• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Генеза українського козацтва, формування його станових ознак

КОЗАЦТВО

Одним з найбільш помітних явищ в історії українського народу цього періоду було козацтво (3.2.).

3.2. Козацтво – один із станів українського суспільства ХVІ - ХVІІІ ст.

Слово “козак” (3.3.) є тюркського походження і має кілька значень.

3.3. Козак – вільна озброєна людина, вартовий, розбійник, воїн. На Україні – напівпривілейована порівняно зі шляхтою (реєстровець), а почасти безправна (січовик) людина; захисник національно-релігійних інтересів українців; особа, яка поруч з господарськими заняттями мала вести збройну боротьбу проти іноземних загарбників.

Виникнення і початок формування козацтва відноситься до другої половини XIV ст. Пов’язано це було перш за все з економічною діяльністю. Незаселені, поза будь-яким політичним контролем, але плодючі південно-східні землі України (Середнє Подніпров’я, Побужжя, Запоріжжя), так зване “Дике поле” були привабливими для господарської діяльності, так званого “уходницького промислу” (тобто полювання, рибальства, бортництва, видобутку солі). Уходництво було ризикованим зайняттям через небезпеку нападу татар, тому на промисел йшли найбільш сміливі та мужні. Йшли великими загонами, мали зброю, аби не тільки боронитися, а й нападати на турків та татар. Власне перша офіційна згадка про козаків (у 1492 р.) пов’язана з нападом їх на татарський караван.

Термін "козак" має тюркське походження. Вперше його появу фіксує Початкова монгольська хроніка під 1240 р. Наприкінці наступного століття термін згадується в латино-персидсько-кипчацькому рукописі - "Кодексі Куманікус" - та в додатку до грецького збірника житій святих - "Синаксарі". 1492 р. датується перша згадка про дії козаків-християн, котрі в гирлі Дніпра, під фортецею Тягинь, напали на турецьке судно.

Наступним роком датується ще одна промовиста згадка про те, що черкаський староста князь Богдан Глинський на чолі загону козаків здійснив штурм татарської фортеці Езі (Очаків). Після цього повідомлення про присутність козаків-християн на порубіжжі з мусульманським світом стають регулярними.

Важливим рубежем у ході формування козацтва стало виникнення та утвердження в силі Кримського хан ату. Саме постійне зростання загрози з боку небезпечного сусіди стимулює процеси консолідації козацтва.

Упродовж перших десятиліть XVI ст. відбувалося стрімке чисельне зростання кількості козакуючих. Однак варто зауважити, в цей час термін "козак" позначав не стільки соціальний стан, скільки спосіб життя та рід занять.

Історичні джерела, зокрема, фіксують активну участь у козакуванні шляхетської молоді та представників місцевої адміністрації, наприклад, південноукраїнських старост Пред-слава Лянцкоронського, Остафія Дашкевича, Бернарда Претвича, Семена Пронського, Богуша Корецького, коронних стражників Єжи Струся та Миколи Сенявського, ротмістрів кінних рот Яна Сверчоського, та Юрія Язловецького й інших. В історіографії навіть утвердився погляд, згідно з яким багато з названих осіб вважалися організаторами українського козацтва, його першими гетьманами. Однак, як переконливо довели сучасні історики, такі оцінки діяльності названих осіб є дуже перебільшеними. Зокрема, В.Щербак наголошує на тому, що, виконуючи обов'язки з охорони кордонів, місцеві адміністратори, як правило, замовчували факти своїх спільних з козаками дій, оскільки це не знаходило розуміння з боку великого князя або ж могло тягти за собою вимоги майнового відшкодування збитків, завданих козаками татарським і турецьким адміністраторам. Більше того, на старост покладалися обов'язки контролю за діяльністю козаків, аби вони не могли самовільно згромаджуватися у ватаги та організовувати власні походи на кримські землі та під турецькі фортеці.

Із середини XVI ст. розпочинається принципово новий етап розвитку українського козацтва, а саме: перенесення вироблених ним оригінальних форм господарювання, способу життя та світосприйняття - незалежного та вільнолюбного - на українські внутрішні землі, ті, що були вже обжиті раніше, - в городи або на волость. Процес перенесення козацьких звичаїв і традицій до давніх українських центрів протікає досить швидко і органічно. Перемішуючись з опозиційно налаштованим міщанством, козаки організовують їх за своїми порядками та долучаються до боротьби останніх з ненависними їм урядниками.

Вкрай важливим було й те, що цей процес збігається в часі з процесами консолідації панівної верстви Великого князівства Литовського, ревізією прав на шляхетство та ліквідацією владою різноманітних проміжних ступенів напіврицарського люду. Підставою для визнання нобілітету відтепер стає не виконання військових обов'язків, а наявність документально підтвердженого землеволодіння. Зважаючи, що переважна більшість бояр володіла землею за звичаєм, для неї перекривається доступ у шляхетський стан. Ще більш динамічно подібні процеси розгортаються після укладення Люблінської унії 1569 р., адже в польській правовій системі взагалі не було місця для боярського стану.

