Дослідження відбитків печаток і штампів.

П і д п и с у.

В с т а н о в л е н н я ф а к т у п і д р о б к и

Найчастіше зустрічаються наступні способи підробки: по пам'яті, коли підпис відтворюється на основі запам’ятовування раніше побаченого підпису; малюванням, коли підпис відтворюється з використанням зразка справжнього підпису; копіюванням, коли підпис обводиться чорнилом або кульковою ручкою. Зустрічається декілька способів підробки підписів копіюванням: на просвіт, за допомогою копіювального паперу, шляхом перетискання штрихів загостреним предметом із наступною обвідкою слідів тиску, за допомогою речовин, що володіють копіювальною спроможністю, (виготовлення проміжного кліше), фотопроекційний засіб. Крім того, підпис може бути перенесено шляхом вологого копіювання.

Для зазначених способів копіювання, крім фотопроекційного, характерна хвилястість штрихів і незграбність овалів. Для копіювання на просвіт за допомогою креслярського апарату (пантографу) характерна наявність олівцевих штрихів попереднього підготування. Для підробки фотографічним способом властивий повний збіг досліджуваного підпису з тим, з якого отримана фотокопія. Фотографічним способом звичайно виготовляють факсиміле. Підписи, нанесені з його допомогою, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше.

Багато ознак розглянутого виду підробки підписів можна виявити при огляді документа за допомогою лупи, мікроскопу, косопадаючому і розсіяному світлі. Ознаки повільності рухів, подвоєність штрихів, розмазаність фарби, сліди ретуші, мікроструктуру виявляють і фіксують фотографічними методами.

В усіх випадках підпис що досліджується належить порівнювати з зразком підпису особи, від імені якої вона виконана.

Печатка – це предмет з рельєфним зображенням знаків типографського набору скомплектований в єдине ціле для експлуатації, тобто нанесення відбитків на документах.

Тому печатка, це інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об’єктах.

Відображення печатки на документі називається відбитком.

Печатки діляться на гербові і прості.

В центрі гербової печатки знаходиться малюнок герба держави, а по колу – назва закладу чи відомства, якому належить печатка.

Прості печатки містять лише назву закладу чи відомства, приватної чи юридичної особи, а також будь-який малюнок, номер, текст, що свідчить про призначення печатки (для пакетів, Склад №1, тощо).

По формі печатки бувають круглі, овальні, трикутні, багатокутні, прямокутні тощо. По призначенню і матеріалу виготовлення печатки діляться на каучукові і металеві.

Чотирьох або прямокутні печатки називаються штампами, відбитки яких звичайно розміщують в лівому верхньому куті документа.

Відбитки нанесені печатками фабричного виготовлення відрізняються наступними ознаками, знання яких дозволяє встановити підроблені відбитки печаток. Назвемо їх:

1) правильні геометричні форми ліній, рамок (коло, овал, трикутник);

2) однакова товщина ліній рамок;

3) відповідність букв відбитка стандарту типографського шрифту;

4) рівні контури букв, а їх відбитки без розводів;

5) вертикальне розміщення букв суворо перпендикулярно до лінії строки;

6) однаковий радіальний нахил, тобто осі букв відбитка перехрещуються в одній точці - центрі кола;

7) суворо однакові інтервали між буквами і строками;

8) зміст відбитку повинен відображати джерело, якому належить печатка, не містити помилок і протиріч.

Найбільш розповсюдженими способами виготовлення печаток є вирізання, гравірування і набір із стандартних знаків (букв).

На документах відбитки печаток і штампів можуть бути нанесені не тільки з підроблених кліше, але і безпосередньо малюванням, вологим копіюванням і відбитками з плоских проміжних кліше.

Встановлення змісту пошкоджених документів.

Нерідко в злочинних намірах документи піддаються пошкодженню або знищенню (спалення, розриви документа на частини, закреслення або заливання барвником визначених місць у тексті тощо).

У криміналістиці розроблені методи відновлення змісту подібних документів. Для відновлення розірваних документів їх частини спочатку сортують по якості паперу, кольору штрихів, почерку й іншим ознакам. При цьому відшукують частини, у яких одна або дві сторони рівні, тобто являють собою кути або краї документа. Внутрішню частину документу заповнюють обривками, що остались, які підбираються за формою й змістом. Монтують розірваний документ на склі, а потім накривають його іншим склом такого ж розміру й окантовують по краям клейкою стрічкою.

Можливість виявлення змісту текстів згорілих документів багато в чому визначається складом паперу, барвникової речовини тексту, інтенсивністю і температурою горіння. При виявленні згорілих документів насамперед належить надати їм еластичність для запобігання руйнації в процесі вилучення. Для запобігання ушкодження не можна брати згорілі документи руками або пінцетом. При вилученні таких документів листом паперу або картону створюють легкі потоки повітря, під впливом яких документ переміщають на шматок скла. Далі його воложать парами води або розчином гліцерину з допомогою пулівезатору. Струмінь рідини направляють нагору, щоб дрібні її частки осідали на документ зверху. В міру зволоження документ розправляють і накривають іншим склом. Для транспортування скло окантовують по краях. Згорілий документ можна також помістити в коробці, викладеній ватою. У цьому випадку доцільно направляти документ для криміналістичного дослідження з відповідальною особою, щоб при транспортуванні він не був ушкоджений.

На згорілих документах методом фотографування з тіньовим освітленням удасться виявити втиснені штрихи тексту.

Текст, виконаний графітовим олівцем, типографською фарбою, що містить сажу або солі металів, а також надрукований на друкарській машинці може бути відновлений фотографуванням в інфрачервоних променях. Можливе виявлення тексту шляхом термоопрацювання. Спалені документи можуть знаходитися в різних стадіях: висушування, обвуглювання, іспепеління, озоління. Частіше всього доводиться працювати з документами, що знаходяться в стадії обвуглювання. Якщо такий документ помістити між двома листами термостійкого скла, довести його в муфельній печі до іспепеління, то фон стає більш світлим, на ньому проявляються штрихи, що містять графіт, сажу або солі металів. Для виявлення тексту можуть застосовуватися й інші методи: фотозйомка в рентгенівських променях, люмінесценція.

Закреслені і залиті барвником тексти вдасться прочитати, застосовуючи світлофільтри, електронно-оптичний перетворювач. Текст, залитий чорнилом того ж кольору, досліджують в ультрафіолетових променях. Якщо текст залитий чорнилом фіолетового або синього кольору, то його зміст може бути виявлено фотографуванням із застосуванням світлофільтра того ж кольору, що і чорнило. Коли текст виконаний на одній стороні паперу, його можна зволожити бензином, внаслідок чого він стає напівпрозорий. Потім документ фотографують в променях прохідного світла.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Встановлення факту зміни документів.	\|	Дослідження машинописних текстів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.