• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Культура мовлення екскурсовода

ВИМОГИ ДО ЕКСКУРСОВОДА

Володіння екскурсоводом мистецтвом слова – важлива умова успішного проведення екскурсії. Мовлення повинне бути граматично правильним, точниим, виразним, оригінальним.

Почуття впевненості, таке необхідне екскурсоводу для успіху екскурсії, може бути повним тільки тоді, коли його мовлення побудоване граматично правильно. Без цього він не може говорити вільно, не може правильно реагувати на поведінку екскурсантів.

Точність викладу особливо важлива у характеристиці об’єкта і багато в чому визначає вплив екскурсовода на слухачів. Виразність і оригінальність мовлення підсилює застосування різних прийомів мови, іносказань (алегорій), метафор, інверсій слів. Добре діє просте наочне порівняння, проведення паралелі, вживання яскравих епітетів. Виразність мовлення підвищує своєчасне вживання афоризмів, прислів’їв, приказок. Локанічність мовлення вимагає усунення зайвих слів, загальних фраз, що розхолоджують, призводять до втрати уваги слухачів.

Мовлення екскурсовода має відмінності від звичайного ораторського мовлення, оскільки склад екскурсійної аудиторії обмежений, як правило, 25–30 екскурсантами. Це вимагає ставитися до патетики з обережністю, ставить завдання зробити мовлення наближеним до екскурсантів.

Крім того, екскурсовод часто говорить в умовах шуму. Тому, щоб не зірвати голос, не слід намагатися перекричати сильний шум, а дочекатися моменту, коли він ослабне. В екскурсіях варто вживати просте розмовне мовлення, ретельно добирати наукові терміни й іноземні слова.

Техніка мовлення екскурсовода

У роботі екскурсовода має велике значення техніка мовлення: звучність, тембр, висота голосу, темп, вимова, паузи, міміка. Звучність дозволяє донести мову до всіх екскурсантів. Вона спирається на правильний подих, глибоке, часте і контрольоване дихання. На один глибокий вдих можна вимовити лише частину фрази. Для виразного мовлення потрібен частий подих. Не можна вдихати тільки наприкінці фраз, робити це потрібно відповідно до змісту того, що вимовляється. Для цього необхідний контроль подиху під час усієї промови.

Голос кожної людини має певне забарвлення – тембр. Змінити його неможливо, але можна зробити багато чого для його поліпшення. Гарний тембр вимагає довгих занять. У результаті досягається відкрите, повноцінне, ясне звучання з частими варіаціями.

Тембр відіграє важливу роль не тільки як загальне забарвлення голосу, але й при передачі думок і почуттів. Він доводить до слухачів настрій – веселий або меланхолійний, жартівливий або гнівний, доброзичливий або роздратований. Голос екскурсовода змушує екскурсантів сильніше реагувати на почуте.

До поняття «темп» входить швидкість мовлення в цілому, тривалість звучання окремих слів, інтервали і тривалість пауз. Інтенсивність показу об’єктів залежить від швидкості мовлення. І навпаки, квапливість створює враження байдужності до теми екскурсії.

Особливе значення в мовленні екскурсовода мають паузи. Як і лектору, пауза потрібна для забезпечення правильного подиху. Вона дає можливість зміркувати, до якої думки варто перейти далі. Пауза відтіняє найбільш істотні слова і пропозиції. Коротка пауза перед кульмінаційним моментом показу і після нього – ось один зі способів підкреслення значення об’єкта. В екскурсіях містом паузи іноді роблять під час пересування від одного об’єкта до іншого.

Висота звуку дозволяє відрізняти питання від твердження, остаточне і непорушне від обговорюваного і сумнівного, переконаність від невпевненості підкреслює контраст. Оскільки для мовлення важливі не тільки логіка, але й емоції, то модуляція голосу має першочергове значення. Смуток, жалість, ніжні людські почуття, уявлення про величність завжди вимагають менш уривчастої і більш плавної зміни інтонації. Підозра, занепокоєння, погроза можуть бути виражені зниженням голосу. Не можна починати фразу голосно, з високого тону і затихати наприкінці, тому що кінцівка визначає відношення до фрази в цілому. Варто уникати монотонності, занадто низького чи високого тону.

Взаємодія екскурсовода та екскурсантів

Успіх екскурсії, її ефективність залежать від встановлення належної взаємодії екскурсовода з екскурсантами з першого моменту зустрічі до її закінчення. Сприятливий психологічний клімат під час екскурсії є неодмінною умовою, за якого він дасть творче задоволення екскурсоводу, естетичну насолоду і радість її учасникам.

