Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 8. Бюджетний дефіцит

1. Дефіцит та профіцит бюджету, залишок бюджетних коштів.

2. Фінансування бюджету.

3.Підходи до збалансування бюджету.

4.Класифікація бюджетного дефіциту та причини його виникнення.

5. Джерела фінансування бюджетного дефіциту.

6.Методи обмеження та шляхи скорочення дефіциту бюджету.

7. Управління ліквідністю бюджету та фінансовими активами.

8. Управління борговими зобов'язаннями.

 

1. У процесі збалансування бюджету шляхом зіставлення його дохідної і видаткової частин визначаються наступні показники:

– рівновага доходів і видатків бюджету (баланс бюджету);

– дефіцит бюджету – перевищення видатків бюджету над його доходами;

– профіцит бюджету – перевищення доходів бюджету над його видатками;

Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів.

Оборотний залишок бюджетних коштів – частина залишку коштів загального фонду відповідного бюджету, яка утворюється для покриття тимчасових касових розривів.

Оборотний залишок бюджетних коштів встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

На кінець бюджетного періоду оборотний залишок бюджетних коштів має бути збережений у встановленому розмірі.

Перевищення залишку коштів загального фонду бюджету над оборотним залишком бюджетних коштів на кінець бюджетного періоду становить вільний залишок бюджетних коштів, який використовується на здійснення витрат бюджету згідно із законом про Державний бюджет України та/або змінами до нього (змінами до рішення про місцевий бюджет).

2. Якщо ж утворюється профіцит бюджету, необхідно визначити напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту.

Фінансування бюджету – надходження та витрати бюджету,
пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету),
зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття
дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету.

Фінансування бюджету характеризується такими ознаками:

– операції з фінансування бюджету включають як надходження, так і витрачання бюджетних ресурсів;

– у бюджеті фінансування відображається окремо, оскільки не належить ні до доходів, ні до видатків;

– фінансування бюджету може бути як "позитивним" (при дефіциті бюджету), так і "від'ємним" (при профіциті бюджету);

– операції з фінансування бюджету мають на меті: профінансувати бюджетний дефіцит, погасити державний борг, покрити тимчасові касові розриви при виконанні бюджету, забезпечити ліквідність бюджетного фонду.

Фінансування бюджету класифікується за: 1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань); 2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).

Класифікаційна ознака фінансування бюджету за типом кредитора передбачає, що джерела покриття дефіциту (фінансування) поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні джерела — це надходження від сектору державного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних
паперів, що здійснює МФУ, надходження від органів
грошово-кредитного регулювання і банківських установ та інші
внутрішні джерела.

Зовнішні джерела включають позики, отримані від міжнародних організацій та іноземних комерційних банків та ін.

Джерелами фінансування бюджету є:

– кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень (від облігацій внутрішньої і зовнішньої державної позики, інших державних цінних паперів, позики та кредити);

– кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) - щодо державного бюджету;

– повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

– вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним Кодексом.

3. Фінансова теорія передбачає три класичних концептуальних підходи до збалансування державного бюджету, кожен з яких має характерні риси та
економічні наслідки.

Збалансування на щорічній основі – витрати держави
мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року. Це не
завжди можливо, потрібно штучно збільшувати доходи, або обмежувати видатки;

Збалансування в ході економічного циклу – уряд балансує бюджет не щорічно, а в межах економічного циклу, реалізуючи при цьому
засади антициклічної політики. Під час падіння виробництва держава
зменшує податки і збільшує державні закупівлі (видатки),
цілеспрямовано збільшуючи дефіцит. Протягом інфляційного
піднесення держава підвищує податки і скорочує державні витрати,
що дає можливість вилучити з обігу частину грошової маси,
створити бюджетний надлишок, за допомогою якого можна буде
покрити державні борги, що з'явилися в період спаду. В конкретних роках виникає або дефіцит, або профіцит, за тривалістю періоди піднесення і
падіння не однакові.

Збалансування на основі функціонування фінансів – передбачає підпорядкування збалансування як на щорічній, так і на циклічній основі питанням стабілізації та оздоровлення економіки. Отже, макроекономічна стабілізація є кінцевою метою бюджетної політики, а державний бюджет — інструмент її досягнення. Ця концепція допускає можливість існування дефіцитного бюджету, якщо такий дефіцит є необхідною умовою стабілізації економіки.

4.Сучасна фінансова наука передбачає класифікацію бюджетного дефіциту за такими ознаками:

1) строком виникнення (плановий і звітний дефіцит);

2) формою вияву

– відкритий – офіційно затверджений;

– прихований – офіційно не визнається і проявляється у формі завищення обсягу планових обсягів доходів, включення до складу доходів таких джерел, які використовують не для фінансування планових видатків, а для покриття бюджетного дефіциту;

3) причинами виникнення:

– вимушений дефіцит, пов’язаний з необхідністю витрачати більше коштів, ніж можна мобілізувати (надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха тощо); необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв'язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму та ін.).

