Ворожість – схильність розглядати іншого як загрозу.
В групових конфліктах такі характеристики часто приписуються лідерам опозиційних груп (Уявлення про нормальних американців, але поганих лідерів і навпаки)
Звинувачувати завжди легше іншого , ніж себе. Ми краще бачимо чужі помилки, аніж свої.
- У нейтральній взаємодії ситуація сприймається сторонами адекватно.
Буває обернена ситуація. Коли сторона сприймає себе як джерело всіх нещасть, причину конфлікту.
| 1) Минулого разу ми говорили про ескалацію (загострення конфлікту), сьогодні спробуємо з’ясувати психологічні механізми ескалації. Тобто, будемо говорити про те, що відбувається в свідомості окремих індивідів і груп в умовах конфлікту.
- Чому в ситуації небезпеки чи загрози люди схильні до агресивної поведінки? Теорія еволюційної епістемології (Г.Вольмер, К.Лоренц) стверджує, що людина, не маючи спеціальних органів для нападу чи захисту (ікла, кігті, копита) в процесі еволюції вижила за рахунок властивостей мозку, які дозволяли краще пристосовуватись до умов навколишнього середовища. Розвиток мозку налічує сотні мільйонів років. Поздовжній розріз мозку по середній лінії показує наявність дуже давніх і молодших частин, сукупна діяльність яких керує поведінкою людини.
Архаїчні механізми агресивних і захисних дій по відношенню до джерела загрози у вигляді своєрідних програм закладені в глибинних шарах проміжного мозку (сформувались сотні мільйонів років тому). Вони були необхідні для виживання людини на початкових етапах еволюції. На пізніших етапах еволюції, поряд з захисними чи агресивними діями, в людини розвинувся інтерес до невідомого. Оцінка невідомого як загрозливого і цікавого є продуктом взаємодії архаїчних реакцій проміжного мозку і відносно пізніх набутих реакцій кінцевого мозку (сформувалась в останні 3-4 млн. років). Якщо переважають спонтанні страхи, то сигнали проміжного мозку витісняють і поглинають більш слабкі реакції кінцевого мозку. Тому співчуття, терпимість, компромісна поведінка та інші соціально-позитивні реакції можуть бути нереалізованими через відчуття небезпеки, соціального тиску, страху і стресів всіх видів, що виникають під час загрози.
Агресія є наслідком фрустрації, яка виникає внаслідок впливу внутрішніх чи зовнішніх чинників на поведінку індивіда, в процесі досягнення мети. Фрустрація основних людських потреб, - фізіологічних – їжа, сон, секс; фізичних – життя, безпека, самодостоїнства, самовираження, ідентичності та ін. – веде до агресивної поведінки.
- Разом з загостренням конфлікту відбувається регресія свідомої сфери психіки. Цей процес має лавиноподібний характер, він розвивається поетапно, відтворюючи розвиток психіки, але в протилежному напрямку.
Іншими словами, чим гострішим стає конфлікт, тим менш свідомими стають дії людей.
Рівень ескалації (Р. е.)
1 2 3 4 5
Реальний14-10р.10-8р. 8-6р. 6-4р.Етапи
рівень розвитку
свідомості конфлікту
Два перших етапи - відображають розвиток передконфліктної ситуації. Зростає значимість власних бажань і аргументів. Виникає страх, що буде втрачено можливість спільного вирішення проблеми. Зростає психічна напруга. Дії однієї сторони спрямовані на зміну позиції опонента, сприймаються ним як загрозливі, що веде до загострення конфлікту.
Третій етап – це відкритий конфлікт – початок ескалації. Замість безплідних дискусій сторони зосереджуються на діях. Проте очікування опонентів парадоксальні – шляхом тиску і непоступливості вони намагаються змінити позиції опонента. Виважений , спокійний погляд на проблему відступає на користь спрощеного підходу, який легше підтримувати емоційно. Дійсні причини конфлікту відходять на задній план, тоді як особистість опонента опиняється в центрі уваги.
На четвертому етапі – функціонування свідомої частини психіки знижується приблизно до рівня 6-8р. В опонентів ще присутній образ “іншого”, але вони вже не бажають рахуватися з думками, почуттями, емоціями “іншого”. В емоційній сфері домінує “чорно-білий” підхід. Все, що “не я” або “не ми” є поганим і тому відкидається.
На п’ятому етапі ескалації виразні оцінки регресії виявляються у формі абсолютизації негативної оцінки опонента і позитивної – себе. Опонент сприймається як ворог, насилля використовується як головний засіб для досягнення мети. Ворог обезцінюється до стану “речі” і втрачає людські риси. → Знищувати таких “ворогів” стає легко. Проте, ті ж люди здатні нормально функціонувати в межах своєї групи (сім’ї, колективу тощо). Тому для зовнішніх спостерігачів буває важко виявити регресивне сприйняття іншого, здійснювати заходи по регулюванню конфлікту.