Екскурсія припускає спілкування, тому екскурсовод повинен попередньо вивчити склад групи, її вік, культурний рівень. Дуже важливо встановити, чи бували вони в даному місті раніше, чи брали участь в екскурсіях, що їм запам’яталося?

Проводячи екскурсії, екскурсовод повинен прагнути висвітлити знайоме їм в іншому світлі, що досягається за допомогою новизни інформації про ці об’єкти, аналізу деталей, вибору об’єктів огляду.

Ефективність екскурсії залежить від ступеня активізації екскурсантів. Для цієї мети служать викладені рекомендації зі встановлення контактів із групою.

Усі методичні прийоми проведення екскурсій, їх емоційний зміст спрямовані на те, щоб активізувати сприйняття екскурсантів.

Однак існує ряд прийомів активізації, що стимулюють особисту участь екскурсантів. До їх числа відноситься прийом завдань, наприклад, екскурсовод під час екскурсії пропонує одному з її учасників прочитати текст на меморіальній дошці чи пам’ятнику, визначити висоту чи величину об’єкта тощо.

Використовується й інший прийом: екскурсовод, ставлячи питання, підводить екскурсантів до правильного вивчення об’єкта і до узагальнення матеріалу.

Питання повинні бути спрямовані з урахуванням характеру групи. Їх варто заздалегідь продумати, визначити час, коли ці питання варто поставити перед групою.

Дієвим засобом активізації уваги екскурсантів служать жарт і гумор, які допомагають привернути увагу екскурсантів, краще усвідомити думку, настроїти їх на відповідний лад. Екскурсоводу варто постійно пам'ятати про те, що гумор повинен бути тактовним, ненав’язливим. Прагнення будь-що-будь розвеселити екскурсантів показує, що екскурсовод недостатньо серйозно ставиться до проведення екскурсії, а це призводить до втрати контролю над групою.

Екскурсоводу варто знати і застосовувати для концентрації уваги прийом новизни, що полягає у введенні нової, невідомої екскурсантам інформації. Корисний і прийом взаємодії інтересів, тобто екскурсовод може показати, яким чином інтереси екскурсантів представлені в об'єкті.

Екскурсовод повинен мати широкий кругозір, гарну теоретичну підготовку, різнобічні знання, уміти передавати їх іншим. Екскурсовод дарує людям радість відкриття, хвилювання від зустрічі з прекрасним. На всьому цьому ґрунтується авторитет екскурсовода, але завойовується він щоразу у процесі екскурсії.

Неприпустимо зводити екскурсію до розважальної прогулянки, розповідаючи анекдоти, захоплюючі історії. Авторитет екскурсовода залежить також від того, наскільки він дотримується професійної етики. Привітність і люб’язність до екскурсантів, уміння володіти собою – норма поведінки екскурсовода.

Варто пам’ятати, що екскурсанти придивляються до екскурсовода: як він одягнений, який вираз його обличчя, хода, жести. Вони намагаються скласти уявлення про екскурсовода ще до початку екскурсії. Це перше враження впливає на сприйняття екскурсії в цілому.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство. – К. : Альтпрес, 2007. –

2. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України. – К. : «Університет», 2001.

3. Буяльский Б.А. Искусство выразительного чтения: Книга для учителя / Б.А. Буяльский – М. : Просвещение, 1986. –

4. Волков Ю.Ф. Введение в гостиничный и туристический бізнес / – Ю.Ф. Волков. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2003. –

5. Гецевич Н.А. Основы экскурсоведения / Н.А. Гецевич – Минск : Университетское, 1988. –

6. Голубнича С.М. Основи екскурсійної справи / С.М. Голубнича – Донецьк, 2003. –

7. Емельянов Б.В. Основы экскурсоведения. М. : ЦРИБ «Турист», 1985. –

8. Емельянов Б.В. Экскурсоведение / Б.В. Емельянов. – М. : Сов. Спорт, 2002. –

9. Емельянов Б.В. Профессиональное майстерство экскурсовода / Б.В. Емельянов. – М. : ЦРИБ «Турист», 1986. –

10. Короткова А.Я., Федорченко В.К. Основи екскурсознавства і музеєзнавства: Програма курсу і конспект лекцій. – К., 1997. –

11. Крачило М.П. краєзнавство і туризм: навчальний посібник / М.П. Крачило. – К. : «ВИЩА ШКОЛА». – 1994. –

12. Методичні рекомендації з питань впровадження екскурсійної діяльності / Н. Гасюк, М. Головатий, Р. Красій, В. Передерко / –Івано-Франківськ, 2009. – 45 с.

