• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства. Гендерні стереотипи. Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження. Толерантність.

Стереотипи та упередження.

Стереотипи – регулятори соціальних відносин, їх вирізняє економія мислення, своєрідний «захист», тобто виправдання власної поведінки, задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу групового напруження, стійкість.

Класифікація стереотипів:

– антропологічні (проявляються у тому разі, якщо оцінка внутрішніх, психологічних якостей людини, оцінка її особистості залежить від її антропологічних ознак, тобто від особливостей фізичного вигляду);

– етнонаціональні (виявляються тоді, коли психологічна оцінка людини опосередкована її належністю до тієї чи іншої нації, раси, етнічної групи);

– соціально-cтaтyсні (полягають в залежності оцінки особистісних якостей індивіда від його соціального статусу);

– соціально-рольові (проявляються в підпорядкованості оцінки особистісних якостей індивіда його соціальній ролі, рольовим функціям);

– експресивно-естетичні (визначаються залежністю оцінки особистості від зовнішньої привабливості людини, чим привабливішою здається зовнішність людини, тим більш позитивними особистісними рисами її наділяють);

– вербально-поведінкові (пов'язані із залежністю оцінки особистості від зовнішніх особливостей – мови, міміки, пантоміміки та ін.).

В умовах нинішнього швидкого ритму життя стереотипи певною мірою нам допомагають. Вони економлять час, не примушуючи довго роздумувати над тим чи іншим питанням. Часу на обдумування певних явищ часто не вистачає, а установка дає можливість орієнтуватися в нашому швидкоплинному світі. Таким чином ми економимо свій час, звертаючи увагу лише на те, що для нас важливо.

До 60-х рр. психічні або поведінкові властивості, котрі ймовірно відрізняють чоловіків від жінок, називали статевими властивостями або відмінностями. У сучасному розумінні термін ґендер був уведений у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером.

Гендер (англ. gender – стать, від лат. genus – рід) – стать, яку «приписали» даній людині від імені суспільства уповноважені на те органи, інакше – паспортна стать, або стать у документах.

Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації – навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою – пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

Гендерна система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять «чоловіче» і «жіноче».

Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів:

– Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок – стереотипи «maschile – feminnile». Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною.

– В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні роли чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні.

– До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки – у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка – у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Упередження – це iррацiональне, негнучке ставлення до цiлої категорiї людей. Можливі i позитивнi упередження, але звичайно упередження являє собою негативнi почуття – антипатiю, ворожнечу, або навiть страх.

Дискримiнацiя пов’язана iз свавiльною вiдмовою у привiлеях, престижi та владi тим членам меншин, чия квалiфiкацiя є такою ж самою, як і у членiв домiнантної групи. Упередження необов’язково поєднуються iз дискримiнацiєю; тому що мiжособовi стосунки не обов’язково будуються на єдностi ставленнь та дiй. У повсякденній промові терміни «забобона» і «дискримінація» часто взаємозамінні. Забобоном вважається упереджене відношення до членів іншої групи.

Відомий американський соціолог Роберт Мертон ідентифікує чотири види взаємовідношення між упередженням та дискримінацією і відповідних типів індивідів:

1) стійкий ліберал – людина без упереджень, що не вдається до дискримінації навіть під соціальним тиском за дискримінацію;

2) нестійкий ліберал – людина без упереджень, що вдається до дискримінації під соціальним тиском за дискримінацію;

3) нестійкий антиліберал – упереджена людина, що не вдається до дискримінації під соціальним тиском проти дискримінації;

4) стійкий антилiберал – упереджена людина, що непохитно діє за тими поглядами, яких притримується, навіть коли є соціальний тиск проти дискримінації.

У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискримінації. Дискримінації заборонена у багатьох міжнародних документах з прав людини і в Лісабонській угоді, що заміняє Конституцію ЄС. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ст.1) Набула чинності 4 січня 1969 р., для України – 7 квітня 1969 р.

Дискримінація має дві основні форми:

– правова (de jure), закріплена в законах;

– неофіційна (de facto), що укоренилася в соціальних звичаях.

Дискримінація de facto має місце в ситуаціях, де домінує група людей, що користується перевагами стосовно меншості. На відміну від дискримінації de jure, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію de facto знищити не просто. Дискримінація de facto звичайно існує тривалий час, тому що вона міцно пускає коріння у звичаї або інститути товариства. Дискримінація етнічних груп є основним джерелом політичних конфліктів і сецесії (виходу із складу держави).

