• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мотивація персоналу

Менеджмент персоналу інноваційної організації.

Персонал інноваційної організації, як правило, доводиться підбудовувати під невеликі щорічні зміни портфеля замовлень у міру розширення сфери діяльності організації або через припинення деяких великих робіт чи програм.

Основний персонал наукових організацій складають наукові працівники.

Наукові працівники – це фахівці, що займаються науковими дослідженнями і розробленнями. Їх діяльність носить творчий характер і здійснюється на систематичній основі, направленій на збільшення суми наукових знань, пошуку нових галузей застосування цих знань.

У складі персоналу, зайнятого науковими дослідженнями і розробленнями, виділяють 4 категорії: дослідники, техніки, допоміжний та інший персонал.

Оскільки специфіка наукової діяльності в даний час носить колективний характер, це передбачає необхідність поєднання в наукових колективах працівників різних спеціальностей.

При призначенні фахівця на посаду визначають рівень його діяльності(менеджер сектора, групи, рядовий науковий співробітник чи інженер, технік). Це важливо як для виконання робіт програми, так і для підтримування оптимального психологічного клімату в організації.

Після визначення рівнів діяльності, варто уважно розглянути вимоги до кандидата на кожну посаду: до спеціальних знань, кваліфікації, рівня теоретичних і практичних навичок.

Як правило, претендентам на визначену посаду, пропонують надати наступні документи: резюме; анкету установленого взірця; рекомендації, список наукових праць тощо.

Резюме відіграє важливу роль у підборі персоналу. Добре складене резюме повинно дати повне уявлення про трудовий досвід, освіту, інші ділові якості. Для вчених у резюме рекомендується перераховувати і найбільш значимі публікації. В Америці, наприклад, існують бюро, які спеціалізуються на складанні резюме.

В резюме повинні бути вказані:

1. Прізвище, ім’я, по батькові, адреса і телефон.

2. Посада, на яку ви претендуєте.

3. Трудовий досвід (Experience) (починаючи з останнього місця роботи і перерахування в зворотному порядку).

4. Освіта (Education) (починаючи з останнього навчального закладу, який ви закінчили, і перерахувати їх у зворотному порядку).

5. Особисті дані (Personal).

6. Рекомендації (References).

7. Список найбільш значущих наукових праць.

Деколи корисно коротко описати досвід і досягнення. Дати початку і закінчення роботи в тій чи іншій установі або роки навчання в інституті, університеті, аспірантурі тощо можна вказати або справа, або зліва перед відповідною назвою, чи після неї.

Деякі можливості для складання резюме передбачені в текстовому редакторі Microsoft Word. Необхідно лише замінити в шаблоні наведені дані (адреса, етапи кар’єри тощо) на ваші особисті.

Рекомендаціїповинні відповідати певним вимогам: їх автор повинен знати рівень продуктивності і якість роботи заявника. Бажано відправляти їх окремим листом, щоб кандидат не міг їх прочитати. У цьому випадку буде досягнуто найбільшої ефективності оцінювання кандидата. В резюме в розділі “рекомендації” можна вказати прізвище, посаду, місце роботи, адресу і телефон особи, яка надає рекомендацію.

Особливо необхідно приділяти увагу проблемі психологічного поєднання спеціалістів, які працюють у колективі, проблемам вибору лідера, стилю керівництва тощо.

З іншого боку, у витоків майже кожного відкриття стоїть індивідуальність, а не група. Це вимагає необхідності системи забезпечення індивідуальної праці.

Основною проблемою управління науковим персоналом є:

· мотивація;

· кваліфікація.

Мотивація – це спонукання (мотив), яке схиляє людину діяти специфічно, ціленаправлено.Це – внутрішній стан, що визначає поведінку людини.

У 40-ві роки минулого століття американський психолог Абрахам Маслоузапропонував теорію людських потреб, у якій велике значення надається мотиваційним факторам. На його думку, усі потреби поділяються на п’ять ієрархічних груп, які створюють так звану піраміду (рис. 9.3). Він вказав, що після задоволення чергової проблеми її вплив на поведінку людини закінчується. Водночас, для того, щоб наступний, вищий рівень потреб почав впливати на поведінку людини, не обов’язково задовольняти потребу нижчого рівня повністю. Люди починають шукати своє місце в спільноті задовго до того, як будуть забезпечені їх потреби в безпеці або повністю задоволені фізіологічні потреби. Якась потреба домінує, але діяльність стимулюється не лише нею.

