• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Інвестиційний клімат держави.

Інвестиційний ринок і його інфраструктура.

Категорії інвестицій та інвестиційної діяльності.

Методологічні основи інвестування

*******

1.На початку 90-х років Україна слідом за країнами Центральної і Східної Європи розпочала ринкове реформування економіки. У сучасних умовах у складній системі економічних зв’язків усе частіше доводиться приймати зважені рішення щодо вкладання коштів у певні об’єкти. Для збереження та приросту капіталу постає необхідність відмовитися від старих засобів накопичення і перейти до тих, які притаманні ринковим відносинам, що об’єднуються під загальною назвою “інвестування”.

У широкому аспекті під інвестуванням розуміють процес “витрачання коштів сьогодні з метою отримання ще більшої суми завтра".

Інвестування є формою фінансово-економічної діяльності, що має за мету нарощування, примноження капіталу. Це процес зростання вартості активів, якими володіє юридична або фізична особа. Метою інвестування є збільшення капіталу: за рахунок поточних прибутків на вкладений капітал або за рахунок зростання ринкової вартості самого капіталу внаслідок змін ринкової кон’юнктури.

У державі з командно-адміністративною економікою категорія «інвестиції» не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. В останні роки це поняття почало зустрічатися в економічній літературі країн Східної Європи та СНД, що пояснюється зміною системи господарювання і переходом до ринкових відносин. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому більшість авторів трактувала поняття «інвестиції» як сукупність затрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень у галузі народного господарства (виробничі фонди), тобто інвестиції помилково ототожнювались із поняттям «капітальні вкладення».

Розглянемо сучасне тлумачення категорії «інвестиції». В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знайшло своє відображення в Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 року яким інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді. Таким чином, інвестиції – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту. Тобто, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому.

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій їх класифікують за певними ознаками:

1. За об’єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладення коштів в основний і оборотний капітал.

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти, переважно цінні папери.

2. За характером участі інвестора інвестиції бувають:

- прямі, що передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів, участь у реалізації інвестиційного проекту на всіх стадіях інвестиційного циклу (передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об’єктів, виробництво);

- непрямі (опосередковані), що здійснюються через фінансових посередників – інвестиційні фонди і компанії, які акумулюють фінансові засоби, на свій розсуд інвестують їх та управляють ними. Фінансові посередники також розподіляють доходи від інвестицій між вкладниками коштів. Непрямі інвестиції в цінні папери називаються портфельними інвестиціями.

3. За періодами інвестування інвестиції поділяються на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові – це інвестиції на період до одного року. До них належать інвестиції у короткострокові депозитні вклади, державні та корпоративні облігації, із строком погашення до одного року та інші фінансові активи.

Довгострокові – це інвестиції на період більше одного року, зокрема, це вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери строком погашення більше одного року.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні і спільні.

Приватні інвестиції – це вкладення коштів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичених коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів.

Іноземні інвестиції являють собою вкладення,здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни й іноземних держав.

5. За регіональною ознакою інвестиції поділяють на внутрішні, які здійснюють в об’єкти інвестування в межах держави, та зовнішні – поза її межами.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні, поряд із основними принципами, зафіксовані в Законі «Про інвестиційну діяльність». Відповідно до нього інвестиційна діяльність — це послідовна, цілеспрямована діяльність, що полягає у капіталізації об’єктів власності, у формуванні і використанні інвестиційних ресурсів, регулюванні процесів інвестування і міжнародного року інвестицій та інвестиційних товарів створені відповідного інвестиційного клімату і має на меті отримання прибутку або певного соціального ефекту.

Також відповідно згаданого закону:

1. Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.

2. Добровільний характер інвестування.

3. Економічна захищеність інвестицій з боку держави.

4. Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність може відбуватися у формі:

– приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

– державного інвестування, яке фінансується з державного, місцевих бюджетів і державними підприємствами;

– іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);

– спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав.

Тобто, інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку.

