ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ

ДИРЕКТОРІЯ. ВІДРОДЖЕННЯ УНР

Директорію УНР було створено у складі: В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця, А.Макаренка, П.Андрієвського. Директорія оголосила гетьмана поза законом, його декрети та реформи скасовано, відновлено попередню назву держави – УНР і чинність її законів.

Було обрано Раду народних міністрів УНР у складі 18 осіб, яку очолив В.Чеховський і яка відповідала перед Директорією в періоди між сесіями Конгресу трудового народу (своєрідного парламенту).

Дії Директорії у суспільно-політичній та економічній сферах:

- відновлювалися демократичні свободи;

- встановлювалася національно-персональна автономія;

- поновлювався восьмигодинний робочий день;

- ухвалено закон про передачу селянам усієї поміщицької землі без викупу;

- проводилася боротьба із спекуляцією;

- поверталися селянам зібрані поміщиками контрибуції.

Директорія не мала єдиної позиції щодо перспектив державного будівництва, її голова В.Винниченко наполягав на розбудові держави за радянським зразком і на союзі з більшовицькою Росією проти Антанти. Головний отаман війська С.Петлюра, навпаки, виступав за “європейську модель” і спільну з Антантою боротьбу проти радянської Росії. Внаслідок цього відбувся розкол у Директорії. Всю повноту влади зосередив у своїх руках С.Петлюра, який проголосив себе Головним отаманом.

Коли у січні 1919 р. почався новий збройний конфлікт з більшовиками, Директорія практично не могла ефективно управляти своїми військовими з’єднаннями, які були по суті напівпартизанськими загонами і часто переходили на бік ворога. На бік більшовиків перейшли збройні угрупування під керівництвом М.Григор’єва, Н.Махна, Д.Терпила (Зеленого). Ради захопили: Харьків (3 січня), Чернігів (12 січня), Полтаву (19 січня), Катеринослав (27 січня), Київ (5 лютого), а до літа 1919 р. всю Україну.

Намагаючись зміцнити свої позиції та надати взаємну допомогу проти ворогів, уряди ЗУНР і УНР (Директорії), 22 січня 1919 р. проголошують Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки.

Однак після переговорів Директорії з Польщею наприкінці 1919 р. про передачу полякам частини західноукраїнської території в обмін на визнання незалежності УНР та військовий союз, Президент ЗУНР Є.Петрушевич денонсував Акт злуки.

Навесні 1920 р. українсько-польський союз (С. Петлюра підписав з Ю. Пілсудським Варшавський договір) зазнав поразки від Червоної армії і у 1921 р. було остаточно покладено кінець існуванню УНР.

Після другого встановлення радянської влади в Україні в економічній політиці радянський уряд України за російським шаблоном дотримувався принципів “воєнного комунізму” (7.6.).

7.6. Воєнний комунізм –політика радянської влади у суспільно-політичній та економічній сферах у 1917 – 1920 рр.

Воєнний комунізм передбачав:

1. Форсовану націоналізацію промисловості.

2. Встановлення державного контролю над виробництвом.

3. Введення загальної трудової повинності.

4. Запровадження продрозкладки (7.7.) у сільському господарстві.

5. Заборону свободи торгівлі.

6. Відміну грошового обігу, перехід на картково-розподільчу систему.

7. Встановлення безкоштовного користування громадським транспортом та комунальними послугами.

8. Терор проти інакомислячих.

7.7. Продрозкладка –примусове вилучення у населення продуктових харчів.

Стрижнем політики воєнного комунізму була продрозкладка, запроваджена 11 січня 1919 р., що означало примусове відбирання у селян продукції. Ринковий обмін між містом і селом із звичайної торгової операції перетворився на криваву битву за хліб, в якій радянська влада використовувала регулярні військові підрозділи.

Це викликало у 1919 р. хвилю селянського руху, спрямовану проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Деякі селянські загони налічували тисячі повстанців. Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні і, коли почався наступ білогвардійської армії генерала Денікіна, радянські війська зазнали поразки. Влітку 1919 р. денікінці встановили контроль над Україною.

Характерними рисами денікінського режиму були:

– встановлення терористичної диктатури, жорсткі репресії проти політичних противників;

– відновлення поміщицької власності на землю;

– ліквідація 8-ми годинного робочого дня;

– обмеження сфери вжитку української мови;

– посилення шовінізму, обстоювання гасла “единой и неделимой России”.

Така політика викликала обурення народних мас та стимулювала появу масового партизанського руху, котрий завдав денікінцям великих втрат. Їм так і не вдалося зберегти контроль над Україною. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики.

Після того, як ціною величезних втрат у 1920 р. радянські війська знищилибілогвардійські армії генералів Денікіна і Врангеля та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася.

Третій прихід більшовиків в Україну ознаменувався відновленням політики “воєнного комунізму” та новою хвилею червоного терору.

Радянсько-польська війна закінчилася 21 березня 1921 р., коли в Ризі було підписано мирний договір між Польщею, з одного боку, і Радянською Росією та УСРР – з другого, згідно з яким до Польщі відійшли західноукраїнські землі.

Констатуючи поразку української національно-демократичної революції, можна виділити такі причини цього:

1. Боротьба різноманітних політичних сил за владу після розпаду Російської та Австро-угорської імперій призвела до створення кількох державних форм влади – УНР, Гетьманату, ЗУНР, УСРР, які часом конфліктували між собою. Це ускладнювало політичну ситуацію, настільки, що очевидцям або учасникам тих драматичних подій було досить непросто визначити своє відношення до тієї чи іншої влади;

2. Слабкість соціальної бази УНР, відсутність єдності у суспільстві, адже Центральна Рада спиралася лише на селянство і нечисленну інтелігенцію. Пролетаріат міст і сіл здебільшого мав пробільшовицькі настрої, а великі землевласники і промисловці орієнтувалися на білогвардійців;

3. УНР і ЗУНР стали жертвами країн німецько-австрійського блоку та Антанти, які використавши їх природні та економічні можливості, у скрутний час залишили ці республіки без необхідної політичної та військової підтримки і фактично сприяли їх ліквідації.

Таким чином, серед подій 1917 – 1920 рр. в Україні центральне місце займала боротьба патріотичних національних сил за досягнення та збереження державної незалежності. Доба Центральної Ради увійшла в історію як боротьба патріотичних сил за проголошення і утвердження самостійності Республіки, період Гетьманату характеризувався спробою консервативних сил зберегти українську державність, встановивши авторитарний режим, що спирався на німецьких окупантів. Головними подіями доби Директорії були відновлення Української Народної Республіки, акт злуки УНР і ЗУНР, втрата державної незалежності через втручання зовнішніх сил. Починаючи з кінця 1918 р., триває процес політичної і військової експансії більшовицької Росії в Україну, яка завершилася встановленням на більшій частині українських земель радянської влади.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГЕТЬМАНАТ П.СКОРОПАДСЬКОГО	\|	ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УРСР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.