Основні напрями і школи в сучасній науці конституційного права в зарубіжних країнах.

В даний час у цій науці існують два основних напрямки. Умовно їх можна назвати радикалістським і ліберальним. Радикалистський напрямок представлений в основному роботами вчених-марксистів (у ленінському, більшовицькому тлумаченні марксизму), здобутками так званих революційних демократів, що відстоюють соціалістичну орієнтацію країн, що розвиваються, і творами лівих радикалистів. Автори, що належать до цього напрямку, розглядають конституційне право з позиції класової боротьби і нерідко — з позицій диктатури визначеного класу або блоку класів. Правда, ці класи в розумінні різних угруповань даного напрямку неоднакові. В марксистів-ленінців це робітничий класс. Революційні демократи відстоюють «сукупну» владу блоку працюючих і тих нетрудящих, з якими, на їхню думку, можна співробітничати на етапі корінних демократичних перетворень, здатних у кінцевому рахунку привести до соціалізму. Учені ліворадикалістичного напрямку вважають, що службова роль конституційного права полягає в створенні умов (влади, економіки, партійної системи структури держави і т.д.) для будівництва соціалізму і комунізму – тепер про це звичайно говориться як про далеку перспективу. Ці автори говорять про народну, соціалістичну демократію, але насправді виступають за авторитарну систему управління, за беззмінне правління однієї (комуністичної) партії, проти поділу влади і місцевого самоврядування, за утримання економіки, за переваги в правах визначених груп населення (робітничого класу, «трудящих»), за ліквідацію приватної власності, зокрема шляхом застосування масових насильницьких шляхів.

Ліберальний напрямок представлений роботами вчених різних країн і континентів, включаючи сучасні постсоціалістичні держави. В Азербайджані, Білорусії, Грузії, Казахстані, Узбекистані й інших постсоціалістичних державах ці вчені кардинально переглянувши свої погляди, стали авторами нових конституцій. До яких включили норми, що відображають загальгуманістичні цінності людства, хоча їм не вдалося уникнути деяких авторитарних рис.

Представники даного напрямку вважають, що конституція, як і конституційне право в цілому, є не знаряддям диктатури, а вираженням соціального контакту між різними групами населення, документом, який повинен втілювати у своїх нормах загальнолюдські цінності (волю, демократію, права людини, соціальну солідарність, соціальну справедливість і ін.). Вони виступають за правову, демократичну і соціальну державу, поділ влади, визнання місцевого самоврядування, за відповідальність усіх посадових осіб і органів держави перед народом і його представниками тощо.

Названі два головні напрямки відображають лише полярні погляди. Між ними є проміжні напрямки, у ряді випадків у дослідженнях того самого автора з'єднуються деякі риси обох напрямків. Крім того, не усі вчені того самого напрямку дотримуються абсолютно однакових поглядів з усім, навіть принципових питань. Існують різні підходи до пояснення конституційно-правових явищ, у зв'язку з чим у рамках того самого напрямку виникають різні наукові школи — колективи вчених, що використовують подібні методи досліджень і дають у цілому аналогічні тлумачення їхніх результатів. Прихильність до тієї або іншої наукової школи не завжди залежить від місця проживання і роботи вченого. Великі наукові школи мають міжнародний характер, поєднують авторів з різних країн. Прихильність до тієї або іншої наукової школи визначається змістом публікацій, наукових доповідей.

Можна назвати три основні школи, що існують сьогодні в зарубіжній науці конституційного права: юридичну, політологічну і теологічну. Проміжне положення між першою і другою займає інституціоналізм, що тяжіє більше до політологічної школи.

Юридична школа спочатку займала нзначне місце, а згодом до 20-х років XX ст. її роль значно зросла. Її прихильники орієнтувалися головним чином на вивчення держави, його органів, прав людини, причому робилося це переважно, а те і винятково лише з юридичних позицій. Вони визнавали соціальний характер держави, але призивали юристів вивчати державу, її органи, її діяльність як систему правовідносин. В даний час ця школа своє значення втратила, але методи дослідження, вироблені нею, продовжують широко використовуватися в науці конституційного права.

Політологічна школа здобула остаточну перемогу в середині XX ст.. Її прихильники закликають вивчати не стільки норми конституційного права (іноді вони навіть ігнорують них), скільки реальну роль тих або інших інститутів державності, політичних інститутів. Не випадково в деяких франкомовних країнах предмет викладання тепер називається “Конституційне право і політичні інститути“.

