• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міграція населення

Міграція –це переміщення людей або з країни в країну (їх називають зовнішні міграції), або із району в район (внутрішні). Виїзд людей із своєї країни на постійне місце проживання називають еміграцією, в’їзд в іншу країну – імміграцією. Міграції пов’язані, як правило, зі зміною місця проживання. Підрозділяється на безповоротну (з остаточною зміною місця проживання), тимчасову (переміщення на доволі тривалий, але обмежений термін), сезонну (переміщення у визначені періоди року).

Міграції значно зросли після відкриття європейцями Америки та Австралії. Тільки за сторіччя (1815-1915 рр.) із Європи переселилося в інші частини світу понад 40 млн. чоловік. Із Африки були насильно завезені мільйони негрів в Америку. З кінця ХІХ ст. із Китаю в Маньчжурію переселилося 33 млн. китайців, а внаслідок поділу Індії на Індію, Пакистан і Бангладеш переселилося близько 20 млн. населення. До середини 90-х років ХХ ст. кількість мігрантів в світі складала майже 130 млн. чоловік. На кінець 1997 року, за даними ООН, налічується близько 21 млн. біженців. Еміграція українців відбувалася в більшому ступені у другій половині ХІХ ст. і першої половини ХХ ст., а також починаючи з 1988 року. Це привело до формування української діаспори. За межами України проживає 12,4 млн. українців, в тому числі в Росії – 4,3 млн., Казахстані – 900 тис., США – 750 тис., Молдові – 600 тис., Канаді – 580 тис., Польщі – 350 тис. тощо. Із міст найбільша кількість українців проживає в Москві – 346 тис. чол., Санки-Петербурзі – 175 тис., Нью-Йорку – 125,5 тис., Кишиневі – близько 100 тис., Едмонтоні – 85 тис., Торонто – 80 тис., Буенос-Айресі – 70 тис. тощо.

Внутрішні міграції характерні для всіх держав. В різних країнах вони находяться на різних стадіях розвитку. Особливий розмах вони набули в країнах, що розвиваються. Однією з форм внутрішньої міграції є переміщення сільського населення в міста. Потоки сільських жителів, що не мають ні землі, ні роботи, устромляються в міста в пошуках кращої долі. Це приводить до „вибуховому” зростанню величезних міст. В найбільш розвинених країнах Західної Європи та Японії цей процес давно закінчився. В 60-80-х роках в Західній Європі та США переважали „зворотні” міграції населення: із переповнених, задимлених міст в передмістя, а частково – в сільську місцевість.

В деяких країнах розвинене кочування. Найбільш розповсюджені форми кочування наступні: вертикальні (кочування із зимових пасовищ, розповсюджених в долинах, на літні високогірні); пустельне (кочування ведеться від колодязя до колодязя або навкруги колодязя); меридіональне (стада переганяють влітку на північ, а зимою – на південь).

Міграція населення впливає на демографічну ситуацію як в районі виселення, так і в районі вселення, приводить до зрушень у віковій структурі населення, рівні народжуваності. Мігранти – особи, що здійснюють міграцію - привносять свою демографічну свідомість на нову територію й сприймають демографічні установки корінного населення.

Війни провокують колосальні переміщення населення. Мільйони людей переміщуються (біженці близько 20 млн.), структура населення воюючих і сусідніх країн значно міняється. Така міграція спричинена неекономічними причинами.

Економічна міграція залежить від попиту на робочу силу і відбувається у визначених умовах постійно. Економічні фактори іноді посилюють міграцію, що спричинена політичними причинами. Статистичне бюро ООН так визначає міжнародну міграцію: „Переміщення громадянського населення із однієї країни в іншу із супроводжуючою це переміщення зміною місця проживання”. Міграцію можна прогнозувати, але це доволі складний процес. Сьогодні багато регіонів стикаються з проблемою нелегальної міграції із В’єтнаму, Афганістану й інших країн Азії та Африки.

Трудові ресурси – частина населення країни, яка має необхідні фізичні та духовні здібності, загальноосвітні та професійні знання для праці в господарстві. Чисельність працездатного населення визначається загальною чисельністю населення, його статевим і віковим складом, кількістю підлітків і працюючих жителів пенсійного віку, межами працездатного віку, визначеного в даній державі. Географічна відзнака в співвідношенні працездатного й непрацездатного населення залежать в основному від вікової структури, яка, в свою чергу, визначається типом відтворення населення. В міжнародній статистиці працездатним вважається населення у віці від 15 до 65 років. Однак в різних країнах воно визначено законодавством по-різному: Мексика – 12-65 років, Канада – 15 -66, США, Росія, Україна – 16-60, Швеція – 16-67, Норвегія – 16-70 тощо.

