Питання 2. Види процентних ставок.

Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички.

Існують такі види процентного відсотка :

1. Облікова ставка – відсоток, який стягує ЦБ за позиками, що надаються комерційним та іншими банками.

2. Базова ставка – ставка, яку банки використовують для встановлення відсоткових ставок за позиками.

Орієнтиром може бути :

облікова ставка;

відсоткова ставка ЛІБОР — (середньозважена відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, що надаються банками, на різний час у різній валюті на лондонському міжбанківському ринку (від доби до року)).

3. Використовуються прості і складні процентні ставки.

Процентні ставки можуть бути “фіксованими” або "плаваючими".

Маржа (від фр. marge край) - різниця між процентними ставками за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси.

Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди.

4. Номінальна процентна ставка відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці капіталовкладень.

Номінальна відсоткова ставка — це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

5. Реальна процентна ставка відображає очікувані темпи зростання економіки за визначений період часу і реальний дохід інвестора на вкладені кошти.

Реальна ставка відсотка визначається порівнянням між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.

Питання 3. Чинники , що впливають на розміри процентних ставок за кредит.

Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, можна розділити на макроекономічні та мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від :

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку.

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою повинна бути плата за кредит, оскільки у банка підвищується ризик втрат.

в) рівня облікової ставки центрального банку.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виділяються такі :

-- мета кредиту.

Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб найнижчі, що зумовлене короткостроковим характером їх використання.

Кредити, які надаються торгово-посередницьким фірмам, що будують свій бізнес за принципом “купівлі-продажу”, повинні бути найдорожчими, оскільки прибуток від цього виду діяльності носить спекулятивний характер, а для самих операцій притаманний підвищений рівень ризику;

-- розмір кредиту.

Розмір процентної ставки за великі кредити повинен бути нижчим, ніж за користування дрібними кредитами.

Крім того, великі кредити надаються надійним позичальникам, імовірність банкрутства яких нижча.

-- термін користування кредитом;

Чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит.

-- рівень ризику при надані позичок комерційні банки стикаються з кредитним ризиком (втрати від неповернення основної суми боргу) та процентним ризиком (втрати від неповернення відсотків, що сплачує позичальник за користування позичковим капіталом), тому чим вище банк оцінює ці ризики, тим вищою буде відсоткова ставка .

Характер застави – це якість застави прямо пов'язана з її ліквідністю, тому чим вища ліквідність майнових цінностей, що є забезпеченням кредиту, тим нижчою буде процентна ставка.

Ліквідність — можливість перетворення статей активу бухгалтерського балансу підприємства у гроші для оплати зобов'язань, легкість реалізації продажу, перетворення матеріальних цінностей у готівку.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.

Лекція 19
Характеристика кредитних відносин

1. Кредитні відносини та їх характеристика.

2. Суб’єкти і об’єкти кредитних відносин.

3. Типи кредитних відносин.

Питання 1. Кредитні відносини та їх характеристика.

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин.

В основі їх лежить рух позичкового капіталу.

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням.

Кредитні відносини – це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням коштів у позику і поверненням їх разом із відсотком.

Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми :

1) кредитно – грошові відносини;

2) кредитно – товарні відносини.

У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі.

Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки.

Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи.

Розрізняють :

Грошові відносини - пов'язані із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах.

Фінансові відносини – це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств).

Кредитні відносини - мають поворотний і відплатний характер.

Основні ознаки кредитних відносин :

Ø Учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними :

o бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;

o функціонувати на основі самодостатності та самоокупності;

o нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

Ø Кредитні відносини є добровільними та рівноправними.

Ø Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають( об’єкт кредиту залишається у власності кредитора).

Ø Кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей).

При виникненні кредитних відносин має бути високий рівень довіри між учасниками, особливо кредитора до позичальника.

Тому фактор довіри розглядається як ключова складова сутності кредиту і вирішальна передумова його функціонування.

Питання 2. Суб’єкти і об’єкти кредитних відносин.

Сторони, які беруть участь у економічних відносинах називаються іхніми суб’єктами ( кредиторами і позичальниками ).

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам.

Кредиторами можуть бутифізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів.

Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником.

Позичальниками можуть бути : фізичні особи, всі юридичні особи, держава.

Особливу роль серед позичальників виконують банки – вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками : позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.

