Сучасна типологія країн світу: класифікація за визначеними ознаками

Кожна країна світу має свої неповторні особливості, але наявність рис, спільних з іншими державами, є підставою для виділення певних типів країн. Тип країни – об’єктивно сформований і відносно стійкий комплекс властивих їй умов і особливостей розвитку, що характеризує її роль і місце у світовому співтоваристві на певному етапі розвитку. Тип країни формує сукупність умов і особливостей розвитку, які у будь-яких істотних (вирішальних) типологічних рисах, з одного боку, споріднюють її з подібними до неї країнами, а з іншого – вирізняють з-поміж інших. Існування типів країн, їх історична еволюція є наслідком того, що країни розвиваються різними темпами, в різних умовах і різними напрямами. Науково коректна типологія потребує максимально можливого диференціювання показників і пошуку їх унікальних поєднань. Завдання полягає у з’ясуванні подібного і типового для конкретної групи країн з-поміж інших. При цьому диференціація країн може не обмежуватися головними типовими ознаками, а тривати далі з метою з’ясування причин наявності цих ознак.

Існують різні типології, які враховують багато показників, що характеризують рівень економічного й соціального розвитку країн, а також історичні й політичні аспекти. Залежно від ознаки, покладеної в основу типології, виділяють такі основні класифікації країн: за площею; за чисельністю населення; за формою правління; за формою державного устрою; за ідеологічною орієнтацією; за формою державного режиму; за політичною структурою; за рівнем розвитку науки і техніки; за рівнем соціально-економічного розвитку. Крім наведених основних видів типологій, існують класифікації за віддаленістю від моря, природно-ресурсним потенціалом, типом відтворення населення, рівнем урбанізації, національним складом населення тощо.

Класифікація країн за площею. В основі цієї класифікації – територіальний розмір країни. За нею виділяють країни-гіганти, великі, значні, середні, малі, невеликі країни та мікродержави. Країни-гіганти (площею понад 3 млн. км²) – їх у світі 7: Росія (17,1 млн. км²), Канада (10,0 млн.), Китай (9,6 млн.), США (9,4 млн.), Бразилія (8,5 млн.), Австралія (7,7 млн.), Індія (3,3 млн.). Великі країни (від 1 до 3 млн. км² ) - 21 країна: Алжир, Ангола, Аргентина, Болівія, Ефіопія, Демократична Республіка Конго, Індонезія, Іран, Казахстан, Колумбія, Лівія, Мавританія, Малі, Мексика, Монголія, Нігер, ПАР, Перу, Саудівська Аравія, Судан, Чад. Значні країни (від 500 тис. до 1 млн. км²) – 21 країна: Афганістан, Ботсвана, Венесуела, Єгипет, Ємен, Замбія, Кенія, Мадагаскар, Мозамбік, М’янма, Намібія, Нігерія, Пакистан, Сомалі, Таїланд, Танзанія, Туреччина, Україна, Франція, ЦАР, Чилі. Середні країни (від 100 до 500 тис. км²) – 56 країн: Бангладеш, Бенін, Білорусь, Болгарія, Буркіна-Фасо, Велика Британія, В’єтнам, Габон, Гайана, Гана, Гватемала, Гвінея, Гондурас, Греція, Еквадор, Еритрея, Зімбабве, Ірак, Ісландія, Іспанія, Італія, Камбоджа, Камерун, Киргизстан, КНДР, Конго, Кот-д’Івуар, Куба, Лаос, Ліберія, Малаві, Малайзія, Марокко, Непал, Нікарагуа, Нова Зеландія, Норвегія, Оман, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Польща, Румунія, Сенегал, Сирія, Суринам, Таджикистан, Туніс, Туркменістан, Уганда, Узбекистан, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, ФРН, Швеція, Югославія. Малі країни (від 10 до 100 тис. км²) – 53 країни: Австрія, Азербайджан, Албанія, Багамські Острови, Беліз, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Бурунді, Бутан, Вануату, Вірменія, Гамбія, Гаїті, Гвінея-Бісау, Гренада, Грузія, Данія, Джібуті, Домініканська Республіка, Екваторіальна Гвінея, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Йорданія, Катар, Коста-Ріка, Кувейт, Латвія, Лесото, Литва, Ліван, Македонія, Молдова, Нідерланди, ОАЕ, Панама, Південна Корея, Португалія, Руанда, Сальвадор, Свазіленд, Словаччина, Словенія, Соломонові Острови, Сьєра-Леоне, Того, Угорщина, Фіджі, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Шрі-Ланка, Ямайка. Невеликі країни (від 1 до 10 тис. км²) – 8 країн: Бруней, Західне Самоа, Кабо-Верде, Кіпр, Коморські Острови, Люксембург, Маврикій, Трінідад і Тобаго. Мікродержави (менше 1 тис. км²) – 24 країни: Андорра, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Бахрейн, Ватикан, Домініка, Кірибаті, Ліхтенштейн, Мальдіви, Мальта, Монако, Науру, Палау, Республіка Маршаллові Острови, Сан-Марино, Сан-Томе і Принсіпі, Сейшельські Острови, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Китс і Невіс, Сент-Люсія, Сінгапур, Тонга, Тувалу, Федеративні Штати Мікронезії.

