• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Еволюція теорій міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля — процес купівлі та продажу, який здійснюється між продав­цями, покупцями та посередниками в різних країнах. Це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, яка охоплює сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, тобто складається з їхнього експорту та імпорту товарів (матеріальних цінностей) та послуг.

Методи регулювання міжнародних торгово-економічних

Особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах……..20 хв.

Міжнародна торгівля як форма міжнародних

Навчальні питання: Час викладу

ПЛАН

Міжнародна торгівля

Тема 3

Мета:Охарактеризувати міжнародну торгівлю як форму міжнародних економічних відносин, вказати особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах, описати еволюцію теорій міжнародної торгівлі, назвати види міжнародної торгівлі, розкрити основні методи міжнародної торгівлі, визначити способи цінової політики в міжнародній торгівлі та основні засади її регулювання, виокремити позиції основних міжнародних торгових організацій.

Час: 240 хв. Метод : Лекція Місце: Навчальна аудиторія

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

економічних відносин…………………………………………….20 хв.

3. Еволюція теорій міжнародної торгівлі…………………………25 хв.

4. Види міжнародної торгівлі………………………………………25 хв.

5. Методи міжнародної торгівлі……………………………………25хв.

6. Ціноутворення у міжнародній торгівлі…………………………20 хв.

відносин……………………………………………………………25 хв.

8. Міжнародні торгові організації…………………………………25 хв.

9. Україна на світовому ринку товарів та послуг………………25 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 5,7,14,18,20,22,30,32,34,39,45.

1. Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин

Міжнародну торгівлю вважають однією з перших форм між­народних економічних відносин. її зародження сягає у глибину сторіч, про що свідчать різноманітні археологічні знахідки та письмена. Сталого розвитку зовнішньоторговельні зв'язки починають набувати у стародавніх цивілізаціях. Після промис­лових революцій XVI—XVIII ст. з появою великої машинної індустрії зовнішня торгівля досягає значних масштабів і набуває характеру стійких міжнародних товарно-грошових відносин. Вона стає основною і найдинамічнішою формою міжнародних еконо­мічних відносин.

Отже, предметом міжнародної торгівлі виступають різноманітні товари та послуги, а її суб'єкти функціонують у різних країнах. Ними можуть виступати держави, юридичні та фізичні особи, міждержавні та міжнародні організації.

Поряд із поняттям міжнародної торгівлі існує термін зовнішня торгівля - це торгівля між країнами, яка охоплює вивезення (експорт) та ввезення (імпорт) товарів та послуг, тобто це торгівля будь-якої країни з іншими країнами.

Міжнародна торгівля є основною формою сучасних міжнарод­них економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що нині вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту капіталу. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема, дає змогу ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки й техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти потреби населення. }

Розвиток міжнародної торгівлі безпосередньо пов'язаний із закономірностями розвитку товарного виробництва. Зовнішня торгівля забезпечує постачання засобів виробництва та предметів споживання на світовий ринок, є опосередкованою формою реалізації інших форм МЕВ. Наприклад, під впливом науково-технічної революції (НТР) виникли та інтенсивно розвиваються нові галузі та види виробництва (електроніка, генна інженерія тощо), а через світову торгівлю здійснюється обмін продуктами цих галузей між країнами. Потоки капіталу часто супроводжу­ються постачанням товарів та послуг на зарубіжні ринки; особливо це стосується створення спільних підприємств та здійснення спільних інвестиційних проектів. Зовнішня торгівля є також важливим каналом передачі науково-технічних знань та досягнень. Вона забезпечує обмін досвідом виробничого, управлінського та іншого характеру, супроводжує експорт капіталу й технологій та створення міжнародних інтеграційних виробничих систем.

Міжнародна торгівля тісно пов'язана з поняттям світового ринку. Під світовим ринком у сучасній економічній літературі розуміють сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, які пов'язані між собою участю в міжнародному поділі праці. Зародження світового ринку належить до XVI—XVII ст., періоду початкового нагромадження капіталу та розвитку мануфактурного виробництва.

На той час провідні галузі промисловості в найрозвинутіших країнах вже не могли нормально функціонувати без імпортних надходжень значної частини предметів праці та засобів виробництва, які або зовсім не вироблялися в країні, або вироблялися в недостатній кількості. З іншого боку, внутрішній ринок був неспроможний повністю поглинути випуск масових видів товарів великої машинної індустрії. Тому зовнішньоторговельні зв'язки набули значного поширення та стали стабільнішими та тривалішими.

Розвиток світового ринку протягом майже всього XIX ст. відбувався в умовах вільної конкуренції, що дало змогу виходу на світовий ринок компаній з різних країн світу. У світову торгівлю були втягнуті не тільки метрополії, але й колонії. Роль сфери міжнародного обміну в системі міжнародних економічних відносин у той період була особливо важливою, тому що виробнича кооперація між підприємствами внаслідок особливостей міжнародного поділу праці не була сильно поширена, і стабільні зв'язки між фірмами у сфері виробництва були слабо розвинутими. Існування універсальних, а не спеціалізованих підприємств робило світовий ринок важливою сферою міжнародного обміну готовою продукцією.

На межі ХІХ-ХХ ст. внаслідок формування світового капіталістичного господарства, участі в міжнародній торгівлі практично всіх незалежних та колоніальних держав, появі та розвитку міжнародних монополій процес формування світового ринку як явища всесвітнього характеру набуває завершення. В економіці кожної країни чітко визначаються галузі, що працюють на експорт або сильно залежать від імпорту, створюються транснаціональні компанії, які здійснюють активну зовнішньоторговельну діяльність. Навіть ті галузі, які раніше мало були пов'язані із зовнішньою торгівлею, відчувають вплив світового ринку. Наприклад, якщо національні фірми неспроможні забезпечити відповідні світовим якісні та цінові характеристики свого товару на внутрішньому ринку, то вони стають жертвами в конкурентній боротьбі з іноземними компаніями, які можуть постачати на місцеві ринки конкурентоспроможну продукцію.

Розвиток єдиного всесвітнього ринку був перерваний розколом світового господарства на два табори — капіталістичний та соціалістичний. Відповідно і світовий ринок був поділений на світовий капіталістичний ринок, в якому основну роль грали країни з розвинутою ринковою економікою, та світовий соціалістичний ринок, перш за все, ринок країн — членів Ради економічної взаємодопомоги. Кожен із ринків розвивався за своїми принципами та законами. Лише наприкінці XX ст., з розпадом соціалістичної системи, рух до єдиного всесвітнього ринку був відновлений.

В сучасній економічній літературі світовий ринок поділяють з точки зору географічної диференціації на двосторонні та регіональні ринки. Двосторонніми є такі, які охоплюють торговельні взаємовідносини між двома країнами та формуються на основі угод про співробітництво, свободу торгівлі тощо. Регіональні ринки

— це ринки інтегрованих угрупувань таких, як Європейський союз (ЄС), Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), країни «Південного конусу» (Меркосур) та ін.

За характером об'єкта обміну розрізняють світовий ринок товарів та світовий ринок послуг, які, у свою чергу, мають власні складові. До першого належать ринки паливно-сировинних, сільськогосподарських товарів, напівфабрикатів, готових промислових товарів виробничого та невиробничого характеру, включаючи машини та обладнання. Світовий ринок послуг охоплює сферу торгівлі ліцензіями та ноу-хау, ринок інжинірингових, орендних, туристичних та інших видів послуг.