До економічних суб'єктів, які хочуть вступити в кредитні відносини, тобто стати кредиторами і позичальниками, ставляться певні вимоги.

Вони повинні бути:

-- юридично самостійними особами;

-- здатними нести майнову відповідальність перед другою стороною, тобто мати дохід як гарантію виконання своїх зобов'язань.

Грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір , є об’єктом кредиту.

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, а й в інших формах : позики, прокат, лізинг тощо.

Така передача оформляється угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається - позичкою.

Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у первісній формі, а за своїм обсягом.

Питання 3. Типи кредитних відносин.

Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами.

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, яка визначається складом суб'єктів та характером їх економічної діяльності.

Типи кредитних відносин :

1. Кредитні відносини між банками, з одного боку, та суб'єктами господарської діяльності - з іншого.

2. Кредитні відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язано із запровадженням у господарський оборот комерційного кредиту, вексельного обігу та емісією облігацій.

3. Кредитні відносини між банками і державою складаються через реалізацію державних цінних паперів, які активно можуть “ працювати ” на вторинному ринку.

4. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням.

5. Зовнішньоекономічні кредитні відносини виникають між державами, іноземними банками і фірмами з приводу передачі валютних чи товарних ресурсів на засадах повернення у певні строки та з виплатою процента.

Можуть існувати кредитні відносини ще такого типу :

Ø фізична особа - фізична особа,

Ø держава - фізична особа і навпаки і т.д..

Ці відносини не є розповсюдженими і не мають великого практичного значення.

Сутність кредиту, як і його форма, постійно розвивається й ускладнюється.

В основі цього процесу лежить розвиток і вдосконалення економічних відносин у суспільстві, що визначають зміни в характері формування вільних коштів, ускладнення і розширення потреб економічних суб'єктів у додаткових коштах, удосконалення організаційних та правових відносин між суб'єктами кредиту тощо.

Лекція 20
Функції кредиту

1. Функції кредиту , їх суть.

2. Роль кредиту як економічної категорії.

Питання 1. Функції кредиту , їх суть.

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них.

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платності, строковості, забезпечення і повернення.

Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер.

Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Функції характеризують суспільне призначення кредиту, його роль.

Кредит виконує такі основні функції :

1) перерозподільчу ;

2) заміщення грошей в обігу;

3) стимулювальну ;

4) контрольну.

1. Перерозподільча функція

Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання.

При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Такий перерозподіл має велике економічне значення, а саме :

· кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, це прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

· вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже - одержання вищих прибутків.

Це створює можливості для запровадження новішої техніки для коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

2. Іншою функцією кредиту є створення ним нових грошей для грошового обігу — антиципаційна (емісійна) функція, яку виконує тільки банківський кредит.

Методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції ( звуження кредиту ) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж випуск їх в обіг.

Інструменти кредиту – переказні векселі, чеки, кредитні картки тощо – починають заміняти реальні гроші в сфері обігу.

3. Контрольна функція кредитуполягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики.

Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту , так і за діяльністю позичальника.

Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

4. Капіталізації вільних грошових доходів.

Вона полягає в трансформації (перетворенні) завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту.

Будь - яка маса вільної вартості, передана в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Завдяки реалізації функцій, кредитні відносини впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Усі функції кредиту взаємопов'язані ; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин.

Можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту :

1) акумуляції тимчасово вільних коштів ;

2) регулювання грошового обороту;

3) економії витрат обігу;

4) опосередкування кругообігу капіталу тощо.

Питання 2. Роль кредиту як економічної категорії.

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема.

Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обігу.

Роль кредиту проявляється в його впливі на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції.

Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються «припливи» і «відливи» коштів позичальників.

Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню.

Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути зумовлена сезонністю виробництва і реалізацією певних видів продукції.

Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва.

Позикові кошти:

· сприяють збільшенню запасів і витрат, необхідних для розширення виробництва і реалізації продукції ;

· використовуються для збільшення основних фондів.

Кредит у сфері грошового обігу забезпечує надходження готівки та її вилучення з обігу через банки на кредитній основі.

Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обігу і забезпечує безперебійність безготівкового обігу.

Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей (паперових і кредитних грошей ), грошей нерозмінних на дорогоцінний метали.

Це пов’язане із збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин.

