Стратегія забезпечення сталого розвитку міст

На рубежі століть світова спільнота здійснене і створює орієнтири майбутнього. Гостру полеміку викликають питання розвитку міст, адаптації їх до людини, екологічної рівноваги, енергетичного балансу.

В 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася міжнародна конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, на якій були визначені головні цілі та задачі сталого розвитку, розроблені принципи Всесвітнього плану діяльності в галузі міжнародного співробітництва, прийняті "Порядок денний на XXI століття". Ці проблеми загострювалися також на Всесвітній конференції Хабітат II в Стамбулі в 1996 р., де було продекларовано: "Населені пункти будуть плануватися, розвиватися і поліпшуватися в повній відповідності до принципів сталого розвитку". Головним результатом роботи конференції є прийняття Стамбульської декларації - документу, який підсумував світовий містобудівний розвиток після прийняття "Афінської Хартії" в 1933 році на 4-му "Міжнародному конгресі сучасних архітекторів" (СІАМ). В цьому документі сформульовані нові принципи містобудування для майбутнього розвитку в умовах глобальних соціально-економічних і екологічних змін в розвитку суспільства.

Згідно з Стамбульською декларацією основними принципами сталого розвитку міст і формування умов оптимальної життєдіяльності вважаються:

· обмеження територіального розвитку міст, формування компактної структури міст за рахунок раціональної функціонально-правової організації;

· мінімальне споживання усіх видів ресурсів при забезпеченні соціального ефекту (територіальних, енергетичних, фінансових, матеріальних тощо) на основі комплексної оцінки умов розвитку міст;

· ефективне використання міських територій з допомогою інтегрування функцій; раціональне функціональне зонування території за пріоритетами (для виробництва і транспорту, мешкання населення, відпочинку тощо);

· максимальний рівень задоволення екологічного стану житлової забудови (інсоляція, провітрювання, озеленення, створення сприятливого мікроклімату);

· створення ефективних методів управління з допомогою законів, правил, містобудівних проектів з одного боку та економічного стимулювання з іншого;

· створення механізму єдиної системи планування і управління містобудівними процесами на рівні країни, регіону, міста шляхом: перспективного планування і прогнозування; економічного стимулювання; юридичного регулювання; автоматизованого контролю і управління процесами життєдіяльності.

Останній період у розвитку України ознаменувався швидкими змінами в розумінні проблем розвитку міст і необхідності корінних економічних і соціальних перетворень. Умови і перспективи розвитку міст зумовлюють необхідність переоцінки пріоритетів і визначення нових напрямків для подальших глобальних перетворень. Однією із засад Указу Президента України "Про пріоритетні завдання у сфері містобудування" є забезпечення сталого розвитку населених пунктів з метою створення повноцінного життєвого середовища.

Спостерігаються деякі позитивні тенденції в забезпеченні сталого розвитку міст України. Певна роль в цьому належить "Концепції сталого розвитку", ухваленої Постановою Верховної Ради 24.12.1998 р. Є позитивний досвід розробки сучасних принципів управління життєдіяльністю міст. Прикладом може слугувати "Концепція системного розвитку міста Харкова до 2010 року". Розробляється законодавча база управління містами, економічного регулювання і архітектурно-будівельної діяльності.

Сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури. Екологічна безпека територій передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров'я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

Іншими словами, сталий розвиток гарантує поступове зростання якості мешкання і оптимального розвитку міст. Це визначається трьома взаємопов'язаними групами факторів: екологічні, які безпосередньо впливають на людину в біологічному відношенні; соціально-економічні, які визначають матеріальні умови і ресурси для існування і розвитку суспільства; культурно-естетичні, які безпосередньо впливають на свідомість людини (наука, мистецтво тощо). Таким чином, забезпечення сталого розвитку міст полягає у формуванні висококомфортного, екологічно забезпеченого, естетично привабливого життєвого середовища. Керуючись цими вимогами, сформулюємо головні напрямки сталого розвитку міст в Україні. Перш за все велике значення має стабілізація соціально-економічного становища України з досягненням показників на рівні країн Західної Європи та інших розвинених країн світу Для цього необхідне підвищення екологічної діяльності і соціальної самодостатності із створенням високого естетичного рівня середовища; соціальної рівності і задоволення потреб людей продуктами харчування, житлом, послугами охорони здоров'я тощо; збереження історичної цінності забудови міст, розвиток комунікаційних зв'язків, інтеграційних процесів та створення екологічно чистих зон на екосистемній основі.

Сталим містом можна вважати таке, в якому досягнення в соціальному, економічному і фізичному розвитку розраховані на довгий час. Таке місто повинно мати стійкі екологічні ресурси, від яких залежить його розвиток, і надійну гарантію від екологічної небезпеки, яка може загрожувати розвитку міста. Пріоритетними є забезпечення екологічних та соціальних вимог для населення з урахуванням розвитку та удосконалення сфер зайнятості, соціальної інфраструктури, житлової забезпеченості, формування різних типів житла, широкого вибору і видів зайнятості населення, архітектурно-художніх і естетичних якостей, екологічних вимог і рекреаційних можливостей. Важливою умовою є сумісність нормативної бази вітчизняного містобудування з європейською і світовою I^ісистемами стандартизації. В останні роки створюється нова законодавча база захисту і заохочення інвестицій, розвитку і удосконалення містобудівної діяльності. Нова концепція житлової політики дозволить забезпечити сталий розвиток міст України в нових соціально-економічних умовах. У зв'язку з соціальним розшаруванням населення, диференціацією житла та виникненням районів висококомфортних престижних будинків, а також районів старого занедбаного житла необхідна муніципальна підтримка малозабезпеченого населення для створення умов мешкання, які виключають можливі соціальні конфлікти.