До світового ринку належать ринок капіталів, валют, робочої сили тощо. Однак найчастіше мають на увазі тільки світовий ринок товарів та послуг.

Світові ринки характеризуються рядом особливостей, серед яких найважливішими є:

— менший ступень монополізації ринку порівняно з національним ринком (тобто ринком однієї країни), що обумовлюється більшою кількістю суб'єктів зовнішньоекономічних відносин;

— наявність світових цін, які мають множинний характер;

— наявність бар'єрів неекономічного характеру на шляху перемі­щення товарів та послуг між країнами;

— міждержавний та наднаціональний рівні регулювання, тобто існують міжнародні, регіональні організації та інтеграційні угруповання (наприклад, ГАТТ/СОТ, ЄС, НАФТА, ОПЕК), які активно впливають на регулювання світових ринків. Зовнішньоекономічна політика держав значно впливає на рух

товарів, формування виробничих та збутових зв'язків між суб'єктами економічної діяльності, тоді як на національному ринку більшу вагу мають суто економічні фактори.

- Стан міжнародної торгівлі характеризують її показники, які зазвичай поділяють на показники масштабів, динаміки, структури та результативності. Групу показників масштабівскладають вартісні та фізичні обсяги експорту, імпорту, реекспорту, реімпорту та товарообігу, які вимірюються в грошових або в натуральних чи відносних одиницях (наприклад, в доларах США, кілограмах, шту­ках, відсотках). Експорт — продаж іноземному контрагенту товару (надання послуг) із вивезенням його за кордон. Імпорт — придбання у іноземного контрагента товару (отримання послуг) із ввезенням його із-за кордону. Реекспорт — вивезення за кордон товарів, раніше ввезених, але не перероблених у країні. Реімпорт — ввезення із-за кордону товарів, раніше вивезених, але не перероб­лених там. Товарообіг — сукупність експорту та імпорту. Світовий товарообіг (обсяг міжнародної торгівлі) розраховується шляхом сумування тільки обсягів експорту (як правило, у доларах США та цінах РОВ¹) або імпорту (у цінах СІР, в результаті чого він перевищує вартість експорту приблизно на 10%).

Показники динамікиекспорту, імпорту, товарообігу, тобто їх темпи зростання та приросту формують іншу групу показників міжнародної торгівлі. За ними можна відслідковувати тенденції, що складаються на тих чи інших ринках.

Показники структурихарактеризують експортні та імпортні потоки товарів (послуг) за товарною чи регіональною спрямованістю.

Товарна структура — питома вага окремих товарних груп (готових виробів, сировини, продовольчих товарів тощо) у загальній структурі експорту, імпорту, зовнішнього товарообігу. Наприклад, у загальному обсязі експорту України майже 40% припадає на чорні та кольорові метали й вироби з них, понад 8% — на продукцію хімічної промисловості та пов'язаних із нею галузей. В загальному обсязі імпорту 38% — це продукція паливно-енергетичного ком­плексу, 16% - машини та устаткування.

Кожна країна має свою систему класифікації товарів. В міжнародній статистиці традиційно використовують Гармонізовану систему опису та кодування товарів. Вона найчастіше є основою національних систем, які визначають товарну номенклатуру зовнішньої торгівлі. У товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності класифікуються всі товари, що можуть бути об'єктами міжнародної торгівлі. Наприклад, в Україні цифровий код Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності відображає основні відомості про товар та його місце у Товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності. Класифікаційні групування Товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності до шостого знаку цифрового коду уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності затверджує Кабінет Міністрів України.

Географічна структура — питома вага окремих країн або груп країн у загальній структурі експорту, імпорту, зовнішнього товарообігу. Наприклад, у географічній структурі експорту України найвагоміше місце посідають Росія та Німеччина. На них припадає 18,0% та 6,0%, відповідно, від загального обсягу експортних поставок. У структурі імпорту України частка Росії становить понад 41,0% загального обсягу, Німеччини — 9,3%, Туркменистану — 6,9%, Польщі - 3,3%, Італії - 2,8%, США- 2,7%.

До показників результативностізовнішньої торгівлі відносяться різні складові платіжного балансу (сальдо торгового балансу, балансу послуг, поточних операцій тощо), експортні/імпортні квоти, показники зовнішньоторговельного обороту на душу населення, «умови торгівлі» тощо.

Торговий баланс — співвідношення експорту та імпорту на основі врахування платежів та надходжень у процесі зовнішньоторгового обміну. Сальдо торгового балансу може бути позитивним (експорт більшій за імпорт), від'ємним (імпорт перевищує експорт) або нульовим (експорт дорівнює імпорту). Аналогічно визначається сальдо балансу послуг та некомерційних операцій, який ще називають балансом «невидимої торгівлі». До його статей, наприклад, відносяться державні безоплатні витрати, витрати на утримання військових баз, дипломатичних та торгових представництв, приватні некомерційні перекази з-за кордону тощо. Торговий баланс та баланс послуг і некомерційних операцій у сумі утворюють баланс поточних операцій, який складає загальний платіжний баланс та називається «поточний платіжний баланс».Експортні та імпортні квоти визначають питому вагу експорту/імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП) або у національному доході (НД). Аналогічним чином визначають і питому вагу товарообігу у ВВП або НД. Наприклад, на початку XXI ст. у Голландії співвідношення між обсягом зовнішнього товарообігу та національним доходом складало майже 100%, у Бельгії — понад 117%, тобто зовнішня торгівля грає провідну роль у цих країнах. ; Однак така залежність від зовнішньої., торгівлі може мати і і негативні наслідки, особливо коли країна не має диференційованої географічної структури торгівлі і залежить від одного або декількох [основних торгових партнерів (як, наприклад, енергозалежність України від Росії). Тому більшість країн із розвинутою ринковою економікою, зокрема, держави Західної Європи, визначають для себе стратегічні пороги залежності, перш за все, від імпорту з однієї країни. У середньому цей показник не перевищує 11%.

Обсяг експорту, імпорту, зовнішньоторговельного обороту на душу населення або одного зайнятого громадянина. Згідно з різноманітними дослідженнями, вважається, що якщо обсяг зовнішньої торгівлі складає понад 500 дол. США на одну особу, то зовнішня торгівля починає набувати провідного значення для розвитку національного виробництва.

Так звані «умови торгівлі» — співвідношення темпів приросту експортних та імпортних цін. Кількісно «умови торгівлі» можуть бути більші, менші або рівними одиниці. Якщо вони більше одиниці, то це сприятливо для країни, бо ціни на експорт зростають більш швидкими темпами, ніж на імпортні товари, що веде до отримання позитивного ефекту від торгівлі.

2. Особливості міжнародної торгівлі в сучасних умовах

Незважаючи на те, що світова торгівля почала активно розви­ватися ще у XVIIIта XIX ст., найбільш високих темпів росту вона досягла у XX ст., особливо після Другої світової війни. Причому у післявоєнний період і особливо в останні десятиліття XXст. темпи росту світової торгівлі значно перевищували темпи росту світового ВВП (див. діагр. 2.1), а сам міжнародний обмін почав носити«вибуховий» характер. Так, середньорічні темпи росту світового експорту складали у 50-ті роки XX ст. 6%, у 60-ті — 8,2%. За період з 1970 по 1990 рр. вони зросли до 9%, у 90-х роках дорівнювали 6%, а в 2001 р. внаслідок циклічного спаду та фінансової кризи стали від'ємними (-4%). Однак, вже у 2002 р. показники динаміки світової торгівлі знову почали зростати. На думку експертів, така тенденція буде зберігатися і надалі.