Особливе місце займає теологічна школа. Вона відрізняється крайньою строкатістю поглядів своїх прихильників. Її праве крило нічого загального не має з лібералізмом. Воно співпадає з радикалістичним напрямком в особі релігійної інтерпретації, але визначена частина її прихильників, на яку мали вплив західні ідеї, і вони висловлюють ліберальні погляди, хоча і прикривають їх релігійною оболонкою. Вона представлена головним чином дослідженнями мусульманських юристів. Праці її прихильників пронизані ідеями халіфату — справедливого правління, що існувало, за їхніми твердженнями, за пророка Мухамеда і чотирьох «праведних» халіфів, яі його змінили. У прихильників цієї школи свій підхід до проблеми суверенітету (вони вважають, що всесвітній суверенітет належить аллахові), до виборів (вони часто заперечують корисність цього інституту, пропонуючи замінити вибори радою аш-шура — консультативним правлінням, тобто нарадою особливо авторитетних осіб при правителі держави), до інституту правового статусу особи (на їхню думку, рівність повинна здійснюватися відповідно до принципів шаріату, що припускає, зокрема, нерівноправність чоловіків і жінок, а головним вони вважають не права, а правові і моральні обов'язки перед Аллахом і громадою “правовірних“).

10. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна.

Оскільки в зарубіжних країнах діє безліч актів конституційного права і існує досить багато наукової літератури, докладне вивчення конституційного права цих країн студентами неможливо. У вищих юридичних навчальних закладах вивчаються лише основи діючого конституційного права зарубіжних країн і основи науки про нього, причому мова йде далеко не про всі існуючі держави, навіть у порядку згадувань. Більш поглиблене вивчання тих або інших інститутів, а також конституційного права окремо узятих країн або регіонів можливо тільки на основі підготовки курсових і дипломних робіт, а також у ході подальшої спеціалізації, зокрема в аспірантурі.

Вивчення конституційного права зарубіжних країн, у тому числі шляхом самопідготовки, покликано підвищити правову культуру громадян, навчити їх широкому підходові до конституційної дійсності, використанню досвіду зарубіжних країн у своїй практичній діяльності (зрозуміло, з урахуванням конкретної ситуації й умов своєї країни). Знання позитивних і негативних сторін тих або інших конституційно-правових інститутів, застосовуваних у зарубіжниїх країнах, дозволяє правильно і всебічно оцінювати пропоновані способи та засоби, застосовувати такі способи правового регулювання, що довели свою корисність у подібних умовах, і, навпроти, відкинути інститути, які виявилися непродуктивними.

11. Структура та методика курсу “Конституційне право зарубіжних країн”, його взаємозв’язок з іншими навчальними дисциплінами.

Курс конституційного права зарубіжних країн складається з Загальної й Особливої частин. У Загальній частині вивчаються основні інститути конституційного права в зарубіжних країнах в узагальненому і порівняльному плані, в Особливій — основи конституційного права окремих країн: великих держав світу, представників різних правових систем, деяких сусідів України (країн СНД).

При дослідженні і вивченні конституційного права зарубіжних країн використовуються різні методи. Марксистсько-ленінську методологію як єдину відстоюють лише багато вчених країн тоталітарного соціалізму, але і вони при вивченні конкретної дійсності використовують різні методи поряд із загальнонауковими: історичним, логічним, аналізом і синтезом, індукцією і дедукцією, системний і функціональний, і т.д. Вивчаючи конституційне право зарубіжних країн, вчені широко використовують метод порівняльного правознавства, включаючи порівняння, що контрастує. Широке застосування цього методу обумовлено самим предметом вивчення: множинністю різних країн з неоднаковими конституційними моделями.

Поряд з навчальним курсом конституційного права існують і інші дисципліни, у яких досліджуються конституційно-правові відносини. У ряді країн основні питання конституційного права вивчаються в курсі публічного права, у Німеччині є навчальна дисципліна державного права, у Франції, як згадувалося, викладається предмет “Конституційне право і політичні інститути“. У Великобританії звичайно конституційне право поєднується з адміністративним. У старших класах школи в деяких країнах викладається дисципліна “Цивільне виховання“, що включає найбільш важливі питання конституційного права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела конституційного права в зарубіжних країнах.	\|	Загальні відомості про властивості матеріалів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.087 сек.