Найбільшою країною світою за площею є Російська Федерація, яка займає 11,5% суходолу, а найменшою – держава-карлик Ватикан, що займає територію 0,44 га в межах декількох кварталів столиці Італії – Риму.

Класифікація країн за чисельністю населення. За цією класифікацією виділяють країни найбільші, значні, середні, невеликі та дрібні. Найбільші країни (чисельність населення – понад 100 млн. осіб) – 10 держав: Бангладеш (133,5 млн. – 2001р.); Бразилія (171,8 млн. – 2001р.); Індія (1,033 млрд. – 2001р.); Індонезія (206,1 млн. – 2001р.); Китай (1,273 млрд. – 2001р.); Нігерія (126,6 млн. – 2001р. – 1-е місце в Африці); Пакистан (145 млн. – 2001р.); Росія (145 млн. – 2002р.); США (284,5 млн. – 2001р. – 3-є місце в світі після Китаю та Індії); Японія (127,1 млн. – 2001р.).

Значні країни (40-100 млн. осіб) – 18 держав: Велика Британія (60 млн. – 2001р.); В’єтнам (78,7 млн. – 2001р.); Демократична Республіка Конго (53,6 млн. – 2001р.); Ефіопія (65,4 млн. – 2001р.); Єгипет (69,8 млн. – 2001р.); Іран (66,1 млн. – 2001р.); Італія (57,8 млн. – 2001р.); Колумбія (43,1 млн. – 2001р.); Мексика (99,6 млн. – 2001р.); М’янма (47,8 млн. – 2001р.); ПАР (43,6 млн. – 2001р.); Південна Корея (48,8 млн. – 2001р.); Таїланд (62,4 млн. – 2001р.); Туреччина (66,3 млн. – 2001р.); Україна (49,1 млн. – 2001р.); Філіппіни (77,2 млн. – 2001р.); Франція (59,2 млн. – 2001р.); ФРН (82,2 млн. – 2001р.).

Середні країни (20-40 млн. осіб) –20 держава: Алжир (31,624 млн. – 2001р.); Аргентина (37,5 млн. – 2001р.); Афганістан (26,8 млн. – 2001р.); Венесуела (24,6 млн. – 2001р.); Ірак (23,6 млн. – 2001р.); Іспанія (39,8 млн. – 2001р.); Канада (31 млн. – 2001р.); Кенія (29,8 млн. – 2001р.); КНДР (22 млн. – 2001р.); Малайзія (22,7 млн. – 2001р.); Марокко (29,9 млн. – 2001р.); Непал (23,5 млн. – 2001р.); Перу (26,1 млн. – 2001р.); Польща (38,6 млн. – 2001р.); Румунія (22,4 млн. – 2001р.); Саудівська Аравія (21,1 млн. – 2001р.); Судан (31,8 млн. – 2001р.); Танзанія (36,2 млн. – 2001р.); Уганда (24 млн. – 2001р.); Узбекистан (25,1 млн. – 2001р.).

