• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Іноземні інвестиції.

Інноваційні інвестиції.

Інтелектуальні інвестиції.

Реальні інвестиції.

Фінансові інвестиції.

Форми інвестування

*******

1. Одним із найпоширених видів інвестицій є фінансові інвестиції – це вкладання коштів або інших активів у фінансові операції та фінансові інструменти, серед яких превалюють цінні папери, з метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Фінансові інвестиції характеризуються певними особливостями, основними з яких є:

1) використання у двох напрямах: перший — отримання додаткового інвестиційного доходу у процесі користування вільними грошовими активами; другий — їх протиінфляційний захист;

2) надання суб’єкту підприємницької діяльності вибору широкого діапазону інструментів інвестування за шкалою «дохідність — ризик» та «дохідність — ліквідність»;

3) виходячи з багатогранної інфраструктури фінансового ринку, пильніший та змістовніший моніторинг у процесі фінансового інвестування.

Суб’єкт підприємницької діяльності може здійснювати фінансове інвестування у таких формах:

· вкладення капіталу до статутних фондів спільних підприємств;

· вкладення капіталу у прибуткові види грошових інструментів;

· вкладення капіталу у прибуткові види фондових інструментів.

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

–інвестиційні операції з традиційними фінансовими інструментами;

–придбання похідних цінних паперів (деривативів);

–депозитні операції;

–пайова участь у спільних підприємствах.

Згідно з Законом України “Про цінні напери та фондовий ринок” фінансові інструменти – це цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) в разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно призводять до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства та фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Фінансові інструменти поділяють на:

v фінансові активи, які поєднують: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

v фінансові зобов’язання, які містять фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу, та інші фінансові зобов'язання;

v інструменти власного капіталу – це прості акції, частки та інші види власного капіталу;

v похідні фінансові інструменти – це ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

Основою фінансових інструментів є цінні папери – це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), та власника, та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передавання прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Усі цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) Пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати.

2) Боргові цінні папери – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До боргових цінних паперів належать:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

д) ощадні (депозитні) сертифікати;

е) векселі.

3) Іпотечні цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечений іпотечним покриттям (іпотечним пулом), та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів належать:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні:

г) сертифікати фонду операцій із нерухомістю.

4) Приватизаційні цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) Похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний із правом па придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

6) Товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Основними формами цінних паперів є:

• бездокументарна – це здійснений зберігачем обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір;

• документарна – це паперова форма цінного паперу, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими паперами.

Отже, цінний папір – це грошовий документ, що засвідчує право власності або відносини позики по відношенню до емітента, який може самостійно обертатись на ринку і бути об’єктом купівлі-продажу. Крім того, цінні папери являються одним з джерел залучення капіталу для здійснення інвестицій.

До найбільш розповсюджених цінних паперів відносяться: акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, казначейські та комерційні векселі.

Акція – це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, у т. ч. право па отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також право на управління акціонерним товариством. В залежності від емітентів цінні папери класифікуються як державні, приватні і міжнародні. В залежності від способу виплати доходів можна виділити цінні папери з фіксованим і плаваючим доходом. Акції поділяються на два основні види: прості і привілейовані. Основна відмінність привілейованих акцій від простих полягає у тому, що по ним встановлюється гарантований, фіксований процент доходу. В залежності від способу реєстрації цінні папери можуть бути іменними і на пред’явника. На ринку цінних паперів акції продаються по ціні, яка склалась під впливом попиту і пропозицій на ці акції, і яка, як правило, відрізняється від їх номіналу.

Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Таким чином, емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду.

Облігація – це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. На відміну від акцій облігації не дають права власності, однак їх власники отримують стабільний доход у виді процента. По видам емітентів можна виділити облігації корпорацій і державні. В залежності від характеру обігу облігації поділяються на звичайні і конвертовані, що дає можливість обміняти їх на акції того ж емітента. Крім того, облігації можуть бути виграшними, такими що погашаються однією сумою або частинами, з правом довгострокового погашення, індексованими відносно інфляції.

Казначейські зобов’язання – це державні цінні папери, що розміщуються добровільно серед населення, які підтверджують внесення їх власниками грошових коштів у бюджет і дають право на отримання фіксованого доходу у вигляді процентів на протязі всього терміну володіння цими паперами.

