Розвиток і зростання міст

Чисельність і структура населення в багатьох відносинах позначаються на всіх фазах соціального життя. Територіальний розподіл населення також набуває ключового значення. Територія проживання може бути настільки великою, як континент, і настільки малою, як міський квартал. Між цими крайніми крапками перебувають регіони світу, національності, національні регіони, держави, міста й сільськогосподарські місцевості. Зміни чисельності й пропорцій розподілу населення, що проживає в різних місцевостях, являють собою кумулятивний ефект відмінностей у народжуваності, смертності й чистої міграції.

Одним з найбільш значних явищ в історії людства можна вважати розвиток міст. Міста є самою разючою характерною рисою нашої сучасної епохи. Місто – це відносно щільна й постійна концентрація людей, які забезпечують собі засоби до існування в основному за рахунок несільськогосподарської діяльності. Вплив урбаністичного способу життя поширюється далеко за межі безпосередніх меж міста. Багато характеристик сучасних суспільств, у тому числі і їх проблеми, випливають із урбаністичного середовища існування.

Міста являють собою відносно недавнє явище в людській історії. Тільки до неоліту дозріли відповідні умови для існування більших поселень людей. Культивування рослин і приручення тварин з'явилися вирішальними нововведеннями, що дозволили людським істотам стати партнерами природи, а не паразитами “на її тілі”. На відміну від своїх предків, що займалися полюванням і збиранням, люди отримали можливість “робити” їжу, за рахунок чого змогла зрости чисельність населення в осілих людських громадах.

Доіндустриальні міста. Ранні співтовариства епохи неоліту являли собою скоріше маленькі поселення, ніж міста. Для виникнення міст знадобилася низка нововведень. У період між 6000-4000 рр. до н.е. такі нововведення, як винахід плуга, який тягли воли, колісного візка, човна, металургії, іригації й окультурення нових рослин, надали можливість більш інтенсивно й продуктивно використовувати досягнення епохи неоліту. Коли ці технічні досягнення почали застосовуватися в місцевостях з найбільш сприятливими кліматом, ґрунтом, водою й топографією, результатом стала досить продуктивна економіка, що призвела до концентрації в одному місці людей, які самі не вирощували їжу для себе. Такі сприятливі умови спостерігалися в долинах широких рік з алювіальними ґрунтами, які не виснажувалися в результаті їх послідовного використання, із сухим кліматом, що зводили до мінімуму вилужування ґрунту, з достатком сонячних днів у році й із прилеглою рікою, що дає запас води для зрошення ґрунту.

У числі ранніх центрів, розвитку міст можна назвати Месопотамію, долину Нила в Єгипті, долину ріки Інд в Індії та басейн Хуанхе в Китаї. Однак продуктивної економіки самої по собі було недостатньо для росту міст. Замість того щоб робити продукти харчування для надлишкового міського населення, хлібороби могли, принаймні теоретично, множитися на своїй землі доти, поки вирощуваних ними врожаїв не перестало б вистачати для того, щоб прокормити самих себе. Були потрібні також нові форми соціальної організації.

Індустріально-міські центри. В останні 180 років процес урбанізації йшов досить швидкими темпами. В 1800 г. у світі було менш 50 міст із населенням 100 тис. чоловік або більше. В 1950 р. налічувалося вже 906 таких міст, а в 1980 р.- 2202 міста. У цей час у світі налічується 26 міст із населенням вище 5 млн. чоловік, 71 місто з населенням від 2 млн. до 5 млн. і 128 міст із населенням 1-2 млн. жителів. Багато з перших міських поселень являли собою міста-держави, з яких розвилися багато сучасних національних держав. Навіть коли нації збільшувалася по чисельності й займаної площі, місто продовжувало залишатися центром політичної й економічної активності, а також серцевиною більшої частини соціального життя. Для представників інших націй місто найчастіше є уособленням самої націй, і ця традиція зберігається в сучасному використанні назви міста, наприклад Москва, Вашингтон, Лондон, як синоніма конкретної нації.

