Основні принципи, стуктура та логіка «Людської комедії».

Назва "Людської комедії" Бальзака (за аналогією до «Божественої комедії» Данте) відображує загальний критичний пафос твору: комедією стало життя буржуазно-дворянського суспільства середини ХІХ ст. Про грандіозність загального задуму Бальзака свідчить "Передмова" до епопеї. Цікавими щодо розуміння естетичних поглядів Бальзака видаються її положення:

– "ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом; людина розвивається як тварина, а тварина – як рослина, тож увесь біологічний світ живе за єдиним законом – "кожний для себе";

– "жива істота – основа, яка отримує свою зовнішню форму, або, точніше, характерні ознаки власної форми, в тому середовищі, в якому їй призначено розвиватися"; "суспільство створює з людини, відповідно до середовища, де вона діє, стільки різних видів, скільки їх існує в тваринному світі";

– "боротьба між людьми набагато складніша, ніж боротьба тварин;

– "є три форми буття людини: "чоловіки, жінки і речі".

Хоча не всі погляди письменника насуспільство можна сприймати серйозно, викладені ним думки свідчать про намір роздивитись його очима вченого-біолога, що досліджує повадки певного підвиду тварин, як-от: “в комерції месьє Гранде був схожий на тигра або на боа: він вмів залягти, звернутися у клубок, довго придивлятися до своєї здобичі, а потім кинутися на неї; роззявляючи пастку свого гаманцю, він ковтав чергову долю екю і знову вкладався, як удав, який переварює їжу; все це робив він спокійно, холодно, методично”.

Світ романів Бальзака несе в собі чітку визначеність матеріального світу. Приватне життя дуже тісно пов’язано із життям офіційним, тому що великі політичні рішення насамперед осмислюються і обговорюються у вітальнях і нотаріальних конторах, в будуарах співачок, стикаються із особистими і сімейними стосунками. Соціум досліджено в романах Бальзака настільки детально, що, навіть, сучасні економісти та соціологи вивчають стан суспільства за його романами. Сутність, взаємостосунків між людьми на фоні економічних відносин, вважає письменник, залишається незмінною: сильніші поїдають слабших. Звідси й парадоксальність політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст не приховував своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. В нарисі “Дві зустрічі за один рік” (1831) Бальзак нешанобливо відгукнувся на революцію 1830 р. і на її досягнення: «Після бійки наступає перемога, після перемоги наступає розподіл; і тоді переможців виявляється набагато більше ніж тих, кого бачили на барикадах». Подібне ставлення до людей є характерним для письменника, який вивчав людство так, як біологи вивчають тваринний світ. Отож, Головна ідея задуму "Людської комедії" полягає у створенні величезної панорами французького суспільства, намаганні дослідити пануючий у ньому закон егоїзму. Вміння Бальзака органічно розкривати діалектику окремого і загального належить до найвидатніших прикмет його таланту. У роздумах письменника вимальовується і загальний підхід до реалізації поставленої мети: описати види і підвиди людей у тісному зв'язку з середовищем. Ці види і підвиди Бальзак назве типами, які створюватимуться "об'єднанням численних однорідних характерів". Такий підхід письменника свідчить, що провідним у створенні «Людської комедії» став принцип реалізму.