- Описана регресія не є неминучою для кожної людини. Багато залежить від виховання, засвоєння соціальних норм і всього того, що називають соціальним досвідом конструктивної взаємодії.
Прояви агресивної поведінки → як виявляється агресія?
Агресія визначається по різному. Тут будемо говорити про агресію як навмисні дії з метою заподіяння шкоди опонентові.
Прояви агресії бувають різними від звинувачень іншого до фізичної розправи.
Звинувачення. Звинувачення – це визначення чиїхось дій хибними, небажаними.
Самовільні дії частіше викликають осуд, ніж дії під чиїмось тиском.
Різного роду звинувачення виявляються тоді, коли сторони розглядають дії іншого як такі, що не відповідають власним уявленням про належне в даній ситуації.
- Роль злості – Злість часто є виявленням агресивної поведінки. Як і інші емоції злість виявляється в результаті недиференційованого визначення збудження нервової системи будь-яким чинником. Далі відбувається спроба визначення цього збудника з допомогою всієї наявної інформації. Коли причина визначення невірна або інформації для її визначення недостатньо – виникає злість. Стосовно ескалації конфлікту це означає, що у збудженому стані люди більше схильні до агресивної поведінки, ніж у стані спокою.
- Прояви агресії в щоденній поведінці людей стримуються як правило внаслідок різних чинників – соціального осудження агресії, суспільних норм виховання, власного сумління, емпатії, а також страху помсти.
- Перенесення агресії на інший об’єкт часто трапляється тоді, коли дійсне джерело агресії добре захищене (посадою), діють пом’якшуючі обставини або ж причину агресії неможливо виявити. Тоді агресія переноситься на інший об’єкт.
2) Зміни у ставленні і сприйнятті опонента
Ставлення – це позитивне або негативне відчуття до іншої особи чи об’єкту.
Сприйняття – це переконання чи певне бачення іншого об’єкту.
Негативне сприйняття чи ставлення до іншого є причиною і наслідком суперечливої поведінки і відповідно чинниками ескалації конфлікту. Ставлення і сприйняття як правило співпадають. → Якщо мені хтось неприємний, то моє ставлення до нього часто є негативним. Проте, це не завжди так. → Хтось мені може не подобатись, проте я йому довіряю бо він мене ніколи не підводив.
- Під час загострення конфлікту опоненти часто сприймаються як нечесні, недружелюбні чи ворожі один до одного. Натомість себе сторони часто вважають більш чесними, дружелюбними, миролюбивими.
- (Ефект “дзеркального відображення”)
Негативне ставлення і сприйняття опонента впливає на загострення поведінки учасників конфлікту наступним чином:
1) Схильність до звинувачення іншого. Інший частіше гірший, аніж я / ми.
2) Коли дії опонентів чітко не визначені, вони сприймаються як загрозливі. (Сприйняття американцями радянського вторгнення в Афганістан, як намагання завоювати весь Близький Схід → один з мотивів вторгнення → підтримка прокомуністичного уряду).
3) Схильність до більшого вияву агресії в ставленні до того/тих, хто неприємний/несимпатичний і меншої до того, хто для нас приємний (Ректор - водій).
4) Погіршення або розрив відносин. Люди схильні уникати тих, до кого ставляться вороже. Чому? Чому не сісти і поговорити? Очевидно люди розглядають стосунки як ознаку доброзичливості. Якщо так, то контакти з опонентом можуть розглядатися як сприйняття позиції іншого. А в ситуації конфлікту це є небажаним (Ізраїль і Палестина). Або, згідно з теорією балансу – негативне ставлення до об’єкта психологічно визначає негативні відносини з цим об’єктом і бажання відмежуватися від нього.
5) Відсутність емпатії – подібно до браку відносин веде до зростання напруженості, нерозуміння іншого. З іншого боку, усвідомлення того, що ворожа поведінка іншого зумовлена моєю власною поведінкою, знижує ймовірність ескалації.
6) Негативне ставлення і сприйняття іншого стимулює мислення в категоріях “що добре для них – погано для нас” і навпаки. Тут часто діє попередній негативний досвід і недовіра до опонента.
7) Коли негативне сприйняття і ставлення набувають крайнього вияву, опонент схильний розглядатися як “смертельний ворог” і йому приписуються всі смертні гріхи (Висловлювання Рейгана в пік холодної війни про Радянський Союз як “імперію зла”, і зображає американців як “обраний народ”).
Деіндивідуація – сприйняття іншого не як особистість, а як тої чи іншої групи. Сама по собі деіндивідуація не є виявом агресивного ставлення чи поведінки, але вона зменшує можливості стримування агресії. Часто ті, яких ми позбавляємо індивідуальних рис можуть здаватись менш вартісними, ніж окремі індивіди і тому менш захищеними соціальними нормами.