Ощадні сертифікати банків – це письмове свідоцтво кредитної установи про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання через певний час суми внеску і процентів по ньому.

Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя.

Ринок, що забезпечує мобілізацію, розподіл і перерозподіл тимчасово вільних коштів називається фінансовим ринком. Ринок цінних паперів являється частиною фінансового ринку, який охоплює як кредитні відносини, так і відносини співвласності.

*******

2.Економічні ресурси, які направляються на збільшення реального капіталу суспільства (розширення або модернізацію виробничого процесу) називають реальними інвестиціями. Реальні інвестиції – це вкладання коштів в реальний (основний та оборотний) капітал, спрямоване на приріст виробничих фондів та матеріально-технічних запасів.

На відміну від фінансових реальні інвестиції повністю направляються на збільшення реального капіталу, тобто в основний і оборотний капітал.

До реальних інвестицій відносяться:

1) заново створені, реконструйовані і модернізовані основні виробничі і невиробничі засоби;

2) вся сукупність оборотних засобів;

3) інвестиції у новації, інтелектуальні і духовні цінності;

4) майнові права користування землею, іншими природними ресурсами та об’єктами власності.

Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій:

§ інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничому циклі;

§ інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюються за рахунок частини національного доходу або за рахунок фонду чистого нагромадження.

Інвестиції оновлення разом з інвестиціями розширення являють собою валові інвестиції.

У міжнародній практиці застосовують такі показники, що характеризують інвестиції у виробничі фонди:

1. обсяг інвестицій, тобто вартісний вираз капіталу, що вкладається;

2. норма інвестицій — відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту (ВНП) чи валового внутрішнього продукту (ВВП). ВНП являє собою сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг як у межах країни, так і за її межами, а ВВП — сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг у межах країни;

3. коефіцієнт приросту капіталоємності характеризує ефективність інвестицій та ефективність нагромадження. Показник визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період;

4. нагромадження — використання частини національного доходу на розширене відтворення. Являє собою приріст основних фондів, матеріально-технічних запасів, невиробничих фондів, а отже, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг.

У країнах з ринковою економікою значення наведених показників відрізняється залежно від рівня розвитку країни, стану її економіки у поточний період.

Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції, спрямовані у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів, здійснюються у формі капіталовкладень.

Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства, будівництво об’єктів усіх галузей соціальної сфери та виконання проектних і геолого-розвідувальних робіт. Таким чином, об’єктами капіталовкладень виступають виробничі основні фонди, оборотні фонди (матеріально-виробничі запаси), основні фонди невиробничого призначення, а також витрати на відтворення основних фондів.

Капіталовкладення виконують три основні функції:

1) забезпечують приріст нових основних фондів;

2) покривають витрати на основні фонди, що вибувають з експлуатації;

3) створюють необхідний запас для безперервності будівництва об’єктів на майбутній період.

За джерелами фінансування капітальні вкладення поділяються на централізовані і децентралізовані. Джерелами централізованих капіталовкладень виступають кошти держбюджету і державні кредити. Децентралізовані капіталовкладення – це такі, що здійснюються за рахунок громадських, кооперативних й інших організацій та індивідуальних інвесторів.

За формами відтворення можна виокремити такі види капіталовкладень:

ü нове будівництво — створення виробничих потужностей за новими проектами на нових площах. Сюди належить будівництво філій діючих цехів підприємств, окремих виробництв, які після завершення будівництва переводяться на окремий баланс;

ü розширення виробництва. При цьому здійснюється будівництво нових підрозділів і розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення;

ü реконструкція виробництва — переобладнання діючих цехів виробництв, яке здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому;

ü технічне переоснащення — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих ділянок цехів, виробництв за допомогою механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадження прогресивної технології та ноу-хау, заміни фізично зношеного та морально застарілого обладнання.

Структура відтворення капіталовкладень визначається на основі процентного співвідношення витрат, спрямованих на нове будівництво, розширення, ремонт і технічне переоснащення. За складом витрат капіталовкладення поділяються на ті, що спрямовані на: * будівельно-монтажні роботи; * обладнання, інструмент, інвентар, які належать до основних фондів; * проектно-пошукові та інші види робіт. Зазначені види витрат складають технологічну структуру капіталовкладень.