Термін "сталий розвиток" можна розглядати з двох позицій. Перша концентрується на цілях розвитку, інша - на обмеженні шкідливого впливу людської діяльності на природне навколишнє середовище. Перший компонент, компонент розвитку, стосується задоволення потреб сучасного покоління. Другий компонент сталого розвитку, стосується людської діяльності, яка не загрожує можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Таким чином, розвиток є сталим, якщо він задовольняє поточні потреби і не завдає шкоди потребам майбутніх поколінь. Важливого значення набувають ресурсозабезпеченість та ресурсозбалансованість в розвитку та забудові міст. Екологічні заходи будуть дієвими тільки тоді, коли вони розглядатимуться як ресурс розвитку. Проблема полягає не тільки в налагодженні контролю за екологічним впливом населених пунктів, а й у використанні оптимального потенціалу навколишнього середовища для підтримки розвитку населених пунктів. Необхідно оцінити навколишнє середовище як елемент, який сприяє розвитку населених пунктів, поряд з фінансовими, технологічними та іншими. Це дозволить певною мірою включити екологічні міркування в процедуру управління населеним пунктом.

Населені пункти мають стати компонентом кожної дійової стратегії розвитку, для чого необхідно поєднати цілі їх розвитку з програмами загального національного розвитку. При зростанні уваги до економічних та соціальних аспектів населених пунктів, вони повинні розглядатися як складова національної політики. Відчувається потреба в поєднанні національної політики з регіональним та місцевим плануванням, а також ініціативами на місцевому рівні. В багатьох випадках існує неузгодженість між владою центрального уряду і відповідальністю місцевих органів. Центральний уряд повинен, наскільки це можливо, максимально зосередити свою увагу на діяльності щодо координації, регулювання і контролю, а регіональні та місцеві органи влади - на плануванні, практичній реалізації і експлуатації.

Для забезпечення сталого розвитку міст необхідне вирішення таких нагальних проблем: розробка програм послідовного впровадження нових методів містобудівного регулювання - концепцій системного розвитку міст, зонінгу, правил забудови, цільових програм стосовно окремих аспектів, земельних і містобудівних кадастрів, міських проектів; створення державних будівельних норм і правил у відповідності з європейськими стандартами; створення на національному, регіональному і місцевому рівнях державного управління аналітичних структур для узагальнення світового досвіду, досвіду регіонів з проблем сталого розвитку міст; розробка і впровадження містобудівних кодексів для відповідних класів поселень; організація розробки і впровадження системи комплексного екологічного моніторингу міського середовища з усіх його підсистем; вирішення питань організаційного і ресурсного забезпечення створення інформаційної структури сталого розвитку міст. Сталий розвиток міст можливий при умові створення загальноміської інформаційної інфраструктури для забезпечення планування, управління, експлуатації складних систем життєдіяльності міст і прозорість рішень які приймаються місцевою радою.

Одним з важливих положень є визнання того, що внесок у процес розвитку населених пунктів повинен здійснюватися усіма учасниками, зацікавленими в його функціонуванні. Управління населеними пунктами є координованою діяльністю в галузі їх планування, проектування, будівництва, експлуатації, технічного обслуговування та оновлення. Розподіл сфер відповідальності буде головною частиною такого процесу управління, який повинен в першу чергу концентруватися на стабілізації і розподілі ресурсів в рамках системи гнучких пріоритетів. Це відноситься рівною мірою як до окремих міст, так і до систем населених пунктів на регіональному рівні.

Основні напрямки містобудівної діяльності стосовно сталого розвитку міст повинні враховувати пріоритетні завдання сучасної регіональної політики, а саме:

• створення підвалин самостійного соціально-економічного розвитку регіонів з чітким розмежуванням компетенції і відповідальності між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, зокрема з питань власності, прийняття керівних рішень в галузі експлуатації природних ресурсів, розвитку населених пунктів та ін.;

• зміцнення фінансової самодостатності регіонів;

• розвиток державної політики стимулювання розвитку районів і міст, які мають значний науково-технічний і виробничий потенціал, але загальмувались у розвитку; продовження урбанізації малонаселених районів у центральних, південних, північно-західних та північно-східних регіонах; розміщення нових виробничих потужностей та створення їх науково-технічного потенціалу;

• підтримка регіонів економічних, техногенних катастроф та регіонів стихійного лиха, зон із загостреними демографічними і міграційними проблемами;

• забезпечення сталого розвитку міст на основі: підвищення економічної, екологічної діяльності і соціальної самодостатності із створенням високого естетичного рівня середовища; соціальної рівності і задоволення потреб людей житлом, послугами охорони здоров'я, культури, різноманітністю трудової діяльності тощо.

Складовою частиною вирішення проблем сталого розвитку населених пунктів є досягнення ефективності в різних сферах містобудівної діяльності. Це досягається шляхом: виявлення сучасних тенденцій розвитку міст та формування міського середовища; визначення потреб в усіх видах ресурсів міста і зони його впливу та комплексна їх оцінка; встановлення можливостей і пріоритетних напрямків народногосподарського та територіального розвитку міст; розробка гіпотези соціально-та еколого-збалансованого розвитку міста і зони його впливу з урахуванням ресурсних обмежень; обґрунтування раціонального розміщення нової та ефективної реконструкції існуючої житлової забудови; розробки концепції перспективного формування міського середовища.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив ресурсних обмежень на умови розвитку міст	\|	Управління програмами та проектами міського розвитку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.