ОСНОВНІ ПОНЯТЯ З

КУРСУ «ПЕДАГОГІЧНЕ КРАЄЗНАВЧСТВО»

Автентичність – дійсність, справжність, відповідність вірогідності.

Агороніми – назви міських площ, ринків, плаців.

Археографія – спеціальна історична дисципліна, що вивчає архівні документальні інформаційні ресурси та писемні пам’ятки з метою залучення їх до наукового та культурологічного обігу.

Архівознавство – (з латини) наукова дисципліна, яка була сформована в середині ХІХ ст. Вивчає історію, теорію та практику архівної справи, її правові та економічні засади, пов’язана з археографією та іншими спеціальними історичними дисциплінами. Архівознавство виникло з потреби досліджувати історію розвитку архівної справи, узагальнити практичний досвід роботи державних архівів, виробити наукові методи зберігання, обліку і всебічного використання архівних документальних матеріалів. Архівознавство розробляє питання наукового упорядкування архівних документів: визначення їх фондової належності, принципів систематизації, опис і складання науково-довідкового апарату, що розкриває зміст і склад документальних матеріалів архівних фондів. Архівознавство науково обґрунтовує експертизу архівних документів, щоб на постійне зберігання в архівах залишити ті матеріали, які мають наукове, політичне і практичне значення.

Базовий навчальний план – документ, що визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіантну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями (циклами навчальних предметів), гранично допустиме навчальне навантаження на учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану.

Бесіда – метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього спілкування. Розрізняють фронтальну (групова, колективна) й індивідуальну.

Біологічнекраєзнавство – галузь наукового знання, що ознайомлює з представниками місцевої флори і фауни, їх особливостями, роллю в господарській діяльності, місцевими біогеоценозами, застосуванням біологічної науки в господарстві, лісництві, вивченням методики проведення спостережень за природою, дослідами, збиранням різних краєзнавчих колекцій, ботанічного і зоологічного матеріалу.

Географічне краєзнавство – наука, що досліджує територію рідного краю, основними завданнями якої є комплексне фізико та економіко-географічне пізнавання території рідного краю в межах певних господарсько-адміністративних одиниць, повернення історичних, власне автентичних українських географічних назв вулиць, міст тощо.

Годоніми – назви лінійних об’єктів у місті, а також проспектів, вулиць, провулків, проїздів, бульварів, набережних.

Господарче краєзнавство–галузь наукового знання, що вивчає економічні, географічні особливості населених пунктів, фактори історико-географічного розвитку промислових підприємств, ознайомлює з сільськогосподарськими підприємствами, виокремлюючи економіко-географічну характеристику господарств, а також досліджує рослинництво, тваринництво тощо.

Громадянськість – сукупність високорозвинених моральних якостей людини, готовність і здатність громадянина до активної участі у справах суспільства і держави на основі глибокого усвідомлення власних прав і обов’язків.

Громадянське виховання – формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, політично і юридично дієздатною та захищеною.

Губернія – основна адміністративно-територіальна одиниця в Росії з початку XVIII століття 1708 року. Губернії поділялися на повіти. З адміністративно-територіальною реформою у СРСР 1923 – 1929 рр. замість губерній створені краї та області.

Джерелознавство – історична дисципліна, яка розробляє теорію і методику дослідження історичних джерел.

Дидактичне краєзнавство – галузь наукового знання, метою якої є дослідження географічних, екологічних, культурних особливостей рідного краю, специфічності змісту освіти, а також вивчення місцевих особливостей навчання та освіти, збір і використання на заняттях наочного матеріалу.

Дискусія – публічне обговорення суперечливого питання, проблеми.

Диспут – різновид дискусії, публічне обговорення важливої проблеми, до якого попередньо готуються i пов’язують із реальним життям, власним досвідом учасників. Спеціально організоване подання, в ході якого відбувається демонстративне зіткнення думок з будь-якого питання або проблеми. Вид діалогічного мовлення, публічна суперечка на злободенну наукову або розмовно-побутову тему.

Діяльність – специфічна людська форма відносин до оточуючого світу, зміст якої складає його доцільну зміну та перетворення в інтересах людей. Структурними компонентами діяльності є мета, засоби, процес і результат взаємодії людини з навколишнім середовищем. Діяльність розглядається як умова існування суспільства.

