• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правова система.

Державний лад.

На чолі був Князь, який мав верховну владу, приймав закони, мав право вищого суду і здійснював центральне управління. Очолював військо, збирав податки, видавав монету, проводив міжнародну політику. За формою правління – це князівство думвірат. З 1245 р. і до смерті Данила Галицького він правив разом зі своїм братом Васильком, але через чвари їм не вдалося зосередити всю державну владу у своїх руках, їм постійно заважали бояри, особливо Галицькі, яких князі допускали до своєї влади, тобто бояри намагалися обмежити владу князя. Але врни інколи його підтримували, бо князь надавав їм привілеїв.

Боярська Рада: склад – представники боярської аристократії, воєводи, намісники, галицький єпископ і суддя князівського двору. Ця Рада збиралась на вимогу бояр, а іноді на вимогу князя. Князь не мав права скликати її без згоди бояр. Найбільш впливові бояри намагалися керувати діяльністю князя. Віче (Народні збори): не отримувало право на політичне життя, не мало порядку роботи і чіткої компетенції. Віче скликав князь.

Центральне та місцеве управління: існувала двірцево-вотчина система управління. Центральна фігура – двірський, який управляв князівським двором, здійснював судочинство від імені князя і супроводжував князя в поїздках. Канцлер – відповідав за князівську печатку, складав тексти грамот, зберігав всю князівську документацію і в разі необхідності доставляв грамоти. Стольник – відповідав за збір податків. Оружник – відповідав за військо. Містами управляли месяцькі і посадники, яких призначав князь. В сільських общинах управляли виборні старости, яких також призначав князь. Територія даного князівства поділялася на воєводства (воєводи), а ті на волості (волости). Вищими судовими інсатнціями – князь і Боярська Рада, а на місцях – воєводи, волостеві і намісники. Існував церковний суд (шлюбні справи, чаклунство, злочини проти моралі і деякі майнові справи). Процес носи взмагальний характер, процес називався свод.

Джерела права: звичаї, князівське законодавство, Руська Правда, церковні устави, магдебурзьке право.

Контрольні запитання :

1.розкажіть про історичні події данного періоду.

2. проаналізуйте правове становище Князя.

3.проаналізуйте правове становище Боярської Ради, Віча

4. назвіть основні джерела права.

5. магдебурзьке право , як джерело права.

Литовсько-Руська держава та право

(друга пол.XIV–перша пол.XVIст.)

План

1. Загально-історичний огляд.

2. Суспільний лад.

3. Виникнення українського козацтва.

4. Державний лад.

5. Суд і процес.

6. Правова система.

Література

· Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

· Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

· ГончаренкоІсторія держави та права України: Курс лекцій, 1996

1. Загально-історичний огляд.Вся середина XIVстоліття прйшла під знаком Польсько-Литовських суперечок і воїн за Галицько-Волинські землі. Остаточно Галичина була приєднана до Польщі 1387р., а Волинь у 1352р. була приєднана до Литви. Після приєднання Південного Заходу і Західної Русі до Литви, Литовське князівство стало великою Литовсько-Руською державою.

У 40-х та 30-х роках XIV ст. більшість українських земель були під владою Польщі та Литви. У 70-х роках XVст.у Києві до влади приходить династія Гдеміновичів, які підносять Київське князівство. Теоретично київський князь був залежний від Литви, але він мав верховну владу на території Київської землі.

Новий правитель Литви, Вітофт, вбачав у даному князівстві загрозу для себе і починає правити через своїх намісників. Але в 1440р. князівська влада відновлюється, а у 1470р. помирає останній князь Симеон і Київ приєднується до Литви.

Кревська унія. Великою загрозою для Литовсько-Руської держави стає Московське князівство і польська корона, польські магнати прагнуть отримання українських земель і пропонують литовському князю Ягайлу союз із польською королевою Ядвігою. У 1385р. була підписана Кревська унія, за якою:

1)Литва переводиться на латинську абетку;

2)Польщі повертаються всі землі;

3)Звільнити польських полонених;

4)Приєднати Литву до Польщі.

У 1389 році унію скасовано.

Городельська унія 1413р. Спочатку закріпила автономію Литви, але спричинила міжусобиці на релігійному фронті. За нею всі вищі посади займали лише католики і вони були прирівняні в правах з поляками.

Люблінська унія 1569р. Угода про об’єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу – Річ Посполиту.

Передумови: невдача Литви в Лівонській війні 15558-1583 рр. та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою; прагнення Польщі отримати укр.. землі й залежних селян; прагнення укр., білоруських, литовських шляхтичів мати рівні права з польськими землевласниками; необхідність організації спільного ефективного захисту від турецько-татарських набігів.

Зміст унії: об’єднання Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу-Річ Посполиту; на чолі об’єднаної держави-король, який титулувався королем польським і великим князем литовським, його мали обирати на спільному польсько-литовському сеймі й коронувати в Кракові; ств. Спільного для Польщі та Литви сейму й сенату, запровадження єдиної грошової одиниці; спільна зовнішня політика; збереження у ВКЛ певної автономії(окремі закони, судова с-ма, військо, уряд і адміністрація); отримання польською шляхтою права на землеволодіння в Литві, а литовцям-у Польщі; поділ укр.. земель, що увійшли до складу Польщі, на Берестейське, Подільське, Брацлавське й Київське воєводства.

Наслідки: унія завершила процес об’єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1585 р.; закріплення законодавчих змін, які відбулися після укладення унії, ІІІ Литовським статутом(1588р.); об’єднання більшості укр. земель у складі однієї держави; прискорена інтеграція центральних укр.земель.

