Формування української лексики

Склад української лексики з погляду її походження

План

1. Формування української лексики

2. Старослов'янізми в складі української лексики

3. Лексичні запозичення зі слов’янських мов

4. Іншомовні (неслов'янські) елементи в складі української лексики

5. Українські слова в інших мовах

6. Інтернаціоналізми в складі української лексики

7. Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів

8. Питання про вживання іншомовних слів

Література

1. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх М.А., Кулик Б. М. – К. : Вища шк., 1972. – С.40-61.

2. Сучасна українська літературна мова: навч.посіб. / С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – К. : Літера ЛТД, 2011. – С.

3. Сучасна українська літературна мова : Підручник / М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К. : Вища шк., 2005. – С. 126-132.

4. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К. : Либідь, 2005. – С. 72-85, 112-121.

Лексична система української мови в сучасному її вигляді появилася не зразу. Формувалася вона в ході тривалого історичного розвитку.

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку. Тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського народу. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна.

Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'янських мов; відтак лексика, що з'явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 10 відсотків) — слова, запозичені з інших мов.

Розглянемо детальніше успадковані та запозичені складники української лексики. Найдавнішим шаром успадкованої (корінної) лексики є слова, що сягають індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейських мовах, зазнавши, безперечно, різних фонетичних, словотвірних, семантичних та інших змін. Насамперед це назви спорідненості та свояцтва (тут індоєвропейська основа або лише індоєвропейський корінь, а основа праслов'янська): мати (nop. індоєвропейське *mater, давньоіндійське matar, гр. meter, лат. mater, вірм. mair, нововерхньонімецьке Mutter, латис. mate — «мати», лит. mote — «жінка, дружина»), син, сестра, брат, жінка, дочка. Назви частин тіла: око (лат. oculus), ніс (лат. nasus), серце (гр. kardia, індоєвропейське *k'rd). Назви тварин (олень, свиня, журавель), рослин (дерево, дуб), назви інших предметів, явищ, процесів, дій: дім, сонце, небо, стояти, видіти тощо.

Після розпаду індоєвропейської мовної єдності на основі її діалектних угруповань виникли й інші мовні єдності, що стали базою сучасних індоєвропейських мовних груп — слов'янської, балтійської, германської, романської й інших. Певний час існувала балто-слов'янська мовна єдність, свідченням чого є лексична, а подекуди й граматична схожість литовської й латиської мов із слов'янськими. Наприклад, латис. сііепз — «день», Ьсі (прийменник «без»), закінчення -а в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду і под.

Другий шар успадкованих слів — спільнослов'янська лексика. Тут виділяються ті самі тематичні групи, що й серед лексики індоєвропейського походження: чоловік (українська мова в цьому слові має семантичний неологізм у порівнянні з рештою слов'янських мов), тіло, чоло; дума, горе, гнів; віл, ведмідь, кінь, пес, соловей, жук; пшениця, трава, сад, долина, іскра, буря; кузня, обора, стайня; каша, кисіль; суддя, свідок, сторож; добрий, хитрий; більшість числівників і займенників, дієслова читати, боліти, молотити тощо. На спільнослов'янському ґрунті з'явилось особливо багато слів, що позначають абстрактні поняття: диво, відвага, гріх, душа, кара, користь, лад, ласка, правда, кривда, радість, пам'ять, честь. Інколи ці слова щодо значення не є тотожними в усіх слов'янських мовах. Напр.: укр. користь і рос. користь, укр. дума і болг. дума — «слово».

Виникнення третьої групи успадкованої лексики — східнослов'янської — пов'язане з розвитком суспільного й економічного життя східних слов'ян, з дальшим розвитком культури, науки, мистецтва, з глибшим пізнанням людиною об'єктивної дійсності. Сюди належать такі слова: батько (білор. бацька, рос. діалектне батька), племінник, падчерка, білка, собака, жайворонок, снігур, щавель, молочай, урожай, озимина, сінокіс, мішок, коромисло, дешевий, сизий, куций, верткий; числівники сорок, дев'яносто (пор. пол. схісгсігіеісі, сігіеші^ссігіе5І^.І). З огляду на те, що числівник дев'ятдесят був у староукраїнській мові, добре зберігся в сучасних діалектах, має відповідники в інших слов'янських мовах, він може вживатися в літературній мові не тільки не рідше, а й частіше, ніж дев'яносто. Отже, спільносхіднослов'янська лексика представлена в українській, російській та білоруській мовах чималою кількістю слів. Є такі слова, що збереглися не в усіх східнослов'янських мовах. Так, укр. білка, рос. белка, але білор. ваверка, укр. митник, білор. мьітнік, але рос. таможенник.