Невеликі країни (1,5-20 млн. осіб) – 93 держав: Австралія (19,4 млн. – 2001р.); Австрія (8,1 млн. – 2001р.); Азербайджан (8,1 млн. – 2001р.); Албанія (3,4 млн. – 2001р.); Ангола (12,3 млн. – 2001р.); Бельгія (10,3 млн. – 2001р.); Бенін (6,6 млн. – 2001р.); Білорусь (10 млн. – 2001р.); Болгарія (8,1 млн. – 2001р.); Болівія (8,5 млн. – 2001р.); Боснія і Герцеговина (3,4 млн. – 2001р.); Ботсвана (1,6 млн. – 2001р.); Буркіна-Фасо (12,3 млн. – 2001р.); Бурунді (6,2 млн. – 2001р.); Вірменія (3,8 млн. – 2001р.); Гаїті (7 млн. – 2001р.); Гана (19,9 млн. – 2001р.); Гватемала (13 млн. – 2001р.); Гвінея (7,6 млн. – 2001р.); Гондурас (6,7 млн. – 2001р.); Греція (10,9 млн. – 2001р.); Грузія (5,5 млн. – 2001р.); Данія (5,4 млн. – 2001р.); Домініканська Республіка (8,6 млн. – 2001р.); Еквадор (12,9 млн. – 2001р.); Еритрея (4,3 млн. – 2001р.); Ємен (18 млн. – 2001р.); Замбія (9,8 млн. – 2001р.); Зімбабве (11,4 млн. – 2001р.); Ізраїль (6,4 млн. – 2001р.); Ірландія (3,8 млн. – 2001р.); Йорданія (5,2 млн. – 2001р.); Казахстан (14,8 млн. – 2001р.); Камбоджа (13,1 млн. – 2001р.); Камерун (15,8 млн. – 2001р.); Киргизстан (5 млн. – 2001р.); Конго (3,1 млн. – 2001р.); Коста-Ріка (3,7 млн. – 2001р.); Кот-д’Івуар (16,4 млн. – 2001р.); Куба (11,3 млн. – 2001р.); Кувейт (2,3 млн. – 2001р.); Лаос (5,4 млн. – 2001р.); Латвія (2,4 млн. – 2001р.); Лесото (2,2 млн. – 2001р.); Литва (3,7 млн. – 2001р.); Ліберія (3,2 млн. – 2001р.); Ліван (4,3 млн. – 2001р.); Лівія (5,339 млн. – 2001р.); Мавританія (2,7 млн. – 2001р.); Мадагаскар (16,4 млн. – 2001р.); Македонія (2 млн. – 2001р.); Малаві (10,5 млн. – 2001р.); Малі (11 млн. – 2001р.); Мозамбік (19,4 млн. – 2001р.); Молдова (4,3 млн. – 2001р.); Монголія (2,4 млн. – 2001р.); Намібія (1,8 млн. – 2001р.); Нігер (10,4 млн. – 2001р.); Нідерланди (16 млн. – 2001р.); Нікарагуа (5,2 млн. – 2001р.); Нова Зеландія (3,9 млн. – 2001р.); Норвегія (4,5 млн. – 2001р.); ОАЕ (3,3 млн. – 2001р.); Оман (2,4 млн. – 2001р.); Панама (2,9 млн. – 2001р.); Папуа-Нова Гвінея (5 млн. – 2001р.); Парагвай (5,7 млн. – 2001р.); Португалія (10 млн. – 2001р.); Руанда (7,3 млн. – 2001р.); Сальвадор (6,4 млн. – 2001р.); Сенегал (9,7 млн. – 2001р.); Сербія і Чорногорія (10,7 млн. – 2001р.); Сінгапур (4,1 млн. – 2001р.); Сирія (17,1 млн. – 2001р.); Словаччина (5,4 млн. – 2001р.); Словенія (2 млн. – 2001р.); Сомалі (7,5 млн. – 2001р.); Сьєрра-Леоне (5,4 млн. – 2001р.); Таджикистан (6,2 млн. – 2001р.); Того (5,2 млн. – 2001р.); Туніс (9,7 млн. – 2001р.); Туркменістан (5,5 млн. – 2001р.); Угорщина (10 млн. – 2001р.); Уругвай (3,4 млн. – 2001р.); Фінляндія (5,2 млн. – 2001р.); Хорватія (4,7 млн. – 2001р.); ЦАР (3,6 млн. – 2001р.); Чад (8,7 млн. – 2001р.); Чехія (10,3 млн. – 2001р.); Чилі (15,4 млн. – 2001р.); Швейцарія (7,3 млн. – 2001р.); Швеція (8,9 млн. – 2001р.); Шрі-Ланка (19,5 млн. – 2001р.); Ямайка (2,6 млн. – 2001р.).

