• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Товарне виробництво та ринок.

Тема 2.1.Форми організації суспільного виробництва.

1. Натуральне виробництво – сутність, риси, історичні межі.

2. Товарне виробництво – причини виникнення, сутність. Ознаки і роль в розвитку суспільства.

3. Товар і його властивості.

4. Альтернативні теорії вартості і ціни.

Література: Білик В. О. " основи економічної теорії " ст 70-73,78;

Ніколенко " економічна теорія " ст 98-103

1. Натуральне виробництво – сутність, риси, історичні межі.

Натуральне виробництво - це таке виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснюється для власного споживання, для задоволення внутрішніх потреб.

Типовою формою натурального виробництва є багатогалузеве особисте господарство селян, яке практично не пов'язане з ринком. Характерними рисами натурального господарства є економічна замкненість, універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації, продуктивності праці.

Натуральне господарство відровідає такому рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету (нагодувати), низький і різноманітний рівень потреб суспільства. Йому відповідають такі технологічні способи виробництва, які здійснюються за допомогою знарядь праці та методів обробки матеріалів. Вони отримали назви «камяний», «бронзовий» та «залізний» вік.

2.Товарне виробництво – причини виникнення, сутність, ознаки і роль в розвитку суспільства.

Пізнішою формою суспільного виробництва є товарне виробництво -- це таке виробництво, при якому продукти виробляються для продажу. Його рисами є суспільний поділ праці, спеціалізація виробництва, свобода вибору ресурсів, засобів і цілей виробництва, конкуренція.

Історія його виникнення своїм корінням йде в глибину тисячоліть, до періоду розпаду первіснообщинного ладу. Обєктивною умовою і матеріальною основою виникнення та існування товарної форми суспільного виробництва є суспільний поділ праці. Це пояснюється тим, що спеціалізація виробників на виготовленні певних видів продукції і зумовлює необхілність обміну своїх продуктів на продукти інших виробників. Адже для задоволення різноманітних потреб кожного виробника потрібні різноманітні продукти, яких він сам не виробляє. Саме тому такий виробник змушений обмінювати свій продукт на продукти інших виробників. В сучасних умовах воно продовжує залишатися панівною і досить ефективною формою сусмпільного виробництва.

Корінною причиною, що зумовлює еквівалентну форму обміну продуктами, а також і саме товарне виробництво, є економічне відособлення виробників, тобто відособленість привласнення благ. Кожний самостійний товаровиробник виступає власиком виготовленого продукту. Цей продукт він повинен обміняти на продукти інших виробників, бо тільки в такому випадку може задовольнити свої різноманітні потреби. Вступаючи в мінові відносити, він повинен відчужувати свій продукт, свою власність і привласнювати чужий продукт, чужу власність.

Товарне виробництво поділяється на:

1) просте товарне виробництво -- його характерні риси: низький рівень суспільного поділу праці, індивідуальна робоча сила, приватна власність, мала конкуренція.

2) капіталістичне товарне виробництво -- його характерні риси: розвинутий суспільний поділ праці (СПП), часткова робоча сила, приватнопідприємницька та колективно-капіталістична форма власності, жорстока конкуренція.

3) соціальне ринкове господарство -- характерні риси: досить розвинутий СПП, формування сукупної суспільної робочої сили, різноманітість форм власності, державне регулювання економіки, соціальний захист виробників.

2. Товар і його властивості.

В умовах товарного виробництва вироблений продукт набуває форми товару.

Товар є продуктом праці, що призначений для обміну шляхом купівлі-продажу.

Товар має свої властивості:

1) споживчу вартість;

2) вартість (цінність);

3) рідкість.

Здатність речі задовільняти певну потребу людини називається споживчою вартістю.Різні речі здатні задовольняти різні потреби людини. Споживна вартість може задовольняти особисту потребу людини, або бути засобом виробництва необхідних людині благ. Наприклад, хліб задовольняє потребу в їжі, тканина – в одязі, споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. Крім того товари мають здатність в певних кількісних співвідношеннях обмінюватися на інші -- ця властивість товару називається міновою вартістю. Наприклал, один стіл обмінюється на 100 кг зерна або 150 кг картоплі. В усіх цих кількісних співвідношеннях виражається мінова вартість стола. Різні за споживною вартістю товари прирівнюються в обміні, тому що за кількісним співвдношенням стоїть щось якісно спільне, єдине. Цим спільним, що міститься в ісіх товарах і робить їх спвмірними є праця. Всі товари є продуктами праці. Уречелена в товарі суспільна праця становить вартість товару, яка лежить в основі мінових пропорцій. Слід памятати, що праця – єдине джерело вартості.. Праця є проста і складна.

Проста праця -- це праця некваліфікованого працівника, яка не вимагає спеціальної підготовки.

Складна -- вимагає спеціальної підготовки.

Вартість – це суспільна форма відносин між людьми. Вартість трактується по різному і є величиною абстрактною. В реальному житті на ринку виступає ціна, якій відводиться виключно важлива роль. Вартість і ціна- одні з найбілбш складних економічних категорій, вивченню яких були присвячені наукові праці і дослідження цілих шкіл і течій в економічній науці.

4.Альтернативні теорії вартості

Існують такі теорії вартості:

1) трудова теорія вартості -- виходить з того що величина вартості визначається затратами праці на виробництво товарів.

2) теорія витрат виробництва -- оскільки величина витрат виробництва залежить від ціни на окремі елементи витрат, то виходить що ціна на продукцію визначається ціною на елементи затрат.

3) теорія трьох факторів виробництва-стверджувалось, що вартість формується як сума затрат праці, капіталу, землі.

4) теорія граничної корисності -- вартість розглядалася як результат оцінки робітником споживчих благ, залежно від потреб і рідкості благ.

5) теорія вартості, що визначає вартість і ціну тільки коливанням попиту і пропозицій.

6) теорія ціни, яка вивчає вплив різних факторів на ринкові ціни.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть головні відмінності між натуральним і товарним виробництвом.

2. Загальна характеристика товарного виробництва.

3. Особливості форм товарного виробництва.

4. Характеристика властивостей товару.

