Основні компоненти діяльності

Структура професійної діяльності

Системність організації діяльності найбільш повно і явно проявляється в особливостях її структури. Структура – побудова, внутрішня організація об’єкта, процесу, явища. Визначення структури – це розкриття основних компонентів і вивчення зв’язків між ними.

Структурно-морфологічнапарадигма психологічного аналізу діяльності. Основним компонентом діяльності є дія, а організація діяльності в цілому трактується як ієрархія систем дій різного рівня складності.

Функціонально-динамічна парадигма психологічного аналізу діяльності. більш сучасний і довершений. Діяльність не може базуватися на якомусь одному компоненті. Ця парадигма передбачає необхідність кількох якісно різнорідних психологічних компонентів – власних одиниць. Вони закономірно взаємопов’язані між собою і утворюють цілісну психологічну структуру діяльності. ця структура динамічна, а її функціонування і є процес діяльності.

Ці дві парадигми не взаємо виключають одна одну, а взаємодоповнюють.

Якщо в якості одиниці діяльності береться дія, її психологічна структура приймає рівневу структуру. Вона найбільш детально розкрита в психологічній теорії діяльності О.М.Леонтьєва: діяльність побудована на основі структурно-рівневого принципу, який конкретизується у двох положеннях: 1) загальна структура діяльності утворена якісно різними рівнями, формами активності людини; 2) ці рівні ієрархічно співпідпорядковані і утворюють цілісну систему. Розрізняють три основних рівня організації діяльності: операції, дій та автономної діяльності. другий з цих рівнів – дії, займають середнє, центральне місце у загальній структурі діяльності.

Дії – основна одиниця структури діяльності, що являє собою довільно-цільову активність, яка спрямована на досягнення усвідомленої цілі. Володіє двома атрибутивними характеристиками:

– будь-яка дія має не тільки ціль як таку, але й ціль, яка обов’язково не співпадає з загальними цілями всієї діяльності (феномен розходження цілей дій і діяльності, що лежить в основі структури діяльності). конкретні форми і способи активності суб’єкта визначаються не безпосередньо цілями всієї діяльності, не потребами і мотивами її суб’єкта, а цілями окремих дій і умов, в яких вони реалізуються.

– дії мають усвідомлений, довільний характер. Активність суб’єкта починає будуватися як складно-опосередкована і, відповідно, такою, що вимагає усвідомленого контролю.

Л.С.Виготський розрізняв способи аналізу діяльності на компонентний та елементний. Компонент – це та найдрібніша частина цілого, яка ще має властивість самого цілого; елемент – це та частина, з якої складаються компоненти, а відповідно, і саме ціле, але у якого відсутні властивості цілого. Наприклад, для води компонентами буде молекула, а елементами – атоми кисню і водню. Тому психологічним аналізом діяльності повинен бути саме компонентний, а не елементний; лише тоді він буде достатньо деталізований й одночасно змістовно наповненим, що відтворює у своїх результатах усе багатство вихідного аналізованого цілого.

С.Л.Рубінштейн вважав дію «справжньою одиницею», «клітинкою» людської діяльності, в якій найбільш явно проявляються всі основні психологічні особливості не тільки діяльності, а й усієї особистості. Він доводив, що у дії представлені зачатки всіх сторін психіки, які є взаємопов’язані.

Операції співвідносяться не з усвідомленими цілями, а з умовами їх досягнення. При цьому варто розрізняти зовнішні і внутрішні умови. Зовнішні умови – система об’єктивних параметрів середовища, в якому реалізується мета. Внутрішні умови – це сукупність тих ресурсів (знань, умінь, компенсаторності тощо), якими володіє суб’єкт. Якщо сукупність зовнішніх і внутрішніх умов така, що вона необхідна і достатня для реалізації дії, то вона має тенденцію до автоматизації і переводиться на неусвідомлюваний (фоновий) рівень регуляції. Дія, представлена без усвідомлюваності, переведена на автоматичний рівень регуляції, – це і є психологічна операція. І навпаки, якщо умови (зовнішні чи внутрішні) ускладнюються , то у вже сформованій операції не тільки може, а й повинна дезавтоматизовуватися, переводиться на усвідомлюваний рівень, тобто трансформується у дію.

