• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальні положення процесуального характеру.

Поняття, види і завдання допиту.

Допит – слідча дія, яка має своєю метою одержання інформації про обставини злочину, що розслідується, від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

Залежно від джерела одержуваної інформації розрізняють такі його види:

1. в залежності від процесуального положення особи, що допитується:

· допит свідка;

· допит потерпілого;

· допит підозрюваного;

· допит обвинуваченого;

· допит підсудного;

· допит експерта;

· допит понятих.

2. в залежності від вікових особливостей особи, що допитується:

· допит дорослого;

· допит неповнолітнього;

· допит малолітнього.

3. в залежності від місця проведення допиту;

4. в залежності від слідчої ситуації:

· конфліктні;

· безконфліктні.

5. в залежності від черговості проведення:

· первинний;

· повторний;

· додатковий.

Завдання допиту полягає в тому, що:

· отримуємо докази по справі (особу злочинця, викрадені речі і т. ін.);

· перевіряємо раніше отримані докази;

· перевіряємо слідчі версії;

· реалізовуємо права підозрюваного і обвинуваченого на захист;

· отримуємо інформацію про підготовку і скоєння інших, раніше невідомих злочинів;

· встановлюємо причини та умови, які сприяли скоєнню злочину.

Специфіка допиту полягає в тому, що в інформації про обставини справи, яку одержують від конкретної особи, відображуються індивідуальні риси цієї особи, що вимагає застосування в ході допиту комплексу тактичних засобів.

Повнота, точність і достовірність одержаної інформації залежить від правильного вибору організаційно-методичних, тактичних і пізнавально-засвідчувальних прийомів і методів. До загальних положень тактики допиту слід віднести:

· активність (слідчий утримує в своїх “руках” ініціативу, вміло використовує тактичні прийоми);

· цілеспрямованість (визначення предмету допиту);

· об’єктивність і повнота (характеризується тим, що слідчий не вправі на свій розсуд скорочувати або змінювати показання в протоколі, нав’язувати свої думки з приводу певних подій);

· необхідність вивчення особистих характеристик особи, що допитується (дозволяє нам правильно обирати тактичні прийоми).

Предмет допиту складає коло питань, які необхідно з’ясувати, які мають значення для встановлення істини по справі.

Основи тактичних прийомів допиту є норми кримінально-процесуального характеру. Ст. 69 КПК України передбачає хто з учасників досудового слідства не може бути допитаний як свідок:

· адвокати, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі – з приводу того, що їм стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю;

· захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача;

· особи, які згідно висновку судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення і давати показання про них;

· свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом – щодо дійсних даних про його особу;

· особа, яка має дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом.

Відмовитись давати показання як свідки мають право:

· члени сім’ї, близькі родичі, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого і підсудного;

· особа, яка своїми свідченнями викрила б себе, членів своєї сім’ї, близьких родичів, усиновителів, усиновлених у вчиненні злочину.

Процесуальний порядок допиту передбачає, що дана слідча дія проводиться по місцю проведення досудового слідства, чи місцю перебування допитуваного. Як правило в світлий час доби. Допитуваний дає свідчення на одинці зі слідчим, за винятком, які прямо передбачені в законі (допит неповнолітніх).

Перед допитом, встановивши особу допитуваного (за даними документа, що посвідчує особу), слідчий роз’яснює йому права і обов’язки у відповідності з його процесуальним положенням. Перед допитом потерпілий попереджується про кримінальну відповідальність за ст. ст. 383, 384 КК України про завідомо неправдиві повідомлення про вчинення злочину і про завідомо неправдиві показання, а свідки до того ж за ст. 385 КК про відмову давати показання. Перекладачі та експерти теж попереджуються про кримінальну відповідальність за відмову від покладених на нього обов’язків.

Допит по суті починається з пропозиції допитуваного розповісти про всю відому по справі інформацію. Показання заносяться до протоколу від першої особи, по можливості дослівно. Якщо задаються питання, то вони заносяться до протоколу разом з відповіддю на них. За власною ініціативою допитуваний може свої показання занести до протоколу власноручно.

По закінченню допиту протокол зачитується в слух або надається для безпосереднього ознайомлення. Правильність зафіксованої інформації підтверджуються підписами допитуваного та слідчого.

В процесі допиту, згідно ст. ст. 85-1, 85-2 КПК України, можуть використовуватись додаткові засоби фіксації про що повідомляється допитуваний. При використанні вищевказаних додаткових засобів до протоколу заноситься відповідний запис. Касета пакується, опечатується і додається до справи.

Кримінально-процесуальне законодавство визначає норми, які регулюють порядок виклику осіб для проведення допиту.

Ст. 373 КК України передбачає відповідальність за примушення давати показання.