Виділяють напрями, в яких зростає роль кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;

2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;

5) прискорення споживачами, отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;.

6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обігу платіжними засобами.

Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій.

Особливо важливе значення має підтримка стабільності і стійкості національної грошової одиниці і захист інтересів позичальників та кредиторів.

Лекція 21
Форми та види кредиту

1. Функціональні форми і види кредиту.

2. Комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

Питання 1. Функціональні форми і види кредиту.

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту :

· т о в а р н а ,

· г р о ш о в а.

У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо.

У деяких випадках погашення позичок здійснюється в грошовій формі , що говорить про змішану (товарно-грошову) форму кредиту.

У грошовій формі надають позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.

Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо.

Класифікація видів кредиту :

1) Залежно від суб’єктів кредитних відносин - банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит.

У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк.

У державному кредиті — держава, яка виступає позичальником.

У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб’єктами є господарюючі структури.

У міжнародному кредиті — резиденти різних країн.

В особистому (приватному) кредиті одним із суб’єктів є фізична особа.

2) Залежно від сфери економіки, у яку спрямовується позичена вартість, виділяють:

· в и р о б н и ч и й к р е д и т, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

· с п о ж и в ч и й к р е д и т, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

3) За терміном дії виділяють :

· короткострокові (до одного року),

· середньострокові (до п’яти років) ,

· довгострокові (понад п’ять років) кредити.

4) За галузевою спрямованістю кредиту:

· кредити в промисловість;

· кредити в сільське господарство;

· кредити в торгівлю;

· кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

· кредити в інші галузі.

5) Залежно від цільового призначення кредиту :

· кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

· кредит у витрати виробництва.( сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи тощо);

· кредит на створення запасів готової продукції;

· кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розриві в у платежах, коли економічні суб’єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли (виплата заробітної плати, тощо).

6) За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок виділяють :

· забезпечений і незабезпечений;

· прямий і опосередкований;

· строковий і прострочений, пролонгований;

· реальний, сумнівний, безнадійний;

· платний, безплатний.

Питання 2. Комерційний, банківський, споживчий, державний і міжнародний кредит.

До функціональних форм кредиту відносяться :

· комерційний,

· банківський,

· споживчий,

· державний,

· міжнародний .

1. Комерційний кредит- це товарна форма кредиту, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал,

а суб’єктами виступають агенти товарної угоди (контракту) : продавець кредитором , а покупець позичальником.

Призначення комерційного кредиту : прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів.

Погашення комерційного кредиту здійснюється шляхом :

· сплати позичальником боргу за векселем;

· передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;

· переоформлення комерційного кредиту на банківський , що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.

2. Споживчий кредитнадається тільки в національній валюті для фізичних осіб резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.

Призначення споживчого кредиту - це засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення.

Споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, меблі, телевізори, холодильники тощо.

Суб’єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості позичальників, а в ролі кредиторів виступають комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємства та організації.

Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов’язання позичальника (непрямі кредити).

До нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні картки.

Чековий кредит- це одна із форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками для своїх клієнтів згідно їх запиту і переважно на основі відстрочки платежу.

Кредитна карткавидається клієнту при умові, якщо стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовільний.

На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок, який періодично може змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта.

3. Державний кредит– при якому позичальником виступає держава, а кредиторами юридичні та фізичні особи.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним.

Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які реалізуються через фінансово – кредитні установи, серед юридичних та фізичних осіб.

4. Міжнародний кредит- це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості.

Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів.

Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації.

Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний редит функціонує в таких формах :

· ф і р м о в и й,

· б а н к і в с ь к и й,

· у р я д о в и й .

5. Банківський кредит– це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільвого характеру використання.

Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті.

Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал.

Банки можуть надавати кредити як у національній, так і в іноземній валюті.

Лекція 22
Основи банківського кредитування

1. Система банківського кредитування, основи її побудови.

2. Принципи банківського кредитування, їх суть.

3. Форми забезпечення кредитів.

Питання 1. Система банківського кредитування, основи її побудови.

Система банківського кредитування - це модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб’єктів.

Ця система охоплює принципи, об’єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі :

· клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу ;

· йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках.

Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції.

Сучасна система кредитування побудована на договірній основі.

Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобов’язання за виконання умов договору.

