• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Візуальна комунікація через види мистецтв

Функції мистецтва

Проблема функцій належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Питанням функцій мистецтва приділено значну увагу ще у теоретичних розробках Аристотеля, який виділяв наступні три функції — пізнавальну, виховну та емоційного впливу. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій.

Гносеологічна (епістемологічна, когнітивна, еврістична) — одна з основних функцій мистецтва. Без сумніву, відноситься до мистецтва первісної людини, що створювала наскельні малюнки або статуї для того, щоб пізнати зовнішній світ або для тренування власних умінь. Дикуни повторюють обряди (в них закріплюється найважливіша інформація, що передається з покоління в покоління) і вчаться таким чином. Та із часом (із виникненням цивілізації) відбувається розмежування науки й мистецтва. Наука — специфічний спосіб отримання знань, які спираються на логіку й перевіряються за допомогою досвіду. Мистецтво ж пізнає світ через систему художніх образів, використовуючи специфічні засоби і прийоми. На відміну від науки, художній образ цілісний, невідтворний. Специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоційно-чуттєвого початку, що сприяє створенню художньої картини світу.

Мистецтво оперує ідеальними образами в уявних просторі та часі, при цьому час у мистецтві може «стискатися» — наприклад події, що тривають у реальному житті роками можуть бути викладені у межах короткометражного фільму. При цьому глядач ніби перевтілюється в учасника або свідка тих подій і, переживаючи почуття героя, набуває його досвіду як власного.

Аксіологічна (ціннісна) функція — кожна культура створює свої ідеали, що базуються на цінностях суспільства. Цінність - явище, матеріальний чи духовний предмет, що усвідомлюється окремою людиною, суспільством або людством як надзвичайно важливий. В основі культури лежить традиція, у першу чергу іншим поколінням передається найважливіша інформація, що й фіксується в ідеалах.

Сугестивна функція — навіювання людини певного роду думок, почуттів, що впливають на психіку людини, функція пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку. Значної уваги цій функції приділяло психоделічному мистецтві. Сугестивна функція близька до виховної, проте, над відміну від першого, тут йдеться про звернення мистецтва до позасвідомого.

Сугестія була притаманна вже мистецтву первісної людини — австралійські племена в ніч перед битвою піднімали свій дух, викликали приплив мужності за допомогою пісень і танців. Збереглося грецьке відання про те, як спартанці звернулися за військовою підтримкою до афінян, а ті задля кепкування надіслали до них кульгавого музиканта Тіртея. Проте ця допомога афінян виявилася надзвичайно дієвою, оскільки Тіртей своєю творчістю підняв дух спартанців і ті перемогли ворогів.

Виховна функція мистецтва — пов'язана з активізацією емоційно-чуттєвого початку, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням та інтелектом, а на думку радянського психолога Сергія Рубінштейна мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного й інтелектуального. Відповідно, казка діє ефективніше на дитину, ніж логічні досвіди (Казка конкретна, а логіка абстрактна. Людина сприймає моделі поведінки казкового персонажу як свій власний досвід).

Інші форми суспільної свідомості дискретно впливає на людину (мораль формує етичні норми, політика — політичні погляди), мистецтво комплексно впливає на людину, формує цілісну особистість.

Компенсаторна функція — мистецтво руйнує обмеження розвитку людини (суспільством, місцем проживання і т.д.) відновлює цілісність, повноту особистості. Досвід, емоційні переживання персонажу читач, глядач сприймає як власний. Компенсаторна функція має три аспекти:

— відволікання (гедоністично-гральний, розважальний аспект);

— втіха;

— власне компенсаторний аспект (сприяє духовній гармонії людини).

Комунікативна функція — аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від цього обмеження.

Гедоністична функція — мистецтво дає людині насолоду, вчить насолоджуватися знаками краси, які створює мистецтво. Разом із естетичною відноситься до сутнісних функцій мистецтва, пронизує решту. Гедоністична функція спирається на самоцінність особистості.