– свідомий:

а) Пов’язаний з особливостями державного регулювання:

б) Пов’язаний з неефективністю державного фінансового менеджменту:

4) за напрямами дефіцитного фінансування:

– активний (пов'язаний із нестачею бюджетних ресурсів для фінансування капітальних видатків (інвестицій). Він не є негативним явищем, і передбачає активний вплив держави на економічні процеси);

– пасивний (характеризується спрямуванням дефіцитних коштів на фінансування поточних видатків, зокрема на соціальний захист населення, соціально-культурні заходи, оборону, управління).

5) за критеріями визначення складових дефіциту:

– фактичний дефіцит це різниця між поточними видатками і поточними доходами держави;

– циклічний дефіцит — результат недонадходження доходів бюджету внаслідок циклічних коливань в економіці.

– структурний дефіцит відображає різницю між видатками і доходами бюджету в умовах повної або високої зайнятості потенціальних виробничих і трудових ресурсів.

– 6) за строками дії:

– стійкий (спостерігається у довгостроковому періоді);

– тимчасовий (касовий) (спостерігаєтьсяу короткостроковому періоді і як правило, пов'язаний з касовими розривами у бюджеті, зокрема з не синхронністю строків здійснення видатків зі строками надходження доходів. Тимчасовий дефіцит ще називають касовим.

6.У різних країнах фіскальні правила мають свої особливості. Усі правила можна об'єднати у певні групи.

Правила збалансованого бюджету, серед яких центральне місце займає "золоте правило" державних фінансів, що передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосовується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США), циклічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія), встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського Співтовариства).

Правила запозичень, щодо обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинутими фінансовими ринками, наприклад в Індонезії), заборону державних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко).

Боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необ­хідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Однак у сфері фіскальних правил не має уніфікованих вимог. Кожна країна сама встановлює свої фінансові обмеження, враховує власні потреби й враховує особливості свого бюджетного процесу.

7.Держава є суб'єктом фінансових відносин і має вхідні та вихідні фінансові потоки, а також відповідний касовий залишок для безперебійного здійснення своїх функцій. Державні органи управління до недавнього часу приділяли мало уваги проблемі управління ліквідністю та ефективному управлінню фінансовими активами. Разом з тим вигоди від запровадження механізму управління ліквідністю на рівні держави можуть навіть переважати вигоди для приватного сектору, оскільки крім надходження додаткових ресурсів від розміщення надлишкових касових залишків держава усуває можливий негативний вплив на грошовий ринок.

Тому, працюючи над даним питанням визначте основні цілі запровадження системи управління касовими залишками, серед яких:

– мінімізація залишків на ЄБСР;

– економія бюджетних коштів;

– мінімізація ризику невиконання державних зобов'язань перед постачальниками робіт товарів та послуг, власниками державних цінних паперів (ДЦП), і т.д.;

– розвиток фінансових ринків, підтримка ліквідності державних цінних паперів.

Зверніть увагу на таку економічну категорію, як "зворотне репо". Зворотне репо — угода про придбання цінних паперів емітованих державою із подальшим їх поверненням, є дзеркальним відображенням прямого репо.

Ознайомтесь з трьома видами операцій репо: 1) класичні операції репо; 2) угоди з продажу та зворотного викупу цінних паперів; 3) використання цінних паперів як забезпечення при наданні кредиту.

8.Основною формою здійснення запозичень на фінансових ринках, на сьогодні, є випуск державних цінних паперів (ДЦП). Випуск ДЦП може здійснюватись:

– на конкурентному аукціоні;

– на другому етапі аукціону (неконкурентне розміщення);

– через дорозміщення;

– розміщення через підписку;

– розміщення через спеціалізовані установи.

Охарактеризуйте наведені види випусків.

Необхідно також звернути увагу на наступну класифікацію ДЦП:

1.За строком обігу: короткострокові (векселі), середньострокові та довгострокові (бонди).

2.За методом встановлення доходності: з фіксованою доходністю, з плаваючою ставкою, з індексованою доходністю.

3.Відповідно до ринку на якому розміщуються ДЦП: внутрішні та зовнішні.

4. Відповідно до періодичності виплати доходу: звичайні облігації та облігації з нульовою доходністю.

 

Тема 9. Державний кредит

1. Сутність і функції державного кредиту.

2. Діяльність держави як позичальника, кредитора і гаранта.

3. Класифікація державного кредиту.

4. Державний борг.

5.Управління державним боргом та його обслуговування.

 

1. Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини:

- як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави;

- державний кредит є зворотним, терміновим і платним.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулювальну і контрольну.

Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення.