Духовність – особливий душевно-інтелектуальний стан людини або групи людей, які бачать свій сенс життя у пізнані, відчутті та ототожненні себе із вищою дійсністю, яка не відділена від всього існуючого навколо та від самої людини.

Екологічне краєзнавство – напрям краєзнавства, метою якого є поглиблення усвідомлення кожною людиною екологічних проблем, формування відповідальності за збереження, примноження й розумне використання природних ресурсів.

Екскурсія – форма організації туристично-краєзнавчої роботи, метою якої є вивчення точно дібраних об’єктів, явищ і процесів за спеціальною програмою і закріплення знань, здобутих на уроках. Екскурсії проводять вчителі з учнями всіх класів протягом навчального року.

Екскурсовод – спеціаліст з проведення і організації екскурсії.

Експедиції – найскладніша форма організації туристично-краєзнавчої роботи, що передбачає проведення певних наукових досліджень і сприяє активному здобуванню нових, а також поглибленню вже набутих знань і застосуванню їх у практичній діяльності. У шкільних краєзнавчих експедиціях можуть брати участь усі учні. Метою експедиції є прищеплення учням навичок найпростіших наукових досліджень та залучення їх до суспільне корисної праці.

Емоції – форма психічного відображення оточуючого світу у вигляді короткочасних переживань людини, що виражають її відношення до дійсності, реакцію на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, ставлення до власних дій та дій інших.

Етногенез – сукупність історичних, соціально-культурних явищ, і процесів, які спричинили утворення народу.

Етнографічне краєзнавство – напрям краєзнавства, що досліджує народну матеріальну й духовну культуру – звичаї та обряди, побут, одяг, усну народну творчість. Завданням етнографічного краєзнавства є відродження і збереження традицій народу в його регіональному багатоманітті; відродження та популяризація народних свят, звичаїв і обрядів, народних ремесел тощо.

Етнографія – наука, яка вивчає (описує) етногенез, культуру і побут народів світу, їх національний характер, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.

Етнологія – наука, яка вирішує загальні суспільно-філософські народознавчі проблеми.

Етнос – стійке об’єднання людей, що історично склалося на певній території на ґрунті спільного походження. Характерними ознаками є – єдина мовою, культура, побут, психіка та свідомість. Вживається у значенні «народ».

Заохочення – це метод виховного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності.

Земська реформа – буржуазна реформа, викликана необхідністю пристосувати самодержавний устрій Росії до потреб капіталістичного розвитку. Нова система державного управління на місцях, запроваджена з 1 січня 1864 року в Російській імперії – «Положення про губернські і повітові земські установи» – створила земські та міські органи самоврядування.

Земства(земські установи) – виборчі органи місцевого самоврядування, до яких відносяться земські зібрання, земські управи, введені в Російській імперії земською реформою 1864 року.

Земські школи – початкові школи – (одноштатні, двоштатні), (аналог малокомплектних) у сільській місцевості, які мали яскраво виражений регіональний етнографічний характер. Проіснували в Російській імперії до 1916 року. Перші земські школи з’явились в Олександрівському повіті Катеринославської губернії у 1866 році з ініціативи М.О. Корфа.

Іманентність – характеристика притаманності, властивості предмету або явищу, що випливає з його внутрішньої природи.

Інтеграція – процес об'єднання будь-яких елементів (частин) в одне ціле. Процес взаємозближення і утворення взаємозв'язків; згуртування, об'єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

Історичне краєзнавство – напрям краєзнавства, що вивчає історію окремо взятої місцевості, популяризує історичні факти, події, матеріалізовані в пам’ятках історії та культури певного регіону (міста, села) та відомих історичних особистостей місцевості, досліджує історію виробничих та наукових установ, навчальних закладів, громадських організацій тощо, об’єднаних територіальною спільністю. До важливих завдань історичного краєзнавства належать дослідження маловідомих сторінок історії України, сприяння відродженню національної гідності народів, що проживають на території України, формуванню історичної пам’яті народу тощо.

Керівництво – одна з функцій управління разом із мотивацією, плануванням, організацією, контролем, тобто управління та керівництво відрізняються об’єктами та суб’єктами (управляти можна системами, процесами; керувати людьми, колективами). Вважається, що управляти можна – чимось, а керувати – кимось.