Джерела насолоди за допомогою художнього твору:

— мистецтво — сфера свободи, митець вільно володіє творчим матеріалом, із якого створює власний твір. Це й викликає захоплення в глядачів, слухачів і т.д. Мистецтво — гра, що не обмежується жодними критеріями;

— всі явища митець співвідносить із людством, розкриває їх естетичну цінність;

— художній твір — гармонічне поєднання форми й змісту;

— художня реальність упорядкована, побудована згідно з задумом автора;

— реципієнт відчуває себе співучасником творчої діяльності митця.

Естетична функція — головна функція мистецтва, складає сутність художньої творчості, хоча й не перекреслює всі попередні. Мистецтво формує художні смаки, здібності й потреби людини, надає значимість світу в цілому і всім його проявам. Мистецтво пробуджує творчій дух особистості, бажання змінювати світ за законами краси й гармонії.

Інші функції мистецтва — ідеологічну, релаксаційну, фасцинуючу (захоплюючу) функцію, функцію суспільного формування.

Відмінності мистецтва від науки:

— наука і техніка має більший вплив на речі, а мистецтво - на психологію;

— наука домагається об'єктивності, автори ж творінь мистецтва вкладають у них себе, свої почуття;

— науковий метод строго раціональний, в мистецтві ж завжди є місце інтуїтивності і непослідовності;

— кожен твір мистецтва є єдиним і закінченим, кожен наукова праця - лише ланка в ланцюзі попередників і послідовників;

Дані відмінності вірні лише при поверхневому розгляді їх сутності. Кожен пункт є окремою темою для дискусії.

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

часові мистецтва — радіо, музика, література

просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють:

слухові — музика, радіо

зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

зорово-слухові — театр, кіно, відеогра.

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами:

— традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д.) — архітектура, скульптура, живопис і т. д.

— сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) — медіамистецтво

— звук (чутні коливання повітря) — музика

— слово (одиниця мови) — література

— людину-посередника — (актор, клоун тощо).

Естетичні принципи й можливості видів мистецтва

Зображувальне мистецтво — вид творчої діяльності, що відтворює дійсність за допомогою образів, що сприймаються за допомогою зору. Об'єднує живопис, графіку, скульптуру, каліграфію.

Живопис — зображення на площині зовнішнього світу, що перетворено творчою уявою художника. Поділяється на станковий живопис та монументальний. До монументального живопису відносяться фреска, мозаїка, вітраж, що, в основному, створюються на історичну, релігійну або міфологічну тематику. Станковий живопис поділяється на портрет, пейзаж, натюрморт, картини на побутову тематику. Панорама відноситься до монументального живопису, але включає в себе й елементи станкового живопису. Треба пам'ятати, що будь-яка класифікація на абстрактному рівні недостатня, деякі явища виходять за її межі. Наприклад, мозаїки й фрески можуть носити й камерний характер.

Графіка — вид зображувального мистецтва, що використовує в якості основних зображувальних засобів лінії, штрихи, плями, що наносяться на папір, картон. Колір може застосовуватися, та грає в графіці додаткову роль. Виділяють станковий малюнок, книжкову мініатюру, журнальну, газетну графіку, прикладну (плакат, реклама), а також комп'ютерну графіку. Виділяють унікальні малюнки (існують в єдиному екземплярі) й друкарську.

Скульптура — вид зображувального мистецтва, твори мають об'ємний вигляд, в якості матеріалу використовують мармур, бронзу, глину, лід і т.д. В круглій скульптурі виділяють статуетку, бюст, статую, скульптурну групу. Рельєф — скульптурне зображення, розташоване на плоскості (виділяють горельєф та барельєф). Головні жанри скульптури — портрет, історичні, міфологічні, релігійні зображення, анімалістичний жанр. Монументальність — одна з можливостей скульптури, що забезпечує її синтез з архітектурою (наприклад: гробниця Медичі у Флоренції Мікеланджело Буонарроті, в якій розташовано портретні зображення, алегоричні статуї «Ранок», «Ніч»). Виразні й зображувальні засоби скульптури - світло й тінь.