*******

3.Однією зі складових інвестиційного ринку є ринок інтелектуальних товарів і послуг. Об’єктом цього ринку виступає особливий товар — інтелектуальна власність індивідуума чи колективу. Звідси — дві форми інтелектуальної власності: індивідуальна і колективна. Крім того, інтелектуальна власність може бути розподілена на кілька видів:

- виключна власність — запатентована чи захищена авторським правом;

- інформаційна власність — у вигляді надбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Вона не має правового захисту та реалізується у вигляді інформаційних послуг на контрактній основі через вивчення, освіту чи публікацію;

- ліцензійна власність — у вигляді придбаних інвестором прав власності чи користування, які фіксуються ліцензіями.

Можна виокремити ще один вид інтелектуальної власності, який не може бути запатентований, оскільки його авторами можуть виступати кілька індивідуумів чи колективів. Така власність має властивість швидко перетворюватися з виключної на суспільне надбання. Прикладом її слугують окремі ідеї та пропозиції, які реалізуються у законодавчих та нормативних актах, втрачаючи при цьому авторство. З метою захисту прав на таку власність автори користуються послугами спеціальних реєстраційних фірм, що фіксують пріоритет. Інший спосіб захисту такої власності — спосіб першої публікації.

Об’єкти інтелектуальних інвестицій класифікуються за видами інтелектуальної власності. В першу чергу це винахід, корисна модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг.

Винахід (корисна модель) — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Право власності на винахід засвідчується патентом терміном дії 20 років, корисна модель патентується на 5 років з можливим подовженням терміну ще на 3 роки.

Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, малюнок, ін. Патенти на промислові зразки видають терміном на 10 років з можливим подовженням терміну ще до 5 років.

Знак для товарів і послуг — це позначення, за яким товари та послуги одних виробників відрізняються від товарів та послуг інших. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на термін 10 років з можливим наступним періодичним подовженням щоразу на 10 років.

В Україні об’єкти інтелектуальної власності реєструються у Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України).

Об’єктами інтелектуальної власності можуть бути також: наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальної техніки, художні твори тощо.

Залежно від виду інтелектуальна власність по-різному реалізується на ринку інтелектуальних товарів і послуг. У більшості випадків інтелектуальні товари та послуги стають об’єктом інвестицій, однак вони можуть бути реалізовані й на споживчому ринку. Інвестор придбаває інтелектуальні товари та послуги для використання в інвестиційній (підприємницькій) діяльності з метою подальшого отримання доходу. Тому вкладення в інтелектуальну власність можуть носити назви інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції здійснюються у вигляді:

ü придбання виключних прав користування — купівля патентів, ліцензій на винахід, промислові зразки, товарні знаки;

ü придбання інформаційних послуг через наймання різного роду спеціалістів — вчених і практиків за контрактом чи у вигляді разового придбання інформаційних послуг (консультування, експертиза, рекомендації та ін.);

ü придбання науково-технічної продукції, тобто інтелектуальних товарів у матеріальній формі (проектно-кошторисної документації, програм, методик, ноу-хау);

ü вкладень у людський капітал, тобто витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кадрів, навчання тощо.

Фінансування інтелектуальних інвестицій може здійснюватися за рахунок трьох джерел: бюджетних асигнувань і коштів державних підприємств; приватно-підприємницького капіталу; спонсорських коштів, субсидій окремих фірм чи приватних осіб.

Посередницькі функції на ринку інтелектуальних товарів і послуг здійснюють брокерські фірми та науково-консультаційні центри, що розпоряджаються банками даних про найновіші винаходи, промислові зразки, науково-технічні розробки, які захищені патентами та ліцензіями, інші інтелектуальні товари і послуги. Такі фірми мають також банки даних про дипломованих спеціалістів, які можуть залучатися до здійснення того чи іншого інвестиційного проекту на контрактній основі.