В літературі деякі автори часто розглядають інвестиційну діяльність як інвестиційний процес, стадіями якого є:

- мотивація інвестиційної діяльності;

- прогнозування та програмування інвестицій;

- обґрунтування діяльності інвестицій;

- страхування інвестицій;

- державне регулювання інвестиційного процесу;

- планування інвестицій;

- фінансування інвестиційного процесу;

- проектування та ціноутворення;

- забезпечення інвестицій матеріально-технічними ресурсами;

- освоєння інвестицій;

- підготовка до виробництва продукції;

- попередня здача в експлуатацію;

- кінцева здача об’єкта в експлуатацію.

Тобто, з боку інвестора інвестиційний процес є послідовністю кількох типових процедур, етапів, які він здійснює для найефективнішого розміщення свого капіталу:

1. формування інвестиційних намірів (або політики) щодо використання капіталу для його зростання;

2. аналіз можливих варіантів інвестування та вибір об’єктів для інвестування;

3. формування інвестиційної програми, або інвестиційного портфеля;

4. управління портфелем за рахунок своєчасних змін його структури (об’єктів інвестування);

5. моніторинг ефективності інвестиційного портфеля.

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Суб’єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори – це суб’єкти, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій, як виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.

Отже, інвестиційний процес у державі зринковою економікою має виходити з додержання таких принципів:

1) об’єктивна необхідність визнання довго- і середньотермінових циклів інвестиційної активності;

2) взаємодія локальних, галузевих, регіональних і народногосподарських циклів інвестиційної активності;

3) формування ринкових важелів в інвестиційній сфері одночасно з аналогічними процесами в інших галузях народного господарства;

4) логічність і цілісність інвестиційного циклу;

5) спадкоємність у реалізації конкретних заходів, пріоритетність спрямування коштів для реалізації інвестиційного процесу.

*******

2.Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору для початкового капіталу, як правило, не вистачає. Крім того, інвестор завжди намагається залучити до справи позичковий або залучений (акціонерний капітал) з метою зменшення ризику і розподілу ризику відповідальності. Тобто в найбільш широкому розумінні інвестиційний ринок – це місце, де громадяни та організації, які хочуть позичити гроші, зустрічаються з тими, у кого ці гроші є.

Стан інвестиційного ринку в цілому і окремих складових його сегментів характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція.Інвестиційний ринок — це економічна категорія, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції. Інвестиційний ринок формує суб’єкт — інвестор, тобто господарюючий суб’єкт, в якого виникає попит на інвестиції та інвестиційні товари.

Інвестиційний ринок – це сукупність економічних відносин, які складаються між продавцями та споживачами інвестиційних товарів та послуг, а також об»єків інвестування в усіх його формах.

Отже, інвестиційний ринок — це система, що містить:

Ø суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.);

Ø об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.);

Ø інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.);

Ø ринковий механізм;

Ø контроль з боку держави за дією ринкового механізму.

Інвестиційний ринок включає: ринок реальних активів і ринок фінансових активів.

Ринок реальних активів пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти та винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау (ринок інтелектуальних цінностей). На цьому ринку, як інвестиційний товар реалізується також робоча сила, тобто продається здатність до праці за наймом.

Ринок фінансових активів поділяється на грошовий ринок, ринок капіталів і кредитний ринок.

Грошовий ринок – це ринок боргових зобов’язань з термінами погашення до одного року.

Ринок капіталів – це ринок довгострокових цінних паперів та корпоративних акцій. Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний і вторинний. На первинному розміщуються нові цінні папери, на вторинному здійснюється торгівля раніше випущеними цінними паперами, які перебувають в обігу.

Кредитний ринок – це ринок боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. Головне завдання інвестиційної інфраструктури – обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту. Основним інвестиційним товаром є продукція проектно-дослідницьких, будівельних, монтажних підприємств, фірм і постачальників матеріально-технічних ресурсів, яка в основному забезпечує інвестиційний процес. На інвестиційному ринку працює значна кількість різних посередників, які створюють його інфраструктуру і взаємодіями яких характеризується стан інвестиційного ринку.

Ринок інвестиційних товарів формується в рамках певного регіону, так як ці об’єкти, як правило, прив’язані до місця їх споживання. Цей ринок виконує свої функції, тільки в тому випадку, якщо на роль підрядника претендує не одна фірма, а декілька.

