Принципи християнської господарської етики.

Кожна людина є творінням Бога і тому вона відповідальна не тільки за своє життя, але і за життя своїх близьких. Більш того, задум Божий про світ передбачає спасіння не тільки людини, але і всього творіння. Тому людина відповідальна за все, що створено Творцем на землі.

Розглянемо лише найважливіші аспекти застосування цього принципу.

По-перше, згідно з християнським вченням, до всіх людей слід ставитися так само як до себе. Християнство абсолютно не визнає лукавства подвійних стандартів. Відомо, що подвійна мораль з'явилася ще в допотопні часи, коли виникли перші спільноти людей, з їх суперечливими інтересами, прихованими і явними конфліктами, міжусобицями, війнами. Відомо також, що Старий Завіт узаконив існування різного ставлення до одновірців і до інших людей, коли лише "своїм" видавалися безвідсоткові позички, прощалися борги і образи, до чужих необхідно було ставитися гуманно, справедливо, але ... не так як до своїх.

І лише з появою у нашому світі Ісуса Христа ми отримали заповідь, відповідно до якої ми повинні поступати з іншими так, як хотіли б, щоб інші чинили з нами.

Згадаймо, що на питання законника про найбільшу заповідь Спаситель називає спочатку любов до Бога, і говорить, що це „первая и наибольшая заповедь”. Друга ж подібна до неї заповідь: „Возлюби ближнего твоего как самого себя” (Мф. 22,38-39) [8].

У сучасному світі ця найважливіша заповідь ігнорується або трансформується так, що під ближніми розуміються одновірці, або ж люди, пов'язані родинними зв'язками і матеріальними інтересами. Але за вченням Церкви, ближнім вважається той, хто в даний момент знаходиться поруч і перш за все ті люди, які потребують нашої допомоги.

Звідси випливає необхідність уважного ставлення не тільки до своїх родичів, але і до своїх ділових партнерів, підлеглих працівників, постачальників і покупців, клієнтів і контрагентів.

На цьому принципі ґрунтується підтримка і взаємодопомога віруючих людей, їх співчуття до хворих і немічних.

Він є основою і християнської доброчинності, про яку важливо пам'ятати тим підприємцям, що успішно ведуть справу, мають постійно зростаючі обсяги реалізації товарів і послуг.

Виходячи з того, що людина відповідальна за весь створений світ, повинна вирішуватися і проблема збереження навколишнього середовища. Відомо, що активна господарська діяльність людей призвела до серйозних погіршень екологічної ситуації. У величезних масштабах забруднюються повітря і вода, зникає флора і фауна, земля виснажується і покривається неутилізованими відходами. Звіти і статті екологів нагадують книги про кінець світу. Називаються навіть терміни самознищення людства, яке може загинути у власних відходах вже через два покоління.

Зараз практично немає напрямків господарювання людини, які не завдають шкоди природі. Відомо, що сучасна людина не може існуватибез того, щоб зовсім не використовувати енергії, запасеної землею у своїх надрах. Ми не можемо обійтися без опалення, освітлення, гарячої їжі, без даху над головою. Енергія, запасена раніше землею, використовується людиною не повністю і значна частина її марнується безповоротно.

Як же відноситься Християнство до цієї проблеми? Відповідно до християнських вчень кінець цього світу має настати, однак людям не дано знати «час і терміни», Творець може продовжити існування земного життя, і це залежить від поведінки самої людини. Тобто фаталістичні настрої очікування кінця світу неприпустимі. Сподіваючись на милосердя Бога, людина (людство) повинна робити все від неї залежне для уникнення екологічної катастрофи. У цьому головна відмінність християн від есхатологічних песимістів і оскаженілих гедоністів, що живуть за принципом «після нас хоч потоп».