Види дискримінації:

– Пряма дискримінація характеризується як намір дискримінувати особу чи групу, наприклад, бюро з працевлаштування відкидає претендента певної національної ознаки (єврея, цигана та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

– Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально нейтральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини у невигідне становище у порівнянні з іншими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій росту для певної професії (завдяки чому серед заявників може бути виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків);

Расизм – світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду як-от колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Расистські концепції культур з’явилися через неможливість пояснити з позицій еволюційного підходу, що декларував обов’язковість прогресивного поступального і стадіального розвитку, існування традиційних, «примітивних», архаїчних культур. Крім цього, у працях багатьох дослідників зустрічалися положення про вищі та нижчі культури, про інший (природно, нижчий) спосіб мислення, тобто існувала теорія наївного дикуна, чесного і доброго, але розвитку, що поступається в рівні, європейцю.

Деякі видатні еволюціоністи – дослідники культур (Г. Спенсер) зображували в перекрученому вигляді особливості культур неєвропейських народів і вважали расові типи позаєвропейських народів нижчими (К. Бюхнер). Особливо широко були поширені такі ідеї в США, де превалювала думка про те, що негри — нижча раса і тому вони не можуть жити без сторонньої опіки, що підтримує їхній у культурному стані.

У 1853 р. вийшов маніфест даного напрямку – книга французького дипломата й аристократа А. Гобіно (1816–1882) «Дослідження про нерівність людських рас». У своєму творі він показував, що джерело різниці в історичних долях культур перебуває в расових особливостях людей, що становлять ті чи інші визначені етнокультурні спільноти. Таким чином, джерело розвитку, якісної своєрідності вищих і нижчих культур він бачив у специфіці організмів людей різних народів, у тому числі в їхньому зовнішньому вигляді. Природно, що А. Гобіно був прихильником полігенізму (навчання, що заперечує єдність людського роду). Кожна раса створювала свою культуру. Людські раси відрізняються між собою, на думку Гобіно, за «красою», за фізичними ознаками, за психологічними якостями і за різними здатностями створювати і засвоювати культуру. Дикі в даний час народи залишаться такими назавжди. Культура однієї раси не може проникнути в середовище людей іншої раси.

Нижчою расою Гобіно вважав чорну («меланічу»), більш развинутою – жовту. Єдино здатною до прогресу і створення повноцінної культури він вважав білу расу, особливо її еліту – арійську расу. Абсолютну перевагу вищої раси Гобіно обґрунтовував, розглядаючи розвиток десяти (за його підрахунками) культур — цивілізацій, відомих в історії людства (індійська, єгипетська, ассірійська, грецька, китайська, римська, німецька, алеманская, мексиканська і перуанська). Усі вони створені, на думку Гобіно, вищим різновидом білої раси – арійцями. Для підтвердження своєї тези він використовує фантастичні дані про підставу найдавніших культур і зв’язках між ними. Так, він приписує виникнення давньоєгипетської цивілізації арійської колонії на Середньому Нілу. Китайська ж культура, на його думку, була створена «гілкою білих людей», що прибули з Індії. Доколумбові цивілізації в Америці створювали «білі елементи», що проникли на континент через Ісландію і Гренландію в Х ст.

Ідеал для Гобіно – німецька культура в особі середньовічного Риму (не античний Рим, а «німецький»). Рим був справжнім культурним центром і сприяв утворенню ряду держав у Європі, у тому числі Русі. Остання як самостійна держава без германців-норманів просто не існувала б.

Майбутнє людства представляється Гобіно песимістично. Це обумовлювалося тим, що, створюючи всюди нові типи культур, біла раса (включаючи арійців) змішувалася з іншими народами, утрачала свою чистоту і споконвічний імпульс енергії. Утрата ж енергетичних здібностей веде до сумовитого застою, однаковості.

Основні висновки з расово-антропологічної концепції культури Гобіно полягали в наступному:

а) культура – продукт расово-антропологічних факторів;

б) раси нерівні між собою, і це обумовлює нерівність створених ними культур;

в) культурні стереотипи поведінки людей переважно визначаються біологічною спадковістю;

г) расові змішання шкідливі, вони наносять утрату розвитку культур (природно, білої раси) і ведуть до втрати енергетичних імпульсів, що спонукують удосконалювати культуру, створювати її нові форми.