2.Суспільний лад. Найвища верства населення – нащадки удільних князів, які злилися з литовськими князями і утворили стан магнатів (аристократію). Українські магнати не мали права займати вищі посади, а їх займали литовські аристократи, їх судив сам князь.

Шляхта. Отримувала землі за військову службу.

Бояри. Виконували різні державні повинності. Найнижчий службовий стан панцирні слуги. Вони жили на землях, які надані були їм урядом і самостійно відбували військову службу.

Селянство

вільні напіввільні невільні

тяглові

(податки, реміс- чиншові холопи непохожі селяни

панщина) ники (нутур. (челядь) (платили податки,не мали права

продукти) виходу).

Міщани

Великокнязівські церковні приватновласницькі

(привілейовані, (несли заг.держ. ( платили додаткові податки,вик. різну роботу

королівські) повинності) на користь власника міста).

3.Виникнення українського козацтва.Термін «козак вперше згадується у джерелі ХІІІ ст. і означав «одинокий», «схильний до розбою, завоювання».

З 1055 року половці почали переможно оволодівати степовими просторами України. В степу на південно-східних рубежах Русі в кінці ХІІ ст.. виникають військові об’єднання з русів і половців, які формувались не по родовій або етнічній ознаці, а як спільна сила, яка захищала кордони Київської Русі. В цьому середовищі народилося і слово «гетьман»(вожак).

Корені укр.. козацтва сягають ще в часи половецьких куренів.

З другої половини XV ст.. починається відродження укр.. козацтва на пустопорожніх землях. Вже в другій половині XV- на початку XVІ ст.. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволених існуючим ладом у польсько-литовській державі. Починаючи з другої половини XVІ ст.., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавщини зростала чисельність вільного населення козаків, було засновано ряд козацьких слобод і хуторів.

У кінці XV ст.. укр.. козаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла Дніпра. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та Перекопі. Однак козаки нападали навіть на турецькі фортеці. В 1521 році вони здійснили похід у Молдавію, в 1523 році ходили у Крим та спалили Очаків і здобули його.

На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об’єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв’язували на радах. Тут обирали козацьку старшину; отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.

Але на початку XVІ ст. король своїми указами, а господарі – грамотами починають роздавати простори, зайняті козаками, литовськими та польськими панами-магнатами. Острозькі, Вишневецькі, Ражинські отримували документи на «окраїнні» землі, будували там свої замки-маєтки.

Через короткий час козаки знову опинилися в залежності від панів та шляхти. Чимало з них не бажало коритися і знову тікало далі, на південь-до дніпровських порогів і за пороги. Тут на початку XVІ ст.. і розпочинається історія славного запорізького козацтва.

4.Державний лад. На чолі держави – Великий князь і удільні князі, які згодом були піддані Великому князю. Князь був монархом, мав вик., зак., судову владу, укладав міжнародні договори, призначав державних урядовців.

Пани-рада(рада при князеві), до якої входили удільні князі Великого князя, вона була консультативним органом. Її членами були лише католики(внаслідок Городельської унії).

Центральне управління. Був канцлер, підскарбій і перша особа – маршалок земський(за відсутності князя головував на засіданнях Пани-ради)

Великий Вальний Сейм . Підтримував права і свободи шляхти і панів.

5. Суд і процес.

1. Великокнязівський суд – перша інстанція, має необмежену компетенцію,вирішує всі підсудні справи.

2. Територіальні суди – суди державця,намісника,обласні.

3. Домініальні суди – одноособовий суд шляхти над селянами.

4. Громадський і копний суд.

Після прийняття I I Статута у 1566р. додалися:

aземські суди(всі справи,крім кримінальних, збирались тричі на рік);

aгродські або замкові(лише кримінал. справи);

aпідкоморські(розглядали земельні суперечки).

6. Правова система. Головними джерелами права в українських землях Литовсько-Руської держави були: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), , статути, магдебурзьке право.

Певна частина громадських відносин регулювалась нор­мами звичаєвого праве, які складались історично в процесі суспільного життя.

Цивільне право. В статутах досить детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Громадське землеволодіння на час дії ІІ Статуту було майже ліквідоване. Власниками землі могли бути лише «вільні люди шляхетського стану». Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов’язальне право. Значне місце в законодавстві було виділено оформленню договорів.

Спадкове право. Статути знали спадкування за законом і за заповітом. Міщани міст, що не мали права на самоврядування, могли передавати з заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходили до дітей, а при відсутності дітей-у власність власника міста.

Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, які склалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік для жінок становив 15 р., для чоловіків-18. Згодом ІІІ Статут знову понизив шлюбний вік жінки до 13 р. Шлюбу передувала змова батьків сторін. Норми права передбачали згоду вступаючих в шлюб, внесення дружиною приданого та зпис вена на користь дружини з боку чоловіка. В придане входило як рухоме, так і нерухоме майно. У випадку вини дружини в розірванні шлюбу, вона позбавлялася приданого і вена. Якщо шлюб признавався недійсним, то придане залишалось у дружини, а чоловікові поверталося вено. Дружина відповідала за борги чоловіка. Батьки зберегли за собою право покарання дітей і не відповідали перед судом за їхніми скаргами.

Кримінальне право.Замість "обіди" під злочином стали розуміти шкоду або злочинство, нане­сене власнику чи громаді. Поняття злочину все більше зміщується в сферу порушення правової норми. Злочин став зватись "виступом", а злочинець — "виступцем". Суб'єктом злочину признавалась вільна або напіввільна людина, яка досягла 14 років за II Статутом і 16 років за III Статутом. Не завжди притягувались до відповідальності душевнох­ ворі.Необхідна оборона або стан крайньої необхідності признавались обставинами, які звільняли від покарання.Злочини проти релігії включали богохульство, відступ ництво, підбурювання до переходу в нехристиянську віру тощо.