Музика — вид мистецтва, в якому засобом втілення художніх образів є окремим образом організовані музичні звуки; реальність, що захоплено в емоційних переживаннях й передано через музичні звуки, в основі яких закладено узагальнені інтонації людської мови. Основними елементами є лад, ритм, темп, гучність, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія. Музика фіксується в нотному записі й реалізується в процесі виконання. Музику поділяють на світську й духовну, на інструментальну й вокальну. Музика розділяється на роди й види: опера, симфонія та ін.; на жанри — пісня, хорал, марш, сюїта, соната та ін. На відміну від живопису, схильна до абстрактного вираження. Музика безпосередньо впливає на почуття людини. Співвідношення звуків — мелодія — підкорюється математичним закономірностям.

Мистецтво слова — активує всі чуттєві реакції, може імітувати відчуття і т.д., та в цей же час слово має абстрактне значення. Живопис, скульптура використовують неконвенційні знаки, а мистецтво слова — конвенційні (через це І. Кант, Г.В.Ф.Гегель розмішують його на верхівку своєї класифікації мистецтв). Коли слово промовляють, воно набуває й звукової образності, звукопис може слугувати й опису візуальних образів. Поет, письменник може створити художній образ кількома деталями.

Роди й жанри художньої літератури: епос (поема, епопея, легенда, казка, дума), лірика (гімн, ода, елегія, мадрігал, епіграма, епітафія) й драма (філософська, історична, любовна і т.д.). Деякі жанри складно віднести до одного з родів літератури (балада, байка - в них головна дія, проте важливу роль грає й настрій). В епоху класицизму літературні жанри поділялися на "високі" (епопея, ода, трагедія) та "низькі" (бурлеск, драма, комедія). В радянський період "вищим" жанром вважався роман-епопея.

Театр — форма виконавчого мистецтва, в якому головним засобом виразності є акторська гра (актор втілює задум постанови). Театр - вид колективної творчості, що об'єднує зусилля режисера, драматурга, акторів, художників, костюмерів і т.д. Твір театрального мистецтва - це спектакль. Театр поділяється на комедію (любовна, соціальна, сатирична, comedia del' arte), трагедію й драму (історична, любовна, психологічна, документальна, політична, філософська).

Кіномистецтво — синтетичний вид мистецтва. Поява кіномистецтва зумовлена досягненнями науки й техніки в області оптики, хімії, електро- й фототехніки, фізіології зору (відкриття можливості сітківки ока на 1/10 секунди зберігати зображення). Також появу й розвиток кіно стимулювали соціальні особливості найновішого періоду історії: потреба в художньому осмисленні дійсності, загальний ріст динаміки життя і т.д. Передумовою кіно став також роман Нового часу (поєднував бачення дрібних подробиць з епічним охватом дійсності; виділення загального й крупного плану — в творчості Оноре де Бальзака, Стендаля, Ф.М.Достоєвського); акторська гра — відкриття Станіславським зв'язку між внутрішнім станом людини й фізичною дією; будова внутрішньої композиції в живописі.

Кіно захоплює життя в усьому його естетичному значенні. Час є засобом виразності для кіно. Основи художньої мови кіно - монтаж, ракурс (зміна кута зору на подію, що фіксується кінокамерою), план (загальний, середній, крупний).

Комунікація глядача з фільмом як медіатекстом

Сприймаючи фільм, особливо художній, глядач через сюжетно-смислову лінію, образи героїв «подумки спілкується» з авторським колективом фільму. Сучасний досвідчений кіноглядач, переглядаючи фільм, легко переноситься з одного часу в інший, з однієї країни в іншу, за двома-трьома характерними рухами або подіями може подумки відтворити весь ланцюжок подій або повну ситуацію, здатен правильно розшифрувати значення незвичайних ракурсів, крупного плану, розуміє незвичне поєднання подій, множинність планів і ліній кінооповідання. Парадокс нового типу візуального сприйняття, пов'язаний із кінематографом, полягає в інтимному спогляданні подій фільму та одночасно у відстороненні від них.

Театр як комунікація

(http://www.bestreferat.ru/referat-210474.html

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут соціології, психології та управління

Кафедра теорії та методогії соціології

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

на тему:

Театр як механізм формування особистості

Виконала студентка групи

Рабощук В.М.)