Більш наукоподібне оформлення подібний погляд на історико-культурний процес дістав у теоріях Ж. Ляпужа (1854–1936) у Франції й О. Аммона (1842–1916) у Німеччині. Вони висували тезу про залежність психічних якостей людей і відповідно якості створеної ними культури від величини головного показника. (Головним показником у фізичній антропології вважається процентне відношення найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини.) Таким чином, чим більш довгоголова людина, тим більше вона обдарована, здібна і т.д. «Довгоголові» люди належать до європейської раси, створювачі усіх великих культур в історії людства. Біляві довгоголові представники «вищої» раси створили європейську цивілізацію — саму досконалу і розвинену у світі культуру. Цікаво при цьому зауваження Ляпужа й Амонна про те, що бідні класи і шари сучасних їм європейських країн складаються з людей з неповноцінними психічними властивостями, обумовленими їх короткоголовістю (брахікефали). До них належать нащадки ненімецького місцевого населення Європи. А європейську еліту становлять вищі носії культури – довгоголові нащадки німецьких завойовників (долікефали).

Аналогічні концепції розвитку людської культури можна знайти в Л. Вольтмана, переконаного прихильника переваги европеоїдної (кавказької) раси, і в X. Чемберлена, відповідно до якого найвищим досягненням історичного розвитку Європи з’явилося створення «тевтонської культури» і «тевтонської раси» – спадкоємиці «арійського» духу. Усяка розмаїтість, відхід від лінійного шляху розвитку «вищої» раси у культурі розглядалося як недорозвинене, неповноцінне.

Такі теорії культури дістали широке поширення до початку XX ст. і виявляють живучість аж до нашого часу. Цьому сприяє ряд обставин:

– наполегливий акцент еволюціоністів на обов’язковості лінійного прогресу від більш простих культур до більш складних;

– відсутність розгляду питання, чому інші культури не розвивалися по запропонованій ними европоцентристській схемі;

– з еволюціоністського напрямку запозичений оціночний підхід (краще – гірше, вище – нижче) стосовно культур;

– міф про особливий тип мислення «дикунів», про необхідність їх морального і культурного розвитку.

– відстоювання (Л. Уайт) однолінійно-прогресивної схеми розвитку в противагу ідеї про унікальність і самобутність культур.

Разом з тим дана теорія культур мала одну перевагу – вона ясно і чітко (нехай неправильно і перекручено) давала відповідь на питання про джерело, причини розмаїтості культур, нерівномірності їхнього історичного розвитку. Дуже дохідливо і на прикладі явно виражених різниць (зовнішність, расово-антропологічні характеристики) показувався їхній зв’язок з особливостями культури.

У більш пізній час біолого-антропологічні концепції трансформувалися і не носили настільки явно вираженого расистського характеру. Але при усіх варіаціях зберігалася ідея нерівноцінності різних типів культур.

Уже до першої третини XX ст. «расово-антропологічна» теорія культур трансформувалася в концепцію генетичного детермінізму. Її основний зміст зводиться до того, що своєрідність культур і людини пов’язана з реалізацією генетично успадкованої програми, тобто своєрідність культур визначається спадкоємною програмою, що існує в генах тих чи інших народів. Дуже екзотичним варіантом цієї теорії є концепція, відповідно до якої суб’єктом розвитку є не людина, а гени, що, виконуючи свої функції і програмні установки, створили культури як форми дрейфу генів.

Ксенофобія (від грец. ксенос – «чужинець», «незнайомець», та фобос –«страх»), – це система поглядів, що виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного, або страх перед чужоземцями та ненависть до них. У науковій фантастиці ксенофобія – страх перед інопланетянами.

Протилежний випадок становить позитивна дискримінація, під якою розуміються політичні заходи, спрямовані на врахування статі, раси або етнічної приналежності суб’єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які піддаються або піддавалися раніше дискримінації. Є важливим чинником подолання гендерної нерівності, орієнтована на збільшення представленості жінок у сфері зайнятості, освіти і бізнесу, з яких вони були історично виключені.

Толерантність – здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до іншого (незвичного) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень: громада, нація, етнос, раса.

Емпатія (англ. empathy від (грец.