До змісту тактики допиту входить система прийомів, що сприяють його найефективнішому здійсненню. На відміну від процесуальних, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер. Вони поділяються на групи:

· кращого відтворення сприйнятого;

· викриття завідомо неправдивих показань;

· виявлення помилок і протиріч у показаннях;

· одержання правдивих показань.

Кожна з названих груп містить комплекс тактичних прийомів, які слідчий використовує в доцільній послідовності. Доцільність визначається рядом факторів:

· особистістю допитуваного;

· наявністю зібраних доказів;

· етапом розслідування справи.

У визначенні тактики допиту, послідовності, змісту тактичних прийомів велика роль належить психологічним і логічним способам.

Детальніше розглянемо тактику підготовки, проведення та фіксації ходу і результатів допиту.

3. Організаційно-методичні засади і підготовка до допиту.

Слідчий або особа, яка проводить дізнання, враховуючи наявні докази, які є в їх розпорядженні повинні визначити час проведення допиту (етап розслідування), при цьому необхідно:

· не допустити щоб особа, яку необхідно допитати зникла, знищила сліди злочину, підготовила неправдиві докази, визначила лінію поведінки з зацікавленими особами;

· використати фактор раптовості, якщо це виправдано;

· якщо по одному і тому ж предмету допиту необхідно допитати декількох осіб, необхідно викликати ту особу, яка дасть, на нашу думку, більш правдиві показання;

· застосувати заходи, що направлені на те щоб викликані особи по справі не спілкувались між собою до допиту.

Визначившись на якому етапі розслідування необхідно провести допит, визначаємо предмет допиту та встановлюємо факти, які можуть бути використані в ході допиту.

Важливим елементом підготовки до допиту є вивчення особи. Корисною буде інформація про характер, темперамент, звички, фізичні і психічні вади допитуваного. Вивчення особи допитуваного досягається такими методами:

· узагальнення незалежних характеристик;

· аналіз результатів діяльності, тобто отримання інформації про відношення особи до праці, навчання, інтересах і здібностях;

· використання оперативних даних.

Складаємо план допиту. Письмові плани рекомендується складати слідчим з не6великим практичним досвідом і у випадках коли допит проводиться за багатоепізодними злочинами або важливими обставинами справи. План складається з таких елементів:

· обставин, що підлягають встановленню;

· наявних у справі даних;

· питань, які необхідно з’ясувати.

В процесі допиту необхідно ставити питання чітко, без підказок для відповіді, так щоб на них не можна було відповісти однозначно: так або ні.

Готуючись до допиту та вибираючи тактику проведення даної слідчої дії необхідно з’ясовувати:

· умови при яких допитуваний спостерігав предмети, явища (вдень, вночі, зблизька, здалеку і т. ін.);

· психічний стан в момент сприйняття (налякана людина, знаходиться в стані сп’яніння);

· загальний стан органів відчуття людини (слух, зір);

· загальну можливість запам’ятовування, сприйняття (кольори, прізвища, числа, дати і т. ін.).

Питання допиту ставляться в такій послідовності, в якій вони будуть вирішуватись під час допиту. Слід відмітити, що складений план носить орієнтуючий характер. Він може змінюватись. Часто змінюються формулювання питань, їх кількість, послідовність.

Складаючи необхідну обстановку і умови допиту необхідно:

· по можливості відключити телефони;

· відкласти розмови з іншими особами та невідкладні виклики;

· прибрати зайві предмети;

· при допиті обвинуваченого, в залежності від характеру злочину, і його особи застосувати заходи на виключення втечі, нападу або спроби захопити заручника або знищити докази.

Визначаємось із способом виклику на допит, вирішуємо питання про застосування НТЗ.

ВИСНОВОК: підготовка до допиту вимагає від слідчого систематичного розвитку свого кругозору, потребує значної трати часу. Проте допит, при такому підході вирішення справи, буде проведено без порушення закону і з максимальним досягненням мети розслідування.

Читайте також:

1. II. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
2. Білковий обмін: загальні відомості
3. Білорусь. Характеристика положення та господарства країни.
4. Вальниці ковзання. Загальні відомості
5. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями розподільчого характеру.
6. Виберіть 2 положення, які треба добавити у визначення елементів наукової проблеми.
7. Визначення положення газорідинних і водо-нафтових контактів
8. Вимір дохідності та загальні підходи до оцінки ефективності управління інвестиційним портфелем.
9. ВИМОГИ ДО ОБ'ЄМНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ ГАРАЖІВ Загальні вимоги
10. Випарні апарати з горизонтальним і похилим положенням нагрівальних камер
11. Виробничі травми, профзахворювання, нещасні випадки виробничого характеру.
12. Висвітліть положення України в роки першої світової війни.

Переглядів: 640