До політичних злочинів були віднесені: втеча до ворога, бунт, зносини з противником, здача йому замку.

Державні злочини поділялись на злочини по службі і проти порядку управління. До останніх відносились: ха­барництво, підробка документів, самочинне карбування монети тощо.

Злочинами проти особи були визнані: вбивство, тілесні пошкодження, образа.

Майнові злочини: крадіжка, незаконне користування чужим Майном, пошкодження та знищення чужого майна, підпал; знищення межових знаків з метою оволодіння чу­жою землею, Нанесення шкоди чужому майну.

Злочини проти моралі та сім'ї: двожонство, викрадення чужої дитини і образа дітьми батьків. Найбільш тяжким покаранням була смертна кара.

Смертна кара поділялась на кваліфіковану та просту.

Контрольні запитання :

.1.Розкажіть Загально-історичний огляд.

2. Суспільний лад.

3. Виникнення українського козацтва.

4. Державний лад.

5.Суд і процес.

6.Правова система.

7.Кревська унія умови , наслідки

8. Городельська унія 1413р. умови , наслідки

9.Люблінська унія 1569р. умови , наслідки

10.Правове становище шляхти та бояр.

Тема: Українська державність під іноземною зверхністю

(друга пол. XVII — XVIII ст.)

План

1. Загальний історичний огляд.

2. Суспільний лад.

3. Державний лад.

4. Суд і процес.

5. Правова система.

6. Зміни в суспільному і державному ладі на Запорізькій Січі та Пд. Україні.

Література

· Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

· Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

· ГончаренкоІсторія держави та права України: Курс лекцій

І.Загальний історичний огляд. Укладаючи договір 1654 року, Москва визнава­ла Україну самостійною, незалежною державою, але, дивлячись на Україну як на майбутню територію свого царства, вона прагнула обмежити українську державність, маючи за кінцеву мету замінити про­текторат повною інкорпорацією України.

В другій половині XVII—XVIII ст. українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини. Спочатку Москва виконувала договірні умови. Об'єднані московські й українські сили весною 1654 року виступи­ли проти Польщі на білоруському театрі воєнних дій. Але вже й тоді царський уряд мав за мету не захист України, а повернення земель, які Московська держава втратила за Поляновським миром. Спільні козацько-московські сили відвоювали Білорусію і більшу частину Литви. Та вже восени 1654 року поляки, об'єднавшись з татарами, вогнем пройшли і обернули на руїну Брацлавщину.

Богдан Хмельницький починає шукати нових союзників, відпрацьовує різні політичні комбінації. Найбільше зна­чення для нього мали стосунки з Швецією, яка довгий час вела війну з Польщею. Швеція намагалися схилити Укра­їну на розрив з Москвою, переконувала в тому, що самодер­жавний царський уряд "не потерпить у себе вільного на­роду". Однак Хмельницький тоді ще мав намір зробити Україну нейтральною державою під протекторатом і Моск­ви, і Швеції.

У вересні 1658 року було укладено Гадяцьку угоду про унію України з Польщею. В цій угоді передбачалося утво­рення нового державного федеративного союзу Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського (України). Україна отримувала право мати своїх урядовців, власну державну казну, монету, судовий трибу­нал з діловодством українською мовою, армію — ЗО тис. козаків і 10 тис. найманого війська. Угодою передбачало­ся утворення двох академій, ряду колегій, гімназій, різних шкіл, вводилося вільне книгодрукування. Найвища зако­нодавча влада мала належати Раді — своєрідним україн­ським зборам. Берестейська церковна унія скасовувалася в усіх трьох державах, усім релігіям забезпечувалася повна толерантність.

Старшинська рада, яка зібралася в Білій Церкві, обирає гетьманом Юрія Хмельницького і відкидає союз з Польщею.

На той час царська армія зайняла все Лівобережжя. На раді в Переяславі в 1659 році під тиском Москви були прийняті Переяславські статті, в яких передбачався контроль царя над козацьким військом, обмежувалась влада гетьмана. Функції і права старшинської адміністрації під­порядковувались царським воєводам.

Царський уряд посилає московське і українське козаць­ке військо на Правобережну Україну. Поляки в цих умо­вах запропонували козацькій старшині переговори, на що та відразу ж погодилась. Було укладено Слободищенський трактат,основою якого стала Гадяцька угода. Узгоди­лись на автономію України на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким. Поляки разом з татарами розгромили мос­ковське військо, але не використали своєї переваги для вступу на Лівобережжя України.

На Правобережжі в 1663 році замість Юрія Хмельницького, який постригся в ченці, гетьманом обирається Павло Тетеря.

Україна фактично розпалась на дві половини. Відповід­но вона мала і двох гетьманів, які ворогували між собою. В історії України починалась так звана "Руїна".

У 1665 році гетьманом Правобережжя було обрано Пет­ра Дорошенка, який прагнув об'єднати обидві частини Укра­їни, відновити самостійну Українську державу, домогтися її незалежності від Москви і Польщі. За союзника Доро­шенко обирає Туреччину.

13 січня 1667 року в селі Андрусові, поблизу Смолен­ська, було укладено перемир'я між Московською державою і Польщею.

Глухові старшинська рада обирає гетьманом Лівобережжя Многогрішного. В 1669 році були прийняті Глухівські статті, які значно зменшували число воєвод і обмежува­ли їхні функції в українських містах командуванням цар­ськими гарнізонами.