Сучасна система кредитування побудована також на комерційній основі.

Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів тобто в межах наявних кредитних ресурсів.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є : власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних ( валютних ) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитних рахунках до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отриманні від випуску цінних паперів.

Діюча система кредитування залежить від ресурсів і від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків.

Ці нормативи встановлюють допустимий об’єм залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування.

Існує такий підхід банків до організації кредитних відносин :

· відбувається перехід від пооб’єктного кредитування до кредитування суб’єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи;

· відбувається уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності.

Уніфікація - приведення до одноманітності, до єдиної форми або системи.

В даний час кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом.

Склалась система багатоваріантного кредитування :

· як кредити, які постійно знаходяться в обороті позичальника,

· і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Питання 2. Принципи банківського кредитування, їх суть.

Закономірності руху кредитних ресурсів реалізуються у п р и н ц и п а х або правилах кредитування, які виробила світова кредитна практика.

Основні принципи кредитування :

· строковість кредиту;

· повернення позичальником коштів кредиту в повному обсязі;

· платність користування коштами кредиту.

Принцип цільового призначення кредиту полягає у тому, що економічні суб'єкти, які хочуть вступати в кредитні відносини, повинні визначати мету використання коштів кредиту.

Принцип строковості кредиту передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на конкретно визначений час.

Цей строк мають узгодити сторони в момент вступу у кредитні відносини.

Строковість випливає із цільового призначення кредиту.

Принцип повернення кредиту означає, що позичальник зобов'язаний повернути всю отриману суму кредиту.

Визначений строк кредиту в договорі не гарантує його повернення у визначений строк.

Тому суб'єкти кредиту передбачають заходи щодо забезпечення повернення кредиту : скорочення терміну кредиту, зміни ставки позичкового відсотка, застосування індексів інфляції (дефляції) тощо .

Принцип платності кредиту полягає в тому, що кредитор при наданні кредиту має вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення кредиту у визначений строк.

Захистом кредитора від неповернення боргу платоспроможним позичальником служить принцип забезпеченості кредиту.

Забезпечення кредиту може бути майном (рухомим, нерухомим, цінними паперами, валютними цінностями, дорогоцінними металами, антикваріатом тощо), яке береться у заставу.

Основні умови банківського кредитування :

1) операції проводяться лише в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валютах;

2) банк виходить із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави;

3) для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів.

4) рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку;

5) кредити надаються лише правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні обігові кошти і самостійний баланс;

6) кредити видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним і юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови;

7) кредитні взаємовідносини будуються на договірній основі.

Банкам забороняється надання кредитів на такі цілі :

1) покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

2) формування статутного капіталу;

3) погашення раніше отриманих кредитів;

4) придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

5) без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Питання 3. Форми забезпечення кредитів.

Під формою забезпечення повернення банківської позички розуміють конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Передумовами повернення банківської позички є : цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об’єкта, що прокредитований.

В Україні банки використовують такі форми забезпечення позичок :

· застава;

· гарантія;

· перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

· іпотека;

· страхова угода (поліс).

Застава — це спосіб забезпечення зобов’язання (віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором).

Предметом застави може бути будь-яке майно, цінні папери і майнові права.

Гарантія (поручительство) — це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком.

Гарантами є фінансово стабільні юридичні особи і банки.

Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Перевідступлення (цесія) означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.

Цесія здійснюється на підставі складеної між банком і позичальником угоди, в якій вказується сума вимог і рахунків, що перевідступляться, та інші умови.

Іпотека — це різновид застави нерухомого майна (землі і будівель) з метою одержання позички в банку.

При страхуванні відповідальності клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Формою забезпечення виконання зобов’язань є стягнення пені і штрафів.

Однією з форм страхування кредитного ризику є створення банком резервів для покриття можливих втрат від кредитних операцій.

Отже, комерційні банки, виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування.

У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є: кредитна лінія, револьверний кредит, контокорент, овердрафт, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі та погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості.

Лекція 23
Кредитна система

1. Суть кредитної системи.

2. Економічні передумови формування та розвитку кредитної системи.

3. Структура побудови кредитної системи.

Питання 1. Суть кредитної системи.

Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин і невід'ємного елементу процесу розширеного відтворення є функціонування кредитної системи.