Дрібні країни (менше 1,5 млн. осіб) – 50 держав: Андорра (100 тис. – 2001р.); Антигуа і Барбуда (100 тис. – 2001р.); Багамські Острови (300 тис. – 2001р.); Барбадос (300 тис. – 2001р.); Бахрейн (700 тис. – 2001р.); Беліз (300 тис. – 2001р.); Бруней (300 тис. – 2001р.); Бутан (900 тис. – 2001р.); Вануату (200 тис. – 2001р.); Ватикан (0,9 тис. – 2001р.); Габон (1,2 млн. – 2001р.); Гайана (700 тис. – 2001р.); Гамбія (1,4 млн. – 2001р.); Гвінея-Бісау (1,2 млн. – 2001р.); Гренада (100 тис. – 2001р.); Гуам (160 тис. – 2001р.); Джібуті (600 тис. – 2001р.); Домініка (100 тис. – 2001р.); Західне Самоа (200 тис. – 2001р.); Екваторіальна Гвінея (500 тис. – 2001р.); Естонія (1,4 млн. – 2001р.); Ісландія (300 тис. – 2001р.); Кабо-Верде (408 тис. – 2001р.); Катар (600 тис. – 2001р.); Кіпр (900 тис. – 2001р.); Кірибаті (100 тис. – 2001р.); Коморські Острови (600 тис. – 2001р.); Ліхтенштейн (30 тис. – 2001р.); Люксембург (400 тис. – 2001р.); Маврикій (1,2 млн. – 2001р.); Мальдіви (300 тис. – 2001р.); Мальта (400 тис. – 2001р.); Монако (30 тис. – 2001р.); Науру (10 тис. – 2001р.); Палау (20 тис. – 2001р.); Республіка Маршаллови Острови (100 тис. – 2001р.); Сан-Марино (30 тис. – 2001р.); Сан-Томе і Принсіпі (200 тис. – 2001р.); Свазіленд (1,1 млн. – 2001р.); Сейшельські Острови (100 тис. – 2001р.); Сент-Вінсент і Гренадіни (100 тис. – 2001р.); Сент-Китс і Невіс (40 тис. – 2001р.); Сент-Люсія (200 тис. – 2001р.); Соломонови Острови (500 тис. – 2001р.); Суринам (400 тис. – 2001р.); Східний Тимор (800 тис. – 2001р.); Тонга (100 тис. – 2001р.); Тувалу (10 тис. – 2001р.); Федеративні Штати Мікронезії (100 тис. – 2001р.); Фіджі (800 тис. – 2001р.).

Найбільшою за чисельністю населення державою світу є Китай, в якому на початку ХХІ ст. мешкало понад 1 млрд. 275 млн. осіб, а найменшою (як і за площею) – Ватикан, де офіційно громадянами є трохи більше 1 тис. осіб.

США, Велику Британію, Францію, Росію і Китай називають „великими державами”. Вони є переможницями у Другій світовій війні, мають найпотужніші армії, засновники ООН і постійні члени Ради Безпеки ООН. В останні роки ХХ ст. постало питання про зарахування до них Японії та Німеччини, які за військово-промисловим потенціалом посідають 2-е і 3-є місця у світі.

Класифікація країн за формою правління. Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління. Форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням. Форма правління впливає на суспільно-політичне життя країн, традиції, інколи – на менталітет населення, але не визначає ні рівня соціально-економічного розвитку, ні особливостей внутріполітичного стану країн: так, монархії (наприклад, у Європі) часто є більш демократичними, ніж деякі республіки. У світі існує чотири форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахирія.

Республіканська форма правління виникла в давні часи (Афінська демократична республіка, Спартанська і Римська аристократичні республіки, міста-республіки: Флоренція, Венеція, Генуя – в Італії, Новгород і Псков – у Росії та ін.). Найбільшого поширення набула в періоди Нової та Новітньої історії. У 1991 р. У світі було 127 республік, після розпаду СРСР, СФРЮ і Чехословаччини їх стало 146. Республіка (суспільний) – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості. За республіканського устрою правління від імені народу здійснюється представницькими органами, які обираються або прямим голосуванням, або на основі процедур непрямого народного волевиявлення (через довірених осіб, вибірників тощо).

