Типи морфем

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається терміном «морф» («морфа»).

Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.

Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад, морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-, зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити, родина, рід, рідня.

Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів.

Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться суплетивні форми одного слова. Наприклад: поганий — гірший, найгірший; брати — взяти; я — мене, мені; ми — нас, нам; він — його, йому.

Морфемна структура слова — це закономірна єдність взаємопов'язаних складових частин його, розташованих у певній послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі і граматичні). Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілюючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму слова, коренева морфема протиставляється формальним засобам вираження словотвірних і граматичних значень.

Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творення похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифікації кореня того самого слова. Пор.: 1) білити і біліти; нести і носити; 2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо; 3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.

За О.Пономаревим: Залежно від значення, функції, характеру та місця в структурі слова розрізняються морфеми кореневі й афіксальні .

Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова. Коренем слова називається неподільна морфема, спільна для всіх споріднених слів, які мають одне лексичне ядро: сад, садовий, садівник, садівництво. Кореневі морфеми існують як непохідні (гора, коса, озеро, бджола) і як похідні (загір'я, прокіс, бджільник, озерний). Завдяки тому, що корені містять спільне загальне значення багатьох слів, у словотворчій системі української мови утворюються гнізда споріднених слів. Слова службових частин мови мають тільки кореневу морфему.

Афіксальні морфеми (службові) надають слову додаткових значень, маючи словотворче або формотворче значення. Словотворчі афікси є засобом творення нових слів; вони позбавлені самостійних лексичних значень і виявляють додаткові лексико-граматичні, лексичні та граматичні значення тільки в межах слова або в його формах. Формотворчі афікси утворюють форми одного слова. Афіксальні морфеми представлені в мові префіксами (приростками), суфіксами (наростками), інтерфіксами, постфіксами, флексіями (закінченнями).

Префікс (від лат. ргае — попереду, Гіхиз — прикріплений) — службова морфема, що стоїть перед коренем і творить нове слово: людний — безлюдний, синтетичний — полісинтетичний, фермент — антифермент. Особливість префікса як словотворчої морфеми полягає в тому, що він приєднується до цілого слова. Префікси активно утворюють нові дієслова, надаючи словам різноманітних відтінків значень: писати — розписати, недописати, переписати, надписати. Іноді префікси утворюють тільки форми того самого слова, змінюючи вид, ступінь якості, порівняння: гарний — прегарний, писати — написати, кращий — найкращий. За допомогою префіксів творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник -> іменник, прикметник -> прикметник, дієслово -» дієслово). Префікси утворюють нові слова разом з суфіксами, постфіксами або в комбінації кількох афіксів: авіаконструктор, посередник, приземлення, вдивлятися. На відміну від суфіксів префікси не закріплюються за частинами мови. Вони можуть утворювати і дієслова, і прикметники, і іменники: пливти — припливти, міський — приміський, єднання — приєднання.

Суфікс (від лат. зиГГіхиБ — підставлений, прикріплений) — морфема, що стоїть після кореня і має або словотворче, або формотворче значення. За допомогою суфіксів утворюються нові слова різних частин мови: вітчизна — вітчизняний, ліс — лісовий, завивати — завиванець, косий — косо, асфальт — асфальтувати. Суфікси закріплюються за певними частинами мови: існують суфікси, що утворюють іменники, дієслова, прислівники, прикметники. Значення суфіксів надзвичайно багаті і різноманітні. Вони можуть передавати значення належності (динамівець, перчини), абстрактності (бідність, секретність), експресивності (дівчинонько, дідище, питаннячко), надають певного стилістичного забарвлення, позначають жіночий рід, опред-мечену дію (горіння, штормище, теличка). Більшість суфіксів виконують у мові словотворчу роль, деякі утворюють форми того самого слова.

Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порівняння прикметників та прислівників, дієприкметників: стрибати — стрибнути, низький — нижчий, коротко — коротше, зробити — зроблений.

Інтерфікси (відлат. іпІегПхит — прикріплений між) — сполучні морфеми, що використовуються для зв'язку структурних частин у складних словах. Інтерфікси об'єднують корені (два і більше) в одне самостійне слово, можуть супроводжуватися у творенні нових слів суфіксацією. Найважливіші інтерфікси: а, є, о, у, ох. У складних словах може бути кілька інтерфіксів: медоточивий, словотворення, льоносіносушарка, трьохсотий, со-рокаметровий, грязеводолікарня, самозаймистий, краєзнавчий.