Будь-яка людина ще з часів свого гріхопадіння несе відповідальність за своє ставлення до живої та неживої природи. Але чому особливо важливо розуміти це зараз? Тому, що якщо ми і далі будемо так ставитися до навколишнього світу, нам просто не вижити. Досить поглянути на понівечені відходами роздрібної торгівлі вулиці і площі наших міст, на колосальні завали відходів, що не можна утилізувати, на забруднення водних басейнів, на сліди відпочинку туристів на природі, і навіть на сліди перебування студентів на перервах або в навчальних аудиторіях. Церква закликає людей одуматися і зробити все можливе для виправлення ситуації і насамперед для збереження життя на Землі.

Як повинна людина ставитися до успіху і невдачі, благ, в т. ч. багатства, і бідності, свого становища в суспільстві?

Щоб відповісти на це питання, потрібно спиратися на вже зазначені закономірності християнського ставлення до господарювання (1,2,3,7,8 пункти). Виходячи з них, принцип християнського ставлення до справи можна назвати принципом вдячної підпорядкованості Промислу або принципом вдячності та синергії двох воль та дій (Бога та людини).

І за удачу, успіх у справах, і за невдачу необхідно дякувати Богові. Успіх не повинен викликати гордині, не можна вважати себе вищим за інших людей, якщо Бог допомагає у справах.

Невдачі не повинні викликати нарікання та зневіру. Підпорядкованість аж ніяк не означає пасивності у справах.

Навпаки, передбачається найвища активність, що виявляється з приказки: "На Бога надейся, а сам не плошай". Потрібно вміти аналізувати і визнавати свої помилки, активно виправляти ситуацію в міру своїх можливостей і за все дякувати Богу.

При цьому слід розуміти, що Бог не потребує нашої хвали, але смирення людини перед негараздами змушує її замислитися про моральність своїх вчинків, спосіб життя, мобілізувати всю свою волю і, з Божою допомогою, виправити стан справ, або ж повністю відмовитися від задуманого. Змиритися – буде означати прийняти ситуацію позитивно як корисну і необхідну для спасіння. Можливо, вкрай несприятливий збіг обставин докорінно змінить напрямок діяльності людини, змусить її переглянути своє життя, захистить від злиднів чи тюремних нар, хвороби і смерті.

Зауважимо, однак, що не всі християнські конфесії однаково ставляться до успіху в справах. У протестантських конфесіях успіх у справах підприємця, багатство і прибутковість бізнесу свідчать про богообраність даної людини, (принцип визначення), а тому інші люди повинні служити їй, тому що вони не обрані Богом.

Однак, у будь-якій християнській конфесії немає фатального ставлення до людської долі. Християнство засноване на визнанні свободи вибору: доля людини багато в чому залежить від неї самої. Але якщо протестанти керуються принципом визначення і вважають, що людина повинна довести свою богообраність завзятою працею, то православні люди вважають і невдачу у підприємницьких справах не збігом обставин, а Божим промислом, і як це не важко, необхідно і за це віддавати хвалу Спасителю.

Розглянуті вище християнські принципи господарської етики є досить універсальними і вони доповнюють ті специфічні риси національних традицій господарювання, на які звертається увага православними економістами. Одна з них пов'язана з використанням у діловій практиці принципу нестрого-еквівалентного обміну, що незрозуміло нетільки багатьом бізнесменам, а й християнам інших конфесій, які живуть на Заході.

У більшості європейських країн, навіть у приватному житті, людина намагається віддати іншій рівно стільки, скільки вона від неї одержала. При цьому враховується все аж до дрібниць, причому рахунок йде на центи, пфенінги, пенси. Людей, які не звертають на дрібниці уваги, або відносять до благодійників, або ж вважають психічно хворими, що однак не заважає багатьом користуватися їх послугами. У той же час вважається, що власну благодійність необхідно якомога більше афішувати (у рекламних цілях), або з іншою вигодою.

Але це не означає, що Православ'я сприяє марнотратству або ж виправдовує його, закликає відмовитися від обліку господарської діяльності.

Дбайливих господарів, що рахували кожну копійку, було досить багато в Росії і Україні. Усі розуміють, що без налагодженого обліку неможливо бути хорошим підприємцем і в наш час, але вимагати для себе переважної вигоди по дрібницях в нас не прийнято. Тому про багатьох "нормальних" за західними мірками людей у нас говорять: "Та він за копійку задушиться".