Вищий рівень – власне діяльність – виділяється О.М.Леонтьєвим на основі того, що даний рівень співвідноситься не з цілями і не з умовами їх досягнення, а безпосередньо з мотивами особистості, з системою її домінуючих потреб. Діяльність як така якраз і виділяється на основі критерію наявності у ній самостійного, специфічного мотиву. Мотив і діяльність взаємообумовлені поняття; немотивованої і безпредметної діяльності бути не може.

Будучи вищим у загальній структурі діяльності, цей рівень одночасно інтегрований у ще більш складну систему – систему особистості. Особистість – це своєрідна система її діяльностей – того, що вона може і в чому вона проявляє себе іншим людям.

Згідно функціонально-динамічній парадигмі, психологічну структуру діяльності утворює стійкий, постійний набір її основних компонентів. Всі вони об’єктивно необхідно для реалізації діяльності, а їх сукупність означається поняттям інваріантною психологічною структурою діяльності.

Основними компонентами інваріантною структури діяльності є: мотивація, доцільність, інформаційна основа діяльності, антиципація (прогнозування) її результатів, прийняття рішення, планування, програмування, контроль, корекція, а також оперативний образ об’єкта діяльності, система індивідуальних якостей суб’єкта і сукупність виконавських дій. Ці компоненти є основними «цеглинками». Але взяті в динаміці – функціонуванні – вони є основними регулятивними процесами реалізації діяльності.

Найважливішим – вихідним і базовим – компонентом діяльності є мотивація. Вона реалізується по відношенню до діяльності як власне стимулюючі, так і регулятивні функції, динамізують й організують всю систему діяльності. сукупність мотивів об’єднуються у понятті мотиваційної сфери особистості, а в ролі мотиваційної діяльності можуть виступати найрізноманітніші психологічні утворення – потреби, інтереси, установки, прагнення, соціальні ролі, цінності, особистісні диспозиції.

Мотивація завжди представлена у діяльності не абстрактно, а конкретно, у відповідності з цілями діяльності. в результаті співвіднесення мотивів діяльності з її цілями формується найважливіше психологічне утворення – її особистісний смисл.

Наступний базовий компонент – прийняття рішення – займає в структурі діяльності центральне, ієрархічно головне положення. Основна функція прийняття рішення – зняття (або зменшення) прагматичної невизначеності і визначення способів дій у конкретній ситуації. Процеси прийняття рішення здійснюють найбільш сильне, визначальний вплив як на результативні параметри діяльності, так і на її процесуальні особливості.

Процес прийняття рішення диференціюється на ряд етапів:

1) орієнтування в ситуації невизначеності, визначення її виду і типу, а також системи вимог до рішення;

2) інформаційна підготовка рішення, пов’язана з пошуком і аналізом можливих шляхів вихідної невизначеності, а також оцінка можливих результатів і наслідків прийняття тих чи інших альтернатив;

3) власне прийняття рішення, на якому здійснюється вибір однієї з альтернатив;

4) реалізація вибору (виконання);

5) корекція і/або компенсація прийнятого рішення.

Процес планування спрямований на конкретизацію вироблених суб’єктом рішень і визначення програми діяльності. розрізняють три основних види (рівня складності) планування: робота за орієнтирами, робота за зразками і планування з урахуванням можливих змін умов.

Два наступних функціональних компоненти психологічної системи діяльності – контроль та корекція – взаємообумовлені і взаємопов’язані. Сутність контролю полягає у співставленні ідеальної форми антиципованих результатів діяльності з реально досягнутим результатом. При цьому в ході діяльності складається система суб’єктивних еталонів, що слугують для оцінки реальних результатів. Корекція розгортається на сонові отримання зворотного зв’язку про досягнуті результаті, а міра її представленості визначається ступенем розходження між антиципованими та реальними результатами. Завдяки процесам контролю, самоконтролю та корекції загальна структура діяльності набуває не лінійного, а замкненого – кільцеподібного характеру, що забезпечує її адаптивність, гнучкість, здатність до перебудови при зміні зовнішніх і внутрішніх умов.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття професійної діяльності. Предмет праці, засоби праці, умови праці	\|	Основні типи і види діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.