Теорії та види прибутку

Прибуток, його норма і фактори підвищення.

У реальній дійсності прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми). Одночасно можна стверджувати, що прибуток — зворотний бік витрат виробництва.

На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів. Інакше кажучи, це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво і реалізацію. Наприклад, продано товарів на 1000 грош. од., витрати на їх виробництво і реалізацію становили 800 грош. од. За таких умов, на перший погляд, ніби зрозуміло, що прибуток становить 200 грош. од. Але це не зовсім так, оскільки невідомий механізм формування даного прибутку. Це по-перше. По-друге, постає питання, як до початку будь-якої форми підприємницької діяльності визначити розмір (чи процент) прибутку та знайти, де ховається його джерело.

В економічній теорії, у т. ч. й політекономії, немає єдиної відповіді на ці запитання. В одних авторів під поняттям «прибуток» поєднані всі форми доходів на ресурси: підприємницький дохід (у т. ч. проценти на капітал); рента — дохід від використання землі (природних ресурсів); заробітна плата — дохід на працю (використання робочої сили).

Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб’єктів.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб’єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток.

Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію.

Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з’ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша — ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група — це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон’юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:

При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ( ).

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8—10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність) підприємства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виробничі фонди підприємства і витрати виробництва.	\|	Заробітна плата, її форми і функції .

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.147 сек.