До власне української лексики належать слова, що виникли на українському ґрунті. Специфічно українська лексика простежується вже в окремих пам'ятках давньоруської писемності. За обсягом та семантико-стилістичною структурою власне українська лексика є найпоширенішим та найрізноманітнішим шаром корінної лексики нашої мови. Цією українська мова відрізняється на словесному рівні від інших слов'янських мов.

Тут маються на увазі не тільки слова на взірець бентежити, віхола, вовтузитися, вщухати, вщерть, гарний, глузд, глузувати гребувати, достеменний, дошкуляти, загалом, зайвий, корж, кучерявий, линути, людина, майоріти, мрія, нидіти, нісенітниця, плекати, ремствувати, сахатися, скеля, суниці, твань, хист, ему га, жовтень, козацтво, височінь, гопак, хурделиця й сила інши , яких немає в решті слов'янських мов. Сюди належать також слова, витворені українською мовою від спільних з іншими слов'янськими мовами коренів та основ, наприклад, утворення від кореня крут-, наявного в усіх слов'янських мовах: крутити — крутанина, крутень, кручанка, крутіж, крутій, крутько, крут -вус, крутоголов, крутоголовчики (рослина), крутоберегий, круторогий, крутобокий, крутоярий, закрут, закрутка та ін. Згадаймо ще одну ділянку іменного словотвору, де, як зазнача Л. Булаховський, українська мова виступає з особливо виразними рисами своєї індивідуальності,— численні й різноманітні прислівники: осторонь, збіса, наздогад, слідком, біжком, вистр -бом, притьмом, нишком, назирцем, бігцем, миттю, ницьма, крадькома, навпростець, наввипередки, навпомацки, завбільшки, завширшки, сторчака, косяка, знестяму, взагалі, навкидя, обмаль, горілиць, віч-на-віч, удосвіта, надвечір, заздалегідь, торік, позаторік, вряди-годи й інші. Слово трамвай запозичене з англійської мови, а суфіксальне утворення від нього трамвайник власне українське, бо в інших мовах такого слова немає. Отже, в складі корінної української лексики найчисленніші слова, що виникли на основі власних словотвірних засобів.

Крім успадкованих слів, у лексичному складі кожної мови певне місце посідає лексика, запозичена з інших мов.

(За Жовтобрюхом:)

Українська мова, як і всяка інша, сформувалася на протязі багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Поступово на протязі багатьох віків складався і її словник.

Отже, лексика сучасної української мови неоднорідна за своїм походженням. Значна частина її через давньоруську мову успадкована ще від спільнослов'янської мови-основи.

Спільнослов'янські слова становлять ядро, серцевину словникового складу сучасної української мови, вони обіймають найважливіші галузі життя та діяльності суспільства, вони є результатом тривалої пізнавальної роботи людей, результатом закріплення в мові людського досвіду, нагромадженого в процесі колективної праці й передаваного новим поколінням, як напр.: земля, голова, рука, окоу син, сестра, зима, літо, день, трава, дерево, дуб, липа, овес, плугу коса, голка, жити, ходити, косити, ткати, варити, пиво, маслоу риба, осетер, лин, корова, кінь, білий, чорний, золотий, один, чотири, я, ми, за, три тощо..

Спільнослов'янські слова, вживані в українській мові, поширені в усіх або в багатьох інших слов'янських мовах, хоч дуже часто у відмінному фонетичному оформленні. Напр.: укр. син рос. сын польськ. $уп чеськ. зуп , болг. Син.

Серед спільнослов'янських слів можна виділити й такі з них, виникнення яких належить ще до більш давнього періоду в розвитку мови, які спільнослов'янською мовою-основою успадковані від спільноіндоєвропейської мовної єдності. Такі слова з деякими відмінностями у фонетичному складі звичайно відомі й всім або окремим індоєвропейським мовам, що не належать до слов'янської групи. Напр.: укр. мати, рос. мать, лат. таіег, грецьк. теіег, санскр. таіаг, лит. тоіе, нім. Миііег, англ. тоіНег, тадж. модар; укр. робота, рос. работа, нім. АгЬеіі; укр. корова, рос. корова, лит. кагье; укр. яблуко, рос. яблоко, нім. Ар[еІ; укр. сім'я (насіння), рос. семя, лат. зетеп і т. д.