Типи республік бувають наступними: парламентська – верховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента в державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем’єр-міністр. Уряд залишається при владі, доки має підтримку більшості в парламенті. За її відсутності уряд іде у відставку або голова держави розпускає парламент. До такого типу республік належать ФРН, Італія, Індія та ін.; президентська – в руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США, Бразилія, Аргентина тощо); президентсько-парламентська – роль президента і парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо). У світі ¾ країн – республіки. Ця форма правління вважається найбільш прогресивною й демократичною. Республіками є більшість країн Латинської Америки, майже всі колишні колонії в Азії, 49 із 52 країн Африки та ін.

Найдавнішою формою правління, притаманною ще першим державам світу, є монархія. Монархічна форма правління впродовж історії зазнала значних змін, але сутність її здебільшого залишалась незмінною: зосередження влади в руках однієї особи, з певними особливостями у конкретних державах. Монархія (єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноособового керівника держави – монарха. Як правило, влада монарха довічна і передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани султанатів, що входять у державу; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента обирає Верховна Рада емірів, також на 5 років.

Особлива ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлішого князя, довічно обирають на колегії кардиналів, серед яких право голосування мають лише кардинали віком менше 80 років, і їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб. Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), король (у більшості монархій), князь (Монако, Ліхтенштейн). Всього у світі існує 30 монархій: Європа – Андорра, Бельгія, Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція; Африка - Лесото, Марокко, Свазіленд; Азія – Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія; Океанія – Тонга.

Монархії різняться за своєю формою: абсолютна монархія (необмежена) – форма правління, за якої глава держави – монарх є головним джерелом законодавчої та виконавчої влади (остання здійснюється залежним від монарха апаратом). Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент у деяких випадках взагалі відсутній або є дорадчим органом. Абсолютних монархій у світі 5: Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман.

Конституційна монархія (обмежена) – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду. Монарх юридично є верховним главою виконавчої влади, главою судової системи, формально призначає уряд, замінює міністрів, розпоряджається військами, може скасувати прийняті парламентом закони і розпустити парламент. Але фактично ці повноваження належать уряду. Конституційних монархій у світі 23: Тонга (Океанія); Лесото, Марокко, Свазіленд (Африка); Бахрейн, (фактично абсолютна), Йорданія, Камбоджа, Кувейт (фактично абсолютна), Малайзія, Непал, Таїланд, Японія (Азія); Андорра, Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція (Європа).

Теократична монархія (влада бога) – форма правління, за якої політична й духовна влада перебувають у руках церкви. У світі таких монархій дві - Ватикан і Саудівська Аравія.

Класифікація країн за формою державного устрою.Безпосередньо форма державного устрою пов’язана з особливостями політичного ладу і формою державного правління, відображає національно-етнічний (у деяких випадках також конфесійний) склад населення, історико-географічні особливості формування країни. Форма державного устрою – територіально-організаційна структура держави, що встановлює порядок поділу країни на частини та взаємовідносини центральних і місцевих органів влади. Її головними функціями є: ступінчасте розміщення органів влади і державного управління; забезпечення збору податків та інформації; контроль центру над місцями; здійснення гнучкої економічної, соціальної та регіональної політики; проведення виборчих компаній тощо. За цією класифікацією виділяють такі форми державного устрою: унітарна держава, федеративна держава, конфедеративна держава.

Унітарна держава (єдність) – форма державного устрою, за якої територія держави не має у своєму складі федеративних одиниць (штатів, земель тощо), а поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (департаменти, області, райони та ін.). В унітарній державі: єдина для всієї країни конституція; єдина система органів влади; суспільні процеси керуються централізовано. Цю форму правління мають 168 країн світу.

