• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 4. Аналіз техніко-економічного обґрунтування проекту

ТЕМА 3. АНАЛІЗ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОЕКТУ

План:

1. Сутність та склад техніко-економічного обґрунтування проекту

2. Система техніко-економічних показників ефективності проекту

3. Методика визначення основних техніко-економічних показників проекту

4. Оцінка абсолютної та порівняльної ефективності проектних рішень

1. Сутність та склад техніко-економічного обґрунтування проекту

У ринкових економічних умовах підприємства організовують виробництво і збут продукції з метою задоволення потреб ринку і отримання прибутку. Також необхідною умовою розвитку виробничої сфери є безперервне удосконалення матеріально-технічної бази на основі впровадження новітніх досягнень науки та техніки.

Це стає реальним тоді, коли виробник має в своєму розпорядженні можливість систематично коригувати свої науково-технічні, виробничі і збутові плани відповідно до змін ринкової кон’юнктури, маневрувати власними матеріальними та інтелектуальними ресурсами. Дана можливість ґрунтується на точних, своєчасних і економічно обґрунтованих розрахунках техніко-економічних показників роботи підприємства.

В інвестиційному аналізі ці розрахунки узагальнюються у вигляді техніко-економічного обґрунтування (ТЕО). Основною метою техніко-економічного обґрунтування проектів є вибір оптимального проектного рішення внаслідок порівняльного аналізу ряду варіантів.

В загальному випадку ТЕО проекту являє собою документ, в якому на основі системи показників та розрахунків доводиться ефективність інвестиційних рішень, передбачених інвестиційним проектом. В практиці інвестиційної діяльності ТЕО може розроблятися залежно від масштабів інвестицій в розгорнутій та стислій формі.

Типова форма ТЕО в розгорнутому вигляді рекомендована ДБН А.2.2.–3–2004 та є обов’язковою у разі інвестування у будівництво нових об’єктів та реконструкції діючих. Вона складається з таких розділів:

1. Вихідні положення, в яких подається технічна можливість та економічна доцільність нового будівництва або реконструкції об’єкту виробничого призначення.

2. Обґрунтування проектної потужності та проектної продукції, що буде там випускатись, попит на неї і її збут.

3. Обґрунтування потреби робочих місць.

4. Дані про наявність сировинної бази, про забезпечення основними матеріалами, енергоресурсами, напівфабрикатами, трудовими ресурсами з обґрунтуванням можливості їх використання або одержання.

5. Обґрунтування розміщення об’єкта та вибір території для будівництва потужності чи об’єкта.

6. Дані про інженерно-пошукові роботи.

7. Оцінка впливів на навколишнє середовище.

8. Схеми генплану та транспорту.

9. Основні рішення з інженерної підготовки території і захисту об’єкта від небезпечних природних чи техногенних факторів.

10. Основні технологічні, будівельні та архітектурно-планувальні рішення.

11. Основні рішення та показники з енергоефективності, порівняння варіантів, облік і використання вторинних та поновлюваних ресурсів, з охорони праці.

12. Можливі терміни будівництва.

13. Основні положення з організації будівництва.

14. Заходи щодо технічного захисту інформації.

15. Основні рішення зі санітарно-побутового обслуговування працівників.

16. Основні рішення з безпеки виробництва відносно виникнення вибухів та пожеж.

17. Ідентифікація та декларація безпеки об’єктів підвищеної небезпеки.

18. Техніко-економічні показники.

19. Завдання на проектування.

20. Обґрунтування ефективності інвестицій.

21. Висновки та пропозиції.

Слід мати на увазі, що всі розділи ТЕО взаємопов’язані і їх розташування обов’язково відображає реальну послідовність їх розроблення.

ТЕО може складатися за скороченою, спрощеною формою, якщо необхідно довести доцільність обраного в проекті варіанту техніко-технологічного рішення порівняно з іншими можливостями.

Типова структура техніко-економічного обґрунтування передбачає:

– опис потреби в збільшенні потужностей виробництва, зміни технології або схеми виробництва;

– обґрунтування вибору технології, устаткування, схеми виробництва, будівельні рішення;

– розрахунки потреб виробництва в сировині, матеріалах, енергетичних і трудових ресурсах;

– економічні розрахунки за проектом;

– висновки і пропозиції, в яких наводиться загальна оцінка економічної доцільності і перспектив впровадження проекту.

Відмінність ТЕО від бізнес-плану інвестиційного проекту полягає в тому, що:

– як правило, ТЕО складається для проектів щодо впровадження нових технологій, процесів і устаткування на діючому підприємстві, тому аналіз ринку, маркетингова стратегія, опис підприємства і продукту, а також аналіз ризиків можуть бути відсутні;

– у ТЕО обов’язково наводиться інформація про причини вибору певних технологій виробництва та інших техніко-технологічних рішень, прийнятих в проекті, а також результати від їх впровадження та економічні розрахунки ефективності.