За результатами люстрацій лише незначна частина бояр була визнана шляхтою, переважна ж більшість, не потрапивши до шляхетського стану, була змушена шукати собі нового місця в соціальній ієрархії. І найбільш поширеним варіантом стає долучення боярства та військових слуг до козацтва. Ця обставина була вкрай важливою. Адже відтепер, за слушним спостереженням С Леп'явка, замість споконвічної досить аморфної прикордонної спільноти під впливом боярства утвердилася сильна, соціально визначена верства. Верства, яка так чи інакше виконувала військові функції, захищаючи південні кордони держави від іноземних нападів, і яка вимагала узаконення свого рицарського статусу, звільнення від влади місцевої адміністрації та виплати утримання за свої військові послуги.

Перша згадка про обговорення на засіданні державної ради Великого князівства питання про прийняття загону козаків для несення прикордонної служби відноситься ще до 1524 р. Тоді ж було ухвалено виділити з державної казни на ці потреби кілька сотень кіп грошей. Утім брак коштів завадив втілити задум у життя. Так само безрезультатно закінчилася й спроба реалізації проекту організації регулярної сторожової служби, запропонованого 1533 р. О Дашковичем.

Успішна реалізація подібних планів стала можливою лише в ході Лівонської війни 1558-1583 рр. У 1568 р. на Запорожжя було передано грамоту Сигізмунда II Августа, що містила пропозицію про перехід козаків до нього на військову службу, як для участі в походах, так і забезпечення спокою в межах держави. Грамотою від 5 червня 1572 р. король підтвердив наказ коронного гетьмана Єжи Язловецького про набір 300 козаків на державну службу. Як один з найважливіших моментів королівської грамоти дослідники класифікують призначення шляхтича Яна Садовського старшим і суддею над низовими козаками. Адже цим самим адміністративна влада і судочинство над козаками вилучалося з юрисдикції місцевої влади.

Зважаючи на цю обставину, грамоту Сигізмунда II Августа від 5 червня 1572 р. доцільно буде класифікувати як документ, що поклав початок правовому закріпленню за козацтвом прав окремішнього соціального стану.

Наступний крок було зроблено вже в роки правління Стефана Баторія.

15 вересня 1578 р. у Львові відбулася зустріч козацьких посланців на чолі з Андрієм Лиханським з королем, у ході якої було досягнуто домовленості про набір 500 козаків на королівську службу, за виконання якої вони мали отримувати кожен по 15 флоринів на рік. Досягнуті домовленості були скріплені універсалом Стефана Баторія - "Постановою про низовців" від

16 вересня 1578 р. У відповідності з нею козаки-реєстровці мали одержати від короля прапор, що демонстрував їх незалежність від коронного війська; резиденцією проголошувалося містечко Трахтемирів, де в старовинному Зарубському монастирі розташовувався їхній шпиталь та зберігалися пожалувані королем клейноди - корогва, військова печатка, булава, бунчук; день св. Миколая визначався днем виплати козакам королівської платні.

Набір півтисячі козаків на королівську службу не міг вирішити проблеми суттєвого поповнення армії Речі Посполитої, а тому фактично права реєстровців поширювалися й на тих козаків, які не потрапили до списку. Зокрема, вже в роки Лівонської війни, крім 500 козаків-реєстровців, у боях брали участь ще близько 4 тис. осіб.

Формування складу козацтвавідбувалося з:

- уходників (селян й міщан);

- авантюрного та злочинного елементу;

- селян-втікачів;

- військовослужбовців (лицарів або бояр, які втратили свій привілейований статус внаслідок засилля католицької шляхти).

Причини появи козацтва:

1. Соціально-економічні:

– посилення кріпосницького гніту (панщина досягала 5-6 днів на тиждень), прогресуюче закріпачення населення, що особливо прискорилося після Люблінської унії (1569 р.) та було юридично оформлено третім (“Новим”) Литовським Статутом (1588 р.);

– існування великого масиву вільної, придатної до господарської експлуатації землі у Південній Україні.

2. Національні: політика полонізації українського населення.

3. Релігійні: наступ католицької церкви на права православної та неповага і утиски, яких зазнавали православні.

4. Політичні: необхідність охорони південних українських земель від нападів татар і турків.

