Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Монопольний ринок та шляхи його виникнення

Тема 3.6. Підприємство на ринку факторів виробництва

1.Особливості ринку факторів виробництва, об’єкти і суб’єкти

2. Особливості ринку праці,його об’єкти і суб’єкти

3.Заробітна плата як ціна товару

4.Ринок капіталів,його суб’єкти і об’єкти

5.Поняття про інвестиції та інвестиційний попит.

1.Особливості ринку факторів виробництва, об’єкти і суб’єкти

Ринки факторів - це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції - власники факторів - домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.

Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.

Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.

Структура ринку повного фактора виробництва пов'язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках.

2. Особливості ринку праці,його об’єкти і суб’єкти

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи, є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лиш у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

Отже, ринок праці - є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого - сама впливає на них. Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Державна політика зайнятості населення України базується на таких принципах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створенню нових робочих місць;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками соціально-економічної політики;

- забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, власників підприємств за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

- міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення.

Механізм функціонування ринку праці складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці належать домогосподарства (сім'ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на нії. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

Представниками домогосподарств на ринку праці є наймані працівники, а представниками фірм - роботодавці в особі керівників підприємств і організацій.

До суб'єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

Ринок праці - це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці - це право кожного працівника вільно, на основі трудового найма за вибором, бажанням та ринковими цінами працевлаштуватись.

Економічно прийнятим і рівнозначним слід вважати використання двох термінологічних словосполучень - "ринок робочої сили" й "ринок праці", оскільки вони тісно поєднані та взаємно дорівнюються. При цьому товаром на них є робоча сила.

Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників.

Водночас ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб'єктами, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда та суспільства загалом. Наведені формулювання дають право вважати рівнозначними термінологічні сполучення "ринок праці" та "ринок робочої сили". Характерною рисою ринку праці є те, що, з одного боку, він має ресурсний, товарний характер, а з іншого - породжує незрівнянно більше економічних і соціальних проблем, ніж інші, й вимагає посиленої уваги та фінансової підтримки з боку держави.

Ринок праці не регулює безпосередньо процесу купівлі-продажу, а створює умови для задоволення попиту і пропозиції на робочу силу.

3.Заробітна плата як ціна товару

Визначаючи заробітну плату, А.Сміт розглядав два стани суспіль-ства: при простому і капіталістичному товарному виробництві. В умовах першого він вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару. При другому способі виробництва‚ він зауважує, що робітник вже не одержує вартість всьго продукта своєї праці, тому і розрізняє різні суми заробітної плати. Найнижчу межу заробітної плати‚ А.Сміт називає фізичним мінімумом, стверджуючи, що подальше зниження собівартості робочої сили приведе до вимирання «раси цих робітників». Однак‚ він вважав, що стихійний ринковий механізм стримує природню (середню, нормальну) зарплату, яка в декілька разів вище фізичного мінімума. Значне підвищення цієї зарплатні, викликає зростання населення, що збільшить конкуренцію серед робітників і знову приведе до зменшення заробітної платні. В протилежному випадку‚ при зменшені зарплатні і відповідно, народжуваності, виникає конкуренція серед підприємців‚ що знову приведе до встановлення середньої заробітної плати. Таке розуміння відповідало загальному уявленню А.Сміта‚ про роль вільного ринку у встановленні відповідної економічної рівноваги.

А.Сміт підкреслює важливу роль, яку відіграє зарплата у житті держави, поділяючи країни на три групи:

із прогресивним станом суспільства, коли зарплата зростає і становище працюючих покращується;

із регресивним станом суспільства, коли зарплата падає і становище працюючих стає гірше;

із сталим станом суспільства, коли заробітна плата залишається непорушною, а матеріальне становище працюючих залишається важким, але постійним.

А.Сміт приділяв велике значення високій зарплаті, кажучи, що вона стимулює працюючих до більш продуктивної праці, і категорично не погоджувався з Мальтусом, який вважав бідність робітників неминучою. Таким чином, основне достоїнство теорії А.Сміта стало те, що вона сприяла рухові шляхом добробуту

4.Ринок капіталів,його суб’єкти і об’єкти

Капітал (капітальні блага) – це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів)

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестиції є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.

Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент – це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.

Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках.

Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.

Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на позичкові кошти Dk, що необхідні для створення нового капіталу, а також домогосподарства, які формують ропозицію позичкових коштів Sk, тобто пропоицію фінансових ресурсів за рахунок власних заощаджень. На цьому ринку (який розглядається лише в умовах повної конкуренції) утворюється ринкова процентна ставка re як рівноважна ціна позичкових коштів та рівноважний обсяг позичкових коштів Ke.

Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.

Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.

5.Поняття про інвестиції та інвестиційний попит

В макроекономіці інвестиції (нім. Investition, від лат. investio — одягаю) є частиною сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, інвестиції в нове житло і приросту товарних запасів. Тобто, інвестиції — це частина ВВП, не спожита в поточний період, і що забезпечує приріст капіталу в економіці

Розрізняють наступні види інвестицій: державні, створені із коштів державного бюджету, державних фінансових джерел; приватні, створені із коштів підприємств, організацій, громадян, включаючи як особисті, так і залучені кошти; реальні — будь-які витрати на створення або відновлення капіталу; прямі — ті, які вкладені безпосередньо у виробництво окремого виду продукції, ; фінансові (портфельні), що вкладаються в акції, та інші цінні папери.

Розрізняють також інвестиції валові та чисті.

Валові (брутто) інвестиції (Іб) — це загальний обсяг інвестицій за певний період незалежно від джерел фінансування.

Чисті (нетто) інвестиції (Ін) — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Іб - Ат = Ін

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший, ніж сума амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного капіталу і збільшення реального капіталу.

Попит на інвестиції — наймінливіша частина сукупного попиту на блага. Інвестиції сильніше за все реагують на зміну економічної кон'юнктури. З іншого боку, саме зміна обсягу інвестицій частіше за все є причиною кон'юнктурних коливань.

Специфіка впливу інвестицій на економічну кон'юнктуру полягає в тому, що в момент їх здійснення зростає попит на блага, а пропозиція благ зросте лише через якийсь час, коли в дію вступлять нові виробничі потужності.

В залежності від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, останні діляться на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими, якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на блага.

Щоб визначити обсяг інвестицій на розширення виробничої бази, що забезпечить задоволення попиту, який зріс, необхідно знати прирісну капіталоємність продукції — коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового капіталу необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції. Коефіцієнт прирістної капіталоємності продукції ще називають акселератором.

При заданій прирісній капіталоємності продукції для збільшення виробництва необхідні індуційовані інвестиції.

Таким чином, індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу.

При рівномірному збільшенні національного доходу обсяг індуційованих інвестицій постійний. Якщо доход зростає зі змінною швидкістю, то обсяг індуційованих інвестицій коливається. У випадку скорочення національного доходу індуційовані інвестиції стають від'ємними. Часто підприємцям вигідно робити інвестиції і при постійному національному доході, тобто при заданому сукупному попиті на блага. Це передусім інвестиції в нову

техніку і підвищення якості продукції. Такі інвестиції частіше за все самі стають причиною зростання національного доходу, але їх здійснення не є наслідком зростання національного доходу, і тому вони називаються автономними.

Тема 3.7.Домогосподарства в ринковій економіці

1.Сутність домогосподарства та його функції.

2.Оптимальний план споживання

3.Попит і пропозиція домогосподарства і основні чинники,що його визначають

1. Сутність домогосподарства та його функції

Сутність домогосподарства. У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з’ясування суті поняття “домогосподарство”. У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з’ясування суті категорії “домогосподарство” найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як “особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя”, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям “сім’я”.

Сім’я — це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах: вихованці будинків дитини та інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін. В Україні налічується 13,2 млн домогосподарств, які є дуже важливою складовою приватного сектору країни.

Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин (якщо вони існують). Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою.

Функції домогосподарств. З’ясувавши основний зміст категорії домогосподарства, можна перейти до розгляду функцій домогосподарств, тієї ролі, яку вони виконують в економічному розвитку суспільства. Перш за все в будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. Виникає питання, які саме ресурси домогосподарства можуть давати країні? У першу чергу — це робоча сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.

Працею не обмежується внесок домогосподарників у ресурсний потенціал суспільства. Згідно із Законом України “Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.

Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Товарне виробництво та ринок.	\|	Оптимальний план споживання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.