Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Кореневі та афіксальні морфеми. Загальна характеристика

ЛЕКЦІЯ № 2

План:

1. Морф, аломорфи і морфема.

2. Варіанти морфеми.

3. Морфемна структура слова.

4. Кореневі й афіксальні морфеми, функціональні відмінності між ними.

5. Коренева морфема. Загальна характеристика.

Література: основна (2, 3, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16), додаткова (9, 16, 20, 31, 33), довідкова (3, 4, 6, 7, 12, 16).

1. Морфема – це елементарна одиниця мови, яка має певне значення:

жовт/уват/ий. Зупинимось на характеристиці конкретних представників морфеми. Прикметникове закінчення ий виражає 3 значення: ч. р., Н.в., подільний за семантикою: прикметник + повний вияв ознаки. Порівняймо ще: білуватий, синюватий – маємо 2 елементи суфіксальної морфеми – «уват», «юват».

Морфи – цеконкретні представники морфеми – абстрактної одиниці: ганяти, гнати, перегін, женуться.

Аломорф – це морф певної морфеми, який має зовнішню часткову несхожість з іншими морфеми тієї ж морфеми, що пояснюється його позицією в слові. Це морфи тотожні за значенням, спільні за походженням, але різні за фонемним складом, що зумовлено їх позицією у слові (уват / юват).

Отже, морфема в конкретному слові має своїх представників – морфи, які в науковій літературі саме на основі того, що вони мають різну позицію в слові, їх називають аломорфи.

Ознаки аломорфів:

1) вони мають те саме значення;

2) подібний склад фонем;

3) порядок розташування;

4) замінюють одне одного лише в певних позиціях.

Таким чином, морфему представляють ряд морфів та аломорфів.

У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше вживається, називається домінантою: з-, с-, зі-, із-, со-, зо-, зу- (збити, сказати, зібрати, ізвечора, зомлілий, сотворити, зупинитися). Тут домінантою є «з», на другому місці «с» – перед з «к», «п», «т», «ф», «х», а решта морфів розташовані за спадом частоти їх реалізації у словах. Точна кількість морфів у мові не встановлена, оскільки немає єдності у їх класифікації. Клименко і Карпіловська вважають, що в сучасній українській мові приблизно 600 афіксальних інваріантних одиць, а коренів – приблизно 17 тисяч.

2.Варіанти морфеми – це морфи, які характеризуються фонемною

близькістю, наділені тотожним значенням, здатні змінити один одного у складі того ж слова чи словоформи. На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання. Морфем, що мають варіанти, значно менше порівняно з тими, що реалізвані як сукупність аломорфів. Приклади варіантів (морфем-дублетів):

- закінчення прикметників жіночого, чоловічого та середнього родів у відпвідних відмінках –а, -ая; -е, еє; -і, ії; -ому, -ім: висока – високая, зелене – зеленеє, сині – синії, у синім– у синьому, у чистім – у чистому;

- дієслівні закінчення І особи множини наказового способу -імо, -ім: запишімо – запишім, ходімо– ходім;

- закінчення дієслів І особи множини дійсного способу -имо, -им; -ємо, -єм: свідчимо – свідчим, знаємо – знаєм;

- прикметникові суфікси -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: живесенький, живісінький, дрібнюсінький;

- суфікси інівнітива –ти, -ть: думати – думать, читати – читать;

- дієслівний постфікс -ся, -сь: вагатися – вагатись, сміятися – сміятись.

4. Морфемна структура (будова, склад) слова – це сукупність

морфем, послідовність яких визначають певні правила сполучуваності класів морфем. За підрахунками словникових даних встановлено 368 морфемних структур слова. Їх можна умовно записувати так: P – префікс, K – корінь, S – суфікс, I – інтерфікс, F – флексія. Таким чином, морфемна структура слова «доказ» матиме таку формулу: РКS нульовий, F.

Кожна частина мови має свої особливості у морфемній будові слова, хоча багато може бути й спільного. За підрахунками вчених, простим словам (з одним коренем) характерні 54 структури, складним (2 і більше коренів) – 314. Однак прості слова – 85 % словника, а складні 14, 9 % (вони здебільшого виникають унаслідок «згортання» словосполучення: карі очі - кароокий).

За ступенем реалізації морфемні структури слів належать або до ядра, або до периферії морфемно-словотвірної системи мови. До ядра відносять:

К S – тих/о, да/ти, К S S – густ/еньк/о, РК S S – пере/чит/ува/ти.