25 липня 1687 року гетьманом Лівобережжя України було обрано Івана Мазепу, одного з найвидатніших держав­них діячів України. На старшинській раді були затверджені так звані Коломацькі статті, які вже традиційно прий­малися при обранні нового гетьмана. Статті забороняли Україні торгувати з Кримом, порушували її фінансову си­стему. Ст. 19 без усяких застережень проголошувала Укра­їну частиною Московської держави.

За Розу­мовського в Україні було проведено ряд реформ: соціаль­на, військова, судова тощо. У 1762 році на російський пре­стол вступила Катерина II. Вона послідовно проводила принцип централізації управління і поспішила скасувати автономію окремих народів, що входили до складу Росій­ської імперії. Першим мало бути, на її думку, скасоване геть­манство. Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Ро-зумовського до Петербургу і поставила вимогу "добро­вільно" зректися гетьманства, що він і зробив. Йшов 1764 рік — час коли Російська імперія остаточно перетворила Україну в декілька адміністративно-територіальних оди­ниць Російської імперії.

ІІ. Суспільний лад.

А) Панівний стан :

1)Бунчукове товариство;

2)Генеральна старшина; Знатне військове товариство

3)Значкове товариство; (аристократи)

4)Військове товариство

5) Російські дворяни. Після Глухівських статей (1669) поновляються в правах російські дворяни та українська шляхта.

Духовенство

Біле Чорне

(підтримувало знатне (підтримувало козаків)

товариство)

Козацтво

Заможні козаки Козацькі низи

(знатне товариство) (експлуатовані верства)

Б) Залежні верстви

Міське населення

Ратушні міщани Магістратські

(діяли козацькі отамани) (діяло Магдебурське право,

були у кращому становищі)

Превілейовані верства

(купці, ремісники)

Селяни

Посполиті Козаки

(залежні тільки від держави) (відбували військову службу)

Були зрівняні у правах, але з 1701р., селяни в гіршому становищі і виконують повинності, платять чинш (натуральний податок), встановлюється панщина.

ІІІ. Державний лад. За адміністративно-територіальним поділом територія України поділена на три частини: Лівобережжя (Московська держава), Правобережжя (Польща), Запорізька Січ (адміністративно-територіальна одиниця).

Центральне управління здійснювали :

1. Гетьман;

2. Генеральна Рада;

3. Старшинська Рада.

Їх влада не поширювалась на Слобідську Україну і Січ, там управляла царська адміністрація.

З1709р. – гетьмани втратили самостійність при цьому вводять посаду «царського резидента»(що контролював діяльність гетьмана)

З 1727р. –його заміняє Перша Малоросійська колегія.

З 1734 – 1759 рр. –Україна без гетьмана, його функції передано Правлінню Гетьманського уряду. Велася боротьба за форму правління (республіканська чи монархічна).

З 1764 – гетьманство ліквідовується, його функції передано Другій Малоросійській колегії. Склад :

4 представники царського уряду;

4 представники українців.

Очолює президент, який править Україною. А в 1786р її ліквідовано.

Органи місцевого управління:

¨ Полкові ради (полковник);

¨Сотні Ради (сотник).

Діяла також Генеральна Рада.

Склад Старшинської Ради:

1. рада гетьмана з колегією з генеральною старшиною;

2.збори генеральних старшин;

3.збори старшин з участю полковників;

4.з’їзди старшин.

Старшинська рада була представницьким органом, але не представляла весь народ, а лише його окремі верстви.

IV. Суд і процес. Після Визвольної війни польська судова система в Україні ліквідована (земські, підкоморські, гродські суди).

З’яється така судова система:

1. Генеральний Суд;

2.Полковий;

3.СотеннийСуд.

Також діяли громадські або сільські суди (які судили селян і козаків), церковні, мирові та ярмаркові суди. 1760р. – відбулась судова реформа.

Вищим судовим органом був Генеральний суд. До нього входили генеральні судді (в різні часи три, два, один) і ге­неральна старшина.

На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію.

Судова реформа 1760 року. У середині XVIII ст. з'їзд козацької старшини у Глухові підтримав вимоги про про­ведення судової реформи. І це було здійснене у 1760 році. Україну було поділено на 20 судових повітів. У кожному повіті було створено земський суд для цивільних справ, підкоморський — для земельних. Для розгляду криміналь­них справ було відновлено 10 гродських судів у кожному полковому місті.

До їхнього складу входи­ли суддя, писар і підсудок. Вступаючи на посаду, члени земського суду давали присягу. В цих судах розглядалися суперечки про власність, спадкові справи. Земські суди було ліквідовано у 1831 році.

До складу підкоморського суду входили підкоморій та комірник. За своїм положенням підкоморій вважався пер­шим після полковника. Підкоморські суди розглядали земельні спори. Вони були ліквідовані у 1840 році.

Реформа 1760—1763 років мала позитивне значення, бо вона відділила судову владу від адміністративної. З іншо­го боку, вона повертала судову систему на 150 років назад і передбачала дію Статуту 1588 року. Своєрідна судова система залишилася на Запорізькій Січі.

Наприкінці 1780 року царським наказом на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Генеральний суд було скасовано, в кожній губернії замість громадських судів було створено повітові суди.

На Правобережжі діяла польсько-шляхетська судова система. Найвищою судовою інстанцією тут був коронний трибунал. Першою інстанцією для сільського населення стали домініальні суди, для місь­кого — магістратські, для шляхти — земські.

Більш широкою стала сфера застосування розшукового процесу. Йому підлягали всі справи з тяжких злочинів. Сторонами процесу були позивач та відповідач. Позивачі мали право мати представника на суді, який на­зивався "прокуратор".