Є ще багато традицій вітчизняного підприємництва, незрозумілих західним бізнесменам. Наприклад, соборність – добровільне, безоплатне та неафішоване об'єднання людей для спільних дій та інші.

ВисновокЗакономірності, які повинні визначати господарську діяльність християнина (християнської общини, суспільства), сформульовані ще у ІV столітті є актуальними і вкрай необхідними і для сучасної української економіки та суспільства. В них сформульовані основні правила вірного відношення до матеріальних благ, власності, влади, споживання, оточуючого світу, до оцінки ефективності господарювання. Нажаль, нині, і в реальній практиці господарювання, і в сучасній економічній теорії, вони забуті і вважаються або відсталими, або невірними, або такими, які не можливо втілити у сучасне життя. В цих закономірностях та принципах закладено інше бачення економіки і людини в ній, незрозумілі, з погляду західної економічної науки і раціонального підходу, критерії оцінки господарської діяльності, які передбачають оцінку її цілей і мотивів, впливу господарювання на душу людини. Хоча сама по собі прибутковість, економічна ефективність не заперечується , якщо при цьому дотримуються принципи християнської етики.

Тільки в середині, ближче до кінця ХХ століття, з'явилося, спочатку в психології, а потім в менеджменті, економічній психології розуміння того, що мотивація господарської діяльності, праці, духовно-моральний, психологічний стан людини, колективу значно впливає на продуктивність і якість праці, на кінцевий результат господарювання, а соціально-економічне середовище, у свою чергу, впливає на психічний стан людини. І хоча змірити цей вплив достатньо важко, велика кількість вчених визнають його. Проте, на жаль, в оцінці ефективності господарської діяльності все-таки домінує підхід голого економізму.

Принцип відповідності цілком застосовний як до психологічних, так і до економічних умов забезпечення ефективності господарювання. Сучасні закономірності, відкриті в дослідженнях економічної психології, зокрема закон Йоркса-Додсона, указують на неефективність стимулювання праці працівника, якщо навантаження на нього перевищує його граничні можливості. А планування господарської діяльності завжди здійснюється виходячи із зіставлення витрат і результатів, ресурсних можливостей підприємства і бажаного об'єму виробництва, об'єму виробництва і можливостей збуту і т.п..

Відповідність і самообмеження це ті закономірності, які у принципі дозволяють вирішити суперечність між двома законами: психологічним законом необмеженого зростання потреб і бажань і економічним законом обмеження ресурсних можливостей .І рішення лежить не тільки в площині технології, техніки, економічних механізмів, але перш за все в області психології і моральності.

Якщо подивитися на ці закономірності з позиції їх впливу на людину – головного суб'єкта господарювання, від якої залежить кінцевий результат господарювання, стане зрозумілим, що їх дотримання тільки позитивно вплине на психологічний, духовно-моральний стан людини, сприятиме її духовно-моральному вдосконаленню і, отже, позитивно вплине на розвиток господарства. Власне, найяскравіші докази впливу християнської мотивації праці на ефективність господарювання дають приклади монастирського господарювання і його вплив на розвиток культури і господарства Європи і Росії.

Принципи християнської господарської етики: принцип морального співвідношення; причетності та відповідальності за оточуючий світ; принцип подяки та синергії двох воль та дій (Бога та людини) дуже стисло та просто завдають такі орієнтири господарської діяльності за виконання яких вона зможе повністю реалізувати усі свої цілі (у т.ч. моральну, гуманну, екологічну, економічну), забезпечити гармонійний розвиток особистості та суспільства

Лекція 6. Базові поняття й інститути соціально-економічної системи у християнській етиці та східнослов’янській філософській думці

6.1 Багатство (бідність), власність у християнській (православній) етиці господарювання.

6.2 Філософсько-економічне осмислення багатства та власності у працях російських філософів.

6.3 Благодійність як духовне явище та фактор розвитку особистості, суспільства, економіки.

6.4 Розподіл та споживання у християнській (православній) етиці господарювання.