- деіндивідуація особливо помітна під час військових дій, коли льотчики скидають бомби на людей, яких не багато (або ставлення до полонених в концтаборах – ви в одній формі, без імені, лише номер).
3) Особливості сприйняття конфліктної ситуації.
Про уявлення сторін в конфліктній ситуації ми вже говорили. Ми повертаємося до цього питання, тому, що суб’єктивна картина (образ) конфлікту значною мірою визначає поведінку сторін.
Цей суб’єктивний образ конфлікту живе у свідомості кожного учасника конфлікту. Як саме сприймають сторони конфлікт ми не знаємо (доки вони не скажуть).
Проте, уявлення про ситуацію включають такі компоненти:
· Уявлення опонентів про самих себе (свої цілі, цінності, мотиви, можливості)
· Уявлення про опонента (його цілі, цінності, мотиви, можливості)
· Уявлення кожного про те, як його сприймає інший (уявлення про уявлення)
· Уявлення про оточуюче середовище
Особливістю конфліктних ситуацій є те, що не сама реальність, а її сприйняття сторонами конфлікту визначають поведінку сторін. Як правило сприйняття конфліктних ситуацій відбувається неадекватно, спотворено, що зумовлено негативним ставленням, емоціями, досвідом опонентів, втратою інформації.
Ступінь спотворення конфліктної ситуації може бути різним – від незначного відхилення до значних розходжень.
Спотворено сприйматись може конфліктна ситуація в цілому, а також мотиви, дії, особисті якості себе і опонента.
Конфліктна ситуація
- Конфліктна ситуація спрощується, складні або незрозумілі моменти відкидаються.
- Відбувається схематизація ситуації, виділяються певні визначені моменти, на яких концентрується увага (Образа, роздратування тощо)
- Зменшується перспектива сприйняття ситуації. Переважає принцип “тут і зараз”. Наслідки як правило не прораховуються.
- Сприйняття ситуації надто категоричне, не піддається перегляду і сумнівам
- Відбувається фільтрація інформації і її інтерпретація в тому руслі, яке відповідає власним переконанням (інформація сприймається у вигідному для себе світлі).
Спотворення сприйняття мотивів поведінки
А. Власна мотивація. Як правило собі приписуються соціально схвалені мотиви (боротьба за відновлення справедливості, захист честі і гідності, захист демократії, конституції). Власні наміри – позитивні, цілі – благородні. Загальний висновок – я правий.
Б. Мотиви опонента. Оцінюються негативно (кар’єризм, збагачення, інтриги). Якщо існують незаперечні факти позитивної спрямованості дій опонента, то виникають помилки в оцінці його намірів. (Тут він може й правий, але нащо було робити так?).
Спотворення сприйняття дій, висловлювань, вчинків
А. Власні дії оцінюються як обґрунтовані, правильні – самопідтримка – “Я” – завжди правий, або Я повинен так робити (винні обставини), або він сам винен, що я так роблю (звинувачення іншого).
Б. Позиція опонента розглядається як помилкова, бездоказова. Єдине, що можна сприйняти це “визнання його неправоти”.
Дії опонента нечесні, підлі, аморальні.
Він робить все, щоб мені нашкодити (нейтральні дії сприймаються як агресивні).
Він робить це навмисне (мимовільні дії сприймаються як навмисні).
Спотворення особистих якостей
А. Сприйм. Себе як правило виділяються позитивні і привабливі риси. Вони пропагуються серед оточуючих і перед опонентом, ігноруються і не сприймаються зауваження, згадки про будь-які непривабливі риси своєї особистості.
Б. Відбувається перебільшення і гіперболізація негативних рис іншого. Всі позитивні риси забуваються, відкидаються. Виправдовується висміювання недоліків (в тому числі природних вад), допускаються образи на адресу опонента.
Спотворений образ іншого веде до формування “образу ворога”. Риси: недовіра, звинувачення іншого, негативне очікування, ототожнення опонента зі злом, деіндивідуація, відмова у співчутті. Цей образ починає формуватися в передконфліктній ситуації і завершується в період ескалації конфлікту.
Чинники рівня спотворення сприйняття конфліктної ситуації
- Стан стресу. Перебіг психічних процесів значною мірою змінюється. Мислення утруднюється, сприйняття спрощується.
- Високий рівень негативних емоцій, як правило веде до спотворення сприйняття ситуації.
- Рівень інформованості сторін. Чим менше є інформації у сторін конфлікту один про одного, тим більше вони домислюють і добудовують самі.
- Нездатність до передбачення наслідків веде до збільшення помилок (15% конфліктів опоненти точно передбачають розвиток подій).
- Чим важливішими є мотиви і потреби особистості в конфлікті, тим більша ймовірність спотворення сприйняття.
|