Сутність регулюючої функції державного кредиту виявляє­ться в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впли­ває на:

- стан грошового обігу. Якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівко­вої грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на ви­плату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

- рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів. Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зрос­танню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позич­кового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківсь­кий кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цін­них паперів. Зовнішній кредит так не впливає і там менше відсотки, є пільгові кредити?

- виробництво і зайнятість. Якщо держава виступає позичальником економіка отримує ресурси через бюджетні видатки. Виступаючи як кредитор або гарант, держава може підтримувати різні галузі, окремі підприємства (надаючи кредити на поворотній основі, або гарантії за кредитами).

Контрольна функція державного кредиту. Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, надання державою кредитів і гарантій, на погашення кредитів. Контролюється цільове використан­ня коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

2. Основна класична форма державного кредиту, коли держава виступає позичальникомкоштів.

Якщо держава виступає позичальником, призначення державного кредитувиявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державне запозичення – операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов'язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом.

Гарантійне зобов'язання – зобов'язання гаранта повністю або частково виконати боргові зобов'язання суб'єкта господарювання - резидента України перед кредитором у разі невиконання таким суб'єктом його зобов'язань за кредитом (позикою), залученим під державну чи місцеву гарантію.

Державні гарантії для забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів України виключно у межах, визначених законом про Державний бюджет України.

3. Державний кредит може бути декількох видів.

Державний кредит буває таких видів:

внутрішній, коли держава запозичує кошти у підприємств і населення власної країни;

зовнішній, якщо держава робить запозичення на міжнародному рівні.

Розгляньте основні форми внутрішнього державного кредиту:

1) державні позики;

2) перетворення частини вкладів населення в державні позики;

3) запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду;

4) казначейські позики;

5) гарантовані позики.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах поворотності, терміновості і платності.

Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Основною метою державних зовнішніх позик є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи:

– проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника;

– проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;

– інвестиційні проекти;

– проекти технічної допомоги.

Погашення позик за згодою сторін здійснюється товарними поставками чи валютою. Погашення позик і виплата процентів за ними може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочення погашення позики на 3—5 років після використання кредитних коштів.

Державний кредит, як і будь-яка інша форма кредитних відносин, вимагає особливого контролю. Цей контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Джерелами погашення державних позик можуть бути:

– доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

– додаткові надходження від податків;

– економія коштів від зменшення видатків;

– емісія грошей;

– залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

Найбільш реальним джерелом погашення державних позик є доходи, отримані від інвестування позичених коштів.

Емісія грошей є фіктивним джерелом погашення боргу, оскільки внаслідок неї інфляція знецінить повернені державою кредиторам кошти.

Ефективність державних кредитних операцій визначається за формулою:

, (1)

де Н — надходження за системою державного кредиту;

В — витрати за системою державного кредиту.

Разом з тим сума надходжень за системою державного кредиту і перевищення надходжень над витратами за кредитними операціями не дають вичерпної характеристики їх ефективності. Слід враховувати також позитивний вплив державного кредиту на стан бюджету держави і грошового обігу, і в підсумку — на економічний розвиток суспільства.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

4. В бюджетному кодексі визначено поняття:

– державного (місцевого) боргу;

– гарантованого державою (АР Крим чи територіальною громадою міста) боргу.

Державний борг – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Місцевий борг – загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Гарантований державою борг – загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено державними гарантіями.

Гарантований Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста борг – загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання – резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено місцевими гарантіями.

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Розрізняють поточний і капітальний державний борг. Поточний борг — сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають бути спла­чені за позиками.

Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є : бюджетні кошти, кошти, отримані від приватизації державного майна, нові запозичення. Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

5. Управління державним боргом — це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави.

В управлінні державним боргом України можна виділити такі принципи:

– безумовності — забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;

– єдності — урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і органами місцевого самоврядування;

– зниження ризиків — розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

– оптимальність структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення «піків» платежів;

– збереження фінансової незалежності — підтримання опти­мальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами, поступове замі­щення зовнішнього запозичення внутрішнім;

– зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;

– прозорості — дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

– залучення коштів;

– використання коштів;

– повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом — одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Пролонгація боргу — форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов'язаннями боржника. Як правило, проводиться тоді, коли випуск нових позик на обслуговування раніше випущених є фінансово недоцільним.

Списання/анулювання частини боргу — відмова уряду від погашення боргу. За певних умов часткове списання боргу економічно вигідне і кредиторам.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конвертація можуть проводитись одночасно.

 

Тема 10. Місцеві фінанси. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

 

1. Основи теорії місцевих фінансів.

2. Сутність, функції та принципи організації місцевих фінансів.

3. Місцеві фінансові інститути та їх характеристика.

4.Міжбюджетні трансферти.

