• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 5. Доходи і видатки державного бюджету. Місцеві фінанси

Державний бюджет України - важлива складова державних фінансів. За допомогою державного бюджету здійснюється акумуляція фінансових ресурсів і їх використання для виконання функцій держави, які закладені в Конституції України та в інших нормативно-правових та законодавчих актах. Мобілізація фінансових ресурсів у доходну частину державного бюджету здійснюється переважно за рахунок податкових надходжень від юридичних та фізичних осіб, а також за рахунок неподаткових платежів, доходів від операцій з капіталом тощо. Видатки бюджету здійснюються з метою забезпечення соціально-економічного розвитку країни, за рахунок видатків державного бюджету фінансується соціальний захист населення, соціальна сфера, наука, освіта, оборона, управління, економічна діяльність, що потребує державної підтримки, діяльність держави на міжнародному рівні. Отже, роль і значення державного бюджету важко переоцінити.

Державний бюджет - це план формування та використання державних фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, передбачених Конституцією, які здійснюються органами державної влади, органами влади автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетна класифікація - єдине систематизоване групування доходів, видатків (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

На різних етапах бюджетного процесу здійснюються відповідні дії.

1. Бюджетне планування:

- складання проектів бюджетів різних рівнів;

- розроблення індивідуальних і зведених кошторисів витрат для бюджетних установ;

- взаємозв'язок державних планів економічного і соціального розвитку країни та фінансових планів міністерств і відомств;

- забезпечення єдиного порядку складання бюджетів окремих регіонів, зведених місцевих бюджетів, бюджетів областей і Автономної Республіки Крим у консолідований державний бюджет.

2. Процес виконання бюджету:

- організація поточної роботи в кожному фінансовому органі;

- коригування фінансування витрат згідно з надходженнями доходів і із затвердженим бюджетним розписом;

- складання періодичних звітів про виконання бюджету.

3. Аналіз виконання бюджету:

- надходження доходів за кожним видом;

- фінансування витрат за кожним конкретним напрямом;

- виявлення відхилень від затверджених планових показників.

4. Статистичне оброблення бюджетних показників:

- аналіз динаміки формування доходів і здійснення витрат державного бюджету;

- аналіз складу і структури доходів і витрат державного бюджету;

- розроблення прогнозних показників розвитку бюджетного процесу, у тому числі прогнозування основних джерел формування доходів та здійснення витрат за кожним конкретним напрямом.

Для полегшення відображення бюджетного процесу та аналізу його виконання розроблена бюджетна класифікація - єдине систематизоване, функціональне групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками (економічна сутність, функціональна діяльність, організаційний устрій тощо). Це забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівняльність бюджетних даних і дозволяє здійснювати аналіз та вдосконалення бюджетного процесу. Критерієм класифікації за доходами є економічне значення джерел доходів бюджету в загальній сукупності податків і обов'язкових платежів, а за видатками - цільове використання бюджетних коштів.

Загальна структура бюджетної класифікації містить складові, які стосуються:

1) доходів бюджету;

2) видатків бюджету (у тому числі кредитування за вирахуванням погашення);

3) фінансування бюджету;

4) державного боргу.

Згідно із бюджетною класифікацією джерелами формування доходів бюджету є:

- податкові надходження;

- неподаткові надходження;

- доходи від операцій з капіталом;

- трансферти.

Класифікація видатків бюджету наступна:

- функціональна класифікація, яка пов'язана з функціями держави, на виконання яких спрямовуються кошти державного бюджету;

економічна класифікація пов'язана з економічною характеристикою операцій, на проведення яких призначені видатки. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки та капітальні (видатки розвитку); відомча класифікація призначена для визначення основних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів; програмна класифікація призначена для формування бюджету за програмно-цільовим методом.