Стереотипи й упередження

Стереотипи виникають і закріплюються як результат суджень, що фор­муються під час співіснування в різних сферах життєдіяльності. У процесі еволюції суспільства стереотипи можуть з’являтися, еволюціонувати або зникати. Люди не формують стереотипи самостійно на базі власного досвіду, а переймають їх від родичів, знайомих та із засобів масової інформації. Най­частіше формування стереотипів, тобто стійких образів людини, групи або суспільного явища, відбувається непомітно для індивіда. Можливо, завдяки цьому вони утверджуються як стійкі еталони, що панують над свідомістю людини.

Стереотипи завжди сприймаються простіше, ніж реальні речі. Завдяки стереотипам найскладніші явища можна окреслити двома-трьома речення­ми. Схематичне зображення стереотипу дозволяє нам зрозуміти співвідно­шення правдивої та хибної інформації в ньому. Тобто можна сказати, що стереотипям притаманна «економія мислення". Особливість стереотипів по­лягає в тому, що вони володіють підсвідомістю як окремого індивідуума, так і суспільства загалом. Вони впливають на наші дії, поведінку, судження про різні явища та навіть на хід суспільних подій.

Стереотипи виконують багато функцій як на індивідуальному, так і на груповому рівні. Серед них найголовнішими є відбір інформації, яка "просі­юється" через стереотип; створення і підтримання позитивного образу себе та своєї групи (етносу, професійної групи тощо); обґрунтування й виправдання поведінки певної групи.

Існують різноманітні класифікації стереотипів. Наприклад, за змістом стереотипи поділяють на професійні, фізіогномічні та етнічні.

Професійні стереотипи — це узагальнені образи типових представників окремих професій. Наприклад, охоронця зазвичай уявляють схожим на героя голівудської кінострічки — широкоплечим мовчазним красенем з величезни­ми кулаками, який вміє поводитися зі зброєю й володіє карате. Насправді ж охоронцеві зовсім не обов’язково бути саме таким. Головне для нього — від­повідально ставитися до своєї роботи, вміти поводитися за певних обставин, здатність заздалегідь обмірковувати майбутні дії, виявляти серед оточуючих тих, хто може становити небезпеку, передбачати загрозу та вміти її відвернути.

Люди постійно стикаються із професійними стереотипами. Це набуває особливого значення в період, коли молодь обирає професію. Під впливом деяких стереотипів імовірна загроза припуститися помилки. Тому юнакам і дівчатам завжди потрібно пам’ятати, що уявлення про професію можуть бути неповними або викривленими, і тому слід вивчати й аналізувати інформацію з різних джерел.

Фізіологічні стереотипи ґрунтуються на визнанні зв’язку між зовніш­ністю та рисами характеру людини. Наприклад, вважається, що люди з пов­ними губами доброзичливі, а невеликі очі характеризують урівноважених осіб, вірних своїм ідеалам. При цьому необхідно пам’ятати, що у представників різних народів існують різні стереотипи щодо зовнішності. Так, деякі турецькі прислів’я говорять про дурість людей високого зросту та хитрість низькорослих, а англійці не довіряють рудоволосим.

Етнічні стереотипи фіксують взаємини між етнічними групами, пов’язані з національним характером. Автостереотип етносу описує самосвідомість, уявлення етносу про себе. Гетеростереотип змальовує образ іншого етносу. Негативні стереотипи слід долати, адже такі уявлення погано впливають на розвиток діалогу різних етнічних культур. Інколи стереотипи використовують як зброю для пропаганди расизму та ксенофобії. Для прикладу можна навести антисемітську пропаганду в Німеччині у 20-30-х роках XX ст., яка стала ідеологічною основою холокосту та призвела до винищення б млн євреїв.

Етнічні стереотипи часто використовують політики з власною метою: одні — щоб вносити розбрат між різними народами, інші — щоб створити ґрунт для поєднання культур. Етнічні стереотипи використовують як інстру­мент в інформаційній війні, політичних змаганнях та чорному піарі.

Велика кількість стереотипів є результатом спрощеного сприйняття хи­тросплетінь складної системи життєдіяльності суспільства. У шаленому рит­мі сучасного життя людям зазвичай бракує часу, щоб розібратися в істинній сутності того чи іншого явища, його емоційній характеристиці, тому люди сприймають його механічно та, не за­мислюючись, відносять до певної групи чи категорії, тобто стереотипізують його.Стереотипи дають змогу точніше пе­редати суть повідомлення та зберегти час.

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. II. Поняття соціального процесу.
3. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
4. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
5. А. Це наявність в однієї людини кількох ліній клітин з різним набором хромосом.
6. А/. Поняття про судовий процес.
7. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
10. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Переглядів: 31983