Корфівські тризимки – новий тип сільської школи, організованої М.О. Корфом, який розробив для неї навчальні посібники, методику навчання. Довгий час ця школа залишалася зразком для всіх земських шкіл у Російській імперії.

Кочові племена – окремі люди, групи людей, спільноти або цілі народи, що з економічних, політичних, культурних або інших причин не мають постійного нерухомого житла і переміщуються з одного місця на інше.

Краєзнавство – комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, які здійснюють наукове та всебічне пізнання краю.

Краєзнавча робота – ефективний засіб виховання творчої особистості, що сприяє вдосконаленню навчально-виховного процесу, реалізації краєзнавчих принципів викладання предметів про навколишнє середовище: «Я і Україна», «Природознавство», «Громадянська освіта», «Основи здоров’я» в початковій школі; «Всесвітня історія», «Історія України», «Географія», «Українська мова», «Українська література», «Російська мова», «Російська література» та ін. в середній і старшій школі. Краєзнавча робота підвищує роль громадянського виховання, сприяє формуванню системного сприйняття учнями оточуючого світу.

Культура – сукупність практичних матеріальних, духовних надбань, утворених людьми у процесі продуктивної діяльності.

Культурологія – система знань про сутність, закономірності існування та розвитку культури, про механізми функціонування конкретних форм і сторін культури.

Кургани– досить звичні для дописемної історії пам’ятки, місця поховання, досить високі могильні насипи. Розташовані вони як осібно, так і групами, іноді – навіть по кілька десятків.

Літературне краєзнавство – напрям краєзнавства, що сприяє осмисленню історії рідного краю, його духовного життя, національних традицій, формуванню національної свідомості, патріотизму; досліджує життя видатних письменників, поетів-земляків; вивчає літературний процес рідного краю. На уроках і в позаурочний час воно виступає виховним засобом, що стимулює самовдосконалення і саморозвиток особистості учнів, для яких приклад вихідця з рідного краю є дієвою моральною alma mater.

Лютеранство – напрямок протестантизму. Засновником був Мартін Лютер (1483 – 1546 рр.), який вперше сформулював основні положення протестантизму. Лютеранство акцентує увагу на особистій відповідальності людини за своє життя перед Богом. У своїх поглядах і переконаннях М. Лютер посилався на текст Біблії: «Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від справ Закону» (Рим. 3:28).

Маргінальність – це пограничний стан індивіда або соціальної групи, неадаптованість, почуття морально-етичної роздвоєності щодо соціальної приналежності. У науковий обіг поняття введене американським ученим Р.Е. Парком у 1928 році в статті «Людська міграція та маргінальна людина». Досліджував міграційні процеси, аналізував «особистість на межі» двох культур, що часто конфліктують між собою. Поняття маргінальна людина слугувало у Р.Е. Парка для характеристики неадаптованості «культурних гібридів». Вчений характеризував маргінальність не лише як стан на межі, а й як приналежність одночасно до двох груп чи культур.

Меноніти – протестанти, послідовники вчення Симонса Меннона, які переселились із Голландії до Пруссії. Згодом, відчувши протидію місцевого населення та уряду, яким особливо не подобалось постійне розширення земельних володінь менонітів, прийняли пропозицію Росії про переселення до Катеринославського намісництва. Отримавши значні пільги і уклавши кондиції щодо умов переселення і проживання, у 1789 р., переселилися до Російської імперії.

Ментальність– образ мислення, загальна духовна установка індивіда або соціальної групи (наприклад етносу, професійної або соціальної приналежності) на навколишній світ.

Методи виховання – способи та шляхи взаємної діяльності вихователів та вихованців, спрямовані на досягнення виховних цілей.

Мікротопоніми – власна назва географічного об’єкту (поля, вулиці, пасовища, лісу), яка має вузьку сферу вживання і функціонує в межах незначної території, відома вузькому колу людей, що живуть поблизу даного мікрооб’єкта.

Музеєзнавство – напрям краєзнавства, що переймається науково-систематичним накопиченням та демонстрацією природно-історичничних колекцій, експонатів, пам’яток і пам’ятників культури, мистецтва тощо, які виступають першоджерелами для вивчення певної навчальної дисципліни.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань, умінь і навичок з кожного навчального предмета, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Народознавство – наука, що вивчає побут і культуру народів, їх традиції, звичаї, обрядовість.