У "Передмові" Бальзак зазначив, що одним із його попередників на ниві романістики став Вальтер Скотт, бо їх об'єднувало прагнення проникнути у внутрішні історичні процеси, різниця, на думку французького письменника, полягала в тому, що він зосереджується на зображенні сучасності, тоді як Вальтер Скотт писав про минуле. Ще одного, з погляду Бальзака, бракувало Скоттові – зв'язку творів між собою. "...Він не замислювався зв'язати одну повість з іншою і таким чином створити цілу історію, кожний розділ якої був би романом, а кожний роман – добою. Звернувши увагу на цей брак зв'язку... я тієї самої миті уявив собі план, зручний для виконання моєї праці, і саму можливість її здійснення". Таким принципом зв'язку стала так звана техніка перехідних персонажів. Загалом у творах "Людської комедії" діє понад 1000 персонажів, які мандрують з книги в книгу, створюючи своєрідний світ. Французький письменник Андре Моруа, який тривалий час вивчав творчість Бальзака, писав із цього приводу: "Він залишив нам не тільки велику кількість романів, але й історію цілого суспільства; дійові особи його творів – лікарі, судді, державні діячі, титарі, лихварі, світські дами, куртизанки – переходять з тому в том, що й надає життєздатності та вірогідності створеному ним світу". Здається, немає такого представника тієї або тієї суспільної групи, якого б Бальзак не описав. Ось як треба тлумачити знаменитий вислів романіста, що справжнім істориком в "Людській комедії" є французьке суспільство, а автор "залишається його секретарем".

У "Передмові" Бальзака міститься багато роздумів шляхи вдосконалення людини. На відміну, наприклад, від Стендаля, він не сповідує руссоїстської ідеї про "природну доброту людини": "Людина не добра і не зла, – пише Бальзак, – вона народжується з інстинктами та нахилами; суспільство не псує її, як вважав Руссо, а вдосконалює, робить кращою; але її прагнення вигоди для себе розвиває її погані нахили". Тільки заборони (католицизм, абсолютизм) можуть виправити тварину на ім'я Людина, вважав письменник. За таких умов не суспільство винне в тому, що мораль багатьох персонажів Бальзака перебуває у стані занепаду, а вони самі. Провина падає на людський егоїзм. Тож Бальзак прагнув бути проповідником та моралістом, який описує погане, аби обмежити негативні інстинкти людини, висловлюючи досить позитивний погляд щодо морального вдосконалення суспільства: "У картині, яку я створюю, більше людей добропорядних, ніж тих, які заслуговують на осуд". І справді, в романах Бальзака є чимало позитивних персонажів у традиційному розумінні цього слова. Найчастіше вони перебувають на периферії оповіді. Це зроблено навмисно, бо, за логікою Бальзака, саме вони беруться безпосередньо з життя, а не є результатом узагальнення й типізації, як головні герої. Причому вони не завжди висловлюють погляди, які подобаються автору. Серед них є і республіканці (Мішель Кретьєн із "Втрачених ілюзій", герой, який загинув на барикадах, із "Таємниць княгині де Кадіньян" або Нізрон із "Селян"). Найкращі персонажі Бальзака сходяться на одному: з метою досягнення моральної досконалості треба обрати критичне ставлення до себе, самодисципліну, наполегливу працю, аби подолати людську слабкість. Саме так живе знаменита Співдружність учених і поетів із роману "Втрачені ілюзії". Його члени - і республіканці Кретьєн, Жіро, Б'яншон, і монархіст д'Артез, душа гуртка своєрідний ідеалізований портрет письменника – ставляться один до одного з повагою та сповідують культ самовдосконалення. Таким чином, перед людиною, на думку Бальзака, є два шляхи. Перший – легкий, потурання своєму егоїзму, власним інстинктам. Він несе загибель як для індивіда, так і для суспільства. Другий шлях – важкий, це суворе саморегулювання, в якому саме й полягає секрет геніальності.

Структура "Людської комедії" вирізняється гармонією всіх частин. Кожному твору Бальзак призначив особливе місце у складній схемі. Усі романи, повісті, оповідання поділяються на три великі групи: "Етюди про звичаї", де зосереджено численні спостереження над побутом і соціальною поведінкою людини, які створюють широку панораму французького суспільства. У свою чергу, цей розділ розпадається на 6 підрозділів або сцен: "Сцени приватного життя", "Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя", "Сцени політичного життя", "Сцени сільського життя". У такий спосіб Бальзак охоплює усі найважливіші галузі життєдіяльності, а отже, опис побуту і звичаїв у ньому майже вичерпний.