2. Система техніко-економічних показників ефективності проекту

Ефективність нової техніки досить важко виразити узагальнюючим показником, оскільки технічний прогрес, як правило, викликає багатоаспектний ефект. З цієї причини для визначення економічної ефективності нової техніки та технології рекомендується використовувати систему показників.

До складу такої системи показників входять:

1) вартісні показники:

– загальний обсяг та питомі капітальні вкладення (на одиницю продукції або потужності обладнання), необхідні для здійснення передбачених заходів;

– собівартість одиниці продукції до та після впровадження техніки та річна економія від зниження собівартості;

– додатковий прибуток, що утворюється за рахунок скорочення витрат на утримання та експлуатацію обладнання, загальноцехових, загальнозаводських та позавиробничих витрат;

– строк окупності капітальних вкладень в нову техніку;

– коефіцієнт ефективності інвестицій;

2) трудові показники:

– трудомісткість виробів до та після впровадження нової техніки та технології;

– скорочення потреби в робочій силі;

– підвищення продуктивності праці;

3) натуральні показники:

– обсяг додаткового випуску продукції;

– питомі витрати сировини, матеріалів, палива, енергії (на одиницю продукції);

– строки проведення заходів (або тривалість будівництва);

– вихід продукції у розрахунку на 1 м² виробничої площі та ін.

Крім того, для обґрунтування техніко-економічної ефективності проекту можуть використовуватися показники якості продукції, поліпшення умов праці та підвищення її безпеки.

3. Методика визначення основних техніко-економічних показників проекту

Техніко-економічні розрахунки базуються на визначенні потреби в матеріальних ресурсах, в первинних інвестиційних витратах на формування основних фондів і суми амортизаційних відрахувань, в трудових ресурсах і коштах на оплату праці та ін.

Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсахнеобхідно мати такі дані:

– прогнозний обсяг продажів (або випуску продукції) в натуральному вимірі;

– нормативна база потреб в матеріальних ресурсах (норми витрачання матеріалів, енергоносіїв тощо, ціни і тарифи).

Оцінка матеріальних ресурсів, за якою вони включаються в собівартість продукції, визначається виходячи з:

– ціни придбання (без урахування податку на додану вартість);

– всіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж;

– митних зборів;

– плати за транспортування стороннім організаціям.

З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість зворотних відходів — залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються в процесі виробництва, які втрачають (повністю або частково) споживчі якості початкового ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Зворотні відходи оцінюються залежно від можливого їх подальшого використання.

Витрати основних матеріалів на один виріб ( М_С ) визначаються прямим розрахунком за кожним видом матеріальних ресурсів:

(1)

де — норма витрачання i-го матеріалу на виріб, натур. одн.;

— ціна i-го матеріалу за одиницю, грош. одн.;

— коефіцієнт, що враховує транспортно-заготівельні витрати (приймається, як правило, на рівні 1,05–1,1);

— маса поворотних відходів, натур. одн.;

— ціна поворотних відходів, грош. одн.

Необхідно враховувати, що при складанні ТЕО в розрахунках слід використовувати обсяг виробництва при повному використанні проектних виробничих потужностей.

Загальна потреба в оборотному капіталівизначається як сума окремих його складових (прогнозної дебіторської заборгованості, витрат на закупівля матеріалів, витрат на оплату праці, прогнозних сумм залишків грошових коштів та ін.), поділена на прогнозний коефіцієнт оборотності оборотних активів.

При цьому обсяг річної потреби в оборотних активах за статею «Виробничі запаси» (ВЗ) може бути визначений за такою формулою:

(2)

де n — кількість робочих днів у році;

d — величина страхового запасу, дні;

q — періодичність постачання, дні.

Оборотні активи в незавершеному виробництві (НВ) розраховуються за формулою:

(3)

де DC — загальна сума прямих витрат на рік (матеральних та оплату праці основного та допоміжного персоналу з нарахуваннями), грош. одн.;

m — тривалість виробничого циклу, дні.

Обсяг оборотних активів за статтею «Готова продукція» (ГП), необхідний для забезпечення можливості маневрування обсягами реалізації за рахунок зміни цінової політики, визначається формулою:

(4)

де ЧД — чистий дохід від реалізації, грош. одн.;

р — періодичність відвантаження продукції, дні.