Сучасна кредитна система - це сукупність кредитних відносин та кредитно-фінансових інститутів, які реалізують ці відносини.

Суть кредитної системи може бути виражена двояко :

· кредитна система це сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ;

· кредитна система це сукупність кредитних установ країни.

Кредитна система функціонує через кредитний механізм.

Він становить собою :

· по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки;

· по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів ;

· по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується такими процесами :

· концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;

· зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;

· злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;

· інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

В Україні кредитна система перебуває на стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і включає НБУ, комерційні банки та систему фінансових посередників ( інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди ).

Найбільш активною ланкою у системі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.

Питання 2. Економічні передумови формування та розвитку кредитної системи.

Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами:

1. на певному етапі суспільного розвитку з’являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку;

2. розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування.

Перша передумова пов’язана з виникненням кредитних відносин, що визначаються нерівномірністю індивідуальних процесів відтворення.

Незбіг у часі між частиною здійснюваних витрат і надходженням необхідних для цього доходів, викликаний об’єктивними економічними причинами, є характерним для переважної більшості суб’єктів ринку.

У результаті, з одного боку, нагромаджуються значні суми тимчасово вільних від обороту коштів, а з іншого, відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах.

Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, у яких акумулюються тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, що використовуються на засадах повернення з метою задоволення економічних та соціальних потреб суспільства.

Крім того, у діяльності кредитних установ виявляється перевага об’єднання багатьох індивідуальних ризиків, що призводить до їх зменшення та сприяє переливу капіталів між суб’єктами господарювання.

Друга передумова формування кредитної системи визначається особливостями взаємодії суб’єктів ринку між собою, що здійснюється через кругообіг матеріальних цінностей і грошових коштів в економіці.

Потоки товарів і послуг в господарстві повинні врівноважитись грошовими потоками, які обслуговують фінансову систему і забезпечують рух капіталів на грошовому й фондовому ринках.

Спрямування грошових потоків від одних суб’єктів ринку до інших є часто економічно недоцільним, а зростаючі масштаби товарного виробництва і обігу є неможливою із-за значних витрат.

Дані обставини зумовили потребу в упорядкуванні й технічній організації руху грошових коштів в економіці, що і здійснюють інститути кредитної системи, виконуючи роль основних посередників у забезпеченні руху грошових коштів між різними суб’єктами ринку.

Тим самим створюються передумови для організації економічного циклу, оскільки від своєчасного отримання коштів залежить ефективність господарювання не лише окремих економічних суб’єктів, але і темпи економічного росту країни в цілому.

Формування кредитної системи визначається характером існуючих в країні кредитних відносин та відповідних їм форм кредиту.

На різних етапах суспільного розвитку склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції кредитних відносин, що є тією основою, яка визначає кінцеву структуру кредитної системи.

Етапи розвитку (еволюції) кредитної системи :

1. Найпростіша форма кредитних відносин - реалізуються між кредитором і позичальником . У цих умовах кредитна система відсутня.

За такої форми стосунків домінує елемент випадковості в укладенні кожної кредитної угоди, а також існують протиріччя між розмірами і строками вивільнення коштів у кредитора та відповідними потребами у позичальника, що гальмує розвиток кредитних відносин і всієї економіки.

2. Виникнення посередників, що виконують банківські функції, акумулюючи тимчасово вільні кошти і надаючи їх у позику, а також здійснюючи розрахунки між різними суб'єктами ринкових відносин.

Поява посередників дозволяє поєднати інтереси кредиторів і позичальників, створити умови для руху капіталів і суспільного прогресу.

Домінуючою формою кредитних відносин стає банківський кредит.

3. Поява і розвиток спеціалізованих фінансових посередників, що здійснюють обслуговування тих сегментів ринку, які не зайняті банками.

Спеціалізація окремих посередників на тих чи інших операціях або обслуговуванні певних суб'єктів ринку вигідно доповнює кредитну систему, збільшуючи асортимент фінансових послуг.

4. Створення єдиного регулюючого органу кредитної системи центрального банку, що виконує функції управління процесами організації кредитно - розрахункового і фінансового обслуговування господарства.

Даний етап виводить кредитні відносини на новий регульований рівень, що дозволяє використовувати різні інструменти і важелі державного впливу на функціонування кредитного механізму з метою усунення диспропорцій в економіці.