Недільні повторювальні школи –новий тип шкіл для дорослих грамотних селян (підліткового віку і старше, від 15 до 30 років) на території Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., загальноосвітньою метою якої було розповсюдження знань серед народу. Одним з авторів ідеї створення недільних шкіл був М.О. Корф. Під його керівництвом в селах Майорське та Времєвка Маріупольського повіту Катеринославської губернії у 1881 році було відкрито дві школи. Ідея організації приватних недільних шкіл у Харкові, належить Х.Д. Алчевській.

Нумізматика – допоміжна історична дисципліна, яка вивчає історію монетного карбування і грошового обігу за монетами, грошовими злитками тощо.

Обряд– узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у життя людського колективу, родини чи навіть окремої особи. Обряд – сукупність встановлених звичаєм дій, у яких втілено деякі релігійні уявлення про побутові традиції.

Ойконіми – назви зниклих населених пунктів.

Організація функція управління, що передбачає структурування, виокремлення складових системи узгодження та делегування відповідних завдань.

Патріотизм – глибоке громадянське почуття, змістом якого є любов до свого народу, Батьківщини, усвідомлення власної причетності до історії, традицій, культури свого народу.

Педагогічна (етнічна) дифузія – етнорегіональна специфіка національних шкіл, зумовлена природними, економічними та іншими обставинами полікультурної взаємодії українців, росіян, болгар, греків, німців Північного Приазов’я.

Педагогічне краєзнавство – галузь історико-педагогічного знання, що досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки студентів до педагогічної діяльності з учнями загальноосвітніх закладів, розкриває сутність, закономірності, тенденції, перспективи цієї підготовки. Досліджує історію освіти краю (регіону, міста, району, села, населеного пункту), особливості культури рідного краю, відомі персоналії, розвиток системи народної освіти і педагогічної думки в етнічних групах тощо.

Північне Приазов’я з геолого-географічної точки зору – це потужний географічний простір: крайня південно-східна частина Українського або Азово-Подільського кристалічного масиву, яка розташована на північ від Азовського моря. У географічному відношенні – це смуга від узбережжя Азовського моря вглиб континенту шириною 150 км і довжиною 300 км – від міста Курган (Росія) до Новоазовська Херсонської області. З початку ХІХ століття до території Північного Приазов’я належали Бердянський та Мелітопольський повіти Таврійської губернії і Маріупольський та південна частина Олександрівського повітів Катеринославської губернії. Площа якого складала 32208,6 кв. верстви, або 32,6 тис. кв. км.

Плем’я – сукупність певної кількості родів, пов’язаних між собою спільним походженням та віруваннями, однаковими звичаями та обрядами.

Повіт – адміністративно-територіальна одиниця в Росії з ХІІІ століття. З початку ХVIIІ століття входить до складу губерній.

Подорожі та походи – форми туристсько-краєзнавчої роботи, тривалість яких коливається від 1 до 30 днів. Основна відмінність походу від екскурсії полягає в тому, що в поході проводяться спостереження різноманітних об’єктів, явищ і процесів, які зустрічаються на маршруті, за заздалегідь складеним насиченим планом.

Покарання – міра впливу вихователя на непристойні дії та вчинки вихованця, спрямована на їх припинення та запобігання.

Поліхронізм–багатомірність часу або будь якого стану.

Поурочний план –обов’язків документ учителя на кожному уроці, складений у довільній формі (конспекти, тези, таблиці тощо).

Пошуково-дослідна роботастудентів передбачає самостійне вирішення навчально-пізнавальних завдань шляхом постановки проблеми, планування пошуку, знаходження прийомів і засобів вирішення різних завдань у процесі спостережень, узагальнень краєзнавчих матеріалів і їх відповідне оформлення.

Прогулянка – найпростіша форма організації краєзнавчої роботи.

Пропедевтика – слово грецького походження, що означає попереднє навчання: введення в будь-яку науку, попередній, ввідний курс, систематично викладений у лаконічній та елементарній формі.

Професійна культура вчителя – це складне інтегральне соціально-психологічне утворення в структурі особистості, яке зароджується в системі відношень до оточуючого середовища, визначає світоглядні орієнтири, сукупність професійно важливих якостей та характеристик, світоглядні ціннісні установки, загальну «концепцію» життєвих прагнень і позицій, певний рівень досягнення соціально-професійної зрілості.

Регіон – це частина країни, своєрідний соціум.

Регіоналістика– науковий напрямок, що має своїм предметом дослідження локальну територію (місцевість) як цілісне й безумовно неповторне за своєю сутністю явище.

Ритуал – історично складена форма складної символічної поведінки, упорядкована система дій, що відображає певні соціальні і культурні взаємовідносини, цінності.

