• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кореневі та афіксальні морфеми. Загальна характеристика

ЛЕКЦІЯ № 2

План:

1. Морф, аломорфи і морфема.

2. Варіанти морфеми.

3. Морфемна структура слова.

4. Кореневі й афіксальні морфеми, функціональні відмінності між ними.

5. Коренева морфема. Загальна характеристика.

Література: основна (2, 3, 4, 5, 7, 9, 12, 15, 16), додаткова (9, 16, 20, 31, 33), довідкова (3, 4, 6, 7, 12, 16).

1. Морфема – це елементарна одиниця мови, яка має певне значення:

жовт/уват/ий. Зупинимось на характеристиці конкретних представників морфеми. Прикметникове закінчення ий виражає 3 значення: ч. р., Н.в., подільний за семантикою: прикметник + повний вияв ознаки. Порівняймо ще: білуватий, синюватий – маємо 2 елементи суфіксальної морфеми – «уват», «юват».

Морфи – цеконкретні представники морфеми – абстрактної одиниці: ганяти, гнати, перегін, женуться.

Аломорф – це морф певної морфеми, який має зовнішню часткову несхожість з іншими морфеми тієї ж морфеми, що пояснюється його позицією в слові. Це морфи тотожні за значенням, спільні за походженням, але різні за фонемним складом, що зумовлено їх позицією у слові (уват / юват).

Отже, морфема в конкретному слові має своїх представників – морфи, які в науковій літературі саме на основі того, що вони мають різну позицію в слові, їх називають аломорфи.

Ознаки аломорфів:

1) вони мають те саме значення;

2) подібний склад фонем;

3) порядок розташування;

4) замінюють одне одного лише в певних позиціях.

Таким чином, морфему представляють ряд морфів та аломорфів.

У мовленнєвому потоці виділяють лише морфи. Один із них, що найчастіше вживається, називається домінантою: з-, с-, зі-, із-, со-, зо-, зу- (збити, сказати, зібрати, ізвечора, зомлілий, сотворити, зупинитися). Тут домінантою є «з», на другому місці «с» – перед з «к», «п», «т», «ф», «х», а решта морфів розташовані за спадом частоти їх реалізації у словах. Точна кількість морфів у мові не встановлена, оскільки немає єдності у їх класифікації. Клименко і Карпіловська вважають, що в сучасній українській мові приблизно 600 афіксальних інваріантних одиць, а коренів – приблизно 17 тисяч.

2.Варіанти морфеми – це морфи, які характеризуються фонемною

близькістю, наділені тотожним значенням, здатні змінити один одного у складі того ж слова чи словоформи. На відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення дистрибуції, варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного варіювання. Морфем, що мають варіанти, значно менше порівняно з тими, що реалізвані як сукупність аломорфів. Приклади варіантів (морфем-дублетів):

- закінчення прикметників жіночого, чоловічого та середнього родів у відпвідних відмінках –а, -ая; -е, еє; -і, ії; -ому, -ім: висока – високая, зелене – зеленеє, сині – синії, у синім– у синьому, у чистім – у чистому;

- дієслівні закінчення І особи множини наказового способу -імо, -ім: запишімо – запишім, ходімо– ходім;

- закінчення дієслів І особи множини дійсного способу -имо, -им; -ємо, -єм: свідчимо – свідчим, знаємо – знаєм;

- прикметникові суфікси -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: живесенький, живісінький, дрібнюсінький;

- суфікси інівнітива –ти, -ть: думати – думать, читати – читать;

- дієслівний постфікс -ся, -сь: вагатися – вагатись, сміятися – сміятись.

4. Морфемна структура (будова, склад) слова – це сукупність

морфем, послідовність яких визначають певні правила сполучуваності класів морфем. За підрахунками словникових даних встановлено 368 морфемних структур слова. Їх можна умовно записувати так: P – префікс, K – корінь, S – суфікс, I – інтерфікс, F – флексія. Таким чином, морфемна структура слова «доказ» матиме таку формулу: РКS нульовий, F.

Кожна частина мови має свої особливості у морфемній будові слова, хоча багато може бути й спільного. За підрахунками вчених, простим словам (з одним коренем) характерні 54 структури, складним (2 і більше коренів) – 314. Однак прості слова – 85 % словника, а складні 14, 9 % (вони здебільшого виникають унаслідок «згортання» словосполучення: карі очі - кароокий).

За ступенем реалізації морфемні структури слів належать або до ядра, або до периферії морфемно-словотвірної системи мови. До ядра відносять:

К S – тих/о, да/ти, К S S – густ/еньк/о, РК S S – пере/чит/ува/ти.