Козацтво поділялося на групи:

- міське: складалося з міщан, які займалися уходницьким промислом, а також несли службу з охорони міських мурів, сторожову та поштову служби;

- запорізьке (низове, січове): не підпорядковані уряду козаки, які займалися колективним та індивідуальним господарством, самотужки боронили українські кордони від татар, а також відігравали значну роль у суспільно-політичному житті України;

- коругвове: козаки, які слугували найманцями у військах (“корогвах”) князів-магнатів;

- реєстрове: знаходилося на державній службі, після того як у 1572 р. польський король Сигізмунд II Август набрав на службу 300 “низових козаків”, які одержували по 10 злотих на рік.

Реєстрові козаки за свою службу:

1. Звільнялися від податків.

2. Одержували землю на правах рангового володіння.

3. Мали військово-адміністративну та судову незалежність від місцевої влади.

В середині ХVІ ст. у пониззі Дніпра сформувався укріплений центр козацтва – Запорізька Січ (3.4.).

3.4. Запорізька Січ – суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася в середині ХVІ ст.

Поява першої Січі пов’язана з ім’ям Д.Вишневецького, під керівництвом якого протягом 1552-1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю (Запорізьку Січ), що мала стати заслоном від татар. Розрізнені ватаги уходників-козаків почали збиратися під знамена відомого борця проти татар, до того ж православного князя, що в часи полонізації-покатоличення української шляхти значно підіймало авторитет Д.Вишневецького.

З часом Запорізькі Січі змінювали місце розташування:

Адміністративно-територіальний устрій Запоріжжя складався з Січі-фортеці (з її 38 постійними куренями) та господарсько-адміністративних одиниць – паланок. Куріні керувалися курінними отаманами, а паланки – полковниками.

Запорізька Січ стала зародком нової української державності, адже була козацькою республікою, в якій панувала демократія, тобто існувала виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала загальнокозацька Січова військова рада (орган вищої законодавчої, виконавчої та судової влади).

Рада вирішувала найголовніші питання внутрішньої і зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, обирала гетьмана та січову старшину. Старшина ж зосереджувала в своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Ієрархія січової старшини мала наступний вигляд:

Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя.

В економіці Запоріжжя землеробство довго відігравало другорядну роль, бо скотарство приносило в 5 разів більший прибуток. Чимало козаків займалися ремеслом і промислом.

На Запоріжжі існувала унікальна для свого часу правова система. Козаки не визнавали правову дію Литовських Статутів та Магдебурзького права. Універсальним джерелом права на Січі було козацьке звичаєве право, яке регулювало судочинство, порядок землекористування й укладання окремих договорів, види злочинів та систему покарань. Вироки були дуже суворі, що пояснювалося вимогою підтримання дисципліни у війську.

Військо Запорізької Січі(2.4.) мало чітку організацію:

1. Піхота, щошвидко і влучно стріляла з рушниць, володіла значними навиками рукопашного бою (основа війська, адже не дарма гербом Січі став козак з мушкетом на плечі).

2. Кіннота (не була численною, але її дії відзначалися майстерністю).

3. Артилерія (важкі гармати для захисту і легкі рухливі для наступу).

4. Флот з великих човнів-чайок, які вміщали по 50-70 козаків.

Створивши власні збройні сили, козаки не тільки відбивали грабіжницькі напади татар і турків, а й здійснювали далекі сухопутні і морські походи. Так, у 1538, 1541, 1545 рр. козаки здійснюють морський похід на турецьку фортецю Очаків, у 1589 р. – на фортецю Гезлев, 1604 р. – на фортецю Варну, у 1609 р. – на фортеці Ізмаїл, Кілія, Білгород. У 1614 р. козаки під проводом гетьмана П.Сагайдачного захопили Трапезунд та Синоп, знищивши цілий військовий флот турків. У 1615 р. козаки напали на столицю Османської імперії – Стамбул (Константинопіль), а у 1616 р. здійснили морській похід у Крим, здобули Кафу – ринок рабів і визволили тисячі людей. Однак, така бурхлива діяльність козаків на початку XVII ст. призвела до проголошення Османською імперією війни Речі Посполитій (так звана “Хотинська війна” 1620-1621 рр.). Аби уникнути ускладнень у відносинах з Туреччиною і Кримом, польський уряд вирішив узяти частину козаків на державну службу, щоб їхніми руками придушувати “свавілля” решти козаків. Ці козаки були внесені до “реєстру” (списку) і отримали назву реєстрових козаків.

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Запорожці беруть участь у походах Лжедмитрієв І та ІІ, короля Владислава ІV на Москву.

Запорізька Січ відіграла значну роль і в подальших історичних подіях, зокрема, у Визвольній війні 1648 р. Однак у 1775 р. остання Запорізька Січ була зруйнована.

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
3. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
4. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
5. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
6. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
7. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
8. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
9. Алгоритм формування потенціалу Ф2
10. Алгоритм формування статутного фонду банку
11. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
12. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів

Переглядів: 4758