До периферії віднесемо: драм/а/тиз/увати/ся. Складні слова мають ільшу кількість структур, у них значно ширша периферія: гуч/н/о/мов/н/о – КSІ К S КS.

Чим простіша морфемна структура, тим вищий ступінь її реалізації серед одиниць мовної системи. У дієслів, наприклад, найпродуктивнішою є модель РК S S, що реалується у більше 10 тисяч словах (до/пис/ува/ти). У морфемній будові слова можуть відбуватися різні зміни: опрощення, перерозклад, ускладнення та інше.

4. Корінь – основна єдинообов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм ідеї лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і всіх спорідненим із ним словах.

Афікс – морфема, що носієм додаткового свотвірного або граматичного

значення і належить до факультативних (не обов’язкових) у слові. Слово може існувати без афіксальних морфем. До афіксів належать: а) префікс, б) суфікс (нульовий суфікс), в) закінчення, г) постфікс, ґ) інтерфікс, д) конфікс, е) уніфікс, є) афіксоїди.

Ознаки афіксів:

- афікси не існують поза словом;

- значення афікса розкривається лише на тлі начення кореня;

- значення афіксів абстрактніше, ніж значення коренів;

- афікси конкретизують семантику кореня (читець, читач);

- афікси закріплені за певною частиною мови;

- афікси поділяються на прості і складні (виникли завдяки об’єднанню двох сусідніх афіксів; внаслідок словотворення);

- склад афіксів змінюється упродовж історичного розвитку. Одні з них зливаються з кореневими морфемами: відьм/а – віда/ти, жив/іт – жи/ти, інші об’єднуються в одну афіксальну морфему: сушарня, порадник, позахмарний, понаднормовий, попоблукати.

Таким чином, афіксальні і кореневі морфеми мають різні функції, різне місце у слові, але в єдності вони формують слово і його семантичну структуру.

5. Корінь – це структурно-семантична база кожного слова, ядерний компонент його морфемної будови;

- основна, обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм ідеї лексичного значення;

- корені належать до стійких елементів мови, що зберігаються впродовж тривалого історичного розвитку мови, вони забезпечують стабільність словотвірної та лексичної підсистем мови;

- одним із джерел виникненя нових коренів є спрощення морфемної структури слова;

- колись слова «знах/ар» і «зна/ти» належали до одного словотвірного гнізда, а зараз це корені двох різних словотвірних гнізд;

- склад коренів поповнюється внаслідок запозичень з інших мов (какаду, шимпанзе), а також формування специфічних абревіатурних морфем – абро морфем (зав, зам);

- корінь може збігатися з основою слова: стіл, вод (родовий множини);

- Більшість коренів об’єднує 2 і більше слів (мензурка, мензурковий), але є корені, на базі яких утворені десятки і сотні слів (-біл-, -чит-, -вод-, -нос-, -ход- – десятки слів);

- В українській мові є корені, які засвідчені одним словом (5 тисяч, 7 тисяч). Це переважно запозичені слова: какаду, фрау, алло, біфштекс;

- Найчастіше корінь поєднується з афіксами, але є й кореневі безафіксні слова ( близько 500). Сюди належать: неповнозначні частини мови (прийменники, сполучники, частки: від, над; і, але; би, б, ж), невідмінювані іменники (кафе, леді), деякі прикметники (хакі, бордо), окремі первинні прислівники (там, тут);

- Афікси приєднуються до кореня у певній послідовності, набуваючи значень тільки в його контексті;

- Слід пам’ятати, що корінь – це частина слова, навіть у таких випадках, коли у ньому немає афіксів;

- Корінь завжди матеріально виражений;

- На відміну від афіксів, корінь бере участь у творенні різних частин мови: весна, весняний, веснувати, по-весняному;

- корінь може бути із вільним чи зв’язаним значенням: зелен/ий, зелен/о – з вільним значенням, в/зу/ти/ся, в/зу/ тт/я; відкритий / закритий (закінчуватсь на голосний чи приголосний); монофонемний / поліфонемний (одна чи ільше фонем).

Таким чином, корінь – це центральна стрижнева частина слова.

Характеристика кореня.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вступ. Морфеміка як розділ мовознавчої науки	\|	Афіксальні морфеми. Загальна характеристика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.