Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Реалізації соціальної політики.

Принцип єдності централізованих та децентралізованих засаду

Реалізація цього принципу означає децентралізацію та "роздержавлення" соціальної політики, перерозподіл повноважень в її здійсненні між центром та регіонами на користь останніх з метою забезпечення ефективного й оптимального функціонування такої політики як основного способу, інструменту регулювання процесів розвитку соціального буття.

Оптимізація змісту, способів та форм реалізації соціальної політики можлива на основі створення нової моделі соціальної політики, її всебічної демократизації, яка б поєднувала цілісність з різноманітністю. Поєднання тенденцій цілісності й різноманітності має відбуватись на основі змщення акцентів у здійсненні соціальної політики, і насамперед у створенні умов для посилення соціальної безпеки людини, гарантування її соціального захисту, на місцеві та регіональні органи влади і управління. Такі органи здатні ефективно реалізовувати більшість завдань соціальної політики, оскільки можуть у цьому процесі враховувати різноманітні конкретні соціально-економічні особливості, культурно-історичні традиції регіону, місцевості. Зазначене робить соціальну політику більш гнучкою, динамічною, значно адекватнішою потребам суспільної практики, соціального буття. Децентралізація в соціальній політиці не тільки не ослабить ефективність її реалізації, а посилить її як цілісну систему, дозволивши кожному суб'єктові, елементу його структури на тому чи іншому вертикальному або горизонтальному рівні зосередитись на вирішенні своїх завдань.

В основу нової філософії реалізації соціальної політики в її централізованому та децентралізованому вимірі має бути покладено зважені поступовий, але рішучий перехід такої політики від одновимірності чи одноманітності до багатовимірності та різноманітності. Соціальна політика відображає суспільне буття, процеси розвитку соціуму, які самі по собі багатогранні, багатовимірні. Отже й соціальна політика, яка здійснюється на наукових принципах, повинна бути багатовимірною і багаторівневою, включати велику різноманітність напрямків, соціальних заходів, що розрізняються як змістом, так і за формою здійснення (а не зводитись тільки до соціального захисту при всій його важливості, особливо для України на сучасному етапі), тому реформування соціальної політики передбачає створення умов як збагачення соціального буття, особливо у його регіональному вимірі, так і змісту та напрямків здійснення соціальної політики, поєднання в процесі здійснення централізованих і децентралізованих засад. Будь-яке спрощення соціальної політики, всіляка її уніфікація, зведення до одновимірності, до одноманітності не збагачує, а збіднює соціальну політику, позбавляє її гнучкості, альтернативності розвитку як важливої основи її стабільності. Водночас багатовимірність соціальної політики передбачає вироблення та здійснення її: загальних принципів, єдиної філософії в масштабах усієї країни.

Нова філософія централізації соціальної політики має ґрунтуватися не на реанімації централізму минулих десятиріч, не відтворювати структуру централізації радянських часів, а реформувати зміст та форму централізації на засадах діалектичного поєднання державного управління регіонального самоуправління у здійсненні соціальної політики, оптимального взаємозв'язку регулювання та саморегулювання в розвитку процесів соціального буття. Зазначене передбачає гнучкий, поступовий перехід від управління соціальним розвитком тільки по вертикалі до одночасного управління по горизонталі, де обидва види управлінської діяльності органічно поєднувалися б, взаємодоповнювалися, взаємопроникаючи один в одного, і, розвиваючись, збагачувалися.

В основу централізованого управління як інструменту здійснення соціальної політики має бути покладена така управлінська діяльність, яка б включала одноосібне, одностороннє ухвалення тих чи інших державних рішень у сфері соціального розвитку лише на вершині державної піраміди, механічне збільшення кількості рівнів у структурі управлінської ієрархії. Нова філософія централізованого управління як засобу здійснення соціальної політики має ґрунтуватися на системі різновидів управлінських рішень у сфері соціального буття, які ухвалюють різноманітні суб'єкти соціальної політики на всіх рівнях управлінської ієрархії, включаючи її нижчі рівні; в її основі має бути повна самостійність таких суб'єктів, що є необхідною умовою процесів диференціації соціальної політики, органічного поєднання центрованих та децентралізованих засад в її здійсненні.

Суттєвою умовою підвищення ефективності даного процесу є відмова від наскрізної, всеохоплюючої централізації у здійсненні соціальної політики. Держава як суб'єкт соціальної політики, як уже зазначалося, має розробляти лише загальну філософію, основні принципи такої політики, стратегічні напрямки діяльності регіонів по регулюванню процесів соціального буття, здійснювати координаційну діяльність у даній сфері, визначаючи головним чином пріоритети серед найкардинальніших, глобальних проблем соціального розвитку. На локальному ж рівні основним суб'єктом здійснення соціальної політики має стати регіон, що реалізує таку політику з допомогою вільної творчої самоорганізації, саморегуляції місцевого соціального потенціалу. Неодмінним чинником оптимізації централізованих засад у соціальній політиці, що здійснюється центральними органами, має стати остаточне подолання командно-адміністративних елементів у реалізації її завдань, створення умов повноцінного функціонування саморегуляційних процесів розвитку соціального буття. Центральні органи державного управління мають виходити із всебічного аналізу різноманітних тенденцій, що впливають на розвиток регіону, передбачати як позитивні, так і негативні фактори, що впливають на його соціальний розвиток.

