Криві Енгеля

Від кривої “доход-споживання” перейдемо до так званих кривих Енгеля. Е.Енгель (1821 – 1896 рр.) – німецький статистик, один з засновників Міжнародного статистичного інституту (1885), вивчав характер споживання товарів і послуг залежно від доходу сім’ї.

Індивідуальна крива Енгеля показує взаємозв’язок між кількістю придбаного блага Х і доходу споживача за незмінних цін і уподобань. Вона будується на основі кривої “доход-споживання” (рис. 3.3). Якщо Е₁, Е₂, Е₃ – точки рівноваги споживача при рівнях його бюджету (І₁, І₂, І₃), то точки F₁, F₂, F₃ з координатами відповідно Х₁І₁; Х₂І₂; Х₃І₃ – точки кривої Енгеля товару Х.

На практиці ми частіше цікавимся витратами на агреговані групи товарів – продовольчі, непродовольчі, послуги і т. ін. У цьому разі крива Енгеля модифікується у криву витрат Енгеля, що показує залежність витрат на ту чи іншу групу товарів від рівня доходів споживача.

З рис. 3.4 видно, що перш за все споживач насичується продовольчими

Рис. 3.4 – Криві витрат Енгеля

товарами, потім – промисловими товарами стандартної якості і далі – високоякісними товарами і послугами.

Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із затуханням, що насамперед пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак для певної групи товарів така крива може зростати з прискоренням. Ці залежності ввійшли в економічну теорію як закони Енгеля:

1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім’ї.

2. Споживання освітніх, юридичних, медичних послуг і послуг, пов’язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

3. Реакція споживача на зміну ціни. Крива “ціна-споживання”

Якщо за незмінної величини бюджету змінюється ціна тільки блага Х (наприклад, знижується), то бюджетна лінія здійснює поворот до нової точки її перетину з віссю Х, більш віддаленої від початку координат. Точка перетину бюджетної лінії з віссю У за таких умов залишиться попередньою. Якщо з’єднати усі точки дотику створених таким чином бюджетних ліній з різними кривими байдужості (точки рівноваги споживача), то отримуємо криву “ціна-споживання”.

Вона показує, як реагує споживач на зміну ціни одного із благ. Різновид такого взаємозв’язку, в свою чергу, залежить від характеру пов’язаності благ у споживанні. Для благ-замінників крива “ціна-споживання” має від’ємний нахил, а для доповнюючих благ – додатний (рис. 3.5 і 3.6).-

Від кривої “ціна-споживання” можна перейти до кривої індивідуального попиту на товар Х (рис. 3.7). Для цього із точок оптимуму споживача (Е₁, Е₂, Е₃) потрібно спустити перпендикуляри на вісь Q_х, а на вертикальній вісі – зафіксувати відповідні значення ціни Р_х. Крива попиту та крива “ціна-споживання” – це два різних способи описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори незмінні).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
На ринку товарів	\|	Ефект доходу та ефект заміщення. Парадокс Гіффена

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.