"Етюди про звичаї" мають власний план: кожний підрозділ відповідає певній фазі розвитку людини. Логіка Бальзака в розташуванні текстів була такою: розвиток людського організму відбувається за періодів народження, дитинства, юних років, доби ілюзій та ідеалізму (цей етап символізують "Сцени приватного життя"). Потім настає час зрілих років з їх напруженням пристрастей і вадами та найвищий ступінь егоїзму ("Сцени провінційного життя", "Сцени паризького життя", "Сцени військового життя"). Завершує цикл старість: осмислення пережитого, підсумки, "вечір тривалого дня", перемога мудрості і моральності ("Сцени сільського життя"). Таким чином "Етюди про звичаї" мають слугувати фундаментом для філософських узагальнень, які письменник робить у "Філософських етюдах". Саме в них, на думку Бальзака, найяскравіше розкривається той соціальний механізм суспільства, заради якого романіст і розпочав свою велетенську працю. Вивершенням усієї споруди покликані бути "Аналітичні етюди", які відтворюють життя людини у поєднанні окремого й загального.

Якщо для «Етюдів звичаїв» знадобиться двадцять чотири томи, то для «Філософських етюдів» потрібно буде п’ятнадцять томів, а для «Аналітичних етюдів» – лише дев’ять. Так структура епопеї Бальзака нагадуватиме собою піраміду, що містить зображення негативних явищ доби первісного накопичення капіталу, їх філософське осмислення і пошуки шляхів до подолання, налаштовує читачів на серйозні роздуми щодо суспільства і місця людини в ньому. Геніальність епопеї Бальзака полягає в тому, що, читаючи його твори, ми не можемо поставити між ними крапку, бо перед нами – саме життя Франції другої половини ХІХ ст. Пов’язані між собою твори набули величезної сили і здатності до саморозвитку.

3. Гротескне зображення жаги до збагачення у повісті "Гобсек".

Бальзак говорив, що дядя Тобі із роману Л.Стерна “Тристрам Шенді” став для нього взірцем того, як потрібно ліпити характер. Дядя Тобі був диваком, в нього був “коник” – він не хотів одружуватися. Характери бальзаківських героїв – Гранде (“Євгенія Гранде”), Горіо (“Батько Горіо”), Гобсек (“Гобсек”) побудовані за принципом “коника”. У Гранде таким коником (або манією) є накопичення грошей і коштовностей, в батька Горіо – батьківство, служіння дочкам, які вимагають все більше грошей, у Гобсека – збагачення власних банкових рахунків. Завдяки поглибленому вивченню автором внутрішнього світу своїх героїв «Гобсека» часто називають новелою.

Створювалась вона поступово. Спочатку в 1830 p. Бальзак написав нарис про лихваря, який згодом увійшов у повість про аристократів "Небезпеки розбещеності", де основна увага була зосереджена на сім'ї де Ресто. У цьому варіанті відзначалися позитивні риси лихваря Гобсека, який допоміг адвокату Дервілю, пробачив борг бідній дівчині Фанні Мальво, врятував сім'ю графа де Ресто від розорення, а наприкінці навіть став депутатом. Другий варіант повісті – 1835 р. – мав назву "Татечко Гобсек", в якій лихваря було позбавлено багатьох позитивних рис, а головна увага зосереджена на маніакальній пристрасті героя до збагачення. Гобсек перетворився на патологічного скупія, хоча ставлення автора до нього залишилося неоднозначним. Загострення скнарості Гобсека підкреслює типовість цього образу, викриває тенденцію, яка існує в реальності, граничним виразом якої виступає герой. У 1848 р. повість отримала назву "Гобсек" і увійшла до "Сцен приватного життя" "Людської комедії".