 

1. Наука про місцеві фінанси бере свій початок з другої половини XIX ст., саме тоді відбувся процес остаточного оформлення місцевого самоврядування. Протягом XIX—XX ст. розвиток поглядів на сутність місцевих фінансів, їх склад та принципи організації проходив від представлення їх як фінансового господарства територіальних одиниць (господарства місцевих спілок), сукупності умов для задоволення потреб місцевих самоврядних одиниць, матеріальних засобів місцевого самоврядування, доходів і видатків органів місцевого самоврядування і до системи економічних відносин.

Місцеві фінанси як система економічних відносин функціонують на основі певних вихідних засад, закріплених у відповідних законодавчих документах, що регламентують діяльність органів місцевого самоврядування. До найважливіших законодавчих актів слід віднести Конституцію України, Бюджетний кодекс України, закони України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про систему оподаткування", щорічні закони про Державний бюджет України, Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" та ін.

У Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 р., дається тлумачення місцевого самоврядування, окреслюються складові матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування, вказуються основні підходи до формування і використання коштів місцевих бюджетів.

У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятому 21 травня 1997 р. на розвиток положень Конституції України та відповідно до вимог ратифікованої Україною у 1996 р. Європейської хартії місцевого само­врядування, визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади його організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

2. Місцеві фінанси займають важливе місце у фінансовій системі країни поряд з державними фінансами, фінансами суб'єктів господарювання і фінансами домогосподарств. Головною передумовою існування місцевих фінансів як окремої і специфічної ланки фінансової системи країни є конституційне закріплення інституту місцевого самоврядування — права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до чинного законодавства.

Місцеві фінанси як економічна категорія — система економічних відносин, пов'язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань.

Аналіз чинної законодавчої бази, яка регламентує функціонування місцевого самоврядування в Україні, дає можливість виділити такі основні принципи організації місцевих фінансів, що передбачають: обов'язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням; чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним і місцевими бюджетами; надання відповідних власних доходів місцевому самоврядуванню; самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів; державну фінансову підтримку несамодостатніх територіальних громад, проведення фінансового вирівнювання; стимулювання збільшення доходів як державного, так і місцевих бюджетів; раціональне та економне використання матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення постійного контролю за використанням наявних ресурсів; гласність та відкритість у формуванні та використанні фінансових ресурсів місцевого самоврядування; залучення широких верств громадськості до прийняття рішень щодо формування та використання фінансових ресурсів.

Місцеві фінанси в межах фінансової системи взаємодіють з фінансовим, у тому числі фондовим ринком, — при здійсненні органами місцевого самовря­дування місцевих запозичень, а саме у процесі випуску, розміщення, обслуго­вування та погашення місцевих позик. На етапі становлення і розвитку ринкових відносин така діяльність органів місцевого самоврядування набуває все більшого поширення.

3. Сутність місцевих фінансів як економічної категорії та зміст їх основного призначення виявляються у складі місцевих фінансових інститутів, до яких належать: місцеві бюджети, місцеві податки і збори, цільові фонди органів місцевого самоврядування, комунальний кредит, місцеві позики.

Центральне місце у системі місцевих фінансів займають місцеві бюджети, яких нині налічується понад 12 тис. До їх складу належать: бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань).

У місцевих бюджетах протягом останніх років зосереджується приблизно третина бюджетних ресурсів країни; за їх рахунок проводиться задоволення потреб населення відповідних територіальних формувань. Дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок власних і закріплених доходів, а також міжбюджетних трансфертів.

Перелік власних і закріплених доходів визначений у Бюджетному кодексі України на тривалу перспективу, що створює необхідні передумови для розвитку адміністративно-територіальних одиниць і здійснення перспективного планування.

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

4. Згідно з Бюджетним кодексом основною формою взаємовідносин між бюджетами в Україні є міжбюджетні трансферти.

Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Види міжбюджетних трансфертів.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенції;

3) кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) додаткові дотації.

Дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує; (ст.1)

Субвенції – міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції;

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання місцевим бюджетам, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти;

2) додаткова дотація на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів;

3) субвенції на здійснення державних програм соціального захисту;

4) додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою;

5) субвенція на виконання інвестиційних програм (проектів);

6) інші додаткові дотації та субвенції.

 

 


Читайте також:

  1. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
  2. Аналіз обмежень дефіцитних і недефіцитних ресурсів
  3. БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ
  4. Бюджетна політика і бюджетний механізм
  5. Бюджетна політика і бюджетний механізм
  6. Бюджетна політика і бюджетний механізм.
  7. Бюджетна система і бюджетний устрій
  8. Бюджетна система та бюджетний устрій.
  9. Бюджетний дефіцит
  10. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.
  11. Бюджетний дефіцит як економічне явище та причини його виникнення
  12. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення та джерела фінансування




Переглядів: 1380

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 6. Податки. Податкова система | Загальна характеристика соціальних позабюджетних фондів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.021 сек.