Нова концепція централізованого управління як механізму, інструменту здійснення соціальної політики має виходити з потреби розглядати регіон не тільки як об'єкт, а як активний суб'єкт соціальної діяльності з високим рівнем саморегулювання місцевого соціального, економічного потенціалу. Все це передбачає високу гнучкість у процесі здійснення такої централізації, самостійність суб'єктів регіональної політики у розв'язанні поставлених завдань у сфері соціального буття, їх постійну готовність до соціальних новацій. Головне завдання централізованого управління в аспекті, що досліджується, має полягати передусім у забезпеченні умов для повноцінної вільної соціальної діяльності різноманітних суб'єктів соціальної політики і, насамперед, особистості, налагодженні механізму вільного вияву і реалізації волі людей, що населяють ці регіони, у сфері економічних, соціальних відносин, їх творчій діяльності. Така централізація має передбачати створення умов для утвердження зростаючої різноманітності варіантів життєпроявів у суспільстві, виключали б усілякі форми адміністративного регулювання, дріб'язкової ламентації поведінки та діяльності.

Оптимізація змісту, способів та форм реалізації соціальної політики можлива на основі створення її нової моделі, в основі якої лежала б всебічна демократизація, де така політика поєднувала б цілісність з різноманітністю. Завдання тенденцій цілісності й різноманітності має відбуватись на основі зміщення акцентів у здійсненні соціальної політики (і насамперед у створенні для посилення соціальної безпеки людини, гарантування її соціального ту) на місцеві та регіональні органи влади і управління. Такі органи мають ефективно реалізовувати більшість завдань соціальної політики, можуть у цьому процесі враховувати різноманітні конкретні соціально-економічні особливості, культурно-історичні традиції регіону, місцевості. Зазначене робить соціальну політику більш гнучкою, динамічною, значно ближчою потребам суспільної практики, соціального буття. Децентралізація в соціальній політиці не тільки не ослабить ефективність її реалізації, а посилить її як цілісну систему, дозволивши кожному суб'єктові, дату її структури на тому чи іншому вертикальному або горизонтальному зосередитись на вирішенні своїх завдань.

Держава як координуючий суб'єкт соціальної політики, зосереджуючись на ключових, найбільш глобальних та кардинальних проблемах регулювання процесів соціального буття, зокрема реалізації (в тому числі й фінансовому забезпеченні) загальнонаціональних соціальних програм, забезпеченні соціальних гарантій, встановлених законом, основні функції по виконанню багатогранних, конкретних завдань соціальної політики має передати місцевим і регіональним органам. Це обумовлено тим, що саме на місцевому, регіональному рівні мають вирішуватися багато проблем соціального розвитку, а тому реалізація основних, повсякденних завдань соціальної політики повинна бути зосереджена на цьому рівні. Соціально-економічну доцільність децентралізації (а не просто адміністративно-управлінські маніпуляції) детермінує необхідність переходу до виконання місцевими органами влади основних складових соціальних програм, а саме - створення умов для посилення соціальної безпеки людини, її соціального захисту; здійснення охорони здоров я людини; розвиток освіти та культури; реалізація житлової політики тощо. Водночас процес децентралізації соціальної політики має закріпити адекватна фінансово- економічна база, зокрема податково-бюджетна політика, яка б дозволила місцевим органам забезпечити виконання соціальних програм відповідним обсягом фінансових ресурсів. При цьому фінансова самостійність місцевих органів влади, регіонів по забезпеченню розвитку соціальної сфери має контролюватися державою.

Таким чином, домінантою у складному й суперечливому процесі реалізації соціальної політики в аспекті її централізованих і децентралізованих засад є її децентралізація, передача основних регулятивних функцій згори вниз шляхом їхнього перерозподілу. Разом з тим здійснення соціальної політики несумісне як з надмірною централізацією, жорсткістю, так і з надмірною децентралізацією. Крайнощі неминуче призводять до втрати динамізму в соціальній політиці, а тому необхідним є почуття міри у співвідношенні централізму і децентралізму в її здійсненні.


Читайте також:

  1. Активний характер соціальної політики.
  2. Актуальність проблеми професійної етики соціальної роботи
  3. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
  4. Американська модель соціальної відповідальності
  5. АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
  6. Аналіз впливу факторів на зміну сумми гуртової реалізації
  7. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
  8. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства
  9. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
  10. Аналіз результатів практичної діяльності Київського освітньо-методичного центру соціальної роботи
  11. Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.
  12. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.




Переглядів: 934

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Активний характер соціальної політики. | Їх захист

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.