V. Правова система.

Джерела права:

1) Березневі статті 1654 року підтверди­ли непорушність прав і вольностей України;

2) Звичаєве право ( норми Запорізької Січі);

3) Договірні статті (Березневі, Гадяцькі статті 1658р.);

4) Гетьманське законодавство (універсали, дикрети, грамоти).

Цивільне право.Основним правовим інститутом, який потребував пильної уваги законодавця, було право власності на землю.Землі надаються ко­зацькій старшині, українській шляхті, Православній Церкві та монастирям. Джерелами права власності на землю були також кулівля-продаж, спадщина, освоєння пустощів.

Діюче законодавство знало дві форми власності на зем­лю: вотчина та рангові маєтності (землі).

Право на землю на­лежить тільки козацькій старшині та шляхті. Лише ці верстви могли вільно розпоряджатися землею.

Найбільш розповсюдженими були до­говори купівлі-продажу, позики, обміну, оренди. Більшість договорів передбачала їхнє письмове оформлення. Так, ку­півля та продаж землі затверджувалися гетьманськими універсалами або указами царя.

Сімейне право.Шлюбно-сімейні відносини регулюва­лися нормами православного церковного права для право­славних, а на території, яка залишалася під владою Речі Посполитої, — нормами уніатського та католицького пра­ва. Для дівчат шлюбний вік становив 16 років, для юнаків — 18 років. За звичаєвим правом заборонялося одружува­тися родичам по прямій лінії до восьмого коліна, а по бо­ковій — до четвертого. Обов'язковою була згода батьків на шлюб дітей.

У випадку розриву шлюбу сторони у присутності свідків та священика складали так звані "розлучні листи", в яких обумовлювалися права та обов'язки сторін.

Спадкове право. Законодавство знало спадкування за законом і спадкування за заповітом. Право спадкування мали як сини, так і дочки померлого. Якщо законних спад­коємців не було, майно переходило до держави.

На українських землях, де діяло польське законодавство, жінки були обмежені у спадкуванні. Так, дочка одержува­ла тільки четверту частину батьківського майна. Майно матері сини і дочки успадковували рівними долями. Обмеженим було спадкове право козаків і вільних се­лян. Позашлюбні діти були позбавлені права успадкову­вати батьківське майно.

Кримінальне право. Поняття злочину, яке складалося в роки Визвольної війни, носило надстановий, демократич­ний характер. Злочином вважалася дія, яка спричиняла шкоду та збитки як окремій особі, так і державі.

Суб'єктами злочину признавалися особи, які досягли 16-річного віку. Більш чітке відображення в законодавстві отримали форми вини.

1) Психічне захворювання не звільняло від відповідаль­ності, але враховувалось судом, як обставина, що пом'як­шувала вину;

2)Скоєння злочину в нетверезому стані було обставиною,

яка обтяжувала вину.

Злочини поділялися на: державні, проти православної віри, військові, службові, проти порядку управління та суду, проти особистості, майнові та проти моралі.

Законодавство знало такі покарання як: смертна кара, тілесні покарання, ви­гнання з козацької громади, позбавлення волі, ганебні, май­нові покарання. З поширенням на територію України загальноросійського законодавства стало використовуватись і таке покарання, як каторга.

Смертна кара поділялася на просту та кваліфіковану. До простої належали: розстріл, повішання, відтинання го­лови, утоплення; до кваліфікованої: четвертування, коле­сування, посадження на палю, підвішення за ребро на гак, закопування живим у землю.

VI. ЗМІНИ В ПРАВОВОМУ СТАНОВИЩІ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

Після приєднання України до Московської держави Запорізька Січ стала грати роль опозиційного центру. Сю­ди сходилися ті, хто був незадоволений політикою геть манів. Проте на Запоріжжі не було стійкої орієнтації, його політичні орієнтири весь час змінюються. Договір з Мо­сквою не всіх задовольнив, навпаки, він викликав протест тієї частини козацтва, що ставилася вороже до політики Москви і розуміла небезпеку цього союзу для України. Тому напрямки пошуку нових союзників коливаються від зв'язків з Кримом та Туреччиною до союзу з Швецією. Ма­ючи свою незалежну політику, Січ активно впливала й на формування та функціювання державного устрою всієї України.

За Андрусовським перемир'ям між Москвою та Поль­щею Запоріжжя формально підпорядковувалося двом дер­жавам — Росії і Речі Посполитій. Насправді ж запоріжці не визнавали цього протекторату. Ситуація не змінилася і після підписання "вічного миру" Москви з Польщею у 1686 році, коли Польща відмовилась від своїх прав на Запоріж­жя. Москва вимушена була визнати право Запорізької Січі на самоврядування та на прийняття втікачів.

Під протекторатом Московської держави (який носив чисто економічний характер) Запорізька Січ проводила незалежну політику. Характерним було те, що в Запоріжжі збереглися давні традиції суспільно-політичного ладу. Найвищим органом влади та управління залишалася Вій­ськова рада, право в збираннях якої мали всі козаки. Го­ловним виконавчим органом був Кіш на чолі з кошовим отаманом. До складу кошової старшини входили писар, суддя, осавул, обозний і хорунжий.

Політика царського уряду та гетьманського правління щодо Запорізької Січі зводилася до цілкового підпорядку­вання її владі останніх.