Відповідно зростають і фізичні обсяги світової торгівлі. Якщо у 1965 р. обсяг світової торгівлі товарами та послугами складав 172,0 млрд дол., у 1970 р. - 193,4 млрд. дол., у 1980 р. - 1,9 трлн дол., у 1990 р. — 3,3 трлн дол., то наприкінці XX ст. він перевищив 7 трлн дол. США (причому в 2000 р. 6,4 трлн дол. становила світова торгівля товарами і 1,4 трлн дол. — світова торгівля послугами). Незважаючи на спад зовнішньоторговельної активності на початку XXI ст., країнам досить швидко вдалося поновити темпи зростання. У 2003 р. обсяг світової торгівлі тільки товарами вже сягнув 7,3 трлн дол., а експорт комерційних послуг зріс до 1,8 трлн дол.

У минулому столітті відбулися істотні зміни у структурі світової торгівлі. Якщо в першій половині XX ст. 2/3 світового товарообігу припадало на продовольчі товари, сировину й паливо, то наприкінці століття вони охоплювали не більше 1/4 товарообігу. Значно зросла частка торгівлі продукцією обробної промислово­сті, яка збільшилась з 1/3 до 3/4, причому більше 1/3 усієї світової торгівлі стало припадати на торгівлю машинами та обладнанням. Широкого поширення набула торгівля послугами. Частка послуг комерційного характеру в загальному обсязі міжнародної торгівлі в 2003 р. досягла майже 20%.

Товарна структура світової торгівлі змінюється під впливом НТР, поглиблення міжнародного поділу праці та глобалізації світогосподарських процесів. Найбільшого значення у світовій торгівлі в сучасних умовах набула торгівля продукцією обробної промисловості. Особливо швидко зростає частка таких видів продукції, як машини, обладнання, устаткування, транспортні засоби, хімічна продукція, продукція наукомістких галузей промисловості. За період 1960-2002 рр. їхня частка зросла з 28% до 50%.

Незважаючи на зменшення частки продукції видобувних галузей промисловості в загальному обсязі світової торгівлі, слід зазначити тенденцію до збільшення абсолютного споживання сировини та енергоресурсів. Проте темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання зумовлюється появою товарів-замінників, більш економічним використанням сировинних ресурсів, поглибленням їхньої переробки та впровадженням енергозберігаючих технологій.

У сфері світової торгівлі продовольчими товарами відзначається відносне зменшення попиту внаслідок того, що науково-технічний прогрес певною мірою сприяє поширенню виробництва сільськогосподарської продукції промислово розвинутими країнами, росту їхнього самозабезпечення продовольчими товарами. З іншого боку, обмеженість фінансових ресурсів стримує зростання закупок продовольчих товарів з боку країн, що розвиваються. Внаслідок цього світова торгівля продукцією сільського господарства розвивається відносно невисокими темпами.

Основними постачальниками сировини, продукції сільського господарства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок поки що залишаються країни, що розвиваються. За даними ЮНКТАД, в більш ніж 60 країнах, що розвиваються, продукція первинного сектору (видобувна промисловість, сільське господарство, лісництво тощо) складає понад 50% в загальному обсязі експорту товарів, а для деяких країнах сягає навіть 95%.

Промислово розвинуті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Водночас інші держави, насамперед, «нові індустріальні країни», змогли досягти істотних змін у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, зокрема машин і устаткування, що має позитивний вплив на розвиток їхніх економік.

Після Другої світової війни значно зріс обмін послугами науково-технічного, виробничого, комерційного, фінансово-кредитного та іншого характеру. Активна торгівля машинами та устаткуванням породила ряд нових послуг, таких як, інжиніринг, лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги, які сприяли зростанню обміну між країнами послугами науково-технічного, виробничого, комунікаційного та фінансово-кредитного характеру.

Такі корінні зміни в товарній структурі світової торгівлі не могли не призвести до змін у географічній спрямованості світової торгівлі та співвідношенні сил між окремими країнами та регіонами.

Аналіз географічної структури світової торгівлі свідчить про домінуючу роль країн із розвинутою ринковою економікою у зовнішньоторгових операціях та посилення взаємної торгівлі між ними. Так, на початку третього тисячоліття на них припадає близько 70% світового експорту. Основні товаропотоки здійснюються в рамках «великої тріади»: США - Західна Європа - Японія. Слід зауважити, що на окремих етапах розвитку співвідношення сил між членами тріади змінювалось. В 2004 р. на США припадало 8,9% світового товарного експорту та 16,1% — імпорту, на країни Західної Європи - понад 45,2% та 44,8%, Японію - 6,2% та 4,8%, відповідно (див. діагр. 2.2).

Після Другої світової війни домінуюче положення СІЛА похитнулося. Ряд західноєвропейських країн, зокрема, Німеччина, Велика Британія, Франція значно збільшили обсяги свого експорту. Експорт Німеччини вже в 80-х роках наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевищував його. В той же період значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. Наприкінці 80-х років вона вже стала лідером за показниками конкурентоспроможності. До того ж, до списку держав із високим рівнем конкурентоспроможності увійшли нові індустріальні країни (НІК) Азії, зокрема, Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Проте до середини 90-х років СІЛА знову виходять на провідні позиції у світі за показниками конкурентоспроможності. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія.

В останні десятиліття бурхливий ріст експорту демонстрували НІК Азії (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур). їхня частка у світовому експорті в середині 90-х років становила 10,5%. Незважаючи на валютно-фінансову кризу, що охопила їх наприкінці XX ст., темпи росту експорту азіатських «тигрів» залишаються високими.

Достатньо швидко розвивається економіка Китаю. Так, у 2004 р. його частка в світовому торговельному обігу становила 6,1%, зокрема імпорту - 6,6%, експорту — 5,9%.

Інші країни, що розвиваються, грають менш важливу роль у світовій торгівлі, особливо у торгівлі промисловими товарами. З одного боку, в експорті промислово розвинутих країн переважає складна техніка, тому більшість країн, що розвиваються, менш привабливі для них як ринки збуту такої продукції. Складна техніка часто буває не потрібна їм, тому що не вписується у сформований виробничий цикл або просто «не по кишені». З іншого боку, такі країни постачають на світовий ринок, перш за все, продукцію видобувних галузей та сільського господарства. Тому стан їхньої зовнішньої торгівлі багато в чому залежить від динаміки світових цін на цю продукцію і чутливо реагує на кон'юнктуру того чи іншого товарного ринку, особливо нафти та інших сировинних товарів.

Як і промислово розвинуті держави, країни, що розвиваються, більшою мірою також орієнтуються на ринки країн із розвинутою ринковою економікою. Однак помітною тенденцією сучасної міжнародної торгівлі стає збільшення обсягів торгівлі між країнами, що розвиваються, особливо серед нових індустріальних країн.