Федеративна держава (союз, об’єднання) – форма державного устрою, за якої декілька державних утворень, що юридично мають певну самостійність, об’єднані в єдину союзну державу. Ознаки федерації наступні: територія федерації складається з територій окремих її суб’єктів (штатів, кантонів, земель, республік, провінцій тощо); суб’єкти федерації здебільшого наділені законодавчою владою; компетенції між федерацією та її суб’єктами розмежовуються союзною конституцією; у більшості федеративних держав парламенти складаються з двох палат, одна з яких забезпечує представництво федеральних одиниць; кожний суб’єкт федерації має свою правову й судову системи; у більшості федерацій існує єдине союзне громадянство і громадянство союзних одиниць; федерація, як правило, має єдині збройні сили, загально федеральний бюджет. Проте в багатьох сучасних федеративних країнах роль загально федеральних органів настільки велика, що їх можна розглядати і як унітарні держави. Так, конституції таких федерацій, як Аргентина, Канада, США, ФРН, Швейцарія, не визначають за членами федерації права на вільний вихід із неї.

У світі нараховується 23 федерації. Залежно від принципу, покладеного в основу утворення федерації, виділяють: історико-географічні федерації (утворилися шляхом історичного об’єднання федеральних одиниць в єдину державу): Австралія, Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Канада, Коморські Острови, Малайзія, Мексика, ОАЕ, ПАР, Сент-Китс і Невіс, США, Федерація Мікронезії, ФРН; національно-етнічні федерації (федеральні одиниці в таких країнах утворені на основі врахування етнічних меж та національних інтересів їх населення ): Бельгія, Індія, М’янма, Нігерія, Пакистан, Росія, Швейцарія, Югославія.

Конфедеративна держава (союз, об’єднання) – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних або військових цілей. Конфедерація утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами-членами союзу. Ці органи не мають прямої влади над державами, які входять у конфедерацію. Їх рішення приймаються і здійснюються тільки за угодою держав, що належать до конфедерації. У конфедерації немає єдиної території та громадянства, єдиної податкової та правової систем. Правова основа конфедерації – союзний договір, тоді як у федерації – конституція. Конфедеративні держави недовговічні: вони або розпадаються, або перетворюються на федерації (Австро-Угорщина, США). Нині формально у світі існує одна конфедерація – Швейцарія, яка у ХІХ ст. фактично стала федерацією.

Типологія країн за рівнем ВНП. Головним критерієм цієї класифікації є показник внутрішнього національного продукту (ВНП), абсолютний рівень якого відображає економічний розвиток країни та її питому вагу у світовому економічному просторі. ООН проводить межу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, за рівнем ВНП на душу населення в розмірі 6000$. З урахуванням цього у 1997 р. Південна Корея, Сінгапур і Тайвань були переведені ООН до категорії розвинених країн.

Першу десятку могутніх держав світу утворюють країни, що належать до різних типів: високої й середньо розвинені, ті, що розвиваються, та країни з рисами планової економіки. Починає її США, економічний потенціал яких становить 20% ВНП світу. Оскільки абсолютний рівень економічного потенціалу певною мірою залежить від чисельності населення, то в першу десятку країн світу з максимальними показниками ВНП увійшли Китай і Бразилія.

Аналіз ВВП (запропонований Б.Болотіним) показує, що рівень життя в розвинених країнах в середньому в 1,5 рази, а в США – в 9 разів вище, ніж в країнах „третього світу” (країни Африки, Азії, колишні колонії). Це є свідоцтвом значного економічної нерівності в розвитку країн-метрополій і колишніх колоній. У відповідності до діючих методик існує наступна типологія:за ступенем економічного розвитку суспільства: до індустріальне, індустріальне та постіндустріальне; за засобами ведення економіки: країни з ринковою економікою, з перехідною економікою, з планово-централізованою економікою.

В українській економіко-соціальній географії зберігається традиційний підхід до принципів формування груп держав: економічно високорозвинені країни; країни із середнім рівнем економічного розвитку; країни, що встали на шлях ринкових перетворень; країни з плановою економікою (соціалістичні країни); країни, що розвиваються.

До економічно високорозвинених країн відносяться: США, Канада, деякі країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, ПАР. Вони займають 24% території земної суші, в них проживає 15% населення світу. Для економічно високорозвинених країн характерний високий рівень концентрації економічного, технологічного і наукового потенціалу. На початку 90-з років ХХ ст. у цих країнах вироблялось 74% ВНП світу, а середній ВНП на душу населення складав 20000 дол., що у п’ять разів перевищувало середній світовий показник. Ці країни характеризуються високим рівнем прибутків населення і соціального захисту, бурхливим ростом науки, розвитком наукоємних галузей і передових технологій, переходом від виробництва товарів до виробництва послуг. В теперішній час сфера послуг складає більше ніж 50% від загального виробництва й продовжує зростати.

