Р.Бернс визначає Я-концепцію, як сукупність установок спрямованих на самого себе.

В структурі різних особистостей можуть існувати як адаптивні, так і дезадаптивні і патологічно адаптуючи Я-концепції та їх підструктури.

А.А.Налчаджан розглядає Я-концепцією, як загальну структуру самосвідомості, що характеризується уявленням сукупності знань про себе.

Міра згоди відносно даної персоніфікації – це міра підтримки власної думки щодо себе та своєї поведінки поглядами інших людей, що представлена континуумом від вищих форм згоди, до фактичної відсутності підтримки.

Самооцінка – це те як людина оцінює саму себе, що може бути визначено як рівень її власної гідності.

Стабільність – міра рухливості та гнучкості Я-концепції людини, що переставлена континуумом від великої рухливості до значної стійкості.

Рівень усвідомлення – міра усвідомлення власні реакції стосовно самого себе та легкість з якою це відбувається.

Ступінь інтеграції – це міра організованості поведінки індивіда в стійкі схеми, що представлена континуумом з двома полюсами на одному з яких велика організованість особистості, а на іншому – низька.

Концепція людини стосовно самої себе – це шаблон поведінки, якій притаманна важлива роль у побудові інших складних форм діяльності.

Всі ці дії передбачають наявність живого організму, але не ототожнюються з ним.

Я-концепція – система дій індивіду, що спрямовані на самого себе, це спосіб поведінки, такий саме, як мовлення або кашель, плавання або мислення.

Т.Шибутані характеризує виміри Я-концепції :

Базові ствердження:

• Я-концепція є результатом соціалізації і соціально-психологічної адаптації особистості до типових ситуації її життєдіяльності;

• Особливості Я-концепції та її окремих підструктур (відносно стійких Я-образів) є показником того, як адаптована особистість до соціальних умов свого існування;

Я-концепції базується на трьох головних елементах установки:

• ствердження, яке може бути як обґрунтованим, так і не обґрунтованим (когнітивна складова установки);

• емоційне ставлення до цього ствердження (емоційно-оцінна складова);

• відповідна реакція, яка може проявлятись в поведінці (поведінкова складова).

На основі аналізу західних концепцій щодо проблеми “Я” Р.Бернс (1986) розробив найбільш цілісну структуру Я-концепції. В якій виділив поняття “глобальної Я-концепції”, яке визначив як динамічну сукупність властивих кожній особистості установок, спрямованих на саму особистість. В своїй структурі Р.Бернс враховує: аспекти виділені В.Джемсом («чисте-Я» та «емпіричне-Я»); виділені їм компоненти установок на себе («образ Я», самооцінка, тенденції поведінки); модальності самоустановок (реальне Я, ідеальне Я, дзеркальне Я) та їх аспекти (Я-фізичне, Я-соціальне, Я-розумове, Я-емоційне). Р.Бернс також розкриває зв'язки між компонентами структури та демонструє їх ієрархію.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Т.Шибутані розглядає поняття Я-концепції виходячи з біхевіориського підходу.	\|	Визначення очікування індивіду, тобто уявлення індивіду про те, що повинно відбутись.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.