5. Порівняйте теорії вартості.

6. Особливості дії закону вартості

Тема 2.2. Гроші. Товарно – грошові відносини.

1.Сутність грошей, еволюція і типи грошей.

2.Функції грошей. Грошовий обіг та його закони.

3.Грошова система та її елементи. Типи грошових систем

Література Климко Г.Н. ОЕТ ст.142,225

С.Мочерний ОЕЗ ст.123.

М.М.Артус Гроші та кредит ст.24-29

1.Сутність грошей. еволюція і типи грошей

Гроші це особливий товар, який служить загальним еквівалентом при обміні товарів і є для них формою вартості.

Нині грошима називаютьусе,що є носієм купівельної спроможності і приймається як плата за товари і послуги.Ось чому до грошей відносять банкноти,монети,банківські активи,боргові зобовязання,а також товарні гроші,тобто споживчі товари,що можуть використовуватися як засіб обміну.

Для цього вони повинні мати наступні властивості:

А)стабільність,тобто якомога триваліше зберігати однакову купівельну силу.

Б)портативність – здатність легко переміщуватися,бути невеликими,щоб люди могли їх носити і використовувати в потрібних розрахунках.

В)зносостійкість – виготовлятися з міцного матеріалу.(купюри гривні витримують понад 400 згинань і надійно гарантують тривалість перебування у каналах обігу)

Г)однорідність-грошіодного й того ж номіналу незалежно від форми повинні мати однакову вартість.

Д)подільність-здатність ділитися на частини і мати кратні номінали.

Е)пізнаваність-гроші мають бути легко пізнаваними ознаками і важкими для фальшування (для виготовлення купюр гривні вже застосовують понад 30 елементів захисту).

Суспільне призначення грошей-бути засобои обігу і носієм капіталу.

Еволюція і типи грошей.

Гроші-одне з найдавніших явищ у житті суспільства,які відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку.

Починаючи з Аристотеля і до 18ст. у теорії грошей досить поширеною була думка,що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запровадженні законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів.Таке трактування походження грошей назвали раціоналістична концепція.

Проте А.Сміт,Д.Рікардо,К.Маркс довели безпідставність раціоналістичної концепції,вони дійшли висновку,що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Виникнення та розвиток грошей-тривалий еволюційний процес,зумовлений стихійним розвитком товарного ваиробництватаобміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. З нього випливає ряд важливих висновків:

-по-перше,гроші за походженням-це товар,але не просто товар,а носій певних суспілтних відносин з широкого ряду звичайних товарів одного грошового.

-по-друге,як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі повинні постійно розвиватися як по суті,так і за фомами цснування

-по-третє,гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей доти,доки існують адекватні грошам суспільні відносини.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до неповноцінних,якими є сучасні гроші.

Повноціннимибули гроші,що мали внутрішню реальну вартість,адекватну вартості товару,який виконував функції грошей,чи вартості того матеріалу з якого гроші були виготовленні (золоті,срібні монети).

Неповноцінніце гроші,які набувають своєї вартості виключно в обігу.При цьому вона може істотно відхилитися від вартості того матеріалу,з якого вони виготовленні (банкноти,депозитні,електронні гроші).У сучасний період усі країни світу користуються виключно неповноцінними грошима.

Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші (худрба,сіль,зерно,риба,хліб).На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкомі,прикраси,перли,хутра.На місце товарних грошей почалася тривала ера панування металевих грошей.Спочатку використов.звичайні метали-залізо,мідь,бронза.Потім зявилося стібло,золото.Цей етап називався золото-срібним біметалізмом.Закінчився він наприкінці 19ст.перемогою золота,установленням золотого монометалізму.

Монета-з появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу.Такі гроші мали величезні переваги перед товарними.Пізніше держава стала виготовляти за встановленою формою зливки металу,вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем.такі злики-монети.

Білонна монета-новий етап у розвитку монети,тобто розмінної,з дрібною вартістю.Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною монетою.Пізніше відбувся процес демонетизації золота : спочатку з обігу були вилучені золоті монети,замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші,а згодом повністю було зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.

Еволюційні процеси в економіці,які спричинили демонетизацію золота,підготували підгрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті-так званих кредитних грошей(паперові,депозитні,елетронні,казначейські та банківські гроші) .

2.Функції грошей . Грошовий обіг і його закони.

1) міра вартості -- вартість усіх товарів вимірюється у грошах. Вартість товару виміряна в грошах є ціною товару.

2) засіб обігу -- з появою грошей з'являється товарний обмін (Т-Т), набув форми товарно грошового обігу (Т-Г-Т).

3) засіб утворення скарбів -- щоб купити потрібний товар треба мати певну суму грошей -- тому товаровиробник часто гроші виручені від продажу свого товару вилучає з обігу і нагромаджує.

4) засіб платежу - це виплата зарплати, сплата податків, орендної плати, кредитні послуги.

5) світові гроші -- благородні метали і резерв національної валюти.

Грошовий обіг-це безперервні потокируху грошей між субєктами економічних відносин в процесі суспільного відтворення з метою забезпечення розвитку економіки.Таке визначення грошового обігу трактує його з кількісної і якісної сторін

Кількісна сторонахарактеризується обсягом усіх грошових платежів у народному господарстві.При цьому грошовий обіг охоплює і готівковий,і безготівковий рух грошей.

Якісна сторонавизначення суті грошового обігу полягає в тому,що рух грошей обслуговує переміщення реальної вартості.

Існує три різноманітних потоки руху грошей:

1)еквівалентний грошовий обіг,

2)фінансовий грошовий обіг,

3)кредитний грошовий обіг.

Грошовий обіг забезпечується певною масою грошей.Кількість грошей в обігу характеризує стан грошового обігу та ринкову конюктуру загалом.нормальний обсяг грошової маси сприяє інтинсивності обігу грошей,формування платоспроможного попиту,Занижений або завищений обсяг грошової маси негативно впливають на економічний розвиток.Занижений-призводить до знищення швидкості обігу грошей через недостачу грошей,а завищений обсяг-до інфляції, яка має ще більший руйнівний вплив на розвиток економіки.

