• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика соціальних позабюджетних фондів

Становлення та розвиток соціальних позабюджетних фондів

Тема 11. Соціальні позабюджетні фонди

1. Необхідність, зміст і роль соціальних позабюджетних фондів.

4. Історичний розвиток системи соціального захисту в Україні.

5. Організаційні форми соціального страхування.

6. Принципи та структура системи соціального страхування.

7. Правове та фінансове забезпечення соціального страхування.

8.Суть та значення пенсійного страхування.

9.Види пенсійного страхування.

1. Позабюджетні фонди — важлива складова державних фінансів і самостійна ланка фінансової системи країни. їх виникнення та функціонування пов'язане з наявністю товарно-грошових відносин.

Поняття "фонд" означає кошти, акумульовані на спеціальному рахунку і призначені на конкретні цілі. Фінансові ресурси можуть використовуватись у фондовій та нефондовій (потоковій) формах. Позабюджетні фонди належать до першої групи, а їх назва вказує на цільове призначення. У перспективі фінансова наука може запропоновувати нове поняття або використати іноземний досвід з визначенням їх як спеціальних фондів.

Соціальні позабюджетні фонди доцільно розглядати як особливе явище товарно-грошових відносин. Вони є формою перерозподілу валового внутрішнього продукту у грошовому вираженні з метою формування централізованих фондів грошових коштів та їх використання на соціальні програми.

Всі види розподільних відносин, які здійснюються за допомогою соціальних позабюджетних фондів, можна виокремити в такі групи:

- між органами державної виконавчої влади та юридичними особами, які сплачують внески у фонди;

- між органами державної виконавчої влади і фізичними особами, які сплачують внески та отримують соціальні допомоги з цих фондів;

- між органами державної виконавчої влади, пов'язані з перерозподілом коштів державного бюджету, окремих соціальних фондів;

- між органами державної виконавчої влади та кредитними установами з приводу отримання та повернення кредитів, вкладення тимчасово вільних коштів на депозитні рахунки;

- між робочими органами фондів й установами, організаціями, які надають громадянам соціальні послуги.

Матеріальним вираженням цих відносин є централізовані фонди грошових коштів, які характеризуються такими ознаками:

- цільове призначення коштів;

- правове регулювання формування і використання коштів;

- перебування коштів у розпорядженні спеціальних органів державної виконавчої влади;

- перерозподіл коштів всередині кожного напряму соціальної політики;

- динамічність;

- мобільність;

- наявність резервних фондів у їх складі.

2. Соціальні позабюджетні фонди постійно розвиваються й удосконалюються залежно від фінансової та соціальної політики держави, яка на кожному етапі розвитку суспільства застосовує певні форми, методи та важелі впливу на соціальні процеси. Держава забезпечує проведення єдиної політики у цій сфері, реалізацію прав громадян на соціальний захист, дотримання всіма учасниками законів і нормативно-правових актів, адаптацію вітчизняних соціальних стандартів до міжнародних. Регулювання у сфері соціальних позабюджетних фондів полягає у розробленні та прийнятті законів, що регламентують відносини учасників; перегляді страхових внесків, норм і порядку формування доходів з урахуванням поточної соціально-економічної ситуації; підвищенні розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян; контролі за рухом грошових коштів і діяльністю робочих органів фонду.

До 1991 р. система позабюджетних фондів у колишньому Союзі РСР не була достатньою мірою розвинутою. Адміністративно-командне управління передбачало концентрацію всіх фінансових ресурсів у єдиному централізованому фонді — бюджеті. У складі державного бюджету виокремлювався бюджет державного соціального страхування. Крім того, були доброчинні фонди (Дитячий фонд, Фонд миру тощо).

Найбільші зміни у складі соціальних позабюджетних фондів та їх взаємодії з державним бюджетом відбувалися з 1991 по 2001 р. У 1991—1992 рр. були сформовані: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення. Останній постійно знаходився у складі державного бюджету.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків, надання бюджетних коштів та інших джерел згідно з чинним законодавством України.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється поза­бюджетними страховими фондами, які є страховиками з окремих видів соціального страхування. Вони беруть на себе зобов'язання формувати доходи і надавати застрахованим особам матеріальне забезпечення та соціальні послуги у зв'язку з настанням страхових випадків.

Джерелами формування доходів бюджетів позабюджетних фондів можуть бути:

- обов'язкові внески та збори;

- добровільні внески і пожертвування;

- цільові надходження з бюджету;

- кредити;

- доходи від розміщення тимчасово вільних коштів;

- надходження з інших законодавчо визначених джерел.

Управління соціальними позабюджетними фондами здійснюється на паритетній основі державою, представниками роботодавців та застрахованих осіб. Самоврядування в системі цих фондів полягає у виділенні органів управління соціальним страхуванням із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності — створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами.

4 Зародження страхування на теренах України припадає на 90-ті роки XIX століття, коли у 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків. У 1903 році було прийнято Закон «Про відповідальність підприємців за нещасні випадки з працівниками», яким встановлювалася винагорода робітникам і службовцям, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві. Цей закон заклав підвалини страхування працівників на випадок травм і захворювань. Ранні форми соціального страхування працівників часто розвивалися з ініціативи працедавців, які прагнули уникнути відповідальності у разі судового розгляду справи після нещасного випадку, поранення чи смерті людей на робочому місці. Соціальна програма, таким чином, заміняла судочинство і ставала способом розв'язання конфліктних ситуацій.

