Реформування міжбюджетних відносин в Україні.

За умов становлення самостійної бюджетної системи та вдосконалення організаційних засад її функціонування, формування власної моделі міжбюджетних відносин відбувалося не завжди послідовно і раціонально, без урахування обраних пріоритетів розвитку українського суспільства.

Починаючи з 2001 р. в Україні проводиться міжбюджетна реформа, яка була започаткована прийняттям і реалізацією постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання, субвенцій та коштів, що передаються до бюджету вищого рівня) та нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів на 2001 рік" від 29 грудня 2000 р. Згідно з цією постановою докорінно змінився порядок бюджетного планування. Так, були запроваджені формульні розрахунки при визначенні обсягів доходів і нормативні методи у плануванні видатків місцевих бюджетів, а також елементи фінансового вирівнювання. Як засвідчив досвід, такий порядок дав можливість гарантувати адміністративно-територіальним одиницям середній рівень доходів і середній обсяг видатків (у розрахунку на одну особу наявного населення) за рахунок коштів місцевих бюджетів, що має поступово зменшити територіальні відмінності у рівнях надання суспільних послуг громадянам.

Важливу роль у процесі вдосконалення міжбюджетних відносин відіграло прийняття 21 червня 2001 р. Бюджетного кодексу України. Основні надбання кодексу, що позитивно вплинули на подальше проведення міжбюджетної реформи, полягали:

— у розмежуванні видатків між бюджетами різних рівнів та видів;

— закріпленні на постійній основі дохідних джерел за державним і місцевими бюджетами;

— зміцненні самостійності місцевих бюджетів;

— встановленні заінтересованості у збільшенні надходжень до бюджетів та ефективному використанні бюджетних коштів;

— запровадженні прозорої процедури міжбюджетних відносин;

— систематизації видів бюджетних трансфертів і засад їх надання;

— встановленні формульного підходу до розрахунку міжбюджетних трансфертів — дотацій вирівнювання місцевим бюджетам;

— застосуванні механізму вирівнювання видатків місцевих бюджетів;

— фінансуванні соціальних програм за допомогою цільових субвенцій.

Не відкидаючи беззастережні позитивні наслідки реформи міжбюджетних відносин, треба зазначити, що загалом в Україні спостерігається процес посилення централізації бюджетного планування, яке у нас проводиться переважно на загальнодержавному рівні, адже розрахунки державного і близько 700 місцевих бюджетів проводить Міністерство фінансів України. А Бюджетний кодекс залишає для такого складного і відповідального процесу, як розробка і прийняття місцевих бюджетів, лише близько місяця після офіційного опублікування Закону про державний бюджет України. Зрозуміло, що про обґрунтованість і реальність бюджету, складеного в такий нетривалий час, не завжди доводиться говорити.

За сучасних умов істотною вадою бюджетної практики стала відсутність безпосередньої взаємообумовленості зв'язку, між соціально-економічним і бюджетним плануванням. Процеси, які раніше були тісно пов'язані між собою, нині виявилися абсолютно непотрібними і відокремленими одне від одного. Разом із запровадженням централізованого порядку визначення обсягів місцевих бюджетів спостерігаємо парадоксальну ситуацію, коли програми розвитку адміністративно-територіальних одиниць, їх практичне втілення і загалом соціально-економічна ситуація на місцях ніяким чином не впливають на визначення обсягів місцевих бюджетів, які є, за чинним законодавством, фінансовим планом органів місцевого самоврядування, а отже, функціонування і розвитку певної території. Подолання зазначених недоліків, а також подальше вдосконалення діючого порядку розрахунку дотацій вирівнювання з урахуванням здобутків світового досвіду, на наш погляд, сприятиме формуванню бюджетної системи, яка б відповідала потребам ринкових перетворень.

З метою подальшого вдосконалення міжбюджетних відносин потрібно:

— проводити чітке розмежування повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням, відповідно до якого має здійснюватися розмежування фінансових ресурсів;

— забезпечувати органи місцевого самоврядування бюджетними ресурсами, достатніми для виконання делегованих повноважень державної влади;

— формувати сприятливі умови для нарощування власної дохідної бази місцевих бюджетів, як основного джерела фінансування власних повноважень;

— розробляти механізм компенсації втрат власних доходів місцевих бюджетів, які виникають у зв'язку з наданими державою пільгами за податкам та іншими платежами;

— відновлювати механізм надання додаткових дотацій місцевим бюджетам за перевиконання запланованих показників загального фонду державного бюджету, в якому слід враховувати виконання вказаних показників на рівні окремого місцевого бюджету, а не області загалом;

— законодавче визначати порядок коригування власної дохідної бази місцевих бюджетів і встановлювати перелік чинників, які можуть при цьому бути враховані;

— під час розрахунку бюджетних трансфертів враховувати сформовану мережу бюджетних установ, а також стан об'єктів соціально-культурної сфери;

— під час визначення обсягів видатків місцевих бюджетів ширше застосовувати коригуючі коефіцієнти з метою врахування місцевої специфіки;

— законодавче визначати на кожний бюджетний рік перелік депресивних територій з метою проведення ефективного фінансового вирівнювання;

— розробляти дієвий механізм стимулювання регіонів-донорів державної скарбниці;

— у процесі бюджетного регулювання поступово переходити до оцінювання податкової бази територій, як сукупності об'єктів, що підлягають оподаткуванню;

— створювати прозорий і зрозумілий механізм визначення обсягів субвенцій місцевим бюджетам із державного бюджету.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність та механізм фінансового вирівнювання.	\|	Методологічні аспекти визначення дефіциту бюджету.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.033 сек.