І соціальні фактори, і технічні нововведення внесли вклад у прискорення зростання міст. Організаційні зміни забезпечили більшу складність поділу праці. Промислова революція дала можливість використовувати пару як джерело енергії, що сприяло широко розповсюдженому застосуванню машин. Верстати із приводним двигуном прискорили соціальні тенденції, у результаті яких виробництво вийшло за стіни будинків на територію централізованої фабрики. У міру розширення фабрично-заводської системи стало вимагатися все більше число робітників. Люди приходили на фабрики, приваблювані не тільки новизною міського життя, але й можливістю одержати більш високий заробіток. У Європі зростання міст стимулювалося також заходом феодальної системи й появою національних держав. Це дало поштовх для консолідації великих географічних просторів, що спричинило укрупнення внутрішніх ринків, інтеграцію транспортних систем, появу загальних грошових одиниць і мір ваги, звільнення від залежності у внутрішньому виробництві товарів.

Великі міста-метрополії. Промислово-міські центри були сильно розкидані географічно й хоча й домінували над периферійними регіонами, але при цьому мали з ними лише слабкі економічні й соціальні взаємозв'язки. Порівняно недавно з'явилися великі міста-метрополії. Ця фаза міського розвитку не є різким розривом з індустріально-міською традицією, а скоріше означає розширення й поглиблення впливу міст у всіх сферах суспільного життя. Технологічна основа фази великих метрополій полягає в надзвичайно широкому застосуванні наукових досягнень у промисловості, у широкому поширенні електроенергії (що звільнило промисловість від обмежень, пов'язаних із застосуванням пари й пасових передач), у появі сучасних засобів пересування (автомобілі й інші швидкісні засоби перевезення звільнили міста від обмежень, пов'язаних з пішими й кінними переміщеннями, які в більшому або меншому ступені обмежували територіальний розвиток міст).

Застосування парових і ремінних приводів призвело до великої скупченості населення в міських районах до початку XX в. Однак ряд факторів, що неухильно виходять на передній план, загострив колишні проблеми доцентрового розвитку, включаючи міські податки, що підвищуються, ростуть ціни на земельні ділянки, проблеми транспорту й вантажних перевезень, а також занепад внутрішніх районів, що старіють. Ці й інші сили прискорили відцентровий розвиток, який став технічно можливим за рахунок застосування електроенергії, появи швидкісних засобів перевезення, автомобілів і телефонного зв'язку. Результатом стала поява міст-супутників і приміських районів, що стрімко розростаються близько міських зон, зв'язаних кільцевими дорогами й складовими єдиного величезного міста. По чисельності населення, зайнятості, інвестиціям, будівництву й торговельним зонам такі метрополії суперничають зі старими містами-центрами. Вони вміщають у себе промислові підприємства, будинки корпорацій і офіси-хмарочоси, шикарні магазини, редакції незалежних газет, театри, ресторани, готелі вищого рівня й величезні стадіони.

Колишні відмінності між містами й сільськими місцевостями стираються в багатьох західних суспільствах у міру того, як світ, за вираженнюям Маршалла Маклухана, стає “всесвітнім селом” (global vilage). У багатьох випадках сільськогосподарські райони, розташовані між міськими центрами, також перетерплюють урбанізацію, у результаті чого утворюється мегаполіс.

Сьогодні у світовому господарстві спостерігається стабільна тенденція відносного скорочення сільського населення в силу його переміщення в міста (процес урбанізації), хоча й має місце абсолютний ріст сільського населення світу за рахунок країн, що розвиваються. Так, якщо в 1974 р. міське населення складало 38% населення миру, то в 2000 р.- 48% (у розвинених країнах – 80%, в тих, що розвиваються – 44%). Найбільше урбанизирований регіон – Західна Європа, найменша урбанізація – в Африці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та ознаки міста як системи	\|	Моделі зростання міст

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.