Державне регулювання як головна функція державного управління економікою, його форми й методи

Держава є активним економічним суб’єктом змішаної економіки, діяльність якого в економічній сфері має дві складові. По-перше, економіка має у своєму складі державний сектор, який можна визначити як сукупність підприємств державної форми власності, і підприємств, у капіталі яких є державна частка. Зазначені підприємства, як i приватні й колективні, є суб’єктами підприємницької діяльності, активно діють у ринковій економіці згідно з її законами. Так, сьогодні макроекономічна структура України налічує близько 4100 державних підприємств, держава також є власником пакетів акцій у 2263 суб’єктах господарювання, серед яких 2036 – відкриті акціонерні товариства, 34 – державні акціонерні й холдингові компанії, 193 – закриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб’єкти підприємницької діяльності, де держава має свою частку. Економічна діяльність державних підприємств як суб’єктів ринку визначається i обмежується державою, яка спрямовує її, виходячи з державних інтересів. Отже складовою економічної діяльності держави є безпосереднє управління державним сектором економіки, так зване державне підприємництво.

Другою складовою діяльності держави як економічного суб’єкта в ринковій системі є державне регулювання економіки – сукупність заходів державного впливу на об’єкти й процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб’єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів i дій для реалізації суспільних цілей. При цьому слід розрізняти державне регулювання економіки i державне регулювання діяльності підприємств державного сектора економіки, якому значною мірою притаманні риси підприємницької діяльності.

На сьогодні склалося кілька моделей державного регулювання економіки:

- американська – державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів, насамперед податково-бюджетних, з метою створення сприятливих умов для розвитку конкуренції та підприємництва;

- японська – система взаємодії державних органів і корпорацій, спрямована на досягнення стратегічних цілей в економіці;

- шведська – активне втручання держави у процес розподілу й перерозподілу доходів з метою створення сильної системи соціального захисту населення;

- німецька – система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів і створення на державному рiвнi ефективної системи соціального захисту громадян. Для Західної Європи взагалі характерне сполучення великої частки державних витрат у ВВП з наявністю значного державного сектора.

До основних форм державного управління економікою належать

- комплексне (індикативного характеру) планування економічного й соціального розвитку;

- прогнозування розвитку народного господарства і кон’юнктури ринку;

- реалізація національних і цільових комплексних програм; керування господарською діяльністю державних підприємств;

- бюджетно-податкова, грошово-кредитна й амортизаційна політика;

- система соціального захисту населення.

Необхідність i межі використання окремих форм державного регулювання в господарській практиці визначаються обраною концепцією державного втручання в економіку, а також конкретними умовами й цілями соціально-економічного розвитку кожної країни.

Державне регулювання економіки передбачає використання ряду методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи ДРЕ класифікують за двома ознаками: за формами впливу й засобами впливу. За формами впливу на суб’єктів ринку методи ДРЕ поділяють на дві групи: методи прямого й непрямого (опосередкованого) впливу.

Залежно від засобів впливу виділяють адміністративні, правові, економічні й пропагандистські методи державного регулювання.

До методів прямого державного впливу належать такі:

- визначення стратегічних цілей розвитку економіки і їх відображення в індикативних та інших планах, цільових програмах;

- державні замовлення i контракти на поставки певних видів продукції, виконання робіт, надання послуг;

- державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

- нормативні вимоги до якості й сертифікації технології та продукції;

- правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробництва певних видів продукції;

- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зовнішньоторговельних операцій.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві й впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності. До цих методів належать:

- оподаткування, рівень оподаткування i система податкових пільг;

- регулювання цін, їх рівні й співвідношення;

- плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси й умови обміну валют.

Адміністративні методи державного регулювання обмежують свободу вибору суб’єкта. Наприклад, директивні планові завдання з обсягу та асортименту виробничої продукції або централізовано встановлені ціни на товари й послуги – типові методи адміністративного регулювання у плановій економіці – позбавляють підприємство можливості альтернативного використання ресурсів.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають, по суті, пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів значною мірою залежить від обраного засобу управління суб’єктами ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади i поділяються на засоби заборони, дозволу й примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконання обов’язків, покладених на відповідні підрозділи i керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в новий стан розв’язання конфліктних ситуацій i т. ін. Адміністративні дії потрібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправданою повною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економічного стимулювання, переконання i виховання.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів i законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації i контролю.

Закони, законодавчі й нормативні акти визначають об’єкт і зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх невиконання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, – короткострокового, або оперативного.

Економічні методи регулювання – це система прийомів і способів впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів для створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів.

Економічні, або опосередковані методи державного регулювання не обмежують свободу підприємницького вибору. Наприклад, зниження податку на бізнес або облікової ставки відсотка – типові методи економічного регулювання, спрямованого на збільшення обсягів виробництва i посилення інвестиційної активності підприємств. За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів. Їх застосування передбачає порівняння витрат i результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмування, матеріальне стимулювання i санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, собівартість, прибуток, ціна та ін.

Економічні методи ДРЕ знаходять прояв у здійсненні бюджетного, податкового, фінансово-кредитного регулювання національної економіки.

Бюджетне регулювання допомагає здійснювати структурі перетворення в національній економіці, вирівнювати диспропорції між її складовими елементами, виконувати перерозподільну функцію держави, формувати і коригувати макроекономічні пропорції розвитку, знімати гостроту проблем інфляції і безробіття, вирішувати проблеми соціального характеру тощо.

У тісному взаємозв’язку з бюджетним регулюванням перебуває податкове регулювання економіки.

Податкове (фіскальне) регулювання економіки є особливою формою державного регулювання економіки, що реалізується завдяки постійному відслідкуванню та змінам, що вносяться в податкову систему національної економіки. Податкове регулювання дозволяє більш ефективно стимулювати економічне зростання, мотивувати суб’єктів економіки до виконання економічної діяльності, організовувати перерозподіл доходів й координувати розподіл ресурсів у межах національної економіки.

Базовими умовами для вибору тієї чи іншої моделі фіскальної політики є такі фактори: рівень економічного розвитку країни, реальний рівень ВВП на душу населення, рівень стабільності національної економіки, економічний порядок і рівень розвитку ринкової інфраструктури, політична ситуація в країні, ідеологія, співвідношення форм власності, соціальна спрямованість економічної політики.

Фінансово-кредитне регулювання національної економіки – це сукупність заходів держави щодо регулювання грошових відносин, які пов’язані з утворенням, розподілом, рухом і використанням фондів грошових коштів виробничого і невиробничого призначення з метою забезпечення держави, фірм, підприємств, організацій, фізичних осіб у грошових ресурсах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДЕРЖАВНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ	\|	Сутність, характерні риси, принципи побудови й завдання системи державного управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.