Планування соціально-економічного розвитку країни

Макроекономічне планування – це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки у майбутньому та досягання їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування передбачає розробку та обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, фінансово-бюджетною системою. Воно охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку, науку, культуру, освіту, охорону здоров’я тощо.

Завдання макроекономічного планування зводиться до забезпечення 1) макроекономічної рівноваги і збалансованості, 2) стабільного економічного розвитку (зростання), 3) високої конкурентоспроможності вітчизняної економіки, 4) соціальної справедливості та екологічної безпеки.

Макроекономічне планування як спеціальний інструмент державного регулювання економіки виконує такі функції:

1. Визначення цілей та пріоритетів розвитку національної економіки.

2. Забезпечення оптимального варіанта розвитку національної економіки (найкоротшого, найефективнішого способу досягнення поставленої мети).

3. Координація економічної діяльності суб’єктів господарювання (забезпечення інформацією, стимулювання, організація тощо).

4. Контроль за ходом реалізації цілей та завдань, оперативне регулювання умов господарювання або змін завдань економічної політики держави.

Світовій практиці відомі два основних види макроекономічного планування: директивне та індикативне.

Директивне планування діяло в більшості країн з централізованою системою управління економікою. Його сутність полягала в тому, що централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов’язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулювалося преміями та відзнаками. За невиконання планових завдань керівники несли персональну адміністративну та партійну відповідальність.

Основні особливості директивного планування: планові завдання є обов’язковими для виконання (план – закон), домінування вертикальних відносин в економіці (накази, директиви доводяться згори), підприємства перетворюються на простих виконавців наказів; використовуються адміністративні, прямі методи ДРЕ.

Недоліки використання директивного плану на практиці:

v зниження конкуренції, створення умов для монополізму;

v диктат виробництва;

v ігнорування НТП;

v зниження ефективності виробництва, якості товарів, звуження їх асортименту;

v виникнення постійного товарного дефіциту;

v породження бюрократизму, корупції.

Найбільшого розповсюдження у системі макроекономічного планування набуло індикативне планування. Індикативне планування характерне для змішаної економіки. Цей вид планування – адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування, головною відмітною особливістю якої є рекомендаційний характер показників, що розробляються на державному рівні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Програмування національної економіки	\|	Індикативне планування у системі державного регулювання економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.