• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функціональна організаційна структура управління

Лінійна організаційна структура управління

Це найпростіша форма взаємозв’язків в управлінні господарськими процесами. Лінійна структура управління характерна для малого бізнесу, нижчих ступенів управління середніх та великих фірм, оскільки для них вона є найбільш економічною.

Для лінійної системи управління характерним є прямий вплив керівника на колектив. В його руках зосереджено керівництво виконанням всіх функцій. Принцип єдиноначальності у цьому випадку знаходить свій прямий прояв.

У лінійній ор­ганізаційній структурі (рис. 1) кожний підлеглий має лише одного керівника і в кожній ланці виконується весь комплекс робіт, пов’язаних з управлінням об'єктом; чітко виражений принцип єдиноначальності; високий ступінь централізації в управлінні; повноваження функціональних спеціалістів незначні і носять рекомендаційний характер.

Рис. 1. Лінійна організаційна структура управління:

К - головний керівник; ЛІ, Л2 - лінійні керівники; В1...В7 — виконавці,

Ф – фахівці

Переваги лінійної організаційної структури управління:

* чіткість і простота взаємовідносин ланок і працівників управління;

* узгодженість дій виконавців;

* простота управління (один канал зв’язку);

* оперативність підготовки та проведення управлінських рішень;

* відсутність дублювання в роботі;

* повна особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу;

* забезпечення єдності керівництва зверху до низу (принцип єдності розпорядницької діяльності);

* надійний контроль (суворе дотримання дисципліни).

Недоліки лінійних організаційних структур управління:

* високі вимоги до кваліфікації керівників та до їхньої компетенції за всіма питаннями роботи підлеглих ланок, що, в свою чергу, обмежує керівника ефективно управляти організацією.

* значний обсяг інформації, яку передають з одного рівня на інший, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями;

* концентрація влади в керівній верхівці;

* при великих масштабах управлінської діяльності керівник не в змозі ефективно виконувати свої обов’язки;

* при бюрократичному, диктаторському стилі керівництва стримується ініціатива та творчість персоналу.

Функціональна система управління характеризується тим, що в апараті управління створюються спеціальні ланки з виконання певних функцій (відділ планування, обліку, обслуговування виробництва тощо). Розпорядження та вказівки цих ланок в межах закріплених за ними функцій є обов’язковими для виконання нижче розташованими ланками управління та колективами виробничих підрозділів підприємства. Основна ідея полягає в тому, щоб максимально використати пере­ваги спеціалізації та не допускати перевантаження керівництва.

Така структура управління націлена на задачі, які постійно повторюються і не вимагають оперативного прийняття рішень.

Функціональне управління існує наряду з лінійним, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.

Функціональну структуру управління використовують за великої кількості спеціалізованих робіт у компаніях середнього масштабу і є традиційною структурою бюрократії (рис. 2).

Створення функціональної структури потребує групування персо­налу за завданнями, які вони виконують. Конкретні характеристики діяльності підрозділу відповідають найбільш важливим напрямам ді­яльності всієї організації.

Традиційні функціональні блоки організації - відділи виробництва, маркетингу та фінансів. В організаціях сфери послуг - від­діл експлуатації, збуту та фінансів. В лікарні - адміністративні, лікувальні, господарські підрозділи.

До обов’язків вищого керівника входить: регулювання відносин поміж функціональними керівниками.

Рис. 3. Функціональна організаційна структура управління

Якщо організація досить велика, то основні функціональні відділи можна поділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони мають назву вторинних або похідних (рис. 4). Наприклад, в авіації існує експлуатаційний відділ, можна виділити інженерно-технічну службу, технічне обслуговування, наземну службу, льотну службу.

Функціональна структура не підходить для організацій з широ­кою номенклатурою продукції, яка діє в середовищі з чинниками, які швидко змінюються, а також для організацій, що діють одночасно на декількох ринках у країнах з різними соціально-економічними систе­мами та законодавством.

Функціональну структу­ру доцільно застосовувати в тих організаціях, які випускають відносно обмежену номенклатуру продукції, діють у стабільному зовнішньому середовищі та для забезпечення свого функціонування вимагають ви­рішення стандартних завдань управління. Наприклад, металургійна промисловість, видобуток сировинних матеріалів.

У зв’язку з наявністю численних недоліків функціональна структура управління в “чистому вигляді” використовується рідко.

Переваги функціональної організаційної структури

* висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійс­нення конкретних функцій, стимулює ділову та професійну спеціалізацію;

* зменшення дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів у функціональних сферах;

* розширення можливостей лінійних керівників у питаннях стратегічного управління виробництвом, передача ряду функцій спеціалізованим ланкам;

* розвантаження вищого керівництва.

Недоліки функціональних організаційних структур управління

* підрозділи можуть бути більш зацікавленими в реалізації цілей і завдань своїх підрозділів, ніж спільних цілей усієї організації, тому збільшується можливість конфліктів між функціональними підрозділами (слабка координація між функціональними ланками);

* у великій організації ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця стає досить довгим;

* ускладнюється координація управлінського впливу в результаті отримання виконавцями вказівок від кількох функціональних органів;

* зменшується оперативність роботи органів управління (сповільнюється процес прийняття рішень);

* зменшується рівень відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування (“внесок” кожного з підрозділів у спільну “скарбницю” не може бути вирахуваний безпосередньо);

* порушується принцип єдиноначальності оскільки підлеглі можуть отримувати вказівки від різних функціональних керівників;

* можливість отримання суперечливих вказівок, що може призвести до дезорганізації роботи колективу;

* складність контролю;

* недостатня гнучкість.

Рис. 4. Структура фірми, функціональні відділи якої мають вторинні підрозділи

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
5. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
6. Oracle Управління преміальними
7. VІ. План та організаційна структура заняття
8. А. Видання прав актів управління
9. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Адаптивні організаційні структури управління.

Переглядів: 4835