Первинні потреби часто задовольняються з допомогою грошей. Але гроші спонукають до дій (за оцінкою західних спеціалістів) лише 30 – 50% працівників. Решту спонукають до дій більш високі потреби: в званнях, авторитеті, творчості. Людей спонукають моральні ідеали, великі цілі, моральні переконання, звички, традиції, мода тощо. Якраз ці фактори часто мають визначальне значення для вчених. Разом з цим зменшувати роль грошей не потрібно.

Рис. 9.3. Ієрархія потреб за Маслоу

В.А.Ядов виділяє кілька груп учених, виходячи з їх поділу за типами мотивації:

· ентузіасти – вчені класичного толку, для яких сам процес пізнання є самоціллю і способом реалізації;

· професіональні й компетентні працівники – тверезо дивляться на життя і науку, намагаються поєднувати наукову творчість із матеріальними благами, які повинні стимулювати роботу вчених;

· чистолюбиві, ініціативні й прагматичні вчені – намагаються досягнення високого становища в офіційній структурі, досягнення особистих цілей.

Різка зміна економічної ситуації в Україні вплинула на систему цінностей. Підвищилася роль грошей, що вплинуло і на мотивацію вчених.

У результаті досліджень виділяють дуже впливові фактори:

· високі оклади;

· зручна система відпусток;

· можливість службового росту;

· можливість розвитку здібностей і підвищення кваліфікації;

· похвала колег за роботу;

· цікава робота;

· гарна лабораторія, кабінет, прилади, устаткування;

· ефективне планування роботи;

· відсутність позаробочих навантажень.

Другорядні фактори:

· надбавки і додаткові виплати;

· статус;

· відсутність понаднормових робіт;

· воля при виборі тематики робіт;

· спорт і громадські заходи;

· чітко визначена робота.

Теорія чекань американського філософа і соціолога Віктора Врума.

Вона виходить з того, що в багатьох ситуаціях люди свідомо оцінюють альтернативні лінії поведінки і вибирають ту, яка, на їх погляд, призводить до потрібних для них результатів. Ця теорія включає три основні змінні:

Чекання («затрати праці» - «результат»). Чекання оцінюється в межах від 0 до 1. Якщо в працівника немає певного уявлення про можливість завершення даної роботи вчасно, то чекання близьке до 0, якщо він впевнений, то дорівнює 1.

Валентність («результат» - «винагорода»). Кожен результат має деякий імовірнісний рівень бажаності. За будь-який досягнутий результат людина хоче отримати певну винагороду.

Інструментальність («виконання» - «результат») – взаємозв’язок між позитивним результатом роботи і отриманням обіцяної винагороди.

Приклад.

Керівник запропонував працівникові виконати складну і термінову роботу. Оскільки робота важка і на її виконання мало часу, чекання з боку працівника буде низьким (0,1).

При цьому керівник натякнув, що завершення завдання може означати підвищення, в якому працівник дуже зацікавлений. У цьому випадку валентність може бути високою (1,0), оскільки ця винагорода за результат має важливе значення для працівника.

Але оскільки керівник не сказав, що підвищення – вже вирішене питання, а тільки натякнув, то інструментальність буде не дуже високою (0,5).

Мотивація = Чекання × Валентність × Інструментальність =

= 0,1 × 1,0×0,5 = 0,05.

Враховуючи, що максимальний результат дорівнює 1, можна передбачити виникнення проблеми мотивації у зв’язку з виконанням завдання.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
5. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
6. Аналіз чисельності, складу і руху персоналу
7. Атестація персоналу
8. Атестація як особливий метод оцінки персоналу
9. Вербування персоналу
10. Взаємозв’язок основної мети підприємства за мотивації персоналу
11. Взаємозв’язок стратегії розвитку персоналу та стратегії управління організації
12. Види планів з питань персоналу

Переглядів: 577