В останнє десятиліття активізується зовнішня торгівля держав із перехідною економікою, однак ці країни все ще посідають непомітне місце у світовій торгівлі.

Зростання міжнародного товарообігу обумовлено різними чин­никами, які мають природно-географічний, соціально-економічний або політичний характер. До них, наприклад, належать: наявність факторів виробництва; розмір території; кількість населення; рівень економічного розвитку; історичні традиції; форми організації зовнішньоекономічних зв'язків тощо. Найсильніше ж на стабільний та стійкий ріст міжнародної торгівлі в сучасних умовах впливають: розвиток міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва й обміну, глобалізація світової економіки, науково-технічна революція та прогрес, транснаціоналізація, розвиток процесів торгово-економічної інтеграції, лібералізація міжнародної торгівлі, посилення наднаціонального регулювання тощо.

Розвиток міжнародного поділу праці породжує, з одного боку, виникнення фірм, що випускають обмежену номенклатуру напівфабрикатів, вузлів, деталей чи спеціалізуються на окремих стадіях виробництва, а з іншого — цей процес приводить до поглиблення інтернаціоналізації виробництва, об'єднання вузькоспеціалізованих підприємств у єдині міжнародні виробничі комплекси.

Це активізує міжнародну торгівлю між різними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та сприяє зростанню обсягів торгівлі не тільки готовими виробами, але й напівфабрикатами. Наприклад, американська компанія Ропі ще в 1994 р. була змушена створити міжнародний центр з координації діяльності своїх субпідрядників, тому що для деяких моделей вона отримувала деталі від 700 різних виробників, розташованих по всьому світу.

У цьому ж напрямі діє глобалізація економічних процесів, сприяючи подальшому поглибленню спеціалізації та міжнародного поділу праці, стимулюючи зростання виробництва та обміну не тільки на національному, але й на світовому рівні. В результаті глобалізації останніми роками особливо помітне зростання міжнародної торгівлі послугами, зокрема фінансовими, юридичними, управлінськими, інформаційними та іншими видами «невидимих» послуг, які перетворюються в основний фактор міжнародних торгових відносин.

НТР сприяє відновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, трансформації старих тощо. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу в XX ст. отримали широкого розвитку хімія, електроніка, високомолекулярна нафтохімія, авто та авіабудування, лазерна промисловість, комунікації та зв'язок, виробництво напівпровідників, космічні технології, а їхня продукція стала важливим елементом міжнародного обміну. На думку вчених, у подальшому, розвиток світової торгівлі багато в чому залежатиме від досягнень у галузі біотехнології, космічної індустрії, розвитку інформаційних технологій та штучного інтелекту. Нині технічний прогрес дав можливість різко скоротити транспортні та комунікаційні витрати, значно знизити витрати на обробку, збереження та використання інформації, що стимулює справжній бум міжнародної торгівлі інформаційними та іншими товарами та послугами і навіть зменшує ціни на них. Так, сучасний комп'ютер вартістю в 2 тис. дол. у багато разів потужніший, ніж комп'ютер вартістю в 10 тис. дол. десять років тому.

Транснаціоналізація пов'язана з активною діяльністю транснаціональних корпорацій на світовому ринку. Транснаціональні корпорації стали невід'ємною рисою XX ст., важливим елементом світового господарства. Сьогодні у світі функціонують 62 тис. ТНК, які мають майже 930 тис. підконтрольних підприємств.

Щорічний обіг останніх складає понад 10 трлн дол. Практично всі великі підприємства мають широку мережу філій або стратегічних союзів, що забезпечує їм необхідний вплив і гнучкість на ринку. В межах міжнародних корпорацій за каналами внутрішньо-фірмової торгівлі здійснюється майже третина світової торгівлі. Ще третина світової торгівлі припадає на торгівлю між ТНК та незалежними економічними суб'єктами і лише 30% — на міжнародну торгівлю між компаніями, що не пов'язані з ТНК. Цікаво, що основна кількість ТНК, які мають філії за кордоном, розміщує їх у спеціальних економічних зонах та орієнтує на виробництво експортної промислової продукції, що, безумовно, сприяє розвитку світової торгівлі між різними групами країн. До того ж, на внутрішньофірмові канали припадає до 99% світової торгівлі науково-технічними продуктами. Основною формою передачі технологій у межах ТНК залишається постачання філіям практично всієї необхідної документації зі штаб-квартири.

Розвиток процесів торгово-економічної інтеграції базується на усуненні регіональних бар'єрів, формуванні спільних ринків, створенні зон вільної торгівлі тощо. Відомо, що економічна інтеграція являє собою широке міждержавне об'єднання, де між учасниками інтеграції здійснюється більш глибокий поділ праці, більш інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. На таких засадах функціонує, наприклад, Європейський союз. В його межах установлюються пільги взаємної торгівлі, реалізується єдина економічна політика, постійно зменшуються обмеження на пересування товарів, капіталів, робочої сили. Багато інтеграційних угруповань, що функціонують на принципах вільних економічних зон, існують в Африці, Азії, Латинській Америці, Близькому Сході.

Лібералізація міжнародної торгівлі передбачає перехід багатьох країн до такого режиму торгівлі, при якому скасовуються кількісні обмеження імпорту, зменшуються митні збори та інші обмеження. Лібералізація торгівлі та інших форм економічної діяльності сприяла обмеженню політики протекціонізму та зробила світову торгівлю більш вільною. Заданими Світового банку, в 90-ті роки країни світу спрямовували свою діяльність здебільшого на стимулювання розвитку зовнішньої торгівлі: істотно були зменшені тарифи, скасовані інші бар'єри в торгівлі товарами та послугами. Лібералізація зовнішньої політики охопила майже всі країни світу незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку. Особливо значні зрушення спостерігалися в країнах Латинської Америки, Африки, Азії, Східної Європи.

Посилення міждержавного регулювання міжнародної торгівлі, перш за все, в рамках ГАТТ/СОТ спрямоване на лібералізацію торгівлі між країнами. За вісім раундів переговорів, що відбулися в межах ГАТТ, країни-учасники зменшили розмір мита в середньому на 70—80%. До ГАТТ/СОТ приєдналися країни, що розвиваються. Суттєво поширилася юрисдикція ГАТТ/СОТ: від регулювання торгівлі промисловими товарами до торгівлі продуктами сільського господарства та іншими товарами, які раніше не були предметом міжнародних переговорів внаслідок існування значних суперечок між розвинутими країнами з приводу умов їх торгівлі на світовому ринку. Найважливішим досягненням останнього Уругвайського раунду ГАТТ стало укладення угоди про торгівлю послугами та захист прав інтелектуальної власності у сфері торгівлі. До того ж, правила, що регулюють міжнародну торгівлю, стали менш суперечливими, а по багатьом аспектам — більш чіткими. Усе це наразі значно сприяє та й надалі сприятиме розвитку міжнародної торгівлі між різними країнами світу.

Набуття колоніальними країнами у другій половині XX ст. політичної незалежності, швидкий розвиток деяких із них, поява так званих «нових індустріальних країн» з моделлю економіки, орієнтованою на зовнішній ринок, призвели до трансформації світового господарства, і, як наслідок, сприяли розвитку торгових та інших економічних взаємовідносин між країнами.