Перехід Мазепи і кошового отамана Гордієнка на бік Карла XII царський уряд використав як привід для лікві­дації Запорізької Січі. 14 травня 1709 року російські вій­ська зайняли Січ, зруйнували січові укріплення, вивезли артилерію та військовий скарб. Частина запоріжців віді йшла на південь і заснувала Січ на р. Кам'янка (на тери­торії нинішньої Херсонської області). Царські війська ви­тіснили запоріжців і звідціля. У 1711 році з дозволу кримського хана частина запоріжців заснувала Олешків-ську Січ (нині м. Цюрупінск). В результаті січове козацтво стало відірваним від українського народу. Невдовзі Петро І дозволив козакам повернутися на місця їхнього колиш­нього проживання. У 1744 році запоріжцям було дозволено заснувати Нову Січ на р. Підпільній (поблизу нинішнього с. Покровське Нікопольського району). Нова Січ стала центром Запорізького війська, місцем перебування військо­вої старшини. Функція контролю над Запоріжжям покла­далася царським урядом на київського генерал-губернато­ра. У 1753 році вийшов царський указ про заборону ви­борів кошового отамана та старшин на Січі. Царський уряд переходить до рішучих дій щодо обмеження тут само­врядування. Автономне існування запорізького козацтва в соціально-економічному та політичному плані дедалі більше ставало явищем несумісним з російським абсолю­тизмом.

Після завершення російсько-турецької війни 1769—1774 років Запоріжжя втратило своє значення як стратегічний форпост проти татарської та кримської агресії.

У травні 1775 року російські війська на чолі з угорським генералом Текелі вдерлися на Січ. З серпня 1775 року Катерина П підписала маніфест про ліквідацію Запорізь­кої Січі. Заборонялася навіть назва "запорізький козак". Територія Січі була приєднана до Новоросійської губернії. Закінчився третій, один із найбільш славних етапів розвит­ку українського козацтва.

По-різному складалася доля запорізького козацтва після 1775 року. Значну його частину царський уряд відніс до розряду військових поселенців. Близько 5 тис. запоріжців відійшли в межі турецьких володінь за Дунай і створили там Задунайську Січ (на місці теперішнього м. Вилкове Одеської області). Пізніше турецький уряд переселив ко­заків на правий берег Дунаю,

Царський уряд відчув втрату запорізького війська, коли готувався до чергової війни з Туреччиною. Тому у 1784 році він утворив із запоріжців, які залишилися на території Російської імперії, Бузьке козацьке військо. В ньому була запроваджена запорізька номенклатура посад, поділ на курені тощо. Однак курені як військово-адміністративні одиниці існували недовго. За царювання Олександра І у куренях залишили тільки місцеве (сільське) самоуправлін­ня, підпорядковане вищій військовій адміністрації. В роки російсько-турецької війни 1787—1791 років Чорноморське козацьке військо налічувало більше 15 тис. козаків. У 1792 році, після закінчення війни і закріплення Росії на Чорно­му морі, Чорноморське козацьке військо було переселене на так звану Чорноморську прикордонну смугу, що прохо­дила правим берегом Кубані. У 90-х роках XVIII ст. на Кубані проживало 25 тис. козаків українського походжен­ня. Незабаром сюди переселилася частина козаків Заду­найської Січі. На Кубань інтенсивно потягнулися пересе­ленці з Чернігівської, Полтавської, Харківської губерній. Було засновано 40 курінних селищ з військово-адмініст­ративним центром у м. Катеринодарі (нині Краснодар). Отже, маємо всі підстави говорити про українську колоні­зацію цих земель.

В роки російсько-турецької війни 1828—1829 років ко­заки Задунайської Січі перейшли на бік російської армії, за що турецький уряд жорстоко розправився з Задунай­ською Січчю: її було знищено. Закінчився четвертий етап існування українського козацтва.

Залишки задунайців царський уряд поселив на Азов­ському узбережжі, сформувавши з них Азовське козацьке військо. Українське козацтво вступило в п'ятий історич­ний етап свого існування.

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

На середину XVIII ст. значна частина південних україн­ських степів була заселена українцями. Поступово тут складається відповідна система адміністративно-терито­ріального управління. Причорноморська смуга степів все ще перебувала у складі Кримського ханства під владою Ту­реччини.

У другій половині XVIII ст. царський уряд вживає за­ходів для залучення іноземців, зокрема сербів, болгар, німців, для освоєння південних українських земель. Цей процес було започатковано указом від 24 грудня 1751 року "О принятии в подданство сербов, желающих поселиться в России и служить особьіми полками". Через деякий час тут появляються нові територіальні утворення: Нова Сер­бія (1752 р.), Слав'яносербія (1753 р.), Новослобідський ко­зацький полк (1754 р.). В адміністративному відношенні ці одиниці поділялися на полки.

Реорганізація політичного устрою південних земель почалася у 1764 році. Указом царя від 22 березня Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були перетворені у Новоросійську губернію. Управління губернією склада­лося із двох департаментів — військового і цивільного.

Адміністративно-територіальний устрій Новоросійської губернії формувався за загальноросіиським зразком, хоча враховувалися і попередні традиції військово-територіаль­ного козацького устрою. Спочатку Новоросійська губернія складалась із двох провінцій — Єлисаветградської та Кате­ринославської і одного повіту — Бахмутського. З 1765 року губернським містом став Кременчук.

З 1775 року все Північне Причорномор'я поділялося на дві губернії — Новоросійську і Азовську.

Приєднання Криму в 1783 році привело до змін політич­ного ладу цього краю. На землях колишнього Кримського ханства було створено Таврійську область з центром у Сімферополі.

Більшість населення Криму в силу історичних та релі­гійних традицій схилялася до підданства Османській імпе­рії і тому залишала Крим і переселялася до Туреччини. Це в свою чергу спричинило до масового переселення в Таврійську область українських та російських селян. Крім них сюди переселяються греки, німці, румуни.

Указом від ЗО березня 1783 року із Азовської та Новоро­сійської губерній було утворене Катеринославське наміс­ництво.