Класифікацій фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів для покриття дефіциту державного бюджету, який виникає у разі перевищення видатків над доходами та напрями використання грошових коштів, у разі виникнення профіциту, що утворюються в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками, класифікація містить розділи:

- фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власниками боргових зобов'язань: фінансування за типом боргового зобов'язання - за коштами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Місцеві фінанси, їх сутність, функції та значення

Становлення та ефективне функціонування інституту органів місцевого самоврядування тісно пов'язане із виконанням функцій, закріплених за ними, а також функцій, делегованих від центральної влади. Серед них - забезпечення суспільних інтересів і потреб на місцевому рівні, сприяння соціально-економічному розвитку територій. Наявність цих важливих завдань, що покладаються на місцеві органи влади і ними ж реалізуються, є об'єктивною причиною потреби цих органів у відповідних фінансових ресурсах.

За своєю економічною сутністю місцеві фінанси - це регульовані у визначеному правовому полі за допомогою спеціальних методів, прийомів та інструментарію потоки коштів, які циркулюють у національній економіці через створювану на місцевому рівні систему фондів фінансових ресурсів, забезпечують здійснення місцевими органами влади своїх повноважень, надання ними послуг соціального характеру та супроводжуються виникненням економічних відносин між всіма учасниками цих процесів.

Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України.

В інших країнах головними суб'єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є муніципалітети, комуни, регіони, департаменти, провінції, області, округи та інші адміністративно-територіальні утворення.

Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Головними фінансовими фондами місцевих органів влади є: місцеві бюджети, резервні, позабюджетні валютні та цільові фонди, фонди грошових ресурсів комунальних підприємств та інші. Місцеві органи влади також можуть формувати фінансові ресурси шляхом отримання банківських кредитів, розміщення місцевих позик тощо.

В Україні формами місцевих фінансів є фінанси територіальної громади (комунальні фінанси), фінанси автономної Республіки Крим, фінанси області, фінанси міст Києва і Севастополя, фінанси міста, фінанси району, області, району в місті, фінанси села, фінанси селища.

Місцеві фінанси реалізують свою економічну сутність через функції, які вони виконують, а саме:

• розподіл і перерозподіл ВВП. Поряд із державним регулюванням діяльності соціально-економічної сфери здійснюється її муніципальне регулювання. Місцеві органи влади у сфері своєї компетенції здійснюють нормативне регулювання соціально-економічної діяльності суб'єктів господарювання, які діють на їх території.

• формування фіскальної політики на місцевому рівні Фіскальна політика дає змогу формувати фінансові ресурси для розв'язання завдань, що покладаються на місцеві органи влади. Фіскальна політика на місцевому рівні загалом спрямовується державою, але окремі її складові формуються фіскальною діяльністю місцевих органів влади, яка може здійснюватись на їх розсуд. Вони, наприклад, можуть вводити місцеві збори, податки тощо. Зазвичай така діяльність має свої економічні обмеження.

• фінансування громадських послуг. Ефективність реалізації даної функції залежить, головним чином, віл стану фінансів місцевих органів влади. Сучасна модель надання таких послуг громадянам базується на диверсифікації та поєднанні різних форм організації господарської діяльності, що є визначальним чинником її ефективності та динамічного розвитку. Держава надає лише певний мінімум набору та обсягів суспільних послуг, які може підтримувати суспільство, оплачуючи їх за рахунок податків. Тому державний сектор орієнтується на основні стандартні потреби і не може своєчасно і оперативно реагувати на швидку зміну всього спектра споживчого попиту. Органи місцевого самоврядування та комунальні підприємства беруть на себе функцію вироблення таких необхідних суспільних послуг, виробництво яких є або стало неможливим у приватному секторі і заповнення багаточисельних прогалин у структурі незадоволеного попиту.

* забезпечення економічного зростання територій. Вплив фінансів місцевих органів влади на економічне зростання здійснюється через капітальні витрати, діяльність на ринках позичкового капіталу, нерухомості та землі. У структурі видатків місцевих бюджетів України за останні роки відбуваються якісні зміни, що позитивно впливають на економічне зростання територій.

Тема 6. Державні цільові фонди. Державний кредит і державний борг

Лекція 6. Державні цільові фонди. Державний кредит і державний борг

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів. Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. До таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання інших непередбачуваних подій. Це і є причиною формування фондів цільового призначення.

Державні цільові фонди — це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.

За допомогою цільових державних фондів можливо:

впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;

забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому.

Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні і регіональні.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні. Так, країни Євросоюзу створюють фонди надання допомоги країнам Східної Європи.