У 1912 році під тиском політичних страйків у зв'язку з розстрілом робітників на річці Лені царський уряд Росії прийняв закони про страхування від нещасних випадків та страхування на випадок хвороби, дія яких поширювалась і на територію українських губерній. Однак інші види страхових ризиків не були охоплені системою соціального страхування. Та навіть і страхування від нещасних випадків та на випадок хвороби не поширювалося на численні галузі економіки — залізничний та морський транспорт, будівництво, сільське гос­подарство тощо. Разом з тим, прогресивним моментом прийнятих законодавчих актів було те що вони замінили індивідуальну відповідальність підприємця за заподіяну шкоду, тобто цивільно-правову форму відповідальності – на принцип страхування. Цей вид страхування припинив своє існування у 1917 році у зв’язку із громадянською війною та зміною державного устрою і був відновлений лише у 1921 році. У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка прийняла ленінську страхову програму, що передбачала звільнення робітників від сплати внесків та інші заходи щодо розширення соціального страхування.

5 В даний час в державах світу функціонують чотири основні моделі соціального захисту:

– соціально - демократична модель скандинавських країн, де держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення, а глобальним політичним завданням ставить повну зайнятість;

– модель неоліберальна (США) – проблеми соціального захисту переважно вирішуються між підприємцями і найманими працівниками в особі профспілок;

– модель неоконсервативна (Німеччина) – заснована на змішаному державно – приватному вирішенні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою їх обов’язкової колективної відповідальності під контролем держави;

– система Беверіджа (Англія, Ірландія) – головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян. План Беверіджа визначає три головних принципи, які лежать в основі організації системи соціального забезпечення: універсальність (забезпечення лише працюючих – і гарантія забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення), єдність (адекватний характер внесків і виплат, єдиний характер організації системи) та інтеграція (інтеграція різних форм забезпечення: страхування, соціальну допомогу і ощадні каси).

Модель Бісмарка, визначається чотирма фундаментальними принципами:

– забезпечення засноване виключно на праці і тому обмежене лише тими особами, які зуміли завоювати це право своєю працею;

– обов’язкове забезпечення існує лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватись індивідуальним страхуванням;

– забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;

– забезпеченням управляють самі працедавці та наймані працівники.

6 В даний час в Україні в основному створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.), на положеннях Європейської соціальної (переглянутої) хартії (1944 р.). Принципи та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян викладені в “Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”.

Система соціального страхування в Україні представлена такими видами загальнообов’язкового страхування:

- на випадок безробіття;

- у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- пенсійного соціального страхування;

- медичного соціального страхування.

Оскільки соціальне страхування трактується як особлива система правових, економічних та організаційних заходів, його суб’єктами виступають: страховики, страхувальники, застраховані та інші відповідні інституції.

Страховиками являються цільові страхові фонди по:

- пенсійному страхуванню;

- медичному страхуванню;

- страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і та витратами, зумовленими народженням і похованням;

- страхуванню від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання;

- страхуванню на випадок безробіття.

Страхувальниками по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню являються роботодавці і застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої виконується загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

До відповідних інституцій в кожному з конкретних видів соціального страхування відносять: вищі і місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, заклади надання послуг, наприклад, медичні у випадку страхової медицини.

7 Особливості правового та фінансового забезпечення соціального страхування.

В більшості розвинутих країн світу визнано, що соціальне страхування є складовою соціального забезпечення і виступає як один із способів організації отримання громадянами соціальної допомоги. Це відповідає ст. 22 Загальної декларації прав людини і громадянина і ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. яка має такий зміст: “Держави, що беруть участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування”.

Право громадян України на соціальне забезпечення закріплено в ст. 1 Конституції України від 28 червня 1996 року, котра проголосила Україну соціальною державою, політика якої спрямована на створення таких умов. що забезпечували б гідне життя й вільний розвиток людини.

Стаття 3 Конституції визнає соціальну спрямованість політики України як пріоритетний напрям, проголошуючи людину, її життя, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Основним обов’язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини. Конкретизація цього положення знаходить своє відображення у статтях 46, 48, 49, у яких визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім’ї, на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Законом установлюються державні й соціальні пенсії.

Працюючи над восьмим питанням слід звернути увагу на наступне.

Пенсійне страхування в Україні побудоване на підставі поєднання принципів солідарності та субсидіарності, і являє собою трирівневу систему пенсійного забезпечення.

Пенсійне страхування - це механізм, за допомогою якого громадяни можуть відкласти кошти, зароблені у працездатному віці, для того, щоб отримувати достатній дохід у похилому непрацездатному віці.

Пенсійна система країни об’єднує в собі державний та недержавний сектори. До державного рівня пенсійного страхування відносяться перший та другий рівні: солідарна пенсійна система та державна обов’язкова накопичувальна пенсійна система.

9 Першим рівнем системи пенсійного забезпечення є солідарна система, яка є обов'язковою та забезпечує гарантовану мінімальну пенсію для усіх громадян, які здійснюють внески, а також забезпечує пенсії соціально незахищеним верствам населення.

Функціонування першого рівня регулюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий Верховною Радою України 9 липня 2003 року та набув чинності з 1 січня 2004 року, він передбачає запровадження системи пенсійного страхування, яка базується на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старості залежно від трудової участі громадян у здійсненні соціального внеску до системи пенсійного страхування.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Другим рівнем системи пенсійного забезпечення є загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто система обов'язкових накопичень громадян.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
6. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
7. Автокореляційна характеристика системи
8. Амортизація основних фондів
9. Амортизація основних фондів
10. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації
11. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації.
12. Амортизація основних фондів, методи її нарахування.

Переглядів: 1791