Обсяги оборотних активів, які передбачається мати у вигляді дебіторської заборгованості (ДЗ), з врахуванням передбаченої проектом кредитної політики розраховуються за формулою:

(5)

де В — виручка від реалізації (з врахуванням ПДВ та інших непрямих податків), грош. одн.;

b — термін відстрочки платежу, наданий покупцям, дні.

Розрахунок інвестування коштів у формування оборотних активів у вигляді авансів, наданих постачальникам (А_над ), здійснюється за формулою:

(6)

де С — вартість продукції та послуг, наданих постачальниками, грош. одн.;

a — питома вага попередньої оплати постачальникам, одн.;

t — термін попередньої оплати. дні.

Потреба в грошових коштах (ГК) розраховується за такою формулою:

(7)

де М — витрати на виробництво та збут за виключенням прямих матеріальних витрат, грош. одн.;

s — покриття потреби в грошових активах, дні.

Розрахунок потреби в технологічному устаткуванні(робочих машинах і устаткуванні) здійснюється на основі загальної трудомісткості програми випуску продукції і режиму роботи підприємства за формулою:

(8)

де — потреба в устаткуванні j-го виду, натур. одн. (округляється в більшу сторону);

N — річна програма випуску виробів (при повному освоєнні виробничої потужності), натур. одн.;

t_j — трудомісткість робіт, що виконуються на устаткуванні j-го виду, нормо-годин;

k_внj — коефіцієнт виконання норм при роботі на устаткуванні j-го виду, одн.;

F_ефj — ефективний (плановий) фонд часу роботи устаткування j-го виду, годин, який визначається за формулою:

(9)

де D_p — кількість робочих днів у році (як правило, в середньому 260 днів);

m — кількість змін роботи устаткування (1, 2 або 3 зміни);

t_p — тривалість робочої зміни, годин;

k_втрат — рівень планових втрат робочого часу на ремонт і наладку устаткування (як правило, від 5 до 10%), одн.

Вартість технологічного устаткування визначається, зважаючи на його оптову ціну, а також витрати на його транспортування, витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту, витрати на монтаж і освоєння устаткування. Дані про витрати можуть прийматися у відсотках від оптової ціни устаткування. При цьому витрати на транспортування, як правило, не перевищують 15%, витрати на будівельно-монтажні роботи з підготовки фундаменту — 20%, вит рати на монтаж і освоєння устаткування — 10%.

Загальна потреба в основних засобахвизначається в розрізі елементів їх видової структури:

– земельні ділянки і об’єкти природокористування;

– будівлі і споруди;

– машини і устаткування (в тому числі силові машини і устаткування, робочі машини і устаткування, вимірювальні, регулюючі прилади і устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і устаткування);

– транспортні засоби;

– виробничий і господарський інвентар та приладдя;

– інші основні засоби.

Загальну суму необхідних основних засобів, як правило, визначають методом аналогій, спираючись на видову структуру основних фондів аналогічних підприємств галузі і розраховану вартість робочих машин і устаткування.

Розрахунок річної вартості амортизаційних відрахувань виконується на підставі первинної вартості по відповідному елементу основних засобів і норм амортизаційних відрахувань відповідно до умов прийнятого для підприємства методу нарахування амортизації.

Розрахунок потреби в персоналіпочинається з визначення кількості робочих, необхідних для виконання нормованих робіт в розрізі кожної спеціальності (К_р):

(10)

де t — технологічна трудомісткість одиниці продукції (норма часу), годин/одн.;

F_еф — фонд робочого часу одного робочого (при 40-годинному робочому тижні і тривалості відпустки 24 дні складає 1780 годин);

k_вн — рівень виконання норм продуктивності праці, одн.

Розрахований результат округляється до цілого в сторону збільшення.

Основна заробітна платавиробничих робочих-відрядників на i-й

операції (ЗП _{відряд і} ):

(11)

де t_i — норма часу на i-у операцію, нормо-годин;

k_mi — тарифний коефіцієнт, відповідного розряду виконавця i-ї операції, одн.;

С_тi — тарифна ставка 1 розряду, грош. одн.

Додаткова заробітна плата, як правило, складає від 10 до 25% від суми основної заробітної плати (оплати праці за відрядними розцінками, тарифними ставками і окладами) і премії.

Річний фонд оплати праці всього персоналу розраховується або методом прямого розрахунку, або на основі типової структури фонду оплати праці аналогічних підприємств галузі, виходячи з розрахованого фонду оплати праці основних робочих за відрядними розцінками.

При цьому прогнозний фонд оплати праці наводиться в розрізі оплати праці за відрядними розцінками (для основних виробничих робітників), зарплати за тарифними ставками і окладами (для допоміжних робітників, керівників, фахівців, службовців та іншого персоналу), премій, додаткової заробітної плати і загального обсягу оплати праці.