Розглянуті етапи розвитку кредитних відносин і кредитної системи визначили особливості формування її структури в нинішньому виді.

Питання 3. Структура побудови кредитної системи.

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує функції з акумуляції та розподілу грошових коштів.

Кредитна система включає ряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, об'єднуючи різноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему : фінансові, трастові, брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю

кредитних установ, які поділяються на три групи, тобто створюють трирівневу структуру :

· центральний банк;

· банківський сектор (комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки);

· спеціалізовані кредитні установи (небанківські кредитно-фінансові посередники):

o інвестиційні компанії;

o страхові компанії;

o ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки;

o пенсійні та інші фонди.

Головною ланкою кредитної ситеми є банківські установи,

серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, які здійснюють переважно кредитування промисловості і торгівлі.

Діяльність комерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та зовнішньої торгівлі).

Отже, сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічного прогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високої норми народногосподарського накопичення.

Кредитна система сприяє вирішенню проблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної та майнової відмінності між різними верствами населення.

Лекція 24
Суть спеціалізованих кредитно фінансових інститутів

1. Поняття і призначення СКФІ.

2. Характеристика різних видів СКФІ.

Питання 1.Поняття і призначення СКФІ.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) складають ту частину парабанківських установ, які обслуговують певні групи клієнтів, що вважаються ризиковими для комерційних банків.

Ризиковими вважаютьспоживачів кредитних ресурсів із сфер сільського господарства, будівництва, малого підприємництва та ін.

Особливий різновид спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів становлять поштово-ощадні банки, які акумулюють дрібні заощадження і здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення, надають кредитні послуги іншим кредитно-фінансовим установам і державі.

Небанківські установи (пенсійні фонди, страхові, лізингові, інвестиційні та фінансові компанії, кредитні спілки та ломбарди ) надають кредитно-фінансові послуги на пільгових засадах, а свою фінансову діяльність здійснюють, не випускаючи власних боргових зобов´язань.

Основним видом їхніх цінних паперів стали власні акції.

Тому всі ризики зміни вартості активів і пасивів на фінансовому ринку небанківські установи розподіляють серед своїх акціонерів.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути спеціалізуються на виконанні кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів.

Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація - обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин (наприклад, низька рентабельність чи законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками.

Як окрема ланка кредитної системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути почали формуватися в XX ст.

В першій половині XX ст. значних обсягів набули операції страхових компаній, а далі акумулюванням грошових доходів, капіталів і заощаджень населення, підприємств і держави поступово почали займатися кредитні спілки та пенсійні фонди. Розгорнули діяльність інші заощаджувально - кредитні інститути.

До складу парабанківської системи входять спеціалізовані кредитно-фінансові інститути і поштово-ощадні установи типу : інвестиційних компаній і фондів, лізингових компаній, факторингових компаній, брокерських і дилерських фірм, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбардні установи, кредитні товариства й асоціації, трастові компанії тощо.

Основними напрямками їх діяльності стали :

1) акумулювання заощаджень населення шляхом їх залучення на вклади, випуск акцій, облігацій, продаж страхових полісів;

2) кредитування певних сфер економіки та видів господарської діяльності;

3) надання довготермінових іпотечних кредитів;

4) організація пенсійного та соціального забезпечення населення;

5) здійснення операцій кредитної взаємодопомоги.

Здатність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів акумулювати значні обсяги коштів на тривалі строки зробила їх привабливими і для державних органів.

В багатьох країнах вони були створені з метою фінансування інвестицій у провідні галузі економіки, стимулювання споживчого попиту, фінансування програм розвитку відсталих регіонів тощо.

Держава не лише брала участь у їх заснуванні, а й надавала їм пільги та гарантії і бюджетні субсидії на розвиток інфраструктури і розширення операцій.

Між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами точиться гостра боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій.

При цьому конкуренція носить неціновий характер.

Нецінова конкуренція - конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між СКФІ, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни (страхові тарифи, страхування з інвестуванням у цінні папери).

Приміром, у банках використовується процентна ставка за вкладами і наданими кредитами.

А у страховій компанії діє страховий тариф, який визначає розмір страхової премії та страхового відшкодування.

У інвестиційних компаніях діє курсова різниця між акціями, що випускаються, і придбаними ними акціями.

