Склад злочину, його елементи.

Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, що визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину створюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину є те, на що спрямоване злочинне діяння, чому воно завдає шкоди чи створює загрозу спричинення шкоди. Такими об’єктами виступають суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом. Від об’єкта потрібно відрізняти предмет злочину. Предметом злочину можуть бути конкретні матеріальні речі, цінності, наркотичні засоби, зброя тощо.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона злочинної діяльності. Описуючи той чи інший злочин, законодавець частіше вказує на ознаки саме об’єктивної сторони. До них належать: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), злочинні наслідки й причинний зв’язок між ними. Ці ознаки є основними, тобто обов’язковими для більшості складів злочину. Відсутність хоч би одного з них означає відсутність злочину взагалі

Суб’єктом злочину є фiзична осудна особа, яка вчинила злочин у вiцi, з якого вiдповідно до ККУ може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Спецiальним суб’єктом злочину є фiзична осудна особа що вчинила у вiцi, з якого може наставати кримінальна відповiдальнiсть, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа.

Осудною визнається особа, яка пiд час вчинення злочину могла усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) i керувати ними.

Не пiдлягає кримiнальнiй вiдвовiдальностi особа, яка на час вчинення суспiльно небезпечного дiяння, передбачене цим Кодексом, перебувала в станi неосудностi, тобто могла усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) або керувати ними внаслiдок хронiчного психiчного захворювання, тимчасового розладу психiчної дiяльностi, недоумства або іншого хворобливого стану психiки. До такої особи за рiшенням суду можуть бути застосованi примусовi заходи медичного характеру.

Не пiдлягає покаранню особа, яка вчинила элочин у станi осудностi, але до постановления вироку захворiла на психiчну хворобу, що позбавляє її можливостi усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) або керувати ними, до такої особи за рiшенням суду можуть застосовуватися примусовi заходи медичного характеру, а пiсля одужання така особа може пiдлягати покаранню.

Пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка пiд час вчинення злочину, через наявний у неї психiчний розлад, не була здатна повною мiрою усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) та (або) керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначеннi покарання i може бути пiдставою для застосування примусових заходiв медичного характеру.

Обов’язковою умовою кримінальної відповідальності є досягнення фізичною особою певного віку. Закон встановлює, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а за скоєння окремих злочинів, у визначених Кодексом випадках, кримінальна відповідальність настає з 14 років. До цих злочинів належать умисне вбивство, умисне завдання тяжких чи середньої тяжкості тілесних пошкоджень, зґвалтування, грабіж, розбій, хуліганство та деякі інші. Суспільна небезпека та їх протиправність добре відомі неповнолітнім уже з 14 років.

Не підлягають кримінальній відповідальності особи віком від 14 до 16 років за необережні злочини.

Суб’єктивна сторона злочину – це його внутрішня сторона, тобто психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків. До обов’язкових ознак суб’єктивної сторони належить вина у формі умислу чи необережності. Серед інших необов’язкових ознак суб’єктивної сторони закон може розглядати мотив та мету скоєння злочину, а також емоційний стан суб’єкта (так звані факультативні ознаки).

Основною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина. Кримінальній відповідальності та покаранню підлягає особа, винна у вчиненні злочину, про що прямо вказано у законі.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом, та її наслідків, виражена у формі умислу або необережності.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (презумпція невинуватості).

Злочин може бути вчинений умисно чи з необережності.

Закон поділяє умисел на прямий і непрямий (евентуальний).

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Переважна більшість злочинів вчиняється саме умисно, такі злочини є більш суспільно небезпечні порівняно із злочинами необережними.

Необережність, як форма вини, характеризує меншу суспільну небезпечність злочину й особи, яка його скоїла.

Кримінальний кодекс поділяє необережність на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

Злочинна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та ознаки злочину, класифікація злочинів, склад злочину.	\|	Ст.. 16. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за незакiнчений злочин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.