Постфікс (від лат. розШхиБ — прикріплений після) службова морфема, що стоїть у кінці слова після закінчення, має словотворче або формотворче значення. До постфіксів належать частки -сь, -ся, -небудь, -який, -де: читати — вчитатись, підняти — піднятися, будь-який, хто-небудь. Постфікси -сь, -ся, -но можуть утворювати і форми слів: вмивати — вмиватися, піди-но.

Флексія (від лат. Пехіо — згинання, перехід), — службова морфема, що не входить до складу основи, стоїть після суфікса або після кореня (у непохідних словах) і виражає відношення слів одне до одного у зв'язному мовленні. Флексії виділяються тільки в змінюваних словах, оформляються особливим звуком (звуками): книга, гнучкий, лікувати; разом з тим деякі іменники не мають вираженого звуком закінчення в називному відмінку, воно з'являється тільки в непрямих відмінках. Такі флексії називаються нульовими і є граматичними показниками роду, числа, відмінка.

Афікси виконують у мові важливу функцію — поповнюють лексику новими словами, які утворюються від споріднених слів.

Велике значення у словотворчій структурі має основа слова , зокрема твірна основа , яка може бути похідною і непохідною . Основа — це частина слова (без закінчення), що виражає його лексичне значення. Основу можуть складати або лише коренева морфема, або корінь разом з афіксами: ясен, країна, радощі, каченя, річковий.

Непохідна основа не членується на морфеми, не мотивується іншою основою. Це первісна основа, а не утворена за допомогою афіксів від споріднених слів. Значення непохідної основи виявляється зіставленням її з предметами та явищами об'єктивної дійсності. Основи слів світлий, понеділок,реле, небо, земля вважаються непохідними, оскільки в мові немає слів, з якими вони співвідносяться за значенням. Лексичні значення цих слів не мотивуються, основи не членуються на складові частини.

Похідна основа — це основа, яка членується на морфеми, за значенням і формою співвідноситься зі спорідненими словами; у складі похідної основи обов'язково має бути коренева морфема та хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс), який виражає відношення похідної та твірної основи: молитовник, підглянути, генетичний, ясно, асфальтобетон.

І похідна, і непохідна основи стають твірними в процесі словотворення. Це означає, що кожна з них може утворювати нові слова за допомогою словотворчих афіксів. Твірна основа — це основа (похідна або непохідна), від якої в мові утворюються нові слова: холод (непохідна) — холодний (похідна) — холодник; земля (непохідна) — земляний (похідна) — землянка. Кожна з основ є твірною для наступного слова і таким чином утворює цілий ряд дериватів.

Функціонування слів у мові приводить до змін у морфемній будові слова. Основними чинниками зміни структури основи є порушення прямого зіставлення основ. Ці явища називають у мові спрощенням, ускладненням та перерозкладом основ. Спрощення основи — явище, коли зникає межа між двома чи кількома частинами слова або втрачається якась їхня частина. Основи, в яких відбулося спрощення, стають непохідними, не членуються на морфеми. Це пояснюється розривом змістових значень слів у зв'язному мовленні зі змістовими значеннями слів, від яких вони утворилися: пиво — пиво, погріб — погріб, сусід — сусід. Перерозклад основ відбувається тоді, коли до кореня приєднуються, зливаючись з ним в одну значеннєву частину, суфікс або префікс, і межа між морфемами в словах змінюється. Основа слова, залишаючись похідною, членується інакше, ніж раніше: вуд\л\ищ\е — вудл\ищ\е, кос\ин\к\а — косин\к\а. Ускладненням основи називається таке явище, коли непохідна основа починає членуватися на морфеми: з кореня виділяються за структурною аналогією інших слів суфікси, не властиві даному слову: фляжка — фляга, космічний — космос, пленарний — пленум. Слова фляжка, космос, пленум, запозичені з інших мов, мали непохідні основи. За аналогією (тобто під впливом членованих основ певної моделі, в яких виділялися подібні суфікси) непохідні основи починають членуватися всупереч етимології. Так утворилися непохідні основи (яких не було в мові, з якої вони запозичені) — фляжка (ж-г), космос (космічний), пленум (пленарний).

Лекція № 2

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Морфема як мінімальна значуща частина в структурі слова. Види морфем	\|	Кореневі морфеми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.