Від давньоруської мови, на основі якої сформувалися всі сучасні братні східнослов янєькі мови — російська, українська і білоруська, разом з спільнослов'янською лексикою українська мова успадкувала й багато спільносхіднослов'янських слів, тобто таких, виникнення яких належить до періоду існування східнослов'янської мовної єдності, напр.: сім'я, ківш, коромисло, білка, собака, хороший, сизий, сорок, дев'яносто і ін. Лексичні елементи східнослов'янського походження існують в українській, російській і білоруській мовах, але в інших слов'янських звичайно відсутні.

Так, наприклад, українським словам ківш, коромисло, сизий, сорок у російській мові закономірно відповідають ковш, коромысло, сизый, сорок і в білоруській — коуш, каромысел,шызы, сорак, але в польській такі ж поняття називаються зовсім іншими словами — сгег-рак, позШа, згагопіеЬіезкі, сгіегйгіезсі.

Словниковий склад української мови розвивався й збагачувався, поповнюючись новими лексичними елементами і тоді, коли українська мова на основі давньоруської вже сформувалася, а тому в ній можна виділити й такий лексичний шар, який виник у період її самостійного існування. Цим пояснюється те, що в українській мові існує ряд слів, відсутніх у російській та білоруській мовах, як багаття, лелека, цап, смуга, гарний, загальний, взагалі, баритися, очолити, міркувати, мріяти, мрія, мереживо, січень, жовтень, мить, хист, вибагливий, кремезний, огрядний, линути, гаятися, торкатися, заздалегідь, либонь і ін. Багато нових слів у цей період творилося в ній від коренів, спільних для всіх східнослов'янських мов, але іншими словотворчими засобами, ніж у російській та білоруській мовах. Наприклад, від спільного кореня роб- в сучасній українській мові вживаються такі, лише їй властиві, слова, як робити, робітничий, виробляти, виробництво, виробничий, виробник, виріб; від вис височина, височінь, високість; від рух рушійний, рухомість; від ден щоденний, цілоденний, щоденник (рос. дневник, білор. дзеннік), від друг — дружній, дружина, одружуватися, одружитися, одруження, подружжя і т. д. Порівн., наприклад, ще такі слова: укр. сіяч, носій, освітянин, весняний, діяти; рос. сеятель, носитель, просвещенец, весенний, действовать; білор. сейбіт, носьбіт, асветнік, веснавы, дзейнічаць; укр. гризота, набрід, зразок, гордовитий, рос. угрызение, сброд, образец, горделивый та под.

Окремі слова, успадковані від давньоруської мови, набрали в українській мовт відмінного значення, ніж вони мають в інших східнослов'янських. Так, українське слово чоловік за значенням стало відповідати російському і білоруському муж, а російське человек і білоруське чалавек — українському людина; давньоруське слово вълна засвоїлося в українській мові (вовна), як і в білоруській (воуна), із значенням «овеча шерсть», а в російській (волна) воно дорівнює своїм значенням українському хвиля, білоруському хваля; слово лист, зберігши спільність основного значення (укр. лист дуба, рос. лист дуба, білор. ліст дуба), в українській мові стало вживатися ще й у тому значенні, що російське слово письмо, а в російській — у значенні, що відповідає українському аркуш, і т. д.

Словниковий склад української мови поповнювався великою кількістю нових слів, специфічних лише для неї. Але споконвічна спільність лексики східнослов'янських мов не була втрачена, тому що ці мови без істотних змін зберегли успадкований від давньоруської мови стійкий словниковий фонд, на базі якого вони збагачувалися і розвивалися. Українська мова дуже активно поповнювалася також новими лексичними елементами, які засвоювали всі східнослов'янські мови, що ніколи не втрачали між собою зв'язків, обумовлених спільною історичною долею українського, російського і білоруського народів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Синоніми, їх основні типи: ідеографічні (семантичні), семантико-стилістичні, контекстуальні, абсолютні	\|	Лексичні запозичення зі слов’янських мов

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.