Головні економічно розвинені країни (країни „великої сімки”) – США, Японія, Германія, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. На них приходиться половина світового ВНП й промислового виробництва. Економічно найпотужніша держава світу – США. Її частка в сумарному ВНП країн „сімки” складає 40;. США є головним світовим експортером науково-технічних знань, лідером у робототехніці, біотехнології, виготовленні гнучких автоматизованих систем тощо. За США слідкує Японія, яка перетворилася у важливого експортера наукоємної продукції, електронної техніки, інформаційних технологій. Країни „великої сімки” є економічним центром світу, на ці країни приходиться третя частина світового товарообігу.

В невеликих економічно розвинених країнах – Нідерландах, Бельгії, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії, Австрії та деяких інших – проживає 7% населення і утворюється 8% світового ВНП. При цьому середній ВНП на одного жителя складає 80% від рівня США. Ці країни не володіють сировинними ресурсами, цьому працюють на зовнішній ринок і експортують свою продукцію. Голландія експортує квіти, м’ясо, сири; Швейцарія – годинники й так далі. В цих країнах добре розвинені банківська діяльність, туризм, створений сучасний торговельний флот.

Країни „переселенського типу” - це Австралія, Нова Зеландія, ПАР, Ізраїль. В минулому перші три були колоніями. Ці країни (окрім Ізраїлю) мають значні території, на яких проживає невелика кількість населення – вихідці із Європи. Країни „переселенського типу” створюють 30% світового ВНП, а ВНП на душу населення складає 70% від рівня США. Для економіки цих країн характерний розвиток сировинних галузей експортної орієнтації.

В країнах із середнім рівнем економічного розвитку сформувався сучасний механізм ринкової економіки, але економічні показники їхніх господарств поки що більш скромні в порівнянні з економічно високорозвиненими країнами. Серед них виділяють дві підгрупи країн. Перша – це країни, які з запізненням встали на шлях капіталістичного розвитку: Іспанія, Португалія, Ірландія, Греція, Туреччина та інші. Друга підгрупа – Республіка Корея, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Чилі й інші. В цих країнах проживає 8% населення й створюється 3,8% світового ВНП, що в рахунках на одного жителя складає 50% від рівня США. Головна особливість цих країн – фінансова і технологічна залежність від економічно високорозвинених країн.

До країн, що встали на шлях ринкових перетворень відносяться незалежні країни колишнього СРСР, а також країни колишньої соціалістичної співдружності – Румунія, Болгарія, Польща, Чехія, Словаків, Угорщина, республіки колишньої Югославії (Боснія і Герцеговина, Словенія, Македонія, Хорватія), Албанія. Ці країни займають 18% території земної суші, в них проживає 7,5 % населення світу. На початок 1990 р. Частка цих країн в створенні ВНП складала 3,5%. В цих країнах сформувався індустріальний тип економіки, вони характеризуються розвиненою промисловістю. В минулому економічна політика цих держав була спрямована на здійснення індустріалізації, створення великих державних підприємств, продукція яких була орієнтована на внутрішній ринок (неконкурентноспроможна на зовнішньому ринку). В цих країнах ринкові реформи проводяться з великим трудом, цьому в більшості з них економіка знаходиться в стані кризи. Рівень прибутків і соціальної захищеності населення невисокий, що виражається в співвідношенні курсів національних валют і долара США.

До країн із плановою економікою (соціалістичні країни) відносяться Китайська Народна Республіка (КНР), Соціалістична Республіка В’єтнам (СРВ), Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Лаос, Республіка Куба. Соціалістичні країни займають 7,8% земної суші, в них проживає понад 25% населення світу. На початок 90-х років ХХ ст. їхній ВНП складав 2,5% від світового. Соціалістичні країни характеризуються в основному низьким рівнем соціально-економічного розвитку. ВНП на душу населення тут в середньому складає 1% від рівня США. Китай і В’єтнам будують ринкову економіку еволюційно, зберігаючи соціалістичний строй і неупинно підвищуючи життєвий рівень населення.