Для створення ринку інвестиційних товарів всі замовлення на підрядні роботи розміщуються через торги, які називаються тендерами. Основна задача цих елементів інвестиційної інфраструктури – звести між собою продавців і покупців. На тендерах в ролі покупців товару (об’єктів будівництва) виступають замовники (інвестори), а в ролі продавців група підрядників, які пропонують свої послуги по будівництву потрібного замовнику об’єкта належної якості і в прийнятні строки.

Отже, в загальному вигляді інвестиційний ринок є механізмом узгодження інтересів учасників ринку щодо володіння об’єктами інвестування, місцем здійснення операцій їх купівлі та продажу.

На інвестиційному ринку функціонують категорії попиту, пропозиції, ціни, кон’юнктури ринку, ділової активності. Саме тут інвестори шукають недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час (а іноді миттєво) вартість капіталу через зростання вартості активів, у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиційного ринку.

До елементів інфраструктури інвестиційного ринку, яка сприяє купівлі-продажу об’єктів інвестування, слід зарахувати:

- кредитні та страхові інститути;

- мережу аудиторских фірм;

- організації інформаційно-аналітичного обслуговування, у тому числі спеціалізовану пресу, рейтингові агентства;

- установи професійної підготовки фахівців для інвестиційної роботи;

- установи наукового обслуговування (наукові дослідження для обслуговування потреб інвесторів);

- нормативно-законодавче забезпечення інвестування;

- інформаційно-комп'ютерні системи обслуговування ринку (забезпечення умов доступності та прозорості інформації щодо здійснених операцій купівлі-продажу).

Функціонування інвестиційного ринку забезпечують професійні посередники, які надають послуги учасникам ринку щодо спрощення операцій на ринку. Це комплекс підприємств і установ, які сприяють інвесторам (надають їм послуги) та встановлюють “правила функціонування ринку" (органи державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності на ринку).

Здійсненню реального інвестування сприяють послуги проектних організацій та установ, підприємств будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування, оптових постачальників матеріальних ресурсів, фінансово-кредитних установ.

Спеціалізованими учасниками фінансового ринку (за умови, що вони зареєстровані й допущені до відповідної форми діяльності державними органами, мають потрібний власний капітал) виступають: - фінансові брокери (посередники); - інвестиційні консультанта; - інвестиційні компанії.

Згідно з українським законодавством повноправними учасниками фондового ринку є банки, які мають право виступати як професійні учасники, інвестиційні консультанти, фінансові брокери.

Окрему групу учасників інвестиційного ринку становлять інституційні інвестори, тобто такі юридичні особи, діяльність яких безпосередньо пов’язана з накопиченням вільних коштів і їх інвестиційним використанням, тобто страхові фірми, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, довірчі товариства.

В Україні державні функції регулювання фінансового ринку виконують:

1. Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

2. Національний банк України.

3. Міністерство фінансів України.

4. Фонд державного майна.

5. Антимонопольний комітет.

*******

3. Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціально-культурних, організаційно-правових і географічних факторів, які притаманні певній країні і визначають привабливість її для іноземного інвестора.

Тобто, інвестиційний клімат – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та зарубіжних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвесторів від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових втрат капіталу та доходів). Сукупність цих ризиків характеризує інвестиційний клімат від найнесприятливішого до найсприятливішого.

Фактори, що забезпечують подолання або зниження ризиків формують інвестиційний клімат. До таких факторів належать:

1) рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій, що включає стан та структуру виробництва, рівень розвитку робочої сили, стан ринку інвестицій і інвестиційних товарів, фондового ринку;

2) правове поле держави та політична воля влади, що передбачає створення загальних умов для притоку інвестицій, валютне регулювання, досягнення стабільності національної валюти, забезпечення інвестиційного рейтингу. Загальне правове поле інвестиційної діяльності регулюється в Україні такими законами:

- Закон України «Про підприємство» в якому проголошується свобода підприємницької діяльності, але обмежують види підприємницької діяльності, зокрема ті, що є прерогативою держави і ті, що потребують ліцензування.

- Закон України «Про підприємства» закріплює види підприємств, що функціонують в Україні – індивідуальні, приватні, колективні, державні, муніципальні та спільні.

- Закон України «Про власність» спрямований на забезпечення вільного економічного самовизначення юридичних та фізичних осіб. У ньому декларується право на приватну власність, на використання найманої праці, обмежується втручання держави в підприємницьку діяльність.

