МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Основні періоди та етапи формування політичної карти світуФормування сучасної політичної карти і сучасного світового господарства – дуже тривалий історичний процес, упродовж якого людство подолало шлях від „первісного стада” до епохи ЕОМ та атомної енергії. Історія формування світового порядку – це насамперед історія розвитку продуктивних сил суспільства, що зумовлюють виникнення різноманітних форм політичної надбудови. Після поділу суспільства на класи і появи перших державних утворень почалося формування політичної карти світу. Цей процес, як і розвиток світового господарства, відбувався не тільки в часі, а й у просторі, маючи чітко виражені географічні аспекти, пов’язані з поглибленням географічного поділу праці, подоланням роз’єднаності окремих частин Землі, розселенням людей і розширенням життєвого простору. Оскільки політичне й економічне життя є взаємопов’язаними, розглядати основні етапи розвитку політичної карти світу необхідно в контексті її зв’язку з економічною ситуацією в певній суспільно-економічній формації. Відповідно до цього в розвитку політичної й економічної карти світу виділяють наступні періоди. Давній період (від епохи виникнення перших форм держави до V ст.. н.е.) охоплює епоху рабовласницького ладу. У цей період відбувається розвиток продуктивних сил: розширюється видобування корисних копалин, починається будівництво вітрильних суден, іригаційних систем тощо. Швидко збільшується кількість населення Землі, яка на початку нашої ери досягла 250-300 млн. осіб. Водночас розширюється життєвий простір, відбуваються важливі географічні відкриття регіонального значення. Виникають міста – спершу як центри зосередження ремісницького виробництва, а потім і торгівлі, яка особливо швидко розвивалася в Середземномор’ї, Південній і Південно-Східні Азії. З містами пов’язаний також розвиток науки, мистецтва, архітектури. Вважають, що в періоди розквіту Рима та Константинополя в них мешкало від 500 до 700 тис. жителів. Розвиток продуктивних сил і товарного господарства зумовив появу надлишкового продукту, приватної власності, розподіл суспільства на класи й утворення держав. Перші держави виникли в найдавніших землеробських осередках. Населеність багатьох тогочасних держав була значною: населення Римської імперії становило понад 50 млн. осіб, Індії та Китаю – приблизно по 40-50 млн. Разом з першими державами виникають і дві основні форми державного ладу:монархія (Давній Єгипет, Вавилон, Ассирія, Персія, Римська імперія) і республіка (міста-держави Фінікії, Греції, Давній Рим). Головним способом поділу території у цей період були війни. Середньовічний період (V-Х V ст.) – це епоха феодалізму. Для неї характерний подальший поступовий розвиток продуктивних сил. Утворюється внутрішній ринок держав, долається відокремленість господарств і районів. Головною галуззю економіки в усіх країнах є сільське господарство, розвиваються городництво, садівництво, виноградарство. З’являються зачатки спеціалізації сільськогосподарських районів. Особливо швидко зростає виробництво: в Європі – ремісницького сукна, металовиробів, зброї; в Азії – бавовняних і шовкових тканин, Парчі, килимів, паперу, порцеляни. Як рухому силу почали широко використовувати вітер і падаючу воду. Значних успіхів досягає мореплавство. Зроблено важливі географічні відкриття. Чисельність населення в цей період через значну смертність зростає досить повільно і до 1500 року досягає 400-500 млн. осіб, з яких 60-70% припадає на Азію. В Європі й Азії виникають міста як центри ремесла, торгівлі, освіти, політичного життя. Новий період (кінець ХV ст. – завершення Першої світової війни) – епоха зародження, зростання й встановлення капіталістичних відносин. У цей період технічний прогрес охоплює усі галузі промисловості, нові поштовхи для розвитку одержали торгівля і транспорт. Відбувається зміцнення внутрішніх ринків, культура знаходить своє вираження в ідеології Відродження, русі Реформації, у швидкому розвитку природничих наук, у тому числі географії. Прискорюється процес формування націй. Зародження капіталізму зумовило зміни у розміщенні населення. Зростає кількість міст, збільшується їхня людність. Зубожіння селян і ремісників сприяло масовим міграціям населення. Великі географічні відкриття значно вплинули на формування політичної карти світу і всього світового господарства. Головні наслідки цих відкриттів наступні: виникнення трьох перших колоніальних імперій: Іспанської (в Америці), Португальської та Голландської (в Азії); виникнення європейських колоніальних загарбань; виникнення світової торгівлі, що сприяло утворенню світового ринку. За короткий період в орбіту міжнародних зв’язків, хоча й різною мірою, були залучені всі частини світу. Але ці зв’язки були однобічними: із колоній в Європу вивозили дорогоцінні метали, прянощі, перли, цукор, чай, опіум, а також рабів. Великими портами Європи стали Лісабон і Севілья, а згодом – Антверпен і Амстердам. Період промислових переворотів (середина ХVІІ ст. – кінець ХІХ ст.) ознаменувався буржуазними революціями, найзначнішою з яких була Велика Французька революція. У цей час абсолютні монархії поступаються місцем республікам (Франція) або конституційним монархіям (Англія, Нідерланди). Швидко зростає чисельність населення світу (із 550 млн. у 1650 р. До 1250 млн. у 1850 р.), що призвело до збільшення його концентрації в містах. Виникають масові міжконтинентальні міграції, переважно із Старого (Європи) в Новий Світ (Америку), формуються нові нації. Протягом усього періоду зберігається промислове, торговельне, фінансове і військове домінування Англії. Лондон став найбільшим містом, портом, банківським центром світу. Найбільший вплив на політичну карту світу мало формування Британської колоніальної системи. Англія захопила величезні території, в тому числі Індію, Канаду, Австралію, Південну Африку, загальною площею понад 22 млн. км2, а володіння Іспанії, Нідерландів і Франції або не зросли, або різко скоротилися. Так, внаслідок національно-визвольного руху в Латинській Америці майже усіх своїх колоній позбавилася Іспанія, що значно збільшило перевагу Англії. Новітній період (після Першої світової війни до наших днів) поділяється на три етапи. Перший етап (1918-1945 рр.) почався з утворення першої соціалістичної держави – РСФСР, згодом СРСР – і помітних територіальних змін на політичній і економічній картах. Його характеризують такі загальні риси розвитку продуктивних сил: стрімке зростання нових галузей промисловості (електроенергетики, нафтової промисловості, виплавки алюмінію, автомобілебудування, виробництва пластмас), а також транспорту (автомобільного, повітряного, трубопровідного) і зв’язку (радіо), інтенсифікація сільського господарства. Прискорюються процеси збільшення чисельності населення Землі (до початку Другої світової війни його кількість досягла 2,2 млрд. осіб), урбанізації, формування націй. Відбуваються зміни і на політичній карті світу. Після поразки у Першій світовій війни на основі Версальської системи мирних угод Німеччина позбавилася частини своєї території в Європі та всіх своїх колоній. Утворилися нові суверенні держави: Польща, Фінляндія, Королівство сербів, хорватів і словенців. Австро-Угорська монархія розпалася на дві самостійні держави. Припинила існування Османська імперія, втративши усі свої володіння. Німецькі й османські колонії як мандатні території Ліги Націй дісталися державам-переможницям, переважно Англії, яка розширила площу своїх колоній до 35 млн. км2, і Франції, якій належало 34% площі Африки. Усього на колонії та напівколонії в 1920 р. Припадало приблизно 70% суходолу, а в 1945 р. У колоніях і залежних територіях мешкало 2/3 населення земної кулі. Основні події 30-х років – встановлення фашистської диктатури в Німеччині 1933 р. І подальший поділ сфер впливу в Європі між СРСР і Німеччиною: 1938 р. – анексія Австрії та Чехословаччини, 1939 р. – захоплення Польщі, 1939 р. – приєднання до СРСР Західної України, 1940 – приєднання до СРСР Буковини і Бессарабії. Другий етап (після Другої світової війни до початку 90-х років) характеризується бурхливим зростанням продуктивних сил, подальшим розвитком світового політичного процесу. Починаючи з 50-х років, у світі відбулося небачене раніше прискорення НТП, що спричинило науково-технічну революцію, яка зумовила якісні перетворення продуктивних сил, різко посилила інтернаціоналізацію господарства. Істотні зміни у населення світу пов’язані з прискореним зростанням його чисельності, що отримало назву „демографічний вибух”, змінами в структурі зайнятості, розвитком етнічних процесів. Зазнала змін і політична карта світу. Розгром фашизму в 1945 р. І перемога соціалістичних революцій у багатьох країнах перетворили соціалізм на світову систему: утворився соціалістичний табір у Європі (Польща, Німецька Демократична Республіка (НДР), Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Албанія), потім в Азії (Китай, Монголія, В’Єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка, Лаос) і в 1959 р. – на Кубі. У жовтні 1945 р. У Сан-Франциско 51 державою світу засновано Організацію Об’єднаних Націй (ООН). У 1949 р. Створено Раду Економічної Взаємодопомоги, яка об’єднала всі тогочасні соціалістичні країни. У відповідь капіталістичні держави повідомили про створення Європейського Економічного Співтовариства (1957). У вересні 1949 р. Укладено договір про утворення двох країн на території повоєнної Німеччини: НДР (із столицею в Берліні) та ФРН (в Бонні). Особливості 50-70-х років зумовлені розпадом колоніальної системи. Багато країн були втягнуті в численні колоніальні війни: Велика Британія – у Малайзії та Кенії, Франція – в Індокитаї й Алжирі, Нідерланди – в Індонезії, Португалія – в Анголі, Мозамбіку, Гвінеї-Бісау. У 1947 р. Формується Британська Співдружність, очолювана Великою Британією, запроваджується система опіки ООН. З 60-х років починається національно-визвольний рух у багатьох країнах Африки, наслідком якого було отримання ними незалежності. У 1955 р. В Африці нараховувалося всього чотири незалежні держави: Єгипет, Ліберія, Ефіопія та Королівство Лівія. У 1960 р., який вважають „роком Африки”, тут набули суверенітету і незалежності 17 колоній, у тому числі 14 французьких. У 60-70-ті роки процес деколонізації торкнувся Латинської Америки (одержали незалежність Ямайка, Трінідад і Тобаго, Гайана, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Тонга, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі та ін.) і Європи (у 1964 р. Стала незалежною Мальта). Внаслідок цього на місці колишніх колоній постало приблизно 100 нових держав. Третій етап (з початку 90-х років до нинішнього часу) характеризується змінами на політичній карті світу, що істотно вплинули на соціально-економічне і суспільно-політичне життя світового співтовариства, відбулися майже на всіх континентах: · березень 1990 р. – одержання незалежності Намібією (остання із значних колоній в Африці); · травень 1990 р. – об’єднання Народної Демократичної Республіки Ємен (НДРЄ) за столицею в Адені та Єменської Арабської Республіки зі столицею в Сані в Єменську Арабську Республіку (столиця Сана); o жовтня 1990 р. – об’єднання ФРН і НДР в єдину державу – Федеративну Республіку Німеччина (з 1991 р. Столицею знову стає м. Берлін); · 1991 р. – припинення діяльності Організації Варшавського Договору і Ради Економічної Взаємодопомоги; · вересень 1991 р. – одержання незалежності Литвою, Латвією й Естонією, відокремлення від Югославії колишніх її союзних республік: Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини та Македонії; · осінь 1991 р. – одержання суверенітету Федеративними Штатами Мікронезії (колишні Каролінські Острови), Республікою Маршаллові Острови, Палау; · грудень 1991 р. – розпад СРСР і СФРЮ; · початок 1992 р. – утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД); · квітень 1992 р. – утворення Союзної Республіки Югославія у складі Сербії й Чорногорії; · 1 січня 1993 р. – мирний розпад за підписаною угодою Чехословаччина на Чехію (столиця Прага) і Словаччину (столиця Братислава); · 24 травня 1993 р. – одержання незалежності Еритреєю, яка була провінцією Ефіопії на узбережжі Червоного моря і боролася за самовизначення впродовж майже 30 років; · листопад 1993 р. – декларування автономії Палестини (370 км2 сектору Газа, м. Єрихон і Західний берег річки Йордан); · осінь 1993 р. – проголошення королівства Камбоджа; · 1995 р. – перенесення столиці Нігерії з м. Лагос до м. Абуджа; · 1996 р. – перенесення столиці Танзанії з м. Дар-ес-Салама до м. Додома; · січень 1997 р.- (офіційно з 01.01.98 р.) – перенесення столиці Казахстану з м. Алмати до м. Астана; · 1997 р. – перейменування африканської держави Заїр у Демократичну Республіку Конго; · 1 липня 1997 р. - перехід під суверенітет Китаю Сянгану (Гонконг), а 20 грудня 2000 р. – Аоминю (Макао). На 2002 рік у світі існувало майже 250 політико-територіальних утворень; 191 суверенна держава, з них члени ООН – 190 (3 березня 2002 р. Жителі Швейцарії 55% кількістю голосів проголосили вступ своєї країни до ООН і 10 вересня 2002 р. Країна офіційно прийнята останньою до цієї організації, не входить Ватикан) і до 50 територій із різним статусом (колонії, заморські департаменти, спірні території, протекторати тощо). Отже, політична карта світу є особливо динамічною. Вона відображає і фіксує основні політико-географічні процеси, пов’язані з кількісними та якісними змінами.
Читайте також:
|
||||||||
|