До периферії віднесемо: драм/а/тиз/увати/ся. Складні слова мають ільшу кількість структур, у них значно ширша периферія: гуч/н/о/мов/н/о – КSІ К S КS.

Чим простіша морфемна структура, тим вищий ступінь її реалізації серед одиниць мовної системи. У дієслів, наприклад, найпродуктивнішою є модель РК S S, що реалується у більше 10 тисяч словах (до/пис/ува/ти). У морфемній будові слова можуть відбуватися різні зміни: опрощення, перерозклад, ускладнення та інше.

4. Корінь – основна єдинообов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм ідеї лексичного значення, повторюється у всіх граматичних формах і всіх спорідненим із ним словах.

Афікс – морфема, що носієм додаткового свотвірного або граматичного

значення і належить до факультативних (не обов’язкових) у слові. Слово може існувати без афіксальних морфем. До афіксів належать: а) префікс, б) суфікс (нульовий суфікс), в) закінчення, г) постфікс, ґ) інтерфікс, д) конфікс, е) уніфікс, є) афіксоїди.

Ознаки афіксів:

- афікси не існують поза словом;

- значення афікса розкривається лише на тлі начення кореня;

- значення афіксів абстрактніше, ніж значення коренів;

- афікси конкретизують семантику кореня (читець, читач);

- афікси закріплені за певною частиною мови;

- афікси поділяються на прості і складні (виникли завдяки об’єднанню двох сусідніх афіксів; внаслідок словотворення);

- склад афіксів змінюється упродовж історичного розвитку. Одні з них зливаються з кореневими морфемами: відьм/а – віда/ти, жив/іт – жи/ти, інші об’єднуються в одну афіксальну морфему: сушарня, порадник, позахмарний, понаднормовий, попоблукати.

Таким чином, афіксальні і кореневі морфеми мають різні функції, різне місце у слові, але в єдності вони формують слово і його семантичну структуру.

5. Корінь – це структурно-семантична база кожного слова, ядерний компонент його морфемної будови;

- основна, обов’язкова для кожного слова морфема, що є носієм ідеї лексичного значення;

- корені належать до стійких елементів мови, що зберігаються впродовж тривалого історичного розвитку мови, вони забезпечують стабільність словотвірної та лексичної підсистем мови;

- одним із джерел виникненя нових коренів є спрощення морфемної структури слова;

- колись слова «знах/ар» і «зна/ти» належали до одного словотвірного гнізда, а зараз це корені двох різних словотвірних гнізд;

- склад коренів поповнюється внаслідок запозичень з інших мов (какаду, шимпанзе), а також формування специфічних абревіатурних морфем – абро морфем (зав, зам);

- корінь може збігатися з основою слова: стіл, вод (родовий множини);

- Більшість коренів об’єднує 2 і більше слів (мензурка, мензурковий), але є корені, на базі яких утворені десятки і сотні слів (-біл-, -чит-, -вод-, -нос-, -ход- – десятки слів);

- В українській мові є корені, які засвідчені одним словом (5 тисяч, 7 тисяч). Це переважно запозичені слова: какаду, фрау, алло, біфштекс;

- Найчастіше корінь поєднується з афіксами, але є й кореневі безафіксні слова ( близько 500). Сюди належать: неповнозначні частини мови (прийменники, сполучники, частки: від, над; і, але; би, б, ж), невідмінювані іменники (кафе, леді), деякі прикметники (хакі, бордо), окремі первинні прислівники (там, тут);

- Афікси приєднуються до кореня у певній послідовності, набуваючи значень тільки в його контексті;

- Слід пам’ятати, що корінь – це частина слова, навіть у таких випадках, коли у ньому немає афіксів;

- Корінь завжди матеріально виражений;

- На відміну від афіксів, корінь бере участь у творенні різних частин мови: весна, весняний, веснувати, по-весняному;

- корінь може бути із вільним чи зв’язаним значенням: зелен/ий, зелен/о – з вільним значенням, в/зу/ти/ся, в/зу/ тт/я; відкритий / закритий (закінчуватсь на голосний чи приголосний); монофонемний / поліфонемний (одна чи ільше фонем).

Таким чином, корінь – це центральна стрижнева частина слова.

Характеристика кореня.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
9. Аплікація як вид образотворчої діяльності дошкільнят, його характеристика.
10. Архітектура СЕП та характеристика АРМ-1, АРМ-2, АРМ-3
11. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
12. Банківська система України і її характеристика

Переглядів: 11728