Театр як мистецтво, колективне за своєю природою, що імітує міжособові контакти, привертає людей до співпереживання і співпраці, дає людині можливість якимсь чином злитися з іншою особою, встановити з нею глибші, тісніші і різноманітніші відносини. Театральна комунікація — двостороння публічна. З одного боку публіка, з іншого – актор. Серед публіки виділяють так звану «кадрову публіку», яка має усталені традиції і звичку постійного спілкування з театром, підкріплену з дитинства сімейними традиціями відвідування театру. Близька до цієї групи публіка «навколотеатрального» процесу, яка прямо або опосередковано його організовує (критики, театрознавці, меценати). Дедалі більша увага приділяється театру як засобу комунікації та соціалізації глядача, а сам театр все частіше розглядається як публічно-видовищна форма спілкування з культурою, у процесі якої зовнішня форма діалогізування глядача зі спектаклем наповнюється полілогічним, опосередкованим спілкуванням з драматургом, режисером, акторами, іншими глядачами на основі художнього співпереживання. Вистава розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.

Функції, здійснювані театром, створюють канву багатобічних взаємодій з суспільством. Як засіб комунікації театр організовує і координує різні групи людей, пов'язані з трансляцією художніх цінностей, а населення є його потенційним агентом. Актор, взаємодіючи з партнерами на сцені, використовує той же арсенал засобів, які має в своєму розпорядженні людство для встановлення безпосередньої соціальної комунікації, перш за все це мова і жест. Спілкування на сцені нічим не відрізняється від безпосередньої взаємодії в житті, хіба що підвищене емоційне забарвлення інтонації і жесту збільшує ефективність комунікації. Мистецтво актора – це мистецтво життєвого спілкування. Масова комунікація – систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінку і поведінку людей. Таким чином ми говоримо про театр як масову комунікацію. Свій вплив і поширення інформації здійснюється за допомогою всіх складових притаманих масовій комунікації.

Загальні особливості впливу театру через комунікативну функцію на особистість:

— широта аудиторії, спрямованність і швидкість інформаційного впливу;

— сила, комунікативність, постійність і багатофакторність впливу;

— єдність пропагандистського, виховного та інформаційного впливу;

— багатство методів і форм впливу;

— доступність, поширеність, динамічність інформації.

Через комунікацію театр виконує такі функції:

— інформаційна – спрямована на задоволення інформаційних потреб публіки;

— комунікативна – полягає в організації інформаційної взаємодії між особистостями, що складають відвідувачі театру, також між громадскістю про поширення інформації про діяльність театру;

— виховна – пов’язана з форуванням, зміною установок та ціннісних орієнтацій особистостей, заохочення аудиторії, формування суспільно значущих рис;

— управлінська – виявляє себе взаєминами між членами театральної публіки, а також між ними і системою керівних органів;

— соціальної адаптації та орієнтації – спирається на потреби аудиторії в інформації для орієнтування у соціальних процесах та явищах, адаптації до змін умов життя;

— соціальної ідентифікації – базується на потребі глядача відчувати свою спільність із певними соціальними групами, верстами тощо.

— відтворення певного емоційно-психологічного тонусу – спрямована на зняття психологічної напруги, тощо.

У театрі все ґрунтується на активному емоційному взаємоспілкуванні тих, хто створює в цей вечір на сцені художній твір, і тих, для кого воно створюється. Кінцевим ефектом сприйняття спектаклю є формування певних особистісних характеристик, особистісна визначеність людини. Театр — засіб просвітництва (передача досвіду, фактів) і освіти (передача навичок мислення, узагальнення системи поглядів). Комунікативна функція театру відповідає за підтримку цілісності суспільства. Саме ця функція дозволяє суспільству відноситися до театру як до особливої соціальної цінності, необхідної якщо не окремому індивідові, то суспільству в цілому.

Читайте також:

1. Абсолютизація формально-технічних пошуків у мистецтві ХХ ст.
2. Австрії: мистецтво повсякденного життя.
3. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
4. Аналіз ризику через моделювання.
5. Архітектура і мистецтво. Українське бароко.
6. Архітектура і образотворче мистецтво Русі.
7. Архітектура та мистецтво
8. Архітектура та образотворче мистецтво
9. Архітектура та образотворче мистецтво
10. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі
11. Архітектура та образотворче мистецтво.
12. Архітектура та образотворче мистецтво.

Переглядів: 2771