Питання 2. Характеристика різних видів СКФІ.

Страхові компанії - це фінансові посередники, які спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів (поліси) з юридичними і фізичними особами, спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб'єктів постійно існує загроза настання несприятливих подій, що призводять до фінансових втрат (смерть, хвороба чи звільнення з роботи члена сім'ї, аварія автомобіля тощо).

Страхові компанії поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку.

Оскільки строки виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і розміщають вільні кошти в довгострокові дохідні активи

(корпоративні облігації, акції, державні цінні папери, довгострокові кредити).

Пенсійні фонди бувають: державні та приватні.

Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою центральних і місцевих органів влади.

Приватні пенсійні фонди створюються за ініціативою певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам.

Інвестиційні фонди (банки, компанії) - це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення.

Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу,

взаємні фонди грошового ринку.

Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити.

Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку.

Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку.

Фінансові компанії - мобілізовані (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення.

Такі компанії спеціалізуються на :

· видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання;

· на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній ;

· на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін.

До групи фінансових компаній можна віднести лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) - це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб.

Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності.

Крім позичок, кредитні кооперативи можуть надавати своїм членам інші послуги - консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, установлювати касові автомати тощо.

Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизації землі, розвитку приватного та орендного сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки - споживчої, житлової, збутової тощо.

Вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів.

Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників.

Проте це стане можливим лише за умов :

· прискорення ринкової трансформації економіки;

· підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн;

· суттєвого підвищення рівня і якості життя основної маси населення;

· досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

Лекція 25
Характеристика центральних банків

1. Об’єктивна необхідність створення центральних банків.

2. Призначення центральних банків.

3. Форми організації центральних банків.

Питання 1. Об’єктивна необхідність створення центральних банків.

Інституційні основи центральних банків світу закладались упродовж століть.

Попередниками центральних банків є емісійні банки, які виникли у XIX ст.

Існуючі банки приймали вклади, надавали позички, враховували векселі, випускали в обіг банкноти тощо.

Випущені банкноти були частково забезпечені золотом, тобто банки мали запас золота, достатній для оплати тільки частини випущених банкнот.

Усі банкноти являли собою безстрокові зобов'язання банків обміняти їх на золото за пред'явленням.

Стабільність банків і банкнотного обігу залежала від правильності політика банків стосовно допустимого рівня співвідношення суми випущених банкнот і запасу золота.

Друга половина XVIII ст. і перша половина XIX ст. - це епоха промислової революції.

Ринок, який швидко розвивався, вимагав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території всієї країни і користувався довірою населення.

Банкноти маловідомих банків вимогам надійності купівельного і платіжного засобу не відповідали.

Емісія банкнот слабо піддавалась контролю і регулюванню з боку держави.

Це сприяло зловживанню банками правом банкнотної емісії.

Банки наражалися на ризик, випускаючи банкноти вище допустимого рівня, і в результаті розорялися.

В цілому банківська система продовжувала зростати, випуск банкнот збільшувався і став невід'ємною рисою економіки. Банкноти витісняли повноцінні монети з обігу.

У XIX ст. стало очевидним, що держава повинна регулювати грошовий обіг і захищати вкладників банків і держателів банкнот від банківських крахів.

З часом право емітувати банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статус емісійного банку.

Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовувати емісію для фінансування державних витрат.

Тому саме потреба в централізації банкнотної емісії спричинила виникнення емісійних банків.

Створення центральних банків відбувалося двома шляхами.

Перший шлях , еволюційний - це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центральний банк.

Завершенням процесу становлення центрального банку вважається визначення на законодавчому рівні особливого статусу емісійного банку як банку банків, як органу регулювання грошового ринку.

Еволюційний шлях пройшли емісійні банки Великої Британії, Франції.

Другий шлях - це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.

У сучасних умовах головною ланкою банківської системи країни є центральний банк.

У другій половині XX ст. діяльність центральних банків розвивається у трьох напрямах:

* співробітництво центральних банків на міждержавному рівні;

* співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями;

* створення наднаціональних центральних банків.

Першим кроком на шляху міждержавної діяльності центральних банків можна вважати створення у 1930 р. Банку міждержавних розрахунків - БМР в місті Базель, Швейцарія.