Розвиток торгових відносин між країнами та створення світового ринку викликали потребу в теоретичному обґрунтуванні такого явища як міжнародна торгівля. Перші спроби пояснити причини міжнародної торгівлі та розробити рекомендації щодо зовнішньоторговельної політики були здійснені ще в XV ст. європейськими вченими. Саме тоді з'явилися перші концепції міжнародної торгівлі, які отримали назву теорій меркантилізму.

Відрізняють ранній та пізній меркантилізм. Ранній меркантилізмвиник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «грошового балансу», тобто нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні або обмеженні вивозу грошей. Основними ідеологами цього підходу були У. Стаффорд (Англія) та Г. Скаруффі (Італія). Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалося з багатством нації.

Теорія пізнього меркантилізмубазувалася на доктрині «активного торговельного балансу», який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках). Держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита. Вона також формулювала правила виве­зення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення. Засновниками цього підходу були Т. Мен в Англії, А. Серра в Італії, А. Мокрет'єн у Франції.

Основи ж класичної теорії міжнародної торгівлі були закладені наприкінці XVIII - початку XIX ст. відомими англійськими економістами Адамом Смітом та Девідом Рікардо. А. Сміт сформулював теорію абсолютних переваг, а Д. Рікардо - теорію відносних переваг.

Основні положення теорії абсолютних перевагА. Сміт розкрив у роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776 р.). Полемізуючи з меркантилістами, він довів, що країни зацікавлені у вільній торгівлі, тому що можуть вигравати від неї незалежно від того, чи є вони експортерами або імпортерами. Для держави може бути вигідною не лише продаж, але й купівля товарів на зовнішньому ринку. На основі трудової теорії вартості була також зроблена спроба визначити, які саме товари краще експортувати, а які - імпортувати. А. Сміт писав: «Якщо якась іноземна країна може постачати до нас певний товар за ціною дешевше, ніж ми можемо виготовляти, то набагато краще купувати цей товар у неї за певну частку продукту нашої власної виробничої праці, яка є в тій галузі, де ми маємо певні переваги». Таким чином, згідно з принципом абсолютних переваг державі доцільно спеціалізуватися на виробництві таких товарів, з яких вона має найменші порівняно з іншими країнами витрати на виробництво. При цьому необхідною умовою для застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

В роботі «Початки політичної економії та оподаткування» (1817 р.) Д. Рікардо розвинув ідеї А. Сміта. Він довів, що принцип абсолютних переваг є лише окремим випадком більш загального правила, та обґрунтував теорію порівняльних переваг.Він писав, що «...навіть тоді, коли країна ні в чому не має абсолютних переваг, торгівля залишається вигідною для обох сторін». Д. Рікардо розглядав принцип порівняльних переваг як основу взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації країн. Як і в моделі абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг була трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.

Теорія порівняльних переваг пояснює міжнародну торгівлю різницею у відносних витратах, які мають країни у виробництві тих чи інших товарів. Водночас вона залишає поза увагою ключове питання: чому виникає ця різниця між країнами? Прагнучи відповісти на це питання, у 20-30-х роках XX ст. шведські економісти Е. Хекшер та його учень Б. Олін сформулювали нову теорію міжнародної торгівлі, яка базується на факторному підході.Ще у 30-х роках XIX ст. Ж.-Б. Сей обґрунтував теорію факторів виробництва, до яких він відносив такі чинники, як працю, землю та капітал, що у сукупності визначають витрати виробництва. Подібний же поділ використовували і шведські економісти. На їх думку, різниця між країнами у відносних витратах або у формі кривих виробничих можливостей пояснюється, головним чином, тим, що, по-перше, у виробництві різних товарів використовується різне співвідношення між факторами виробництва, по-друге, не є однаковою відносна забезпеченість країн факторами виробництва.

Згідно з теорією Хекшера-Оліна, країна об'єктивно буде орієнтуватися на вивезення тих товарів і послуг, для спеціалізації на яких у неї є порівняно кращі фактори виробництва, і навпаки — в імпорті переважатимуть товари й послуги, які у певній країні від­носно дефіцитні. До того ж, експорт та імпорт за умови високої міжнародної мобільності може бути зменшений переміщенням самих факторів виробництва (робочої сили або капіталу). Таким чином, найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва. Теорія Хекшера-Оліна успішно пояснює багато закономірностей, що спостерігаються у міжнародній торгівлі.

Разом із тим, вона має певні обмеження. Зокрема, в середині 50-х років XX ст. відомий американський економіст В. Леонтьєв зробив спробу емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера-Оліна та дійшов до парадоксальних результатів. Він показав, що в американському експорті переважали відносно більш працемісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі, тоді як у післявоєнний період капітал був відносно надлишковим фактором виробництва. Численні спроби пояснити «парадокс Леонтьєва» дозволили розвити та збагатити теорію Хекшера-Оліна шляхом врахування інших обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, включаючи неоднорідність факторів виробництва, значну роль природних ресурсів, вплив зовнішньоторговельної політики тощо. Особливий вклад у розвиток теорії Хекшера-Оліна зробив у 60-х роках П. Самуельсон, і з того часу ця концепція має назву теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона.

У структурі міжнародної торгівлі постійно відбуваються зміни, які не завжди піддаються вичерпному поясненню в рамках класичних теорій торгівлі. Це стимулює як подальший розвиток існуючих теорій, так і розробку альтернативних теоретичних концепцій. Бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їхньою продукцією зумовили появу низки теорій неотехно-логічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються, а з часом зникають. З усього різноманіття неофакторних та неотехнологічних підходів та концепцій до міжнародної торгівлі можна визначити декілька основних: модель наукомісткої спеціалізації; теорія технологічного розриву; теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку; модель економії на масштабах виробництва; концепція внутрішньогалузевої торгівлі, теорія конкурентних переваг.

Модель наукомісткої спеціалізаціїобґрунтовує об'єктивність спеціалізації індустріально розвинутих країн на виробництві та експорті наукомістких і технологічно-складних товарів, а країни, що розвиваються, мають спеціалізуватися на виробництві та експорті переважно ресурсомістких товарів.

Теорія технологічного розривупояснює торгівлю між країнами існуванням відмінностей у рівнях їх технологічного розвитку. Отже, прогресивні технології, якими володіє країна, створюють унікальні нові товари та послуги, які й забезпечують країні першість або суттєві переваги у пропозиції товарів на відповідних товарних і регіональних ринках. Реалізація на світовому ринку технологічних новинок дає змогу інвестування у нові дослідження й розробки для забезпечення безперервності нововведень, що, у свою чергу, формує стабільну технологічну перевагу й відповідну спеціалізацію країн.

Теорія життєвого циклу продукту на світовому ринкубула розроб­лена Раймондом Верноном у 1966 р. і ґрунтується на теорії життє-іюго циклу продукту, яка, у свою чергу, була запропонована на початку 60-х років фахівцями Гарвардської школи бізнесу на чолі з Теодором Левіттом. Сутність цієї теорії полягає в тому, що один і гой же товар водночас знаходиться в різних країнах на різних стадіях свого життєвого циклу.

