ДЕРЖАВНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

ТЕМА 7

7.1. Державність і державний суверенітет в розвитку національної економіки.

7.2. Державне регулювання як головна функція державного управління економікою, його форми й методи.

7.3. Сутність, характерні риси, принципи побудови і завдання системи державного управління.

7.4. Система органів державного управління національною економікою та її функції.

7.1. Державність і державний суверенітет в розвитку національної економіки

Серед цілого ряду ознак розвитку національної економіки на першому місці знаходиться верховенство і суверенітет державної влади. Суть його полягає в тому, що держава при всьому соціальному, культурному, національному, конфесійному та інших формах плюралізму існує як одна єдина влада, на території, що підпадає під юрисдикцію даної держави, не може бути іншої владної структури. Це питання зачіпає не тільки ієрархію владних структур в рамках конкретної держави, але і місце саме цієї держави у ряді інших держав світової спільноти.

Суверенітет держави має на увазі, що всі громадські організації, партії, сім’ї, асоціації тощо позбавлені влади і займають підпорядковане державі положення. Суверенітет включає такі принципи, як єдність і неподільність території, недоторканність територіальних меж і невтручання у внутрішні справи. Причому якщо яка-небудь сусідня держава претендує на частину території цієї держави або прагне ущемляти її інтереси, то вважається, що дана держава не володіє повним суверенітетом. Один з засновників теорії національного або державного суверенітету Ж. Боден навіть стверджував, що без суверенітету не має і не може бути держави. І дійсно, суверенітет складає одну з основоположних характеристик держави. Його значущість полягає в тому, що державі цілком і виключно належить верховна влада над всіма іншими конкретними формами і проявами влади на всій території.

Суверенна влада не залежить від якої-небудь іншої влади, навпаки, решта всіх влад залежать від неї. Держава може бути тільки суверенною. Суверенітет визначає саму наявність держави. Причому в демократичній правовій державі він належить виключно народу. Тому і говорять про суверенний народ, від якого виходить вся владна система в державі.

З суверенітету випливає такий важливий принцип держави, як загальність, який полягає в тому, що закони, які приймаються вищим керівництвом держави, однаково обов’язкові для всіх громадян. Для держави не мають значення соціальне походження, національність, суспільний статус того або іншого громадянина. Її завдання полягає в тому, щоб захищати інтереси і права всіх громадян всіма наявними в її розпорядженні засобами. Володіючи досконалою внутрішньою організацією, держава може домогтися ефективного підпорядкування справі, реалізації своїх цілей.

У всіх цих аспектах основоположними ознаками сучасної демократичної держави є її абстрактність, безособовість й анонімність. Дані аспекти дають державі можливість об’єктивно відноситися до всіх громадян, не допускати особистих симпатій і антипатій при вирішенні найважливіших завдань, що зачіпають ті або інші групи населення. Поєднання суверенітету й правового характеру забезпечує єдиний, обов’язковий для всіх правовий порядок, рівність всіх громадян і принцип рівного забезпечення їх прав. Держава і право завжди взаємообумовлені і знаходяться в залежності від рівня духовного, соціально-політичного, етичного і економічного розвитку даного суспільства.

Держава виступає найважливішим чинником соціально-економічного і духовного розвитку суспільства, інтеграції різних груп навколо загальновизнаних цілей національного економічного розвитку і ефективним механізмом їх реалізації.

Одне з головних призначень держави з самого початку полягало в забезпеченні незалежності й територіальної недоторканості країни для збереження її матеріальних багатств.

Держава є продукт розвитку суспільства, вона виникає в результаті істотної соціальної диференціації суспільства, коли вже самі суспільні структури не в змозі забезпечити єдність і необхідний порядок. Найважливіша її мета – примирити суперечності й конфлікти, що виникають між різними угрупуваннями або просто окремо взятими індивідами. Суспільство створює спеціальний інститут для захисту своїх інтересів від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Цей орган є державна влада. Остання набуває публічного характеру, оскільки вона, принаймні в теорії, виражає інтереси всього суспільства, або тих, кого вважають громадянами цього суспільства.

З самого свого виникнення держава виконувала функції узгодження і об’єднання інтересів і відносин своїх членів, забезпечення порядку і запобігання порушенню тими або іншими членами загальноприйнятих норм поведінки і життєвих правил. Ця роль держави постійно підвищувалася в міру зростання складності суспільства, диференціації соціальних зв’язків і появи різних видів людської діяльності, спеціалізації функції і розподілу праці, зростання знань і навиків, виникнення відмінностей суспільного й індивідуального інтересів, прав і обов’язків, а також соціальної нерівності й приватної власності.

Діяльність держави як економічного суб’єкта ринкової системи відображає її економічну роль в суспільстві, яку характеризують, по-перше, соціальна спрямованість впливу на економіку; по-друге, основні напрями, засоби й методи діяльності держави як суб’єкта економіки; по-третє, обсяг і ступінь державного втручання в економічні процеси.

Соціальна спрямованість державного впливу на економіку відображає, насамперед, загальносоціальну сутність держави, її призначення задовольняти потреби всього суспільства, забезпечувати його цілісність і розвиток.

Орієнтирами, яких дотримується держава у процесі управління економікою, є показники, що характеризують рівень економічного розвитку та якість життя: тривалість життя людини, валовий внутрішній продукт на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколишнього середовища.

Державне регулювання охоплює всі напрямки суспільного виробництва. Однак першочергова увага приділяється регулюванню відносин власності й підприємництва, інвестицій і структурної перебудови галузей матеріального виробництва, соціального розвитку й ринку праці, фінансового ринку і грошового обігу, територіальних пропорцій і регіональних ринків, природокористування, зовнішньоекономічної діяльності. Ці питання становлять головний зміст державного управління економіки. Водночас, з огляду на наявні особливі умови реформування, вирішуються гострі економічні та соціальні проблеми, зокрема структурні перетворення, технологічні оновлення, подолання кризових явищ.

У країнах з розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб’єктів, так і загальновизнані проблеми суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні.

Державне регулювання потрібне за таких обставин:

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про «неконкурентне ринкове витіснення», тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто коли у процесі виробництва або споживання товарів з’являються недоліки в ціновій системі.

Параметри впливу держави на ринкові події класифікують за трьома групами: регулювання процесу входження в ринок; регулювання ринкового ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика основних елементів інфраструктури ринку	\|	Державне регулювання як головна функція державного управління економікою, його форми й методи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.