Закон виражається так :фактична маса грошей в обігу (Мф)повинна дорівнювати обєктивно необхідній масі(Мн).Тобто Мф=Мн.

Якщо фактична маса грошей в обігу більша від обєктивно необхідної(Мф>Мн),то це означає,що в обігу зявилися зайві гроші на величину «А»,яка становить Мф-Мн.

Навпаки,якщо фактична маса грошей в обігу менша від обєктивно необхідної (Мф<Мн),то це означає що в обігу не вистачає грошей.

3.Грошова система та її елементи. Типи грошових систем

Грошові системи - це складні економічні системи, їх ста­новлення й процеси вдосконалення об'єктивно відображають рі­вень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин та меха­нізм взаємодії суспільних інститутів, що забезпечують їх функціо­нування. Виходячи з цього, студенти повинні засвоїти суть, функції та способи взаємодії грошової одиниці, особливості формування масштабу цін, валютного курсу, видів законних платіжних засобів, платіжного обороту та його організації. Важливим є розуміння ролі грошово-кредитних інструментів регулювання й підтримки товар­но-грошової рівноваги та органів, що регулюють процес функціо­нування грошової системи. Грошова система будь-якої країни є результатом історичного розвитку даної держави і відображає іс­торичні традиції та національні особливості. Всі вони різні за рів­нем розвитку. Водночас, кожна з них включає наступні спільні складові елементи:

1) Грошова одиниця. Як правило, її назва пов'язана з іс­торією країни і законодавче закріплена як грошовий знак, що є за­собом виміру вартості та виразу цін товарів. Для зручності викори­стання грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. Нині для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1
гривня = 100 копійок, 1 долар США =100 центів, 1 фунт стерлінгів= 100 пенсів, 1 італійська ліра = 100 чентезімо, 1 французький франк =100 сантимів, 1 німецька марка = 100 пені, 1 шведська крона =100 єре тощо. Як і в інших країнах, гривня в Україні виник­ла історично, а її відновлення в обігу у 1996 р. означало повер­
нення традиційної, однієї з найстаріших в світі грошової одиниці, що діяла на території Європи і представляла колись могутню дер­жаву східних слов'ян. Забезпечення стабільності гривні є не тільки ознакою державності і реальної незалежності України, а й складає реальну основу зміцнення й розвитку її грошової системи та еко­номіки.

2) Види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу. У грошовому обігу України перебувають банкноти, номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 і 200 гривень, та монети - 50, 25,10, 5, 2, 1 копійка, їх емісія здійснюється на основі кредитів НБУ та чеково-депозитної емісії комерційних банків. У деяких країнах законна платіжна сила надається казначейським квитком, їх осо­бливістю є те, що у грошовий обіг вони попадають внаслідок бю­джетної емісії за примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави. Це означає, що казначейські квитки не пов'язані з виробництвом товарів і не володіють механізмом повернення до емітента. Меншовартість казначейських квитків, а головне, їхня нетоварна емісія здатна спричиняти інфляційне зростання цін, диспропорції, кризи тощо.

3) Масштаб цін - величина грошової одиниці даної країни. В епоху використання у грошовому обігу золота і срібла вартість грошової одиниці визначалася як фіксована державою вагова кі­лькість грошового металу в грошовій одиниці. Приміром, 1 росій­ський рубль до 1913 р. = 0,7742 г золота, у США в 1900 р. 1 долар= 1,50463 г чистого золота, у 1934 р. - 0,887 г, у 1973 р. - 0,737 г. Після запровадження ямайської валютної системи у 1976-1978 рр.і офіційного скасування золотого вмісту грошової одиниці та відмі­ни офіційної ціни золота масштаб цін не фіксується. Офіційний масштаб цін замінено фактичним, що стихійно складається в про­цесі ринкового обміну. Хоч кредитні гроші власної вартості не ма­ють, проте функцію міри вартості виконують. Масштаб цін за цих умов визначається як певна кількість товарів, що приймаються за одиницю, а остаточно реалізується під впливом взаємодії попиту і пропозиції.

4) Валютний курс - співвідношення між грошовими оди­ницями різних країн, яке використовується для обміну валют та в інших операціях і визначається купівельною силою порівнюваних одиниць. Валютний курс гривні визначається НБУ на підставі що­ тижневих чотириразових торгів іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку НБУ з урахуванням курсів, що зафіксова­
ні на Московській, Франкфуртській і Нью-Йоркській біржах та з урахуванням показників курсів валют, що їх публікує газета «Файненшел Тайме» (Лондон). У залежності від соціально-політичного стану суспільства і розвитку ринкових відносин використовуються: фіксовані валютні курси, плаваючі системи валютних курсів і сис­теми валютних коридорів. У країнах зі стабільною і розвиненою економікою переважно використовуються плаваючі системи валю­
тних курсів. В Україні також сформувався плаваючий курс гривні.

5) Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових знаків. Взаємодію та регулювання готівкового та безго­тівкового обігу держава забезпечує на основі актів внутрішнього законодавства з урахуванням економічного й валютного станови­ща країни. Слідуючи курсом обмеження й витіснення товарно-грошових відносин, радянська економічна система запровадила роздільний обіг готівкової та безготівкової маси грошей, в якому готівка використовувалася для задоволення споживацьких потреб населення, а розрахунки між підприємствами здійснювались переважно безготівковим способом. У противагу цьому українська грошова система спирається на принципи єдності й вільної взає­модії та взаємопереливу готівкового та безготівкового обігу у про­цесі досягнення економічної ефективності суспільного виробницт­ва і стабільності грошової одиниці.