Другий і третій поділи Польщі послужили підставок для перегляду адміністративно-територіального устрою Ро­сійської імперії. У січні 1795 року було утворено Вознесен-ську губернію, яка в листопаді того ж року стала намісни­цтвом.

Відповідно до указу Павла І від 12 грудня 1796 року "Про новий поділ держави на губернії" намісництва були ліквідовані. Замість Катеринославського і Вознесенського намісництва та Таврійської області була вдруге утворена Новоросійська губернія. Ця губернія проіснувала до 1802 року, коли вся територія Південної України була поді­лена на три губернії — Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. — Херсонська) і Таврійську. В останній чверті XVIII ст. на Півдні України були засновані нові міста: Катеринослав (нині Дніпропетровськ (1787 р.)), Херсон (1788 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1794 р.) та ін.

Отже, політичний лад Півдня України складався відпо­відно до загальноросійської політики по уніфікації місце­вого управління. Провідну роль в освоєнні Півдня Украї­ни відіграв український народ.

Контрольні запитання :

· Загальний історичний огляд.

· Суспільний лад.

· Державний лад.

· Суд і процес.

· Правова система: цивільне , сімейне , кримінальне право.

· Формування політичного устрою Південної України.

· Центральне управління здійснювали

· Органи місцевого управління

· Склад Старшинської Ради

ТЕМА : Українська держава під імперською окупацією

(XIX – початок XXст.)

План

1. Загально-історичний огляд.

2. Суспільний лад.

3. Державний лад.

4. Судова система.

5. Правова система.

Література

· Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

· Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

· ГончаренкоІсторія держави та права України: Курс лекцій

1.Загально-історичний огляд. На початку XIXст. українські землі в складі Російської імперії називались Малоросія, Лівобережжя – Гетьманщина, а Південь України –Новоросія.

В цей період активно розвивається вільна торгівля, промисловість(харчова і обробка тваринної сировини), проводяться ярмарки, а також вводиться режим «безмитної торгівлі».

1866р. – маніфестом проголошується ліквідація кріпосного права, з’являється велика кількість вільнонайманих робітників.

З 1860 – 1865 рр. проводяться такі реформи:

• військова;

• фінансова;

• селянська реформи.

Це була перша Буржуазно-демократична революція з Олександром І І.

Україна – це центр харчової промисловості Росїї. Розвивається цукрова, металургійна, вугільна та інші галузі. А також Україна є об’єктом іноземних інвестицій.

Кінець XIX – початок XXст. – в Україні назріває Національно-визвольний рух. Серед українських робітників поширюються національно-визвольні ідеї. В 1905р. вибухнула друга Буржуазно-деократична революція – це революція «низів». В цих умовах цар Микола І І проголошує маніфест щодо особистої свободи, свободи зібрань і свободи слова, утворюються різні політичні партії.

1914р. – розпочалась Перша Світова війна, яка затягувалася і тому голод, розруха призвели до революційної ситуації в Україні. З березня 1917р. було створено Центральну Раду.

2. Суспільний лад. Панівний стан :

І. Дворянство – це політичний осередок суспільства.

ІІ. Буржуазія – економічний осередок суспільства.

Велика середня дрібна

(промислова, (інтелігенція) (невеликі

банківська підприємці).

буржуазія)

ІІІ. Духовенство – було і економічним і політичним осередком суспільства, звільнене від податків, повинностей, не мали права займатись підприємством, дозволяється вихід із духовенства.

ЗАЛЕЖНИЙ СТАН :

І. Міське населення – робітні люди, купці, поміщики, юридично безправні.

Магістрацькі ратушні

ІІ. Селяни

Держ. Кріпосні

ІІІ. Козацтво(з 1917р. козацтво ліквідовується)

В цей період існує велика кількість політичних партій. Буржуазія (а саме- велика) підтримує партію Октябристів, середня партію Кадетів. Діти священослужителів отримали статус «потомствєнних громадян». В цей період ліквідовується уніатська церква, єдина релігія – православна, священиків призначає губернатор.

Царський уряд для поліпшення життя селян проводить Інвентарну реформу:

1) зменшилась панщина;

2) скасовувались повинності;

3) праця жінок в тяжких роботах не використовувалась;

4) зменшується вплив поміщиків на селян;

5) селяни могли купувати нерухомість, займатись торгівлею, давати позови в суд;

6) утворювалось селянське самоврядування.

3. Державний лад. Намісництва перетворились у губернії.

Центральне управління. Здійснюється імператором та відповідними міністерствами. Губернії об’єднуюються у генерал-губернаторства, очолює генерал-губернатор.Система губернського управління складається з губернатора, губернське правління, губернські установи. Також у повітах існувала такаж система управління. Нововеденним було створене селянське самоврядування.

Сільський схід. Очолював сільський староста.Повноваження:

1) вирішували сімейні спори;

2) розподіл землі;

3) скликання і розпуск зборів селян.

Після реврлюції 1905 – 1907рр. вводяться громадянські свободи, а також затверджено Державну Думу як законодавчий орган, в думі була створена Українська парламентська громада.

4. Судова система. Поділялась так :

ПІВДЕНЬ: в губерніях – губернські суди, в яких існували палати кримінальних та цивільних справ, існували надворні суди(розглядали справи військовослужбовців, а також справи осіб, правовий статус яких визначити неможливо), колдовські або совісні суди(вирішували справи неповнолітніх, майнові справи, суперечки між родичами).

ПРАВОБЕРЕЖЖЯ: існував головний суд, підкоморські, ратушні.

