Принцип доступності та індивідуалізації.

Принцип наочності.

Процес пізнання розвивається за формулою “від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики”. Це положення лежить в основі принципу наочності.

Навчання вправи починається зі створенням певного уявлення про особливості її виконання. При цьому створення уявлення повинно базуватися назоровому, слуховому, тактильному і м'язовому сприйнятті. Отже, наочність здійснюється не тільки за допомогою бачення, але й шляхом мобілізації інших аналізаторів.

У практиці роботи розрізняють пряму і опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається. Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей.

Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм*, або підбираються певні засоби, які підказують темп і ритм виконання рухових дій, амплітуду рухів тощо.

Всі перераховані методи прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов’язковою умовою їх удосконалення.

Сьогодні в шкільній практиці використовуються три види навчальних карток.

картки-посібники, що розробляються для основних вправ шкільної програми і є програмами навчання із завданням для виховання фізичних якостей і вивчення техніки. Вони розробляються на тривалий період.
картки-завдання – це частина картки-посібника на конкретний урок або іншу форму занять.
Картки контролю. В них представлені ілюстрації окремих вправ для поточної і підсумкової перевірки знань учнів. Картки не мають супроводжувального тексту, щоб учні могли самі назвати вправу, дати відповіді з техніки виконання вправ.

В основі принципу доступності й індивідуалізації лежать вікові і статеві відмінності.

Доступність залежить як від можливостей учнів, так об’єктивних труднощів, що виникають при виконання завдань: координаційної складності, надмірних енерговитрат, небезпеки та ін.

Індивідуалізація навчально-виховного процесу виражається у диференціації навчальних завдань, норм фізичного навантаження та здатності його регулювання, форм занять та впливу педагогічних прийомів.

Це означає, що діти одного віку і статі мають різні здібності, які обумовлені біологічними і соціальними причинами; психічними процесами; фізичним розвитком.

Індивідуальний темп навчання - природно задана властивість, обумовлена швидкістю утворення тимчасових зв'язків в ЦНС, яка в різних дітей неоднакова, тому їм необхідний різний час та різна кількість повторень для засвоєння знань, формування рухових умінь і навичок.

Внаслідок різної підготовленості і зацікавленості, різних здібностей, інтелектуальних і фізичних можливостей учнів, темпи засвоєння ними навчального матеріалу не можуть бути однаковими. Заняття фізичними вправами будуть ефективними в тому випадку, коли при їх проведенні дотримуються оптимальних для кожного учня темпів. Нав'язуванням учням вищих (порівняно з їх можливостями*, або нижчих темпів неминуче приведе до зниження розвиваючого ефекту навчання, який обумовлюється існуючим для кожного учня руховим досвідом, фізичним і психічним розвитком. При цьому слід спиратися не на існуючий рівень розвитку, а на найближчі потенціальні можливості учнів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виховання в учнів творчого ставлення до занять.	\|	Принцип міцності та прогресування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.06 сек.