Господарська діяльність: поняття та види

Поняття «господарської діяльності» є визначальним для подальшого розуміння і засвоєння форм та методів державного регулювання виробництва суспільно – необхідних матеріальних благ, які є результатом діяльності людини і одночасно засобом забезпечення її життєдіяльності та суспільних потреб. На початку розвитку людства вона відбувалося шляхом ведення натурального господарства. При такому способі господарювання продукти праці використовувалися не для обміну на ринку, а для задоволення особистих і власних господарських потреб самих виробників.

Удосконалення знарядь праці та диференціація трудової діяльності призвели до поділу праці, що означає відокремлення якісно відмінних видів трудової діяльності за функціональними, технологічними, професійними і кваліфікаційними ознаками. Відповідно до цих ознак суспільне виробництво поділене на відповідні галузі – сільського господарства, будівництва, промисловості, транспорту, зв’язку та інші. Поділ праці також розрізняється як горизонтальний, що є результатом обміну виробленими товарами між суб’єктами господарювання одного рівня і вертикальний – поділ та координація зусиль шляхом регулювання відносин між суб’єктами господарювання та суб’єктами управління різних рівнів.

Зазначені обставини зумовлюють товарне виробництво, коли товари і продукти виробляють не для власного споживання, а для товарного обігу в результаті якого формуються товарно - грошові відносини. Узагальнюючим показником виробництва і реалізації, які виражаються через господарську діяльність, є прибуток як її кінцевий підсумок. Тобто відносин, що обумовлюють оплатний перехід матеріальних благ від виробників до споживачів шляхом відчуження і набуття прав на продукцію (товари) в процесі товарообігу. За таких умов формується економіка держави (грец. – мистецтво ведення господарства). На думку древньогрецького філософа Аристотеля: економіка – вид господарювання, мета якого придбання благ для життя і для домашнього господарства, а також для державних нестатків (потреб).

Держава як один із суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництв суспільних благ, як для задоволення особистих інтересів її громадян, так і забезпечення господарської діяльності в цілому. У такій якості вона забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила проведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності господарюючих суб’єктів, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

Державна економічна політика, як зазначає Г.Л. Знаменський, головним чином визначає стратегію і тактику соціально – екномічного розвитку, реалізує державні програми модернізації господарювання, стимулює інвестиційно-інноваційні напрями діяльності. здійснює контроль за діяльністю монополій.¹ Світовий досвід показує, що державне регулювання економіки має особливості, які відображають національні умови господарювання та конкретні завдання певного етапу розвитку.

Головним результатом переходу економіки України від пострадянської планово-розподільчої до ринкової неухильно пов’язано з формуванням оптимального державного регулювання економічних процесів. В даному випадку корінним і визначальним є розв’язання протиріччя між інтересами держави забезпечувати реальності ринкової економіки та вирішувати проблеми у сфері господарювання на основі створення умов виробництва, розподілу і реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг, здебільшого через взаємодію попиту і пропозиції на ринку.

За таких обставин державне регулювання економіки спрямоване на створення економічних, організаційних та правових умов господарювання і товарно - грошового ринку.

Основні напрями державної економічної політики для їх забезпечення визначені статтею 10 Господарського кодексу України (надалі - ГК), а саме:

структурно – галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково – технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно – галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

амортизаційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко – технологічній основі;

політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб’єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь – яких протизаконних економічних структур;

цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимономопольно – конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростання ефективної соціальної орієнтованої економіки;

бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

грошово – кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава також здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.Крім цього, відповідно до ч.2 ст.50 Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

З врахуванням наведеного вище і відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК, на нашу думку, прийнятним є таке поняття господарської діяльності, як явища.

Господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері товарного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність з метою досягнення економічних і соціальних результатів.

Оскільки поняття «Господарської діяльності» має ключове значення для встановлення сфери, де виникають господарські відносини і для розмежування їх врегулювання прийнятим на нашу думку, є індивідуалізоване, стосовно суб’єктів господарювання, визначення господарської діяльності у прийнятому 02.12.2010 року і чинному з 01.01.2011 року Податковому кодексі України (надалі – ПКУ) Так, відповіднодо п.14.1.36 ст.1 ПКУ господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовлення) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З наведеного визначення можна сформулювати такі

ознаки господарської діяльності:

її здійснюють суб’єкти господарювання зареєстровані в установленому порядку;

виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не тільки для власних, а для задоволення суспільних потреб;

господарська діяльність виконується на професійних засадах;

результати господарської діяльності набувають форми товарів мають цінову визначеність і реалізуються за плату, тобто функціонують у сфері товарно – грошових відносин;

поєднання в ній приватних інтересів виробника та публічних інтересів держави, суспільства, значних прошарків населення.

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік у яких встановлено в ст. 6 ГК. До них належать:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів в зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного виробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя	\|	Підприємництво як спосіб господарської діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.