"Гобсек", як й інші твори Бальзака, – багатоцентрова повість. Окрім лихваря, важливу роль у ній відіграють адвокат Дервіль, члени сім'ї графа де Ресто, сюжетні лінії яких перетинаються. Побудова «Гобсека» чітка і продумана, засвідчує композиційну майстерність її творця. Починається твір з експозиції. Спочатку розповідь ведеться від імені автора, який змальовує один із зимових вечорів 1829-1830 pp. в салоні віконтеси де Гранльє. Розмова заходить про молодого графа Ернеста де Ресто, якого кохає Камілла. Але у матері графа погана репутація в аристократичному світі, і пані де Гранльє хоче відмовити йому у відвідуванні свого дому. У розмову втручається Дервіль, який розповідає історію, що має змінити погляд на стан справ у сім'ї молодого графа. Наступна частина твору – оповідь Дервіля, яка містить розповідь про Гобсека. Письменник ускладнює структуру повісті, робить її поліфонічною. Спочатку звучить голос автора, від імені якого ведеться оповідь, а потім – голоси оповідачів – Дервіля і Гобсека, які теж передають багатоголосся свого оточення. Отже, важливими композиційними особливостями твору є "розповідь у розповіді", тісний зв'язок між окремими його частинами та компонентами (розповідь, оповідь, опис, портрет, інтер'єр, монолог, діалог тощо).

Дервіль випадково став свідком драми, яка відбувалася в сім'ї графа де Ресто. Ця драма була відомою і Гобсекові: графиня Анастазі де Ресто, щоб утримати свого коханця Максима де Трая, наробила величезних боргів і віддала у заставу лихвареві фамільні коштовності під великі відсотки. А граф де Ресто, захищаючи честь сім'ї й інтереси свого сина, незадовго до смерті переписав свої володіння на ім'я Гобсека до моменту повноліття Ернеста. Його заходи виявилися вчасними, після смерті Гобсека Ернест успадкував те, що належало батькові. Але значення повісті – не в цій сюжетній лінії, її кульмінацією є монолог Гобсека, в якому він засуджує суспільство, де все купується і продається. «У золоті сконцентровані всі сили людства", – вважає він.

Образ Гобсека. Лихвар Гобсек стає центром не тільки розповіді Дервіля, а й усієї новели. Бальзаківський Гобсек – не зовсім типовий лихвар. Його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ, чия система поглядів на життя складалася поступово. Гобсек пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що "всюди йде боротьба між багатими і бідними". "У мене принципи змінювались відповідно до обставин, доводилося змінювати їх і залежно від географічних широт", – зізнається Гобсек Дервілю. Внаслідок важкого життєвого досвіду він дійшов сумних висновків, визначивши головними в житті людини "інстинкт самозбереження", "особистий інтерес", а з усіх земних благ тільки одне, з його точки зору, варте того, щоб людина його домагалася, – «це... золото». Золото для нього – це передусім влада, воно є її символом: "Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади". Й справді, маленька, непримітна, на перший погляд, людина, тримає в своїх руках весь Париж.

Ім'я Гобсека має символічне значення: Живоїд. Це натяк на його безжалісну повсякденну боротьбу з конкурентами з метою наживи. В творі можна простежити як Бальзак розкриває характер персонажа у зв'язку з середовищем, насамперед із речами. Маючи мільйони, Гобсек живе в занедбаній кімнаті, пішки ходить до кредиторів і пишається тим, що сплачує лише 7 франків податків. Торкаючись золота, він перестає контролювати себе і втрачає весь свій розум. Письменник об'єднує в своєму герої всі спостереження за лихварями, банкірами та пересічними людьми, котрі мають справи з грішми, і створює узагальнений образ – тип, викриваючи водночас головні закони їхнього існування та оголюючи причини втрати ними певних моральних якостей. Свідченням того є Гобсек, який, незважаючи на свою природну обдарованість, деградує, перетворюючись на напівавтомат.

Своєрідними «гобсеками» виступають в повісті Максим де Трай і Анастазі де Ресто, продовжуючи головну тему твору. Їм протиставлені оповідач Дервіль та його майбутня дружина Фанні Мальво, які вирізняються порядністю, любов'ю до праці та чесністю, піднімаючись до справжнього ідеалу завдяки самодисципліні та обмеженню тваринних інстинктів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення важких металів	\|	Філософський роман «Шагренева шкіра».

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.