Згідно з моделлю економії на масштабах виробництвау країнах, які мають місткий внутрішній ринок, повинні розміщуватися такі виробництва, що забезпечують зростання економічного ефекту при збільшенні масштабу виробництва. Основним у цій моделі є припущення, що розвинуті країни мають фактори виробництва приблизно в однакових пропорціях, а тому торгівля між ними доцільна в тому разі, якщо вони спеціалізуються на виробництві товарів різних галузей, що дає змогу знижувати витрати за рахунок масового виробництва.

Концепція внутрішньогалузевої торгівліорієнтована на дослідження та пояснення такої сучасної тенденції розвитку міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева торгівля між країнами. Розвиток останньої входить у пряму суперечність із постулатами моделей факторонаділенності, а саме: країни торгують товарами, які виробляють за фактично однаковою інтенсивністю витрат факторів, а не товарами, які є результатом використання надлишкових факторів виробництва.

У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основними у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови й характер попиту, зумовлені приблизно однаковим рівнем ВВП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівняльні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої із зазначених країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: майже однаковий рівень доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту; порівнянність цін, факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів, рівня тарифних і нетарифних бар'єрів; майже однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.

Теорія конкурентних перевагз'явилася завдяки працям американського економіста Майкла Портера, який обґрунтував її у 1991 р. Він запропонував принципово новий підхід до аналізу розвитку міжнародної торгівлі, суть якого полягає в тому, що значна частка світових товарних потоків пов'язана не з природними, а на­бутими перевагами, які формуються під час конкурентної бороть­би. Таким чином, на міжнародному ринку конкурують не країни, а фірми. Тому, на думку М. Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентні переваги. Для успіху на міжнародному ринку необхідне поєднання правильно обраної конкурентної стратегії фірми з конкурентними перевагами країни. Згідно з Портером детермінантами конкурентних переваг країн виступають:

1) параметри факторів виробництва (їх наявність, ієрархія, механізми та динаміка створення);

2) рівень попиту на внутрішньому ринку країни-базування фірми;

3) наявність у країни-базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;

4) схожість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;

5) рівень внутрішньої конкуренції, який впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.

Таким чином, країни досягають успіху в тих або інших галузях завдяки тому, що середовище в них розвивається динамічніше і прогресивніше, формуючи умови для створення та реалізації фірмами власних конкурентних переваг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

4. Види міжнародної торгівлі

Існують різноманітні види або форми міжнародної торгівлі. |х класифікація за основними ознаками надана в таблиці 2.1.

Основними видами зовнішньоторговельних операцій є експортно-імпортні операції. Вони вважаються традиційними формами міжнародної торгівлі товарами. При цьому під експортними операціями розуміють діяльність, яка пов'язана з продажем та вивозом за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагентові; імпортні — діяльність із закупівлі та ввезення іноземних товарів для наступної реалізації їх на внутрішньому ринку своєї країни.

Різновидом експортно-імпортних операцій є реекспорті та реімпортні операції. До реекспортних належать операції, що передбачають вивезення за кордон товару, який був раніше ввезений у певну країну та не піддавався будь-якій переробці в ній. Реекспортні операції можуть виникати в різноманітних ситуаціях, але частіше всього їх використовують як складовий елемент у випадку здійснення складних міжнародних торговельних угод або отримання прибутку за рахунок різниці в цінах. Наприклад, Україна імпортує газ із Туркменистану, а потім реекспортує його в Румунію.

При здійсненні реекспортних операцій товар, як правило, не піддається переробці. Проте можуть бути зроблені незначні операції, які не змінюють основних характеристик товару: зміна упаковки, нанесення спеціального маркування тощо. Якщо вартість додаткових операцій з переробки товару перевищила половину (50%) його експортної ціни, то згідно з міжнародною торговою практикою товар змінює найменування і не вважається реекспорт-ним, а операції з його продажу перетворюються в експортні.

Реімпортні операції пов'язані з ввезенням із-за кордону раніше вивезених вітчизняних товарів, які не були піддані переробці. Ними, наприклад, можуть бути товари, які не були продані на аукціоні, або товари, які були забраковані покупцем чи повернуті з консигнаційного складу, або товари, які не знайшли споживача внаслідок зміни ситуації на ринку тощо. Так, Україна вивозить за кордон соняшникову нерафіновану олію при сприятливій кон'юнктурі зовнішнього ринку та реімпортує її, коли ситуація змінюється.

Поряд із традиційними експортно-імпортними угодами існують також різноманітні операції, які входять до поняття «зустрічна торгівля»або «зустрічні операції».Зустрічна торгівля ґрунтується на зустрічних зобов'язаннях експортерів та імпортерів щодо поставки товарів. У міжнародній практиці існують різноманітні класифікації зустрічних операцій. Зокрема експерти ООН виділяють три види: бартерні угоди, торгові компенсаційні угоди та промислові компенсаційні угоди, а спеціалісти Організації економічного співробітництва та розвитку поділяють міжнародні зустрічні операції на дві категорії — торгова компенсація та промислова компенсація.

Бартерні угоди — товарообмінні операції, які передбачають обмін одного товару на інший у визначених кількісних та якісних параметрах без розрахунків у валюті. Тому в бартерній угоді вказується або кількість товарів, що постачаються, або сума, на яку сторони зобов'язуються здійснити поставку. При визначенні вартості товарів, що взаємопостачаються, оцінка робиться на основі світових цін із врахуванням витрат на рух товарів. Бартерні угоди передбачають практично одночасне постачання узгоджених товарів у зазначені пункти призначення. Розрив між постачаннями не перевищує одного року.

Компенсаційні угоди (як і бартерні) також передбачають поставку товарів на рівну вартість без розрахунків у валюті. Відмінність від бартерної угоди полягає в тому, що сторони узгоджують ціни на товари, що взаємопостачаються. Предметом таких угод, як правило, є декілька товарів. Тому в результаті переговорів партнери виробляють списки товарів, що взаємопостачаються і які є невід'ємною частиною компенсаційної угоди. На відміну від бартерних угод, у прямих компенсаційних угодах може також передбачатися різниця у неконвертованому грошовому сальдо, яка повинна бути витрачена в країні кредитора. Такого роду угоди укладаються між універсальними торговими фірмами, експортно-імпортними компаніями, оптовими й роздрібними торгівцями різних країн, які виступають із широкою номенклатурою запропонованих товарів.

Існують також компенсаційні угоди на комерційній основі, до яких належать короткострокові компенсаційні угоди, зустрічні закупки, авансові закупки. В таких угодах постачання товару може бути частково оплачено товарами, а частково грошима. До того ж участь у таких операціях можуть брати посередники (треті сторони).

Компенсаційні угоди можуть також бути на основі угод про виробничу кооперацію. В цьому випадку передбачається, що постачання промислового обладнання та устаткування оплачуватиметься за рахунок зустрічних постачань товарів, вироблених за допомогою закупленого обладнання. Такі угоди можуть здійснюватися в різних формах та розрізняються залежно від рівня та розмірів поставок. До них, наприклад, належать угоди «про розподіл продукції». Ці угоди передбачають оплату будівництва 11 підприємства постачанням виробленою на ньому продукції у встановленій пропорції. Зазвичай ця частка складає від 20% до 40%. Такі угоди одержали широкого поширення особливо у видобувній промисловості. Вони, наприклад, є основною формою залучення і іноземного капіталу в нафтову промисловість Росії.