6) Регламентація безготівкового грошового обороту, її здійснює держава через механізм діяльності ЦБ (НБ) шляхом встановлення порядку використання грошей на рахунках у банках. Діє державне визначення сфер безготівкового переказування ко­штів по рахунках, визначення способів і форм платежів. Законами України «Про підприємства в Україні», «Про банки і банківську ді­яльність», «Про обіг векселів в Україні» встановлено такі засади організації безготівкових розрахунків:

а) підприємства усіх форм власності зобов'язані зберігати свої грошові кошти на рахунках комерційних банків і вико­ристовувати їх для міжгосподарських платіжно-розрахункових операцій у безготівковій формі шляхом пе­реказування з рахунку платника на рахунок продавця;

б)платежі слід здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження продукції;

в) платежі виконують банки за згоди і в порядку, що вста­новлюють власники рахунків. Безакцентне списання коштів допускається лише у виключних випадках;

г) форми і способи розрахунків визначаються договорами й угодами між суб'єктами грошових відносин, але в межах чинного законодавства;

д)суб'єкти господарського життя можуть скористатися правом вибору банка для відкриття своїх рахунків і розра­хунково-касового обслуговування. За потреби вони можуть мати поточні і два розрахункових рахунки у різних містах і комерційних банках.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. На підставі принципів загальної економічної політики НБУ здійснює відповідну валютну політику, спільно з Кабінетом Міністрів складає платіжний баланс України, контролює дотримання схваленого Верховною Радою ліміту зовнішнього державного боргу України, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає способи встановлення й використання валютних курсів, виражених в іноземній валюті. В структурі НБУ використовуються такі групи операцій:

а) надання кредитів комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;

б)відкриття й використання власних кореспондентських ра­хунків у закордонних банках та ведення рахунків банків-кореспондентів;

в) купівля і продаж іноземної валюти та платіжних докумен­
тів у іноземній валюті;

г) зберігання, купівля й продаж монетарних коштовних ме­талів та розміщення золотовалютних резервів;

д)проведення операцій з резервними фондами грошових знаків тощо.

8. Центральним елементом грошової системи і державним органом реалізації грошово-кредитного та валютного регулювання є центральний (національний) банк. Основу діяльності НБУ скла­дають: забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні; розробка і реалізація грошово-кредитної політики та здій­снення повсякденного контролю за її реалізацією; стимулювання розвитку й зміцнення банківської системи України; забезпечення ефективного й безперебійного функціонування розрахунків в інте­ресах вкладників і кредиторів тощо. Відносно усіх інших банків НБУ є монополістом у емісії національної валюти, кредитором останньої інстанції, забезпечує методичне керівництво банками, формує порядок реєстрації й нагляду за діяльністю комерційних банків, здійснює інкасування, перевезення й зберігання резервів грошових знаків.

Основні типи грошових систем, їх еволюція. Система металевого й кредитного обігу.

Розглядаючи грошову систему як складний і динамічно змінюваний фактор суспільно-економічного прогресу, слід зверну­ти увагу на класифікацію грошових систем різних держав за пев­ними критеріями. Зокрема, важливо засвоїти критерії класифікації національних грошових систем. Залежно від змісту складових елементів і їх взаємодії, що обумовлені особливостями розвитку, та закономірностей функціонування національні грошові системи можна класифікувати так:

Поділ грошових систем за ознакою панівних економічних відносин на ринковий і неринковий типи важливий для визначення місця грошової системи в господарському механізмі. Для ринко­вих грошових систем характерною ознакою стає переважання економічних важелів та інструментів регулювання грошового обігу. Грошові системи ринкового типу властиві країнам з ринковою еко­номікою. В них гроші відображають реальні економічні зв'язки та забезпечують збалансування грошової системи, що стимулює ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів суспі­льства. І навпаки, у неринковій грошовій системі переважають адміністративні неринкові методи регулювання грошового обігу. Ще недавно такий господарський механізм діяв в адміністративно-командній системі, що панувала в економіці радянського типу.

Поділ грошових систем за критерієм регулювання валют­них відносин і зв'язком зі світовою економікою дозволяє класифі­кувати грошові системи на відкриту і закриту, провідною ознакою яких стають особливості характеру регулювання національних валютних систем. Зокрема, відкриті грошові системи означа­ють мінімальне втручання держави у регулювання валютних від­носин всередині країни. Важливими її перевагами стають дерегу-лювання валютного ринку, повна конвертованість валюти, ринко­вий механізм формування валютного курсу. Протилежні ознаки властиві закритим грошовим системам. Вони мають значні валют­ні обмеження, адміністративне регулювання валютного ринку, штучне формування валютного курсу та ін. Закритою була гро­шова система колишнього СРСР та інших соціалістичних країн 40-80-х років. Українська грошова система формується як грошова система ринкового типу, що наближається до відкритості.

За розмахом і механізмом регулювання грошового обігу грошові системи класифікуються на саморегульовані і такі, що ре­гулюються ззовні. Саморегульованими були системи, які базу­валися на обслуговуванні грошового обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Передумовами саморегулювання тут ставало співпадання вартості товарної маси з вартістю грошей і дія механізму утворення скарбу - у випадках звуження товарної маси, та відповідного повернення повноцінних грошей в обіг - у випадках розширення виробництва і зростання обсягів реалізації товарів. Регульована грошова система базується на обігові па­перових і металевих грошових знаків, які не володіють власною внутрішньою вартістю, їх емісію здійснює держава, беручи на себе обов'язок забезпечення стабільності. Для цього вона формує осо­бливий механізм регулювання пропозиції грошей, а також викори­стовує ринковий метод визначення валютного паритету.

За формою грошей, що перебувають в обігу, розрізняють грошові системи металевого грошового обігу і паперово-кредитні. Грошові системи, в яких роль загального еквівалента виконують коштовні метали, називають системами металевого обігу. В них грошовий метал безпосередньо перебуває в обігу і виконує всі функції грошей, а банкноти й інші грошові знаки розмінні на метал. В системі паперово-кредитного обігу обіг грошей обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не володіють внутрі­шньою вартістю, тому така грошова система потребує державного регулювання.

При цьому розрізняють паперові грошові системи і сис­теми кредитних грошей, нерозмінних на золото.

Паперові системи грошового обігу обслуговуються грошовими знаками у формі казначейських білетів, які емітує дер­жава для покриття бюджетного дефіциту. До такої грошової сис­теми вдаються ті країни, які переживають економічні катаклізми, війни та інші кризові явищ

Питання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику функцій грошей.

2. Які основні етапи розвитку українських грошей?

3. Види грошей та їх характеристика.

Тема 2.3. Ринок як економічна форма організації суспільного вирообництва.