- Закон України «Про господарські товариства» регулює діяльність АТ, товариств з обмеженою, повною та додатковою відповідальністю, командитних товариств.

- Закон України «Про» зовнішньоекономічну діяльність» визначає рівність суб’єктів цієї діяльності, гарантії прав власності, право представництва, реєстраційний порядок організації діяльності, передбачає податкові, митні норми регулювання, експортно-імпортні квоти.

- в Законі України «Про інвестиційну діяльність» зафіксовані державні гарантії прав інвестора, передбачено стабільність умов діяльності інвесторів внаслідок зміни законодавства на протязі 10 років, відшкодування збитків, що спричинили інвестору державні органи.

- статус іноземного інвестора в Україні визначається Законом України «Про режим іноземного інвестування».

- Закон України «Про промислово-фінансові групи» дозволяє створення таких груп за рішенням Кабміну на певний строк для реалізації держпрограми. У складі ПФГ комерційні банки не відіграють роль кредитора, а беруть безпосередньо участь у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто банки перетворюються на інвесторів.

Крім того, інвестиційна діяльність регулюється ще такими законами: «Про обмеження монополізму й недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про банки й банківську діяльність», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств».

3) стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників, який характеризується рівнем інвестиційної діяльності банків, розвитком та функціонуванням парабанківської системи, інвестиційною політикою НБУ.

4) статус іноземного інвестора, що включає в себе режим іноземного інвестування, діяльність міжнародних фінансово-кредитних інституцій, наявність вільних економічних та офшорних зон.

5) інвестиційна активність населення, яка передбачає виконання державної програми приватизації, зміну структури форм власності, мотивацію фізичних і юридичних осіб відносно процесів приватизації, стан ринку нерухомості.

Для оцінки інвестиційного клімату використовують такі узагальнюючі синтетичні показники:

ü політична і фінансова стабільність;

ü рівень загальноекономічного розвитку країни;

ü рівень розвитку ринкової та інвестиційної інфраструктури;

ü ємність внутрішнього ринку;

ü вартість робочої сили;

ü купівельна спроможність населення;

ü рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

Загалом увесь комплекс чинників, що визначають інвестиційний клімат, можна поділити на три групи.

1) Інституціональні: внутрішня і зовнішня політична стабільність, національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій, господарське і фінансове право, міцність державних інститутів, український менталітет, ступінь державного втручання в економіку, культура.

Поведінка суб’єктів господарювання формується не тільки в умовах правового економічного поля, а й під впливом рівня усвідомленості, доступу до інформації і знань, культури та менталітету. Однією з особливих рис поведінки людини у нашому суспільстві, що протягом багатьох століть успадковується, є розкрадання. Економічну основу розповсюдження розкрадання як традиційного відтворювального елементу господарювання становить відсутність масової дрібної приватної власності. Історична практика цивілізованих країн Заходу засвідчує, що тільки поступовий, еволюційний відтворювальний процес формування приватної власності має майбутнє. Формування дійсно трудової приватної власності потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капіталу на базі трудової приватної власності досягається за рахунок заощаджень трудових доходів та їх розширеного відтворення протягом кількох поколінь. На базі трудової приватної власності формується філософія середнього класу.

2) Економічні: загальна характеристика економіки, ємність фондового ринку, характеристика банківської сфери, стабільність національної валюти, ринкова та інвестиційна інфраструктура, інформаційна відкритість і традиційність, податки і тарифи, вартість робочої сили, доступ до факторів виробництва.

3) Соціально-психологічні: соціальний рівень розвитку суспільства, рівень кваліфікаційної підготовки робочої сили, доступ до факторів виробництва.

Значимість кожного чинника в окремо взятій країні різна в залежності від рівня економічного розвитку, історичних та національних тенденцій.

Тема № 2.

Читайте також:

1. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
2. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
3. Антимонопольна діяльність держави.
4. Антимонопольна політика держави.
5. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави Апарат держави - частина механізму держави.
6. Блок 6. Соціально-психологічний клімат у трудових колективах.
7. Валютна політика держави.
8. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
9. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
10. Виникнення (походження) держави.
11. Виникнення (походження) держави. 1 страница
12. Виникнення (походження) держави. 2 страница

Переглядів: 1611