В 1995 році в світі налічувалося 128 країн, що розвиваються. Вони займають 50% території земної суші, в них проживає майже половина населення світу. Ця група країн найбільш динамічна. В 1970 р. Вона поповнилася 44 незалежними державами, в 1980 р. – 24, на початку 1990 р. – 6. Колоніальне минуле наложило відтінок на економічний і політичний розвиток цих країн. І хоча за період незалежності вони перебороли деякі труднощі росту, але все ще не можуть перебороти убозтво, хвороби, масове безробіття. В той же час в цих країнах зосереджена половина запасів мінеральних ресурсів світу, в тому числі енергетичних.

Країни, що розвиваються, характеризуються багатоукладною економікою, в них поєднуються до індустріальні, індустріальні й сучасні виробничі сили. Розвивається виробництво сільськогосподарської продукції та сировинних ресурсів, які йдуть в основному на експорт. Сільське господарство має натуральний або полу натуральний характер й розміщується на всій території. Внутрішні ресурси більшості країн недостатні для самостійного розвитку економіки, тому вони змушені брати грошові кредити у високорозвинених держав. Це призводить до збільшення боргу, який в теперішній час складає третину ВНП цих країн. Відсотки за кредити „з’їдають” інвестиційні ресурси, і ці країни знаходяться в економічній залежності у розвинених країн.

Можна виділити декілька підтипів країн, що розвиваються. Перш за все це країни з порівняно зрілою структурою господарства, наприклад, Індія, Пакистан, Індонезія, Венесуела, Колумбія, Туніс, Єгипет і інші. Своєрідний підтип утворюють так звані нафтодобувні країни (Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, Іран і ін.). Самий багато чисельний підтип – найменш розвинені країни. До самих бідних відносяться два-три десятки країн, що розвиваються, насамперед Ангола, Ефіопія, Чад, Бангладеш, Ємен, Афганістан і ін. Крім розглянутих груп виділяють також нові індустріальні країни, країни – експортери нафти, малі острівні держави й інші.

До нових індустріальних країн (НІК) з 1975 р. Відносяться Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, Таїланд; з 1980 р. – Бразилія, Мексика, Аргентина, Індонезія та Індія, пізніше в цю групу були включені Туреччина, Малайзія та Філіппіни. НІК відрізняються значними змінами в структурі економіки й найвищими темпами росту ВНП в останні десятиліття (9-10%). Велику роль в розвитку економік НІК відіграли інвестиції високорозвинених країн, особливо США. З середини 80-х років розвиток економіки країн цієї крупи будується на формуванні власного науково-технічного потенціалу, створенні наукоємних галузей промисловості, мікроелектроніки, інформатики, біотехнологій. Створюються науково-технічні парки, де розроблюються і впроваджуються нові технології.

До країн - експортерів нафти відносяться: Бруней, Катар, Кувейт, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія, Лівія, Ірак, Іран. Вони займають 9,8% території суші, в них проживає 27,8% населення. Ці країни характеризуються високими темпами економічного розвитку, багатогалузевою структурою ВВП й експорту, також великою залежністю від зовнішнього ринку. В галузевій структурі переважає нафтодобувна промисловість, основна частина ВВП формується за рахунок продажу нафти. В цих державах високий рівень соціально-економічного розвитку. Так, Кувейт входить в першу десятку країн світу за рівнем ВНП на душу населення. В країнах Персидської затоки тільки невелика частка прибутків йде на розвиток національної економіки, а основна частина вивозиться на міжнародний ринок капіталу. В цьому регіоні формується новий фінансовий центр світу.

До групи малих острівних держав з високими прибутками входять дев’ять країн – Барбадос, Бахрейн, Сейшельські Острови та ін. Основні галузі економіки – банківський бізнес і туризм. ВВП на одного жителя складає від 6 до 12 тис. дол. Зокрема, на Багамських Островах розташовані 350 філіалів закордонних банків.

До групи країн середніх можливостей входять 60 держав. Основне заняття населення цих країн – сільське господарство.

Найменш розвинені країни (Мозамбік, Танзанія, Камбоджа і ін.) займають 29% території, в них проживає 13% населення країн, що розвиваються. Виробництво ВНП на одного жителя складає 500-800 дол.

В світі існує майже 35 залежних країн. Суверенітет їх території забезпечують інші держави. Наприклад, Гибралтар – заморський департамент Великої Британії. Практично у цих держав полу колоніальний статус.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні періоди та етапи формування політичної карти світу	\|	Міжнародні організації та союзи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.