Етнографічні джерела

ДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

ВСТУП

ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО

ЛЕКЦІЯ 1

(ЗА МАТЕРІАЛАМИ З ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ)

(4 ГОД.)

У сучасному західноєвропейському і американському науковому співтоваристві дисципліна, що досліджує первісне суспільство, називається доісторією (prehistory) або доісторичною археологією (prehistoric archaeology) та розглядається як складова частина культурної чи соціальної антропології. При цьому частина дослідників ототожнює доісторичну археологію з доісторію, трактуючи її як суто археологічну дисципліну. Інші фахівці, розрізняючи ці області знання, пов’язують доісторичну археологію з вивченням доісторичної матеріальної культури, а доісторію вважають комплексною науковою дисципліною, що займається реконструкцією первісної історії людства.

У межах доісторії виділяється власне доісторія, яку також іменують праісторією, та протоісторія (параісторія, етноісторія), або, за іншою класифікацією, відповідно праісторична і протоісторична археологія. Праісторія вивчає минуле людства у період до винаходу писемності, а прото-, пара- чи етноісторія – дописемне людські спільноти вже після появи писемності у вогнищах цивілізації.

У цілому простежується тенденція пов’язувати первісну історію з археологією, етнографією і антропологією, протиставляючи її власне історії, причому межею між ними вважається винахід писемності.

У вітчизняному наукознавстві дисципліна, що вивчає розвиток людства до виникнення класової диференціації та державності, називається історією первісного суспільства і розглядається як розділ єдиної історичної науки. При цьому усе частіше ця наукова дисципліна називається і доісторією або преісторією.

Первісна історія – синтетичний розділ історичної науки, заснований на комплексному використанні різноманітних джерел.

Етнографічні джерела з історії первісного суспільства слід поділити на дві категорії: етнографічні аналогії та залишкові явища.

Під етнографічними аналогіями розуміються явища і процеси життєдіяльності суспільств, що залишилися на рівні первісності до нових і новітніх часів, які можна вважати тотожними тим явищам і процесам, що мали місце в апополітейних і ранніх сінполітейних соціальних організмах. Проте треба зазначити, що найвідсталіші суспільства, які досліджувалися етнографами, не можуть бути співвіднесені з верхньопалеолітичним людством, а відповідають рівню мезоліту або більш пізніх періодів. Майже усі вони у тій чи іншій мірі зазнавали впливів з боку більш розвинутих сусідів, а якщо були відносно ізольованими (австралійські аборигени тощо), то могли навіть регресувати. Тому значна частина дослідників ставиться скептично до використання етнографічних аналогій для реконструкції історії «класичного» (стародавнього, не сучасного) первісного суспільства.

Залишковими явищами є різноманітні пережитки первісності, які збереглися до сучасності у культурі як докласових суспільств, так і народів, що досягли рівня цивілізації. Наприклад, це численні залишки язичницьких вірувань у традиційній культурі українців. Однак необхідно мати на увазі, що залишкові явища дійшли до нашого часу переважно видозміненими, пристосованими впродовж історичного процесу до нових соціокультурних реалій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Антропологічні джерела

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.