЗК та Центрального ГЗК. Слід зазначити, що розмір і структура витрат значно впливають на процес формування прибутку підприємств, тому підприємствам необхідно розглядати стратегічні напрями зменшення частки витрат у виробленій продукції. Отже, проведений аналіз дозволив виявити основні чинники та умови формування прибутку на підприємствах ГМК. Чинниками, що впливають на формування прибутку, є організаційна структура комбінатів, розміри підприємств, їх географічне розташування, види продукції, яку виробляють, розташування ринків збуту продукції, питома вага реалізованої продукції у національному продукті та інші. Велике значення для формування прибутку має державно-правове регулювання діяльності підприємств ГМК. Зокрема, можливість реалізації продукції на експорт з пільгами щодо податку на додану вартість, пільгове оподаткування прибутку у період участі підприємств в економічному експерименті тощо. Постійна зміна умов економічної діяльності підприємств, правового механізму регулювання, відносин з конкурентами та органами влади впливає на поведінку самих суб’єктів економічної діяльності. Ці процеси не оминули підприємства ГМК. Після проведення приватизації замість зруйнованої системи старих господарських зв’язків сформувалась нова система конкурентної та технологічної взаємодії металургійних підприємств.

Специфіка галузі така, що основною виробничою одиницею є підприємство з надвеликими виробничими потужностями. Тому фактично галузь формують кілька підприємств – індустріальних гігантів. Це створило сприятливі умови для створення фінансово-промислових груп як з вертикальним, так і з горизонтальним об’єднанням. Наслідком цього є те, що фінанси підприємств ГМК не можна розглядати окремо від інтересів їхніх власників. Ці інтереси вище від інтересів розвитку конкретного підприємства й орієнтовані на максимізацію фінансового потенціалу групи. Тому і ставлення до прибутку, як до універсальної характеристики ефективності роботи підприємства, теж змінюється. Важливим кроком у вирішенні економічних проблем підприємств ГМК України має стати правове та законодавче забезпечення виробництва та збуту продукції відповідно до змін умов на внутрішньому і зовнішньому ринках, проведення їх реструктуризації.

Лекція № 14. Тема: «Ціноутворення».

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
6. Аналітичні показники ряду динаміки.
7. Аналітичні показники ряду динаміки.
8. Базисні показники
9. Вартісні показники обсягу виробництва.
10. Вартісні показники продукції сільського господарства
11. Види і показники зношення основних фондів
12. Види і показники собівартості.

Переглядів: 774