Із трудовими ресурсами пов’язане поняття „робоча сила”. Робоча сила - це дієздатні трудові ресурси. В комплексному аналізі трудових ресурсів в економічному розвитку важливу роль відіграє економічно активне населення, до якого відносяться ті, хто зайнятий суспільно корисною діяльністю, що приносить їм прибуток. За даними МОТ, економічно активне населення складає ¾ всіх трудових ресурсів світу. Щодо загальної чисельності економічно активне населення в розвинених країнах складає – 46%, а країнах, що розвиваються, - 43%. Поділ зайнятого населення за сферами використання праці відображує структуру господарства й рівень розвитку окремих галузей. 3/5 економічно активного населення планети зайняте в сільському господарстві та суміжних галузях (рибальство, лісництво, охота тощо), 1/5 – в промисловості, 1/5 – в інших галузях (транспорт, сфера послуг, торгівля тощо). В кожній країні існує ринок праці. Ринок праці – це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів; засіб використання робочої сили в економічній системі. Сформувались різні моделі ринку праці, які відображають його організацію, структуру та функціонування – японська, американська, шведська, адміністративно-командна тощо.

Висновки. Географія населення вивчає особливості розміщення населення та поселень на земній кулі в залежності від природних особливостей і соціально-економічних умов його існування. Вона не тільки відповідає на питання, де знаходиться той чи інший народ або поселення, але й пояснює, чому саме тут. Географія населення враховує такі характерні признаки, як кількість і характер відтворення населення, його статевий і віковий, соціальний, етнічний, релігійний склад, особливості розселення та сучасний стан урбанізації, якість й характер використання трудових ресурсів. Чисельність населення Землі постійно збільшується, і темпи його росту зростають, що дало підстави назвати цей процес „демографічним вибухом” і розглядати як одну з глобальних проблем людства. Ріст населення відбувається переважно за рахунок країн, що розвиваються. Особливості природного середовища, історія його засвоєння та соціально-економічні умови розвитку лежать в основі нерівномірності розміщення населення на Землі. Найбільш щільно заселені території давнього зрошує мого землеробства, оазиси азидної зони, старопромислові райони та узбережжя морів і океанів.

Населення світу поділяється на міське та сільське. Сільське населення поки ще незначно переважає, але сучасні тенденції спрямовані на збільшення частки міського населення передусім за рахунок внутрішніх міграцій із сільської місцевості в міста. Процес росту кількості міського населення, кількості міст, ускладнення їх структури та функцій, зміни в співвідношенні між містами різної величини, ускладнення зв’язків між ними, формування систем розселення, розповсюдження міського способу життя називається урбанізацією. Територіальними проявами урбанізації є агломерації розселення. В результаті всі великі міста, особливо з чисельністю понад 1 млн. чоловік, є агломераціями, тобто системами тісно взаємопов’язаних поселень. Вища форма агломерації – мегаполіси або суцільні урбанізовані зони. У сільській місцевості у відповідності з системами природокористування переважають дисперсні форми розселення. Рівень урбанізації пов’язаний із рівнем соціально-економічного розвитку країни. В свою чергу, рівень соціально-економічного розвитку визначає рівень життя населення.

Статевий склад населення світу відображає співвідношення чоловіків і жінок. Віковий склад населення залежить від показників народжуваності, смертності й природного приросту. Статева й вікова структура населення дозволяє прогнозувати чисельність населення і, відповідно, трудових ресурсів. Економічно активне населення в світі складає ¾ трудових ресурсів. Структура зайнятості відображає структуру господарства країн, рівень розвитку окремих галузей, функціональну структуру поселень.

Читайте також:

1. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
2. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
3. Аналіз диференціації населення за доходами
4. Антропологічні особливості давнього населення території України
5. Безробіття і зайнятість населення: причини, види та наслідки
6. Блок 5. Доходи та рівень життя населення.
7. Вартість робочої сили і доходи населення
8. Вартість робочої сили. Рівень життя й доходи населення
9. ВВП та добробут населення
10. Вибіркове спостереження населення.
11. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення
12. Види і структура доходів населення та джерела їх формування.

Переглядів: 1335