*******

4.Інноваційна діяльність виступає однією з форм інвестування, яке у даному разі здійснюється з метою впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

· випуск та розподіл принципово нових видів техніки і технологій;

· прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

· реалізацію довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності витрат;

· фінансування фундаментальних досліджень з метою здійснення якісних змін у системі продуктивних сил країни;

· розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які спрямовані на покращення економічного та екологічного стану.

Під інноваціямирозуміють вкладення інвестиційного капіталу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних покращень підприємницької (виробничої) діяльності.

Основною метою вкладення інвестиційного капіталу в новації є якісне або кількісне покращення підприємницької чи виробничої діяльності.

Крім того, залежно від конкретної мети інвестора розрізняють такт типи інновацій:

• товарна інновація – введення нового продукту;

• технологічна інновація – введення нового методу виробництва;

• ринкова інновація – створення нового ринку товарів або послуг;

• маркетингова інновація – освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;

• управлінська інновація – реорганізація структури управління;

• соціальна інновація – впровадження заходів щодо покращення життя населення;

• екологічна інновація – впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Основними етапами розвитку інноваційної діяльності є:

1) розробка комплексного соціально-економічного та науково-технічного прогнозу розвитку країни на довгострокову перспективу;

2) довготермінове прогнозування;

3) формування переліку стратегічних напрямів і державних програм, що пов’язані з нововведеннями в найважливіших секторах економіки та соціального розвитку, таких як харчова та оздоровча сфери, фармакологія, будівельні матеріали та технології, товари народного споживання, екологія та ін.;

4) створення системи органів регулювання інноваційної діяльності, починаючи зі структур загальнонаціонального рівня та створення органів, які забезпечують контроль і реалізацію певних рішень на всіх рівнях управління;

5) формування мережі наукових закладів;

6) створення ефективного механізму концентрації науково-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах і масштабне фінансування інноваційних проектів, включаючи залучення зарубіжних фондів, та міжнародних проектів з найкапіталомісткіших напрямів науково-технічного прогресу, включаючи космічні дослідження, розвиток енергетики та медичної сфери.

Об’єктами інноваційної діяльності є:

v інноваційні програми та проекти;

v нові знання, інтелектуальні продукти;

v виробниче обладнання та процеси;

v інфраструктура виробництва й підприємництва;

v організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

v сировинні ресурси, засоби їх видобування й переробки;

v товарна продукція;

v механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Основним суб’єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство – це підприємство будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70% обсягу його продукції є інноваційні продукти і інноваційна продукція.

Найдосконалішими формами інноваційних структур системи «наука – виробництво-соціальна сфера» є технополіси, технопарки та бізнес-інкубатори.

Активними учасниками інноваційної діяльності є венчурні (ризикові) компані – це підприємства, діяльність яких спрямована на наукові дослідження, впровадження нововведень та фінансування інноваційних проектів. Діяльність венчурних компаній пов’язана з дуже високим ступенем ризику, але таке підприємство має значні переваги. Перевагою венчурних підприємств з одного боку є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних та фінансових ресурсів на обраному напрямі дослідження, а з іншого – можливість швидкої переорієнтації на інші напрями діяльності.

Основними організаційними формами венчурного підприємництва є:

- внутрішні венчурні фірми, які створюються у формі дослідних відділів при великих промислових корпораціях;

- незалежні венчурні фірми, які організовуються у вигляді акціонерних товариств, та працюють за рахунок коштів приватних та інституційних інвесторів;

- зовнішні венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами, компаніями, трастами. Мета таких фірм акумулювання венчурного капіталу у великих обсягах та фінансування спеціалізованих інноваційних проектів.

Усі венчурні фірми обслуговуються найчастіше дві перші стадії інноваційного процесу – це народження або пошук ідеї і техніко-економічне обґрунтування проекту. Більш великі фірми можуть також виготовляти дослідні зразки та вивчати ринки збуту.

Підготовка, обґрунтування, освоєння та контроль за впровадженням інвестицій у нововведення і є інноваційним процесом. Головними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація нововведень та виключно високий ступінь ризику, пов’язаний з низькою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді продукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9 – 10 %).

Інноваційний цикл охоплює весь комплекс відносин виробництва та споживання і являє собою період від народження ідеї до її комерційної реалізації. Він включає такі основні етапи:

1. дослідження;

2. розробку;

3. підготовку до виробництва;

4. виробництво;

5. реалізацію.

