Поняття, підстави виникнення та види господарських зобов’язань

В умовах ринкової економіки господарське зобов’язання виступає в якості головного механізму встановлення і регулювання стосунків між суб’єктами господарсько – виробничих та організаційно - господарських відносин. Воно опосередковує процес виробництва, переміщення реалізацію матеріальних благ, інтелектуальної власності, організаційно – господарські відносини між їх виробниками та органами господарського керівництва. Господарське зобов’язання конкретно регулює майнові та організаційно – господарські відносини у сфері виробництва і господарського обороту.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським законодавством, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК).

Його змістом є дії господарського чи регулятивного господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконувати або від виконання яких має утримуватися зобов’язана сторона. В зобов’язальних відносинах суб’єктивне право називається правом вимоги, обов’язок щодо вимоги боргом. Правомочний суб’єкт – кредитором, а зобов’язаний – боржником. Тобто сторонами в зобов’язаннях відносинах є кредитор і боржник. Кредитор – це особа (суб’єкт господарювання), управнена вимагати від свого контрагента – боржника здійснення певної дії (дій) чи утримання від такої дії (дій). Боржник в господарських зобов’язаннях – це особа (суб’єкт господарювання), зобов’язана здійснити на користь кредитора – контрагента певну дію (низьку дій) або утриматися від них. В більшості господарських зобов’язань кожна із сторін в низ є одночасно і кредитором, і боржником. Оскільки з одного боку має права, а з іншого – обов’язок виконати певні дії (поставка, капітальне будівництво, лізинг тощо).

Підставами виникнення господарських зобов’язань є певні юридичні дії (юридичні факти) або їх поєднання, з настанням яких господарське законодавство пов’язує виникнення тих чи інших прав і обов’язків. Зауважимо, що власне законодавство безпосередньо не є підставою виникнення господарських зобов’язань, воно лише визначає, з яких саме підстав вони виникають. Так відповідно до ст.174 ГК господарські зобов’язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно – правового акта, що регулює господарську діяльність, (ГК, ЦК, Закон України від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв» і т. п.);

акту управління господарською діяльністю ( в тому числі щодо створення, ліцензування, патентування господарської діяльності, наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казенні» і т. п.);

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно, вони є договірні і позадоговірні;

внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх підстав (регулюється ЦК з урахуванням особливостей, встановлених ГК);

у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Перелік підстав перелічених у цій статті не є вичерпним. Зокрема, вони також передбачені ст.11 ЦК та іншими законами.

На підставі аналізу змісту, мети і суб’єктів господарських зобов’язань можна назвати їх характерні ознаки, за якими вони відрізняються від цивільно – правових. Такими ознаками є наступні: вони виникають в особливій сфері суспільних відносин – сфера господарювання; підставами їх виникнення є ГК і спеціальні закони, що регулюють господарські відносини; особливість дій, що їх зобов’язаний вчинити один суб’єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінського – господарського характеру; суб’єктами господарського зобов’язання є суб’єкти господарювання - зобов’язана сторона та управнена сторона, а не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно – правових відносин; суб’єктами господарських зобов’язань не можуть бути громадяни.

Залежно від особливостей, специфіки об’єкта, суб’єкта, визначеності предмета в господарському праві зобов’язання є таких видів: майново – господарські, організаційно – господарські, соціально – комунальні, публічні та внутрішньогосподарські.

Майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов’язку. Таким чином, такі зобов’язання мають цивільно – правовий характер і регулюються ЦК з урахуванням ГК.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути: суб'єкти господарювання; негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи; органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами громадянами, не є господарськими і регулюються іншими, частіше усього, нормами адміністративного законодавства.

Суб'єкти господарювання також можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Організаційно-господарськими ч.1 ст.176 ГК,визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі державного регулювання господарської діяльності між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Організаційно-господарські зобов’язання виникають між суб’єктом господарювання і суб’єктами організаційних повноважень, зазначених у ч.2 ст.55 ГК, а саме:

між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

-в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.

Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання, (ст.177) розглядаються як зобов’язання, що виникають за рішенням відповідної місцевої ради.

Зарахунок своїх коштів, відповідно до Закону України від 21.05.1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», вони повинні створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. Суб'єкти господарювання незалежно від статутної мети своєї діяльності, відповідно до ч. 4 ст. 175 ГК, можуть брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем.

Таким чином, на підставі рішення місцевої ради виникає організаційно - господарське зобов’язання між нею і суб’єктом господарювання. Вони також мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання. Вони виникають у зв’язку з тим, що суб'єкт, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. Він не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Маються на увазі зобов’язання, які виникають при здійсненні господарської діяльності з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, з надання послуг транспорту загального користування, зв’язку, біржових тощо або установчими документами суб’єкта господарювання (статут, засновницький договір), які встановлюють їх певний обов’язків вид діяльності.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від виконання публічного зобов'язання, відповідно до ч.2 ст. 178 ГК, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законодавством.

Внутрішньогосподарські – це зобов’язання, що виникають між відокремленими структурними підрозділами суб’єкта господарювання та відносини суб’єкта господарювання з структурними підрозділами, а також у зв’язку з виконанням певних робіт чи надання послуг. Наприклад, зобов’язальні відносини щодо виконання ремонтних робіт.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 8. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ	\|	Виконання господарських зобов’язань

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.