ЛІВОБЕРЕЖЖЯ: Існував Генеральний суд і дві палати кримінальних і цивільних справ, а підкоморські і міські суди скасовувалися. Найвищою інстанцією у всіх частинах України був Сенат. За судовою реформою 1864р. Генеральний і Головний суд перетворені в палату кримінального і цивільного судів. Суди відокремлені від адміністрацій, імператор міг помилувати особу.

6. Правова система. Цивільне право регулювалося 10 томом зводу Російської імперії. Посилилась охорона приватної власності, покращуються умови кредиту, признач. об’єкти і суб’єкти власності.

Кримінальне право. Злочин – це діяння, яке заборонене законом. На кваліфікацію впливає умисл і необережність. Покарання визначаються судами і поліцією. Покарання встановлюються залежно від суспільної верстви. Злочини поділяються на : тяжкі, середні, невеликої тяжкості.

Адміністративне право. Ця галузь формувалась в ХХ ст. і передбачала порушення громадського і державного спокою. Види покарань: штраф, арешт.

Контрольні запитання :

· Історичні події данного періоду.

· Суспільний лад. Панівний стан :

· Правовий статус Дворянства

· Правовий статус Буржуазії

· Проаналізуйте Центральне управління.

· .Що таке «Сільський схід.» Хто очолював, повноваження

· Проаналізуйте Судову систему.

· Перечисліть основні галузі права даного періоду та проаналізуйте їх.

Тема: Українська Народна Республіка часів Директорії

(листопад 1918 – листопад 1920рр.)

План

· Загальний історичний огляд

· Державний лад

· Судова система

· Правова система

Література

· Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

· Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

· Гончаренко Історія держави та права України: Курс лекцій, 1996.

1) Загальний історичний огляд

Після повалення гетьманату Скоропадського за допомогою населення, громадських організацій і політичних партій до влади прийшла нова форма правління – Директорія, яка складалася із трьох директорів (Петлюра, Винниченко, Швець; а згодом приєднались Макаренко та Андріївський).

В цей період була складна історична ситуація:

1. Закінчення Першої Світової війни, як наслідок: голод, розруха.

2. Негативна ситуація склалася для німецьких окупантів, які не бажали воювати і залишили територію України.

14 грудня 1918р- армія Директорії здобула Київ та проголосила відновлення Української Народної Республіки.

Політичні погляди членів Директорії не мали єдності. Одні прагнули створення парламентської республіки, а інші – радянської. Але була єдина мета: боротьба із владою Скоропадського.

20 грудня 1918р – Директорія створила Уряд до якого увійшли представники політичних партій і громадськості. Того ж дня Директорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошувала себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу від народу , народові її і передасть. Це мало відбутися на конгресі трудового народу України.

Але зовнішньополітичні умови вкрай несприятливими для втілення програми Директорії в життя

Антанта не визнавала УНР і дивились на Україну лише як на частину Росії. До зовнішніх труднощів додалися внутрішні: селяни, що підтримали Директорію в боротьбі проти гетьман – ського режиму вважали своє завдання виконаним.

Перед Директорією постає вибір: Антанта чи Росія. Ця проблема остаточно розколола політичні сили України.

23-28 січня 1919р. в Києві відбулась перша сесія Трудового Конгресу (парламенту) – який висловився за демократичний лад в Україні.

Згодом червона армія наступає на Київ. Директорія вимушена укласти перемир’я з Антантою:

─ Французи визнають Україну союзником; вимагають контролб над усіма державними структурами, транспортом і зв’язком.

─ Вимога скинення з влади Петлюри та Винниченка.( Винниченко зрікається влади, Петлюра – тимчасово припиняє повноваження)

Наприкінці 1919р. в Рівному створюється новий Уряд на чолі із Матросом, який обіцяв селянам позитивні зміни, моменти. Але цьому перешкодив наступ поляків на Східну Галичину.

В червні 1919р. між українськими та польськими військами укладається перемир’я.

В 1920р. на території України відновлено Радянську владу, а захід був під владою Польщі.

Наприкінці 1920р. між Польщею та Україною Укладається Варшавський договір:

─ Польща визнає УНР на чолі з отаманом Петлюрою

─ Врегульовується питання щодо кордонів

─ Польща зобов’язувалась не укладати договори з ін. країнами.

Наприкінці квітня більшовики почали наступ. В жовтні 1920р. Польща зраджує Україну і укладає Ризький договір із Росією, за яким Росія отримувала територіальні поступки щодо України, а Польща визнала УСРР і забороняла прояви УНР.

Цей договір поклав край існуванню УНР.

2) Державний лад

Директорія

Це тимчасовий законодавчий і виконавчий орган, але жодних нормативно правових актів, що підтверджували її компетенцію не існувало.

Була прийнята така модель правління: в центрі держави парламент, а на місцях губернські і повітові ради.

29.12.1918.- була прийнята декларація за якою Директорія отримала верховну владу, яку мала віддати класам трудящих.

Директорія приймала закони, конституцію (не була введена в дію).

Було проголошено створення Трудового Конгресу (парламенту), який працював сесійно. Між сесіями діяла Президія Конгресу.

Читайте також:

1. Агроценоз як система.
2. АКЦІОНЕРНА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ФОРМА ПІДПРИЄМСТВ
3. Англо-американська правова система
4. Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
5. Банківська система.
6. Бюджет і бюджетна система.
7. Бюджет і бюджетна система.
8. Бюджет як економічна і правова категорія
9. Бюджетний устрій та бюджетна система.
10. Бюджетний устрійпоказує, в який спосіб побудована бюджетна система. Іншими словами,він відображає організацію вертикальної структури бюджету держави за рівнями влади.
11. Валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин. Слід розрізняти національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи (ВС).
12. Виборча система.

Переглядів: 1201