Торгівля за кооперацією здійснюється не лише у формі компенсаційних угод. Вона базується на довгостроковій узгодженості безпосередніх виробничих зв'язків між компаніями різних країн. Міжнародна кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації і веде до підвищення зацікавленості сторін до встановлення тісної взаємодії один з одним. У таких умовах вироб­ник знає, хто з партнерів і в яких обсягах купуватиме його продукцію. В останні десятиліття торгівля за кооперацією розширила свої межі за рахунок співробітництва у таких сферах діяльності, як науково-технічні досягнення та розробки, підготовка виробництва, організація торгівлі та збуту тощо.

Поряд з угодами з купівлі-продажу товарів у сучасних умовах набули значного поширення міжнародні операції у сфері послуг.Такі угоди в більшості випадків є самостійними та відокремленими від купівлі-продажу товарів. Виділяються дві групи угод купівлі-продажу послуг: основні та обслуговуючі.

До основних угод купівлі-продажу послуг відносяться: угоди з надання виробничо-технічних послуг, орендні угоди, франчайзинг, угоди з експорту та імпорту туристичних послуг, надання консультаційних послуг у сфері інформації та вдосконалення управління тощо. До послуг, що обслуговують рух товарів, можна віднести операції з міжнародних перевезень вантажів, транспортно-експедиторські операції, операції зі збереження та страхування вантажів, з міжнародних розрахунків і ряд інших.

Виробничо-технічні послуги, що одержали в міжнародній практиці назву інжинірингових, являють собою комплекс послуг комерційного характеру з підготування та забезпечення процесу виробництва й реалізації продукції, обслуговування будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів.

Орендні угоди — здача у наймання товару іноземному контрагенту. Одна зі сторін угоди (орендодавець) надає іншій стороні (орендарю) предмет оренди в користування на встановлений термін за визначену винагороду. Найбільшого поширення в міжнародній комерційній практиці отримала довгострокова оренда, тобто лізинг. Об'єктами лізингу частіше усього є стандартне промислове устаткування, авіаційні двигуни, судна, літаки, електронно-обчислювальні машини тощо. Зокрема, за лізинговими угодами здійснюється поставка устаткування компанії Інтер-Телеком, продаж автомобілів Укрінмаш. На умовах лізингу планується реалізувати літаки АН-70 та АН-140. З метою залучення інвестицій в економіку України із застосуванням лізингових схем фінансування в Україні були навіть створені спеціальні організації, такі, наприк­лад, як компанія ЗАТ «Укрдержлізинг».

Франчайзинг — угода, згідно з якою продавець (як правило, велика компанія) надає покупцю (зазвичай дрібна фірма) можливість користуватися його ім'ям і торговим знаком, постачає необхідне устаткування, транспортні засоби тощо. Діючи на принципах франчайзингу та сплачуючи частину прибутку, що складає, як правило, 2—10% обігу, покупець отримує фінансову й технічну допомогу з боку компанії-продавця.

Види туристичних послуг, щопропонуються на міжнародному ринку, досить різноманітні. Вони продаються або окремо на вибір, або в комплексі.

В останні роки широкого поширення набули такі бізнес-послуги, як консалтинг, проведення маркетингових досліджень, аудит, програмування, інформаційне забезпечення, аутсорсинг, тобто перехід від підтримки інформаційних систем своїми власними силами до залучення зовнішніх компаній для здійснення таких операцій. За окремими підрахунками, в Європі аутсорсингом користуються майже 30—50% банків, в основному невеликі за розмірами та розташовані в найбільш розвинутих країнах регіону.

Розширення торгівлі послугами та зростання потреб в них пов'язано з дією різних чинників. Серед них суттєву роль відіграють: тісний взаємозв'язок послуг із розвитком виробничих галузей; зміни у структурі попиту, обумовлені зростанням доходів і споживання товарів та послуг; розвиток науки й техніки, особливо інформаційних технологій, які призводять до появи нових видів послуг.

До групи зовнішньоторгових угод із купівлі-продажу результатів творчої діяльності належать, перш за все, угоди з торгівлі результатами науково-технічних досліджень та угоди з торгівлі об'єктами авторського права.

Операції з торгівлі науково-технічними знаннями пов'язані з обміном результатами виробничих, наукових досліджень і розробок, що мають не тільки наукову, але й комерційну цінність. Товарами тут виступають продукти інтелектуальної праці у формі патентів, ліцензій, товарних знаків, промислових зразків, а також технічні й інші знання та досвід, які надаються шляхом продажу технічної документації, креслень, секретів виробництва, які не є патентованими. Наприклад, окремі продукти, які були розроблені в Інституті електрозварювання ім. Є. О. Патона, за ліцензійними угодами були успішно продані за кордон.

Зовнішньоторговельні операції з об'єктами авторського права охоплюють сферу духовного життя й конкретизуються в операціях з продажу та придбання прав на переклад і видання наукової та художньої літератури, постановку театральних вистав, видання нот і виконання музичних творів, спільну постановку кінофільмів, прокат і обмін кінофільмами й телепрограмами тощо. Як приклад міжнародної торгівлі об'єктами авторського права можна назвати прокат польського фільму «Вогнем та мечем» в Україні або транслювання деяких російських програм на українському телебаченні.

Незалежно від виду зовнішньоторговельної угоди, всі вони повинні бути оформлені відповідним чином. Порядок підписання та форма зовнішньоторговельної операції регулюються міжнародним правом і внутрішнім законодавством країн. Відповідно до прийнятого на сьогодні порядку зовнішньоторговельні операції повинні укладатися в письмовому вигляді.

5. Методи міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля здійснюється як напряму, так і через посередників. Торгівля напряму передбачає вільний безпосередній експорт та імпорт товарів між виробником та споживачем продукції (послуг). Така торгівля традиційно регулюється договірними документами і базується на використанні положень Конвенції ООН про Договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у 1980 р. Незважаючи на ефективність прямих зв'язків між експортерами та імпортерами, більше половини міжнародного товарного обміну здійснюється за участю посередницьких організацій.

Посередники- це фізичні чи юридичні особи, які допомагають контрагентам із різних країн укладати та здійснювати зовнішньо-торговельні угоди. Посередники активно працюють у сфері перевезень, зберігання, страхування, оренди, збуту товарів тощо. До посередників належать брокери, дилери, комісіонери, консигнатори, маклери, оптові покупці, торгові та промислові агенти. Порівняльна характеристика різних типів посередників наведена в таблиці 2.2. Основна мета залучення посередників — підвищення ефективності зовнішньоторговельних операцій.

В сучасних умовах широко використовуються також такі методи міжнародної торгівлі, що здійснюються за допомогою таких специфічних посередників, як біржі, аукціони та тендери. Набуває поширення й електронна торгівля.

Залежно від типу товару, яким торгують на міжнародних біржах,останні можна поділити на товарні, валютні та фондові. В еволюційному розвитку спочатку з'явилися товарні біржі, а потім стали формуватися валютні та фондові. Різновиди та принципи функціонування валютних та фондових бірж розглядаються в іншому розділі, а в цьому зупинимося лише на товарних біржах.