Джерела формування цільових державних фондів визначаються характером і масштабністю завдань, для реалізації яких вони створені. На їх величину впливає економічний і фінансовий стан держави на тому чи іншому етапі розвитку. Отже, джерела формування коштів державних цільових фондів можуть мати як відносно стабільний, так і тимчасовий характер.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має ні окремого фінансового фонду (кошти, що мобілізуються за його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні обособленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.

Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку держави.

Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит. Тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на виплату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.

Як кредитор і гарант держава може позитивно впливати на виробництво і зайнятість. У промислово розвинутих країнах поширена система підтримки малого бізнесу, експорту продукції або виробництва в окремих галузях, де має місце спад, через гарантування державою погашення кредитів, наданих банками відповідно до державних програм. Підтримка малого бізнесу передбачає, що держава бере на себе погашення заборгованості банкам за кредитами, наданими малим підприємствам у випадку їх банкротства. У більшості промислово розвинутих країн функціонують державні або напівдержавні страхові компанії, які за низькими ставками страхують ризик неплатежу експортерам національних товарів. Цим заохочується освоєння нових ринків збуту національної продукції. Велике значення у стимулюванні розвитку виробництва і зайнятості мають кредити, що надаються державою за рахунок бюджетів або позабюджетних фондів. З їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Однак вона має свої специфічні особливості, породжені особливостями даної категорії:

1) ця функція тісно пов’язана з діяльністю держави і станом централізованого фонду грошових коштів;

2) охоплює рух вартості в двосторонньому порядку, оскільки передбачає повернення і відшкодування отриманих коштів;

3) здійснюється не тільки фінансовими структурами, а й кредитними установами.

Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного креди ту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений термін із процентами або виплачувати проценти протягом усього терміну користування позиковими засобами, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу.

Держава встановлює номінальну вартість (номінальну ціну) облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власникові облігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти. Проте реальна прибутковість облігацій для їхніх власників може бути вищою або нижчою установленого номінального процента. Це зумовлено тим, що облігації продаються за курсовою ціною, що відхиляється від номінальної вартості. Відхилення називається курсовою різницею, і залежить воно від цілого ряду чинників. До їх числа, зокрема, відносять величину номінального процента за облігацією, насиченість ринку державними цінними паперами, стан господарчої кон’юнктури, рівень довіри населення до уряду.

За своєю сутністю облігації державної позики є особливою формою фіктивного капіталу. Справді, якщо джерелом доходу за цінними паперами підприємств є новостворена вартість, то відсотки за державними паперами виплачуються за рахунок доходів бюджету, оскільки кошти, отримані за державними позиками, як правило, не інвестуються у виробництво, а йдуть на фінансування бюджетного дефіциту. Інвестори в державні цінні папери стають власниками частини майбутніх податкових і неподаткових надходжень до бюджету держави. У цьому і полягає специфічність державного фіктивного капіталу, яка призводить, у кінцевому підсумку, до збільшення податкового тягаря. Тому сутність державної позики можна визначити як податок, взятий наперед (антиципований податок).

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов’язаннями, як правло, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти).

У тісному зв’язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов’язань), а також оформленням безоблігаційних позик. У нашій країні зараз це досягається через придбання Ощадбанком державних цінних паперів.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи цих операцій купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечні в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків із боку демократично обраних органів. Тому повна нормалізація відносин між державою і кредитною системою лежить на шляху визнання неможливості прямого запозичення позичкових коштів для покриття бюджетного дефіциту і відшкодування державному банку боргу, який утворився за попередні роки.

Тема 7. Страхування та страховий ринок. Фінансовий ринок

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
3. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
4. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
5. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
6. Блок 5. Доходи та рівень життя населення.
7. Бюджет – загальне поняття, що об’єднує різноманітні фінансові документи, які включають заплановані доходи і державні видатки на відповідний період.
8. Бюджетне повноваження Державного казначейства України.
9. Бюджетні кредити, надані за рахунок загального фонду державного бюджету
10. Бюджетні установи як платники податків і платежів до бюджету.
11. Вартість робочої сили і доходи населення
12. Вартість робочої сили. Рівень життя й доходи населення

Переглядів: 925