«Рідна школа» – українське Педагогічне Товариство, освітньо-виховне товариство, засноване 1881 року у Львові як «Руське Товариство Педагогічне», з метою вирішення проблем навчання українського населення (початкове і середнє шкільництво, вища школа), надання моральної і матеріальної допомоги учням і студентам, видавничої справи. Діяльність Товариства припинена в 1939 р.

Робочий навчальний план – документ, що складається загальноосвітнім навчальним закладом щорічно на основі Типового навчального плану і затверджуються відповідним органом управління освітою. Робочий навчальний план містить пояснювальну записку та таблиці розподілу навчального часу між навчальними предметами.

Розповідь – метод словесно-емоційного впливу, основною функцією якого є поповнення знань у галузі моралі, формування в учнів морально-етичних понять і способів поведінки.

Русифікація –насильницьке запровадження російської мови, культури тощо.

Самостійна роботастудента – основний засіб оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять.

Сармати – об’єднання кочових скотарських племен: аланів, роксоланів, савроматів, язиків та ін. Період з III ст. до н. е. по IV ст. н. е. в історії України має назву «сарматська доба», коли сармати витіснили з Північного Причорномор’я скіфів.

Скіфи – в добу заліза Північне Приазов’я заселяли племена кіммерійців та скіфів. Скіфи поділялися на «царських», «кочівників», «землеробів», «пахарів». Види господарства: землеробство, скотарство, обробка металів, торгівля.

Скансен – музей просто неба.

Соціокультурний простірПівнічне Приазов’я – особливості компактного проживання поліетнічного населення регіону (українсько-російського, болгарського, грецького православного соціокультурного простору, німецько-протестантського соціокультурного простору). Своєрідність історичного, географічного, економічного розвитку Північного Приазов’я упродовж тривалого часу.

Тенденція – спрямування розвитку якого-небудь процесу, явища, думки, ідеї.

Типовий навчальний план – документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл; тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року. За типовими навчальними планами розробляються робочі навчальні плани для початкової, основної та старшої школи.

Топоніми – географічні назви місцевості, регіону, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі.

Традиція – передача ідей, поглядів, смаків, образів, дій, звичаїв від одного покоління до іншого, успадковане від попередніх поколінь. В іншому значенні – звичай, встановлений порядок у поведінці, побуті.

Трансцендентність – феномен трансцендентного як фундаментальне

філософське явище в історико-філософському контексті, в екзистенціальному прояві проектних сфер здійснення буття людини, її здатність виходу на вищі ціннісні рівні через невичерпні можливості творчості.

Туристично-краєзнавча діяльність – діяльність, що зосереджена на формуванні моральних, вольових якостей краєзнавців, їх фізичному загартуванні, збагаченні знань про історію, культуру, економіку, природу рідного краю, що досягається під час туристичних походів, подорожей, краєзнавчих екскурсій.

Управління – функція організованих систем (біологічних, соціальних, технічних), що спричинює збереження їх певної структури; підтримку режиму діяльності, реалізацію їх програм і цілей.

Урбаноніми – власні назви будь-яких міських топографічних об’єктів.

Урок – основна форма організації навчання при класно-урочній системі у загальноосвітній школі. Характеризується строго встановленим обсягом навчальної роботи і порядком її виконання в межах 45 хв.

Факультатив – необов’язковий навчальний курс у позакласній та позашкільній діяльності за вибором учнів у ЗОШ або за вибором студентів у виші.

Фактор – причина, рушійна сила процесу або явища, що визначає його характер або окремі риси.

Фольклор – слово англійського походження – народна творчість, мистецтво, створене народом. Давні вірування, забобони, звичаї, обряди, прислів’я, замовляння, приказки, пісні, казки, які живуть у народному середовищі за традицією. Існує фольклор словесний, музичний, танцювальний тощо.

Фольклорно-мистецтвознавче краєзнавство – напрям краєзнавства, що передбачає збереження кращих зразків народного мистецтва (музики, віршів, легенд, оповідань), сприяє створенню фольклорно-етнографічних ансамблів, заохоченню молоді до літературної творчості.

Функція – виконання, діяльність, роль, обов’язок, робота; зовнішній прояв властивостей об’єкта у даній системі відносин.

Хоронімиміські – назви районів, кварталів, парків, цвинтарів, фортець, островів, сторін.

Цінності – будь-яке матеріальне або ідеальне явище, що має значення для людини або суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе. Соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо.