Основні функції банку:

* сприяти співробітництву між центральними банками;

* забезпечувати сприятливі умови для проведення центральними банками міжнародних фінансових операцій;

* виступати у ролі довіреної особи або агента центральних банків – членів БМР у проведенні міжнародних розрахунків.

Питання 2. Призначення центральних банків.

Призначення центрального банку і його місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку.

Центральний банк є:

• емісійним центром готівкового обороту;

• банком банків;

• органом банківського регулювання та нагляду;

• банкіром і фінансовим агентом уряду;

• провідником монетарної політики.

Незалежно від характеру і структури платіжної системи центральний банк в її організації та функціонуванні відіграє ключову роль, яка проявляється у різних напрямах його діяльності, а саме:

* розроблення нормативних документів, що регламентують порядок функціонування платіжної системи;

* організація і проведенні міжбанківських розрахунків;

* надання комерційним банкам надкоротких кредитів (внутрішньоденних — daylight overdrafts і нічних — overnignts) на завершення міжбанківських розрахунків;

* ліцензування спеціальних видів діяльності у сфері міжбанківських розрахунків, наприклад проведення міжбанківського клірингу;

* проведення остаточних розрахунків за операціями між учасниками розрахунково-клірингових центрів.

В Україні Національний банк запровадив загальнодержавну Систему електронних міжбанківських розрахунків, що забезпечує здійснення розрахунків на всій території країни.

Участь центрального банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку — це один із інструментів впливу банку на грошовий обіг.

Зростання обсягу наданих кредитів збільшує грошову базу і розширює пропозицію грошей ; падіння обсягу кредитів зменшує грошову базу і звужує пропозицію грошей.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. (Ліквідність — можливість перетворення статей активу балансу у гроші для оплати зобов'язань, легкість реалізації продажу, перетворення матеріальних цінностей у готівку).

По-третє, кредити центрального банку — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення безперебійного функціонування платіжної системи.

Крім розглянутих основних напрямів діяльності, центральні банки здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектору економіки на мікрорівні, складають банківську та монетарну статистику; інформують громадськість та дають роз'яснення щодо монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідносинах з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками.

Питання 3. Форми організації центральних банків.

У ринковій економіці центральний банк є ключовою ланкою, ядром грошової і банківської системи.

Центральні банки можуть мати різну форму власності :

· Державну -- капітал державних банків повністю зосереджений в руках держави.

У такий спосіб центральний банк може бути організований як в момент свого створення (наприклад, Німецький федеральний банк у 1957р.), так і шляхом націоналізації вже існуючих центральних банків, які до цього функціонували на акціонерних засадах ( Банк Англії у 1946р., Банк Франції у 1945р.);

· акціонерну, з участю держави у формуванні капіталу (наприклад, Банк Японії, Швейцарії );

· акціонерну, — без участі держави у формуванні капіталу (наприклад, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайових внесків комерційних банків ).

Форма власності центрального банку не має значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центрального банку визначається інтересами всього суспільства.

Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни.

Поточне керівництво операціями здійснюється внутрішніми органами управління (директорами, адміністративними радами).

Вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку визначається органами політичного типу (Рада керуючих у США, Національна кредитна рада у Франції).

Від системи призначення у ці органи залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади.

Лекція 26
Функції центральних банків

1. Функції центрального банку.

2. Емісія готівки та організація грошового обігу.

Питання 1. Функції Центрального банку.

Серед функцій центральних банків виділяють :

· основні - збереження стабільності національної грошової одиниці;

· та додаткові функції , що відповідають рішенню цього завдання.

Основні функції, що здійснюються всіма центральними банками, поділяються на :

1) регулюючі,

2) контрольні ,

3) обслуговуючі.

1. До регулюючих функцій відносять :

· управління сукупним грошовим оборотом;

· регулювання грошово-кредитної сфери;

· регулювання по<
Читайте також:
IV. Питання самоконтролю.
V. Питання для самоконтолю
V. Питання туристично-спортивної діяльності
VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
Баланс процентних ставок
Бесіда за запитаннями.
В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
ВИДИ МИТА. ВИДИ МИТНИХ СТАВОК.
Виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ і питання їх збереження.

Переглядів: 4998

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>

Питання 1. Позичковий процент, його суть. | ТЕМА 2. ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ, ЇЇ ЗМІСТ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.093 сек.