*******

5. Іноземні інвестиції –це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької діяльності або інших видів діяльності для отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Інвестування може проводитися іноземними інвесторами у вигляді:

§ іноземної валюти;

§ будь-якого рухомого чи нерухомого майна;

§ акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також векселів та інших грошових вимог;

§ будь-яких прав інтелектуальної власності, що мають вартість (включаючи авторські права, винаходи, торгові знаки, фірмові найменування та ін.);

§ прав на господарську діяльність (таких, як розвідування, розробка, добування, експлуатація природних ресурсів, отриманих за законом чи угодою);

§ платних послуг; в іншому вигляді, що не суперечить чинному законодавству України.

В Україні іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у таких формах:

1) пайова участь іноземних інвесторів у підприємствах України;

2) створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;

3) придбання діючих підприємств;

4) придбавання рухомого і нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт та ін.).

Міжнародна інвестиційна діяльність здійснюється у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій. Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу, найважливішими з яких є:

- прямі інвестиції – це вкладення у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора або його участь в управлінні підприємством;

- портфельні інвестиції – це вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій;

- іноземний інвестиційний кредит – це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки та, як правило, із виплатою процента.

Існують три основні види іноземного інвестиційного кредиту:

1. Державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі, включаючи позики міжнародних організацій.

2. Банківський кредит, що пов’язаний з кредитними відносинами між банками різних країн.

3. Комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує інвестиційний процес підприємств.

Важливою складовою міжнародної інвестиційної діяльності є державна іноземна допомога. Вона за призначенням не має комерційного характеру і надається тільки на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, пільгові позики та технічна й інформаційно-консультативна допомога.

Найбільш впливовою міжнародною фінансово-кредитною установою є Група світового банку, основою якої є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Його засновано у червні 1944 року на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі, а розпочав він свою діяльність у червні 1946 року. Завдання Світового банку полягає у сприянні економічному зростанню країн, що розвиваються. Поряд з фінансовими ресурсами Світовий банк надає технічну допомогу по розробці економічної політики.

До групи Світового банку входять 5 міжнародних організацій, це:

1) Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР);

2) Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

3) Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

4) Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ);

5) Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Сприянням функціонування міжнародної валютної системи займається спеціалізована міжнародна організація, яка включає більшість держав членів ООН – Міжнародний валютний фонд. Завдання МВФ полягає у сприянні розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва, наданні кредитів для вирівнювання платіжних балансів, та сприянні економічному розвитку країн членів.

Серед широкого кола учасників міжнародної інвестиційної діяльності в Україні сьогодні вагоме місце посідає Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Головна мета його діяльності – розвиток підприємництва, роздержавлення та приватизація, фінансова підтримка малого та середнього бізнесу. Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992 року. Відповідно до стратегії діяльності в Україні ЄБРР зосереджується на підтримці реформ у фінансовій галузі, проведенні приватизації та післяприватизаційної підтримки підприємств, фінансування проектів у сільському господарстві, енергетиці, транспортні та охороні навколишнього середовища.

Тема № 3.

Читайте також:

1. БАНКАМИ ОПЕРАЦІЙ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ
2. В якій формі можуть вкладатись іноземні інвестиції в економіку України?
3. Валютна позиція банку та її врахування в бухгалтерських записах за операціями в іноземній валюті
4. Використання національного доходу: споживання, заощадження, інвестиції.
5. Відкриття банками рахунків у національній та іноземній валютах і режим функціонування цих рахунків. Переоформлення та закриття рахунків
6. Відображення в бухгалтерському обліку переоцінки активів і зобов’язань в іноземній валюті
7. Вітчизняні та іноземні акції.
8. Вплив мультивалютного принципу побудови плану рахунків бухгалтерського обліку на облікову процедуру банків за операціями в іноземній валюті
9. Для транснаціональних корпорацій прямі іноземні інвестиції є найкращим способом управління і контролю за своєю діяльністю за кордоном.
10. Документальне оформлення касових операцій в іноземній валюті
11. Інвестиційні заходи, пов’язані з торгівлею: можливий вплив на торгівлю та інвестиції.
12. Іноземні громадяни.

Переглядів: 2093