1.Умови формування, сутність і функції ринку.

2.Основні категорії ринку попит і пропозиція.,ринкова ціна

3.Конкуренція,її форми та типи,вплив на розвиток суспільного виробництва

Література Климко Г.Н. ОЕТ ст.178-205

С.Мочерний ОЕЗ ст.129-132.142-154

1.Умови формування,сутність і функції ринку.

Література: Білик В. О. " Основи економічної теорії " ст 92-94, 101-103.

Ринок - це обмін, організаційний за законами товарного виробництва, а також це економічний простір на якому відбувається обмін товарів.

Сутність ринку полягає в тому, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм ( промиловими, індивідуальними, державними ) та індивідами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг до законів товарного виробництва.

Ринок виконує слідуючі функції:

1) техніко-економічна - суть її в тому, щоб забезпечити рух товарів від виробника до споживача.

2) регулююча - забезпечує матеріально-речову збалансованість і фінансово-грошову збалансованість.

3) стимулююча - ринок стимулює виробництво тих товарів, які необхідні споживачам.

4) контролююча - за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів за виробництвом.

Для ефективного функціонування ринку необхідні певні умови.

1) існування різних форм власності,

2) здатність різних субєктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін,

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів його реалізації значно послаблюють монополістичні тенденції в економіці і сприяють ефективному функціонуванню сучасного ринку,

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання економіки державою,

5) наявність і доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетингова діяльність,

6) конкурентна боротьба між різними субєктами підприємницької діяльності,

7) розвинутий і розгалужений комплекс обєктів власності, які можуть стати обєктом купівлі-продажу.

Основні моделі ринків.

В залежності від ринкового середовища економісти розрізняють такі моделі ринку:

1) чиста конкуренція - характеризується наявністю великої кількості незалежних продавців, які виробляють продукцію. Продавець не може встановити ціну вище ринкової, бо покупець може вільно купити необхідні товари по ринковій ціні.

2) чиста монополія - це ринок, де одна фірма є одним продавцем продукту чи послуг.

3) монополістична конкуренція - це велика кількість виробництв, які виробляють різні види одного продукту. Продаж тут відбувається в широкому діапазоні цін.

4) олігополія - відрізняється невеликою кількістю продавців, тому визначення цін і обсягів за якість товарів і послуг, за престиж.

Моделі ринкового господарства.

Ринкова економіка - це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил.

Розрізняють такі моделі ринкових сил:

1) соціальне ринкове господарство

2) змішана еконміка.

2.Основні категорії ринку попит і пропозиція.,ринкова ціна

Як відомо, основними елементами ринкового механізму господарювання є попит, пропозиція та ціна.

Попит - являє собою потребу в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Її розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами.

Ринкова ціна — це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропозиції і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування — граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції.

Між цими економічними категоріями існує тісний взаємозв'язок, що виражений в законах попиту й пропозиції.

Закон попиту фіксує залежність попиту від ціни. Чим вища ціна, тим менше купують товарів. Це можна .зобразити графічно.

Р — ціна, Q — кількість товарів, що купується.

Із графіку стає очевидним, що при більш високій ціні Р відповідає менший попит Q, а більш низькій ціні Р відповідає більший попит Q. Графік називається кривою попиту.

Залежність між кількістю товару, що купується на ринку та зміною цін на нього називається еластичністю попиту. Попит може бути еластичним, нееластичним або одиничним в залежності від того, збільшується, скорочується чи зостається незмінною загальна виручка від продажу при зниженні ціни.

Чисельний коефіцієнт еластичності попиту — це частка від ділення проценту збільшення кількості товару, що купується, на величину проценту зниження ціни.

Закон пропозиції фіксує залежність зміни пропозиції від зміни ціни. Чим вище ціни, тим вигідніше виробляти товар і тим більше товарів буде надходити на ринок. Цю залежність можна також зобразити графічно.

Р — ціна, Q — кількість товарів, що надходить до ринку.

Із графіка видно, що меншій ціні Р відповідає менша пропозиція Q, а більш високій ціні Р — більша пропозиція Q. Графік називається кривою пропозиції.

По аналогії з попитом, поняття еластичність пропозиції означає відносну зміну кількості конкретного товару у відповідності зі зміною ринкових цін на нього. Коефіцієнт еластичності пропозиції показує, як змінюється кількість товару, якщо ціна збільшиться чи зменшиться на певний процент.

Цей коефіцієнт визначається діленням відносної зміни кількості товарів на відносну зміну цін.

Графіки попиту й пропозиції можуть бути зображені в одній системі координат.

В точці перетину кривих попит і пропозиція співпадають. Ціна, за якої попит і пропозиція співпадають, називається ціною рівноваги.

Попит- це потреба, за яку покупець може заплатити гроші.

Пропозиція- це кількість товару, що викладений для продажу.

Ринкова ціна - це фактична ціна, що встановлюється відповідно до попиту і пропозиції.

Співвідношення між попитом і пропозицією у конкретний період називається кон'юнктурою ринку.

Покупці приходять на ринок з певною сумою грошей, що виділяються на купівлю. Вони хочуть придбати товар, як найдешевше, а продавці продати як найдорожче, але ринкова ціна не може піднятися вище ціни попиту гранично-допустима ціна, за яку споживачі готові купити товар. Чим менше товарів на ринку, тим більшу ціну покупець готовий за них заплатити і навпаки, якщо ціна на товар знижується, то росте число покупців і продаж. Ця залежність між ціною і кількістю купленого товару отримала назву "крива попиту" і показує поведінку споживача.

Вісь ОК - кількість купленого на ринку товару.

Вісь ОЦ - це рух цін.

По - це крива попиту.

Пр - крива пропозиції.

Крива По є графічним виразом закону попиту - чим вища ціна товару, тим менший попит на нього.

Крива попиту для престижних товарів показує зв'язок між ціною і попитом, коли попит зростає із зростанням цін.

Нееластичний попит - це коли попит не змінюється при зміні цін.

Еластичний попит - це попит, який змінюється на незначне коливання цін.

Ринкова ціна.

