Види доказів у господарському судочинстві

Як докази допускаються:

письмові докази (ст. 36 ГПК);

речові докази (ст. 37 ГПК);

висновки експертів (ст. 42 ГПК);

пояснення представників сторін та представників інших осіб, які беруть участь у справі.

Установлений ГПК перелік доказів не є вичерпним, оскільки ГПК допускає використання як доказів інших документів і матеріалів (фото-, кінозйомка, електронні носії інформації).

Стаття 36. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (договора, довідки, акти).

До письмових доказів віднесено також:

· висновки спеціалістів;

· протоколи судових засідань, які складаються відповідно до ст. 81^іГПК;

· протоколи здійснення окремих процесуальних дій (які складаються відповідно до ст. 39 ГПК) і додатки до них, що залучаються до матеріалів справи.

ГПК не містить приписів, що регулюють питання допуску документів, одержаних за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку, а також документів з електронним чи цифровим підписом або іншим аналогом власного підпису. Останнім часом такі документи набувають значного поширення.

З урахуванням положень ст. ст. 207 ЦК (правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони) та ст. 181 ГК (допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо). Такі документи є письмовими доказами певних обставин справи.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат». нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому перекладач поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який стверджує його кваліфікацію.

Статус електронного цифрового підпису визначений в ЗУ «Про електронний цифровий підпис» та ПОРЯДОКом застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1452. Згідно з п. 15 Порядку, підписувач може застосовувати електронний цифровий підпис лише після отримання установою від акредитованого центру сертифікації ключів посиленого сертифіката його відкритого ключа.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

З грудня 2003 року Україна приєдналась до Конвенції що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів

Дія Конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Такі документи засвідчуються спеціальним штампом "APOSTILLE" уповноваженим органом їх держави-походження і додаткового засвідчення (легалізації) не потребують. До цієї конфенції приєднались 93 держави. При цьому, в світі існує 193 незалежних держави.

Крім того, в низці міжнародних договорів містяться положення, що скасовують легалізацію іноземних офіційних документів. Це угоди з Вьетнамом, Узбекистаном…и это страны, которые не приєдналися до Конвенції.

В п. 7 розяснення Президії ВГС України N 04-5/608 від 31.05.2002 Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій закріплено, що Господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України. Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до статті 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.94 N 127/94 Посвідчення консулами зазначених документів означає встановлення і засвідчення справжності підписів на цих документах і відповідності їх законам держави перебування. Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу у судовому процесі, але не виключає у разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.