Шкільне краєзнавство – організована педагогом діяльність учнів, що складається з освітньо-пізнавальних, пошуково-дослідних, практично-творчих компонентів і спрямована на систематичне вивчення, збереження і відтворення культурної спадщини рідного краю.

ПЕРСОНАЛІЇ

Архипенко Павло Петрович (26 лютого 1900 р. – 2000 р.) – краєзнавець, створив за своє життя тридцять рукописних томів, які розповідають про історію міста Бердянська та життя його мешканців у 20-90 роки, про зміни виду і назв міських вулиць в описах і фотографіях. У Павла Петровича не було родини і все своє життя (близько 101 рік) він присвятив історії. Краєзнавець тісно співпрацював з краєзнавчим музеєм, котрому і заповідав свою працю.

Бродський Ісаак Ізраїльович – (25 грудня 1883 – 14 серпня 1939) – російський живописець, графік.

Вороний Феодосій Якович –директор Бердянської чоловічої гімназії.

Гнєдін Дмитро Титович (1818 – 1885 рр.) – відомий земський діяч і засновник Гнєдинського ремісничого училища.

Зіньківський Костянтин Максимович(1873 – 1959 рр.) – педагог, поет, перекладач, фольклорист, викладач математики в Бердянському педагогічному технікумі. Автор

Зіньківський ТрохимАврамович (1861 – 1891 рр.) – письменник, публіцист, мовознавець-перекладач, фольклорист, бібліограф, громадський діяч, який належить до знакових постатей літературно-суспільного життя України другої половини ХІХ століття. Автор

Єфремов Іван Антонович(1907 – 1972 рр.) – відомий палеонтолог, засновник тафономії («Тафономия и геологическая летопись», 1950 р.), письменник-фантаст, його твори «Туманность Андромеды», «Таис Афинская», «Час быка», «Лезвие бритвы». Проживав у м. Бердянську з 1914 по 1919 р., був учнем Бердянської чоловічої гімназії.

Каришев Микола Олександрович (1855 – 1905 рр.) – вчений, економіст, статист, педагог, займався суспільно-просвітницькою та організаційною діяльністю в галузі розвитку професійної освіти в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. Вирішував питання створення сільськогосподарських і ремісничих училищ, був прихильником поширення освіти серед народу.

Корф Микола Олександрович(2 липня 1834 – 13 листопада 1883 рр.) – організатор нового типу народної школи – земської на теренах Бердянського, Олександрівського повітів Катеринославської та Таврійської губерній кінця ХІХ століття, організатор педагогічних курсів, з’їздів, недільних шкіл.

Крижанівський Василь Костянтинович – літописець міста Бердянська

Махно Нестор Іванович (1888 – 1934) – громадський, політичний і військовий діяч, організатор і керівник повстанського руху, народився в с. Гуляйполі в багатодітній селянській родині.

Ніщинський Петро Іванович – відомий український письменник і композитор. У м. Бердянську жив з 1888 по 1890 рр.

Новицький Яків Павлович (14 жовтня 1847 – 19 травня 1925 рр.) – учитель, етнограф, фольклорист, краєзнавець, археограф, музейний діяч, знавець історії Запорізького краю. Трудова діяльність Якова Павловича пов’язана зі співробітництвом із бароном М.О. Корфом. Новицькому належать оригінальні розробки для земських шкіл (роль книги в житті учнів, роль учительських з’їздів та ін.), закладені основи шкільного краєзнавства. Назва книги

Хавкін Володимир Ааронович (3 (15) березня 1860 - ) – всесвітньо відомий доктор, бактеріолог, імунолог, епідеміолог, создатель вакцин проти холери та чуми. Учень Бердянської чоловічої гімназії.

Чубинський Павло Платонович – український етнолог, географ, краєзнавець, фольклорист, поет, громадський діяч, автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Дослідник побуту, звичаїв, говірок, фольклору та народних вірувань.

Шмідт Петро Петрович(1867 – 1906 рр.) –

Читайте також:

1. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
2. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
3. Аспекти роботи над зв'язним мовленням
4. Бондарихінська культура
5. Варіанти акультураційних стратегій
6. Вибір слова – основа культури мовлення
7. Види і жанри публічного мовлення.
8. Види мовлення та їх характеристика
9. Види публічного мовлення
10. Види усного ділового мовлення
11. Визначення економічного розміру замовлення
12. Визначення поняття «інноваційна культура» в літературних першоджерелах

Переглядів: 5019