№п/п ціна призначення або зміст

3.Конкуренція,її форми та типи,вплив на розвиток суспільного виробництва

Економічна конкуренція - це суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу.

Конкуренція- це сила, що зрівноважує ринкові ціни.

Розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію.

Досконала - це коли ніхто із суперників не взмозі визначально впливати на ринкову ціну.

Недосконала - коли лише кілька крупних фірм виробляють основну масу певного товару.

Методи конкуренції є:

Ціновий - однорідні і приблизно одинакові по якості товари мають найрізніші ціни, щоб підняти конкурентоздатність продукції.

Неціновий- виділяється краще, ніж у конкурентів якість і надійність продукції, що особливо підкреслено в рекламі. Часто зустрічається більш висока якість до і після продажніх послуг, продовжується гарантійний строк, навчання персоналу для роботи, на куплених технічних засобах, залік зданого старого устаткування в рахунок внеску за новий товар, поставки обладнання не під "під ключ", а на основі принципу "готова продукція в руки", тобто замовнику гарантується успішний початок виробництва на придбаному устаткуванні чи на новому заводі.

Інакше нецінову конкуренцію називається цивілізованою. Крім цивілізованої конкуреції можна зустрітися з промисловим шпіонажем, обманом споживачів, махінаціями з діловою звітністю.

Тема 2.4. Структура та інфраструктура ринку.

1.Класифікація видів ринків

2.Ринок предметів споживання.

3.Фінансовий ринок, його складові частини.

4.Інфраструктура ринку і її роль в регулюванні економічних процесів

Література Климко Г.Н. ОЕТ ст.168-170

С.Мочяерний ОЕЗ ст.137

О.Р.Романенко Фінанси ст.261-287

1 Класифікація видів ринків

За різними критеріями розрізняють такі види ринків:

за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин: ринок предметів споживання, ринок засобів виробництва, ринок капіталу, валютний ринок, ринок інформації;

за суб’єктами: ринок покупців, ринок продавців;

за ступенем зрілості ринкових відносин: нерозвинутий, ринок, що формується і розвинутий ринок;

за ступенем відповідності чинному законодавству: легальний і пільговий;

за територіально-адміністративною ознакою: місцевий, регіональний,

національний, зовнішній;

за характером продажу: оптовий і роздрібний ринок.

2.Ринок предметів споживання

На ринку предметів споживання і послуг покупцями є багато окремих осіб і

домашніх господарств, що закуповують товари для власного користування.

Кінцеву реалізацію товарів здійснюють універмаги, універсами,

спеціалізовані магазини, крамниці і кіоски, ресторани і кафе, роздрібні

підприємства послуг тощо.

Ринок знаходиться під впливом таких факторів:

особистого (вік, сімейний стан);

психологічного (мотивація покупця);

соціально-культурного (рівень розвитку, освіта, соціальне становище).

Споживчий ринок та ринок засобів виробництва мають такі відмінності:

вони розрізняються за характером попиту; попит на споживчому ринку є

природнім, бо він визначається потребами споживача; попит на засоби

виробництва є похідним від нього;

попит на споживчому ринку більше залежить від ціни і може різко

змінюватись; на іншому ринку коливання попиту не такі різкі;

на ринку засобів виробництва є значно менша кількість учасників, які

добре обізнані з ситуацією; на споживчому ринку суб’єктів значно більше

та ступінь поінформованості нижчий;

відмінність у способах доведення товару до споживача.

3.Фінансовий ринок, цого складові елементи.

1. Фінансовий ринок- це сукупність економічних відносин, повязаних з розподілом фінансових відносин, повязаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

Обєктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні, цінні папери та фінансові послуги,

Субєтами відносин –держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Сутність фінансового ринку проявляється у наступних функціях :

· Мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів,

· Розподіл вільних коштів між багаточисельними кінцевими споживачами,

· Прискорення обороту купіталу,що сприяє активізації економічних процесів у державі.

· Забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Класифікація фінансового ринку

І За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на :

1.кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу), тобто ринок на якому обєктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється нв умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості)

2.ринок цінних паперів (фондовий ринок), на якому обєктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів.

3.валютний ринок, на якому обєктом кіпівлі-продажу виступають валюта і фінансові інструменти, що обслуговують операції з нею.

4. страховий ринок, на якому обєктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі страхових продуктів,

5. ринок золота (та інших дорогоцінних металів срібла,платини), на якому обєктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні иетали

6. ринок фінансових послуг , який за своєю структурою є дуже різноманітним.

ІІ. За періодом обертання фінансових активівфінансовий ринок поділяється на :

1. ринок грошей, на якому здійснюються операціі з купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг усіх фінансових ринків з терміном обертання до одного року.

2. ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг з терміном обертання більше одного року.

ІІІ. За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на :

1. місцевий фінансовий ринок, представлений, в основному, операціями комерційних банків, страхових компаній,

2. регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж,

3. національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків, їх видів і організаційних форм,

4. світовий фінансовий ринок як складову частини світової фінансової системи

ІV. За швидкістю реалізації угодна фінансовому ринку розрізняють :

1. ринок з негайною (терміновою) раелізацією угод (ринок «спот»), на якому угоди здійснюються в короткотерміновий (як правило до трьох днів) період часу

2. ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки-форвардний,фючерсний, опціонний)

Операції на фінансовому ринку здійснюються за допомогою фінансових інструментів :

· інструменти кредитного ринку – гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку,

· інструменти фондового ринку – іноземна валюта, розрахункові валютні документи,

· інструменти страхового ринку – страхові послуги, які пропонуються до продажу,

· інструменти ринку золота (срібла, платини) які використовуються з метою формування фінансових резервів, і цінні папери, які обслуговує цей ринок

4.Інфраструктура ринку і її роль в регулюванні економічних процесів.

Ринок як складне полісистемне утворення має надзвичайно багату структуру. Його складовими є ринки – товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютних, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура.

Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні і розвитку.

Ринкове середовище розмежовується за політико—адміністративними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, країн, світовий ринок. Крім того, в рамках конкретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різних форм власності і господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціонуючих суб'єктів господарювання.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макроекономічні складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій та капіталу тощо.