В практиці можливе використання алгоритму обчислення необхідного розміру капітальних вкладень на основі питомої їх величини, який зводиться до такої послідовності розрахункових процедур, які передбачаю визначення:

1) можливого обсягу виробництва продукції з наявних виробничих потужностей шляхом множення абсолютної величини останніх на початок розрахункового періоду на нормативний (прогнозований) коефіцієнт їх використання;

2) необхідного додаткового щорічного випуску продукції як різниці між обсягом попиту ринку і можливим її випуском з діючих виробничих потужностей;

3) потрібної величини нарощування виробничої потужності підприємства як частки від ділення розміру незадоволеного ринкового попиту на продукцію на прогнозований коефіцієнт використання виробничої потужності;

4) необхідного обсягу капітальних вкладень у розвиток підприємства як добуток питомих капітальних вкладень на одиницю приросту продукції (потужності) і потрібного приросту останньої.

4. Оцінка абсолютної та порівняльної ефективності проектних рішень

Визначення абсолютної ефективності проектних рішень у ТЕО використовується для того, щоб отримати величину економічного ефекту від їх використання.

Показником найкращого варіанту проектного рішення на основі порівняльної економічної ефективності є мінімум приведених витрат. Приведені витрати являють собою суму річних поточних витрат (собівартості) і капітальних вкладень, приведених до річного виміру за допомогою нормативу порівняльної ефективності. Отже, умову вибору проектного рішення можна подати у такий спосіб:

C + E_н *K min (12)

де С — річні поточні витрати, грош. одн.;

Е_н — нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності, одн.;

К — загальні капітальні вкладення, грош. одн.

Для визначення приведених витрат також може використовуватися коригування поточних витрат на час використання капітальних вкладень:

K+Т_н*Сmin (13)

де Т_н — нормативний термін окупності додаткових капітальних вкладень, які є величиною, зворотною до Е_н.

При обмеженій кількості проектних рішень здійснюється їх послідовне попарне порівняння. При цьому визначаються коефіцієнт порівняльної ефективності (Е) та строк окупності додаткових капітальних витрат (Т):

(14)

(15)

де К₁, К₂ — капітальні вкладення за варіантами рішень, що порівнюються, грош. одн.;

С₁, С₂ — поточні витрати (собівартість) за варіантами рішень, що порівнюються, грош. одн.

Якщо Е Е_н або Т Т_н, то додаткові капітальні вкладення, а отже, і більш капіталомісткий варіант є ефективнішим.

Вибір кращого з варіантів проектних рішень при однакових капітальних вкладеннях здійснюється за критерієм мінімізації поточних витрат.

Приклад 1. Припустимо, що для підприємства розроблено декілька варіантів вирішення виробничо-господарського завдання нарощення обсягів виробництва, що характеризуються такими техніко-економічними показниками:

Величина приведених річних витрат для кожного з цих варіантів, визначена за формулою 1.12, становить:

В₁ = 500 + 600*0,2 = 620 (тис. грн.)

В₂ = 490 + 640*0,2 = 618 (тис. грн.)

В₃ = 485 + 670*0,2 = 619 (тис. грн.)

Отже, найбільш вигідним серед цих варіантів інвестицій є варіант 2, оскільки він має найменшу суму приведених витрат.

Перевіримо правильність зроблених висновків шляхом попарного порівняння цих варіантів інвестиційних рішень на основі коефіцієнту порівняльної ефективності (формула 1.14).

Враховуючи, що: та більше нормативного коефіцієнту доходності для цих інвестицій (0,20), можна зробити висновок варіант 2 є вигідніше варіанту 1, оскільки він є більш капіталомістким (потребує на 40 тис. грн. більше капітальних вкладень).

Коефіцієнт порівняльної ефективності варіантів 2 та 3 дорівнює: що менше нормативного коефіцієнту доходності інвестицій, прийнятного для інвесторів. Відповідно додаткове інвестування у варіант 370 тис. грн. понад інвестиційні потреби варіанту 2 є не ефективним.

Таким чином, результати застосування обох методів (аналізу приведених витрат та попарного аналізу) дозволяють стверджувати, що підприємству доцільно ухвалити інвестиційне рішення за варіантом 2.

Читайте також:

1. ABC-XYZ аналіз
2. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
3. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
4. SWOT-аналіз у туризмі
5. SWOT-аналіз.
6. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
7. V. Нюховий аналізатор
8. VII. Етап проектування
9. VII. Етап проектування
10. АВС (XYZ)-аналіз
11. Автоматизація проектування напівзамовлених ВІС.
12. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.

Переглядів: 3181