Товарна біржа являє собою постійно діючий оптовий ринок чистої конкуренції, на якому за певними правилами здійснюються операції з купівлі-продажу якісно однорідних та легко взаємозамінних товарів, що мають сталі і чітко означені риси. Перші товарні біржі з'явилися в Європі в XVI ст. Сьогодні частка біржової торгівлі у загальних обсягах світової торгівлі складає 15—20%. Найбільші міжнародні біржові центри розташовані в США, Англії та Японії, їхня доля у загальному обсязі біржової торгівлі складає понад 90%. Угоди на біржах здійснюються на стандартні партії товарів, які мають певні якісні характеристики для кожного сорту. Це дає можливість здійснювати на біржі операції не лише без огляду товару, але й взагалі укладати угоди на неіснуючий у цей момент товар.

За характером операцій біржові угоди поділяють на спот, ф'ючерсні, опціонні та комплексні. Операції спот — це угоди купівлі-продажу реального товару з невідкладною поставкою. Як правило, товар, що продається, знаходиться на одному зі складів біржі і передається покупцеві одразу ж (до двох тижнів) після укладання угоди. Ф'ючерсні операції — це угоди на товар із поставкою у майбутньому. Якщо метою контракту є дійсне придбання або продаж реального товару, тоді поставка товару буде здійснена в строк, обумовлений в угоді, і за ціною, зафіксованою на момент укладення контракту. Якщо ж ф'ючерсний контракт використовується як засіб спекуляції на біржі, то його контрагенти можуть протягом дії цього контракту здійснити зворотні операції і таким чином закрити свої позиції з прибутком чи збитком. Традиційно ф'ючерсні угоди укладаються на строк від 3 до 12 місяців, а інколи до двох та більше років. Опціонні угоди — операції, які надають право на купівлю чи продаж товару протягом установленого періоду, вони не зобов'язують сторони поставляти або приймати товар, а лише обумовлюють можливість використовувати це право за сприятливого розвитку цін на ринку. Комплексі угоди передбачають використання різних видів біржових операцій.

Залежно від мети здійснення біржової торгівлі можна виділити операції з реальним товаром, операції херджування та спекулятивні операції. Операції з реальним товаром передбачають купівлю-продаж реального товару на біржі, але в сучасній біржовій торгівлі вони займають невелику частку — до 1% всіх біржових операцій. 99 % біржового обороту складають спекулятивні операції, тобто такі, які не передбачають придбання або продажу реального товару. Основна мета таких операцій — гра на зміні цін у майбутньому на певний товар або на різниці цін на різних ринках або на різних товарах тощо. Операції хеджування здійснюються для страхування контрагентів від можливих витрат у випадку зміни ринкових цін при укладанні угод на реальний товар.

Біржі мають універсальний чи спеціалізований характер залежно від того, наскільки широкою номенклатурою товарів вони торгують. Для універсальних бірж характерна широка товарна номенклатура, для спеціальних — вузька (в основному за групами товарів). Серед провідних універсальних бірж — Чикагська, Лондонська, Токійська, Сінгапурська товарні біржі. До спеціалізованих можна віднести Лондонську біржу металів, Нью-Йоркську торгову біржу, Паризьку товарну-біржу. Незважаючи на подібність функцій цих організацій, а також видів операцій та технік біржової торгівлі, серед міжнародних товарних бірж немає однакових. Різниця обумовлена історією створення й розвитку бірж та чинним національним законодавством.

Міжнародні аукціониявляють собою спеціально організований, періодично діючий ринок, на якому здійснюються операції купівлі-продажу шляхом змагання між покупцями. У формі аукціонів здійснюється торгівля товарами, які мають індивідуальні властивості та особливості. Основні товари, які пропонуються та купуються на міжнародних аукціонах, — це чай, тютюн, квіти, овочі та фрукти, вироби з натурального хутра, риба, колекційні раритети та деякі ін. Роль аукціонів у міжнародній торгівлі невелика. Історично так склалося, що для кожного аукціонного товару є свої центри аукціонної торгівлі. Наприклад, для хутра це - Санкт-Петербург, Нью-Йорк, Монреаль, Лондон тощо. Організаторами товарних аукціонів можуть бути окремі великі торгові компанії, спілки чи асоціації продавців або спеціальні брокерські аукціонні фірми.

Розрізняють декілька основних видів аукціонів: прямий, голландський, аукціон своєї ціни, оптовий та зворотний. Прямий аукціон, або як його ще називають «англійський», базується на підвищенні ціни. Він проходить гласним чи негласним способом. При гласному способі ведучий аукціону оголошує номер лота, називає початкову ціну і запитує: «Хто більше?» Щоразу покупці підвищують ціну на величину, яка не нижче мінімальної надбавки, зазначеної у правилах проведення торгів. Якщо ніхто не хоче більше підвищувати ціну, головуючий тричі запитує «хто більше?» та ударяє молотком, підтверджуючи, що цей лот дістається останньому покупцю, який запропонував найвищу ціну за товар. При негласному способі аукціоніст піднімає ціну на певну величину після одержання від покупця заздалегідь узгодженого знака, який свідчить про згоду підняти ціну. Як і в першому випадку, товар дістається тому, хто запропонував за нього найвищу ціну, а ім'я покупця зберігається в таємниці.

Голландський аукціон — це аукціон із пониженням ціни. Його суть полягає в тому, що спочатку аукціоніст установлює максимальну ціну на товар, а потім щоразу знижує її на певну величину. Ціна зменшується до моменту, коли хтось із покупців не перерве зниження, погодившись купити товар за зазначеною ціною. Таким чином, лот дістається покупцю, який першим скаже «так». Голландські аукціони часто проходять із використанням електронної системи голосування.

Аукціон своєї ціни є закритим типом торгів. Інколи його ще називають дискримінаційним. Кожний з учасників виставляє лише одну заявку і виграє тій, хто запропонував найвищу ціну.

Оптові аукціони - це такі аукціони, на яких продавець може виставляти багато одиниць товару одночасно. Оптові аукціони поділяють на аукціони «янкі» (своєї ціни) та голландські. На відміну від аукціону «янкі», при якому кожний покупець, що виграв, платить ту ціну, яку назвав, у голландському аукціоні всі покупці, які виграють торги, платять лише мінімальну ціну з цін, що були визначені виграшними. Наприклад, продавець виставив на торги 5 комп'ютерів, 5 покупців-переможців зробили ставки на 1 комп'ютер кожний. Вища ціна становила 1 200 дол., нижча з виграшних — 980 дол. У першому випадку кожний покупець заплатить ту ціну, яку вказав, а в другому — усі отримають комп'ютері за ціною 980 дол., незважаючи на те, що найвища ціна була 1 200 дол.

На зворотних аукціонах покупці виставляють замовлення та товари, які їм необхідні, а продавці змагаються, пропонуючи кращу ціну чи умови.

Міжнародні торги (тендери)— це змагальна форма закупі

Читайте також:

1. Автомати для комбінованої торгівлі
2. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
3. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.
4. Антидемпінгове регулювання у світовій торгівлі.
5. Антимонархічна революція 1952 р. в Єгипті.
6. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
7. Біржове страхування (хеджування) учасників біржової торгівлі від несприятливих для них коливань цін
8. Важливим елементом міжнародної правосуб’єктності держави є її імунітет, що витікає з принципу суверенної рівності держав.
9. Вибір території, населених пунктів, підприємств торгівлі.
10. Види грошових систем і їх еволюція
11. Види грошових систем та їх еволюція
12. Види грошових систем та їх еволюція

Переглядів: 2662