Важливо звернути увагу на те, що надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура.

Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуго­вуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу і невиробничу (соціальну) інфраструктуру.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію.

Основні функції ринкової інфраструктури полягають в тому, що вона через свої елементи: а) здійснює правове і економічне консультування підприємців і захист їх інтересів в державних і приватних структурах; б)забезпечує фінансову підтримку кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; в)сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; г)регулює рух робочої сили; д)створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; е)здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування та інше.

Ці функції реалізуються через відповідні елементи ринкової інфра­структури, які можна згрупувати у наступні три блоки: 1)організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі і аукціони, торгівельні дома і торгові палати, холдінгові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку; 2)фінансово-кредитна інфра­структура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові і інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших суспільних орга­нізацій, тобто усі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх в кредити, а потім і в капіталовкладення; 3)організаційно-дослідницька інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми: інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні учбові заклади. Інститути і організації, що входять в цю інфраструктуру вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і такти поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, улагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів по маркетингу.

Існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків – товарів, капіталів, праці (аукціони, торгово-промислові палати, біржі, торгові доми, ярмарки, служби маркетингу, комерційне—інформаційні центри, брокерські, страхові, аудиторські, холдінгові компанії тощо.)

Основними елементами ринкової інфраструктури є банки і біржі.

Інфраструктура ринку - це єдиний комплекс взаємопов'язаних елементів, що забезпечить нормальне функціонування ринкової економіки.

Розрізняють- організаційно – технічну, фінансово – кредитну, науково – дослідницьку інфраструктури ринку.

До організаційно – технічної належать товарні біржі й аукціони, торгові доми, холдингові й брокерські компанії.

Фінансово – кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії.

Науково – дослідницьку включає в себе наукові інститути з вивченням ринкових проблем.

Вона включає :

1) інститути ринкової інфраструктури.

2) матеріально-технічна база (МТБ).

3) складське і товарне господарство.

4) транспортну мережу.

5) системи зв'язку та інформації.

Інститути ринкової інфраструктури:

1) ринок-капітал (фондові біржі, страхові компанії).

2) ринок товарів (товарні біржі, брокерські контори, акціони).

3) ринок праці (пенсійні фонди, фонди зайнятості).

Ринкова система включає широке коло організацій. Від рівня їх діяльності можна судити про ступінь розвитку ринку і ринкових відносин у державі.

Фондова біржа - це установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі продажу акцій та облігацій через посередників.

Товарні біржі- це постійно діючі ринки, де купівля – продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів та відповідних документів, які регламентують номенклатуру, обсяг, строки й види поставки.

Біржа робочої сили – це установа, яка надає інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Питання для самоконтролю.

1. Особливості виникнення та існування ринку.

2. Характеристика інфраструктури ринку.

3. Дія закону попиту.

4. Дія закону пропозиції.

3.МІКРОЕКОНОМІКА

Тема 3.1. Підприємництво в ринковій економіці.

1.Умови, зміст, основні принципи підприємницької діяльності.

2.Обєкти та суб’єкти,види,організаційні форми підприємництва.

3. Загально-економіко правові основи підприємництва в Україні.

4.Функції підприємництва.

Література Климко Г.Н. ОЕТ.ст.201-204.462.

1.Умови, зміст, основні принципи підприємницької діяльності

. Підприємництво - визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, наданню послуг, зайняттю торгівлею, з метою одержання прибутку.

Об'єктами підприємницької діяльності є виробництво певних матеріальних благ, надання послуг виробничого характеру, фінансово-кредитні, біржові, страхові операції з нерухомим майном, інші не заборонені законом види діяльності.

Суб'єктипідприємницької діяльності є держава, об'єднання виробників, окремі особи.

Для розгортання підприємницької діяльності потрібні певні умови:

1) стабільність державної економічної і соціальної політики;

2) економічно обгрунтований податковий режим;

3) наявність розвинутої інфраструктури підприємництва.

Види підприємницької діяльності - підприємницька діяльність у сфері виробництва, торгівлі (послуг), фінансів (це продаж грошей, валюти, цінних паперів).

Принципи підприємництва:

1) вільний вибір діяльності;

2) залучення на добровільних заходах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

3) самостійне формування програм;

4) вільний вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції;

5) встановлення цін відповідно до законодавства;

6) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

7) самостійне здійснення підприємцям зовнішньоекономічної діяльності;

8) використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Держава підтримує підприємство уникаючи методів адміністративно-командного впливу на нього.

2.Обєкти та суб’єкти,види,організаційні форми підприємництва.

Об'єктами підприємницької діяльності є виробництво певних матеріальних благ, надання послуг виробничого характеру, фінансово-кредитні, біржові, страхові операції з нерухомим майном, інші не заборонені законом види діяльності.

Суб'єктипідприємницької діяльності є держава, об'єднання виробників, окремі особи.

Форми організації підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння - це таке підприємство, власником якого є одна особа або сім'я, яка отримує весь доход і несе всю відповідальність за ризик від бізнесу. Поширене у торгівлі, консультативному бізнесі, сфері громадського харчування. Перевагами такої форми підприємництва є простота в організації, повна самостійність, свобода і оперативність, низькі організаційні витрати, гнучкість.

Недоліки - обмежені можливості до розширення капіталу, виробничих фондів. Власник несе повну відповідальність за фінансовий стан підприємства, сам повинен володіти новими технологіями, фінансами, мати здібності до підприємництва.

2) партнерство (товариство) - передбачає об'єднання двох або більше господарюючих суб'єктів. Є два види партнерства: генеральне і обмежене.

При генеральному - кожен з власників несе необмежену відповідальність за всі зобов'язання фірми.

При обмеженому - відповідальність визначається у відповідності з юридично оформленою угодою між компаньйонами.

Перевагами партнерства є більш широкі можливості до розширення виробництва, збільшуються можливості отримання кредиту в банках, залучення до управління фірмою професійних менеджерів.

Прибуток обкладається податками як особистий доход кожного із партнерів.

3) корпорація - провідна форма сучасного підприємництва. Її власниками є багаточисельна армія володарів акцій, які мають обмежену відповідальність в розмірі свого вкладу в акціонерний капітал корпорацій.

Корпорації - це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих комерційних та наукових інтересів.

Увесь прибуток корпорацій належить її акціонерам. Він поділяється на дві частини: одна розподіляється у вигляді дивідендів, друга - нерозподілений прибуток, що йде на реінвестицій. Корпорація має можливість випускати цінні папери, використовувати ринок капіталу і грошей для перебудови виробничої програми з одного виду діяльності на інший.

Недолік корпорацій - виплачує більш високі податки на одиницю продукції. З одного боку оподатковується прибуток корпорацій, з другого - дивіденди .

3.Загальні економіко – правові основи розвитку підприємництва в Україні.

У законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійна ініціатива, с-матична, на власний ризик діяльність, спрямована на вир-во продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форм власності виділяють: приватне, колективне та державне підприємництво.

Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби вир-ва, продукт та доход. Найважливіше – це мотивація використання прибутку. Обов”язковою умовою є певне економічне середовище і клімат. Іншим словами потрібний ринково-конкурентний режим господарбвання. У законі сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності,самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів;

Вільне розпорядження прибутком; самостійне здійснення зовнішньоекономічної дііяльності.

Можлвості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України “Про власність”, “Про підпр-ва в Україні”, “Про підприємництво”, “Про форми власності на землю” тощо.

4. Функції підприємництва.

Функції підприємництва:

1) об'єднує "працю", "землю", "капітал" у процес виробництва;

2) підприємництво є рушійною силою виробництва, його двигуном;

3) завданнями підприємництва є контроль за витратами;

4) здійснює іноваційну політику, тобто запроваджує нововведення;

5) приймає на себе ризик, пов'язаний з використанням чинників виробництва, ризик як отримання збитків.

Тема 3.2. Підприємство-первинна ланка ринкової економіки

1.Сутність підприємств, принципи,функції. Життєвий цикл підприємства.

2.Класифікація видів підприємств.

1.Сутність підприємств, принципи,функції. Життєвий цикл підприємства.

Підприємство - це основна ланка господарства країни, самостійний господарський суб’єкт, що має право юридичної особи і здійснюєвиробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Підприємство виробляє основну масу продукції, має закінчений цикл відтворення, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку, товарний знак.

У народногосподарському комплексі країни підприємство є органічною складовою частиною, яка визначена на основі поділу праці, має складну внутрішню структуру (бригади, ділянки, цехи тощо) і свій трудовий колектив з його інтересами.

Література: Мочерний ст 189.

Основні принципи діяльності підприємства є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність і господарська самостійність в межах чинного законодавства.

Досконала конкуренція характерна для ринку з множиною продавців і покупців, якого-небудь подібного товарного продукту. При цьому кожен окремий продавець чи покупець не впливає самостійно на рівень цін товарів. Вся реалізація відбувається за ринковими цінами, не нижче і не вище. Чиста конкуренція не вимагає особливого втручання держави у відносини між продавцями і покупцями, тому що ціни на товари формуються під впливом об'єктивних законів ринку. Немає потреби в розробці маркетингу, застосуванні реклами. Виробники намагаються пристосуватись до ринкових цін, зменшити індивідуальні витрати виробництва, щоб забезпечити собі доходи не нижчі від доходів конкурентів.

Функції підприємств:

1) економічні (задоволення потреб споживача в продукції, впровадження досягнень АТП, забезпечення конкурентоздатності підприємства).

2) соціальні (формування колективу, поліпшення умов та змісту праці, підвищення кваліфікаційного складу працівників, покращення житлових умов працівників, розвиток соціальної інфрастурктури).

3) екологічні (вдосконалення екологічних процесів, раціональне природокористуваання

2.Класифікація видів підприємств.

Слід зазначити, що у відповідності з формами власності, що передбачені Законом України “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:

1. Індивідуальне підприємство, що засноване на особистій власності фізичної особи і її особистій праці;

2. Сімейне підприємство, що засноване на власності і праці громадян України, членів однієї сім'ї, які живуть разом;

3. Колективне підприємство, яке засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого уставного товариства, громадської або релігійної організації;

4. Приватне підприємство, що засноване на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили;

5. Державне комунальне підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

6. Державне підприємство, яке засновано на загальнодержавній власності;

7. Спільне підприємство, що засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності);

8. Орендне підприємство, яке надано в повне господарське ведення колективу (володіння майном зостається в руках держави, а функції розпорядження та використання передаються трудовому колективу).

Залежно від розмірів розрізняють підприємства великі, середні й малі. До малих належать підприємства в яких наявна чисельність працюючих становить: в промисловості та будівництві – до 200 чоловік, у науці та науковому обслуговуванні – до 100, в інших галузях виробничої сфери до 25, в роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

В залежності від сфери діяльності існують промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні та інші спеціалізовані підприємства.

Тема 3.3.Капітал, витрати підприємства і прибуток

1.Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2.Витрати виробництва – їх суть та класифікація.

3.Валовий дохід і прибуток підприємства.

ЛітератураКлимко Г.Н. ОЕТ ст.224.236.232

Політична економія НМП ст.91.

1.Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

Капітал – цеавансова вартість , що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає.

Загальна формула руху капіталу : Г-Т-Г/, де Г = Г+ДГ, а ДГ – це приріст грошей первісною сумою.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає- технічні, техніко-організаційні,соціально-економічні моменти.По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими ви

Читайте також:

1. Аграрне виробництво і його особливості
2. Акти за формою Н – 5, Н – 1 та НПВ. Нещасні випадки пов’язані з виробництвом і не пов’язані з виробництвом.
3. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції.
4. Аудит витрат на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг
5. Безчавунне виробництво сталі
6. Біотехнологічне виробництво незамінних амінокислот
7. Бітехнологічне виробництво ферментних препаратів
8. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
9. Валютний ринок. Види операцій на валютному ринку
10. Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього граничного внеску у виробництво певних товарів чи послуг.
11. Виробництво
12. Виробництво автомобілів світовими автомобільними компаніями за 2010 рік

Переглядів: 1214