Лекція 8. ДЕМОКРАТІЯ, ЕКОНОМІЧНА СВОБОДА ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ПОРЯДОК

Демократія– народовладдя, форма правління в державі, при якій влада належить народу.

Термін “демократія” вперше стали вживати в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання. Поширеним був поділ держав за формами правління на: владу одного (монархія) владу кращих (аристократія) і владу народу (демократія). Однак, в Давній Греції (так само як і в Давньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, оскільки в них влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі слова, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.

Більш розгорнуте визначення “демократії” було сформульовано американським президентом А. Лінкольном – демократія виходить з самого народу, вона здійснюється народом і в інтересах народу.

До елементів демократії слід віднести: рівність, співучасть (партиципація), владу більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правову і соціальну державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренцію різноманітних думок і позицій, плюралізм і т.д.

До характерних рис демократії як форми державного правління належать:

- юридичне визначення та інституційне вираження суверенітету, верховної влади народу;

- періодична виборність основних органів держави;

- рівність прав громадян на участь в управлінні державою;

- прийняття рішень більшістю і підкорення меншості більшості при їх здійсненні.

Економічна демократія – теорія та практика втілення принципів демократії в економічні відносини, демократизація господарського механізму суспільства.

Основою демократичного врядування можна вважати такі принципи:

- принцип участі народу;

- принцип прозорості з правом вільного доступу до правдивої інформації;

- принцип відповідальності або підзвітності урядів;

- принцип чинності або ж відповідальності за результати.

Однак реальні політичні системи, засновані на загальних принципах демократії, значно відрізняються одна від одної, наприклад‚ антична і сучасна демократія, американська і швейцарська політичні системи і т.д.

В правовій державі політичні та економічні реформи, започатковані керівництвом, мають на меті створення такого державного устрою, де існує верховенство права і в основі якого є незалежна судова система, спроможна ефективно запобігати таким загрозам державі і суспільству, як корупція та організована злочинність.

Аналізуючи методи правління у різних країнах, американський вчений, професор Каліфорнійського університету Аренд Лійпгарт приходить до висновку, що з початку 80-х рр. ХХ століття демократичною можна вважати лише 51 країну, де проживає приблизно 37 % всього населення світу. На його думку, основним критерієм для визначення ступеня демократизму держави є стан політичних та громадських свобод. Крім того, важливим критерієм демократизму є тривалість існування демократичних механізмів у державі. Виходячи з цього критерію, 21 держава характеризується вченим як держава зі стійким демократичним правлінням (оскільки політичні та громадські свободи реалізовувались в них безперервно як мінімум з кінця Другої світової війни). Тому в перелік держав зі стійкою демократією входять (розміщені за рейтингом): 1) Австралія, 2) Австрія, 3) Бельгія, 4) Канада, 5) Данія, 6) Фінляндія, 7) Франція, 8) Західна Німеччина, 9) Іспанія, 10) Ірландія, 11) Ізраїль, 12) Італія, 13) Японія, 14) Люксембург, 15) Нідерланди, 16) Нова Зеландія, 17) Норвегія, 18) Швеція, 19) Швейцарія, 20) Великобританія, 21) США [2, с. 150-151].

Виділивши 21 державу як такі, що відзначаються з-поміж інших тривалим існуванням демократичних режимів, А. Лійпгарт дає їм таку характеристику [2, с. 151-152]:

- всі держави цієї групи належать до матеріально забезпеченої частини людства із високими показниками валового національного продукту (ВНП) на душу населення;

- високий рівень економічного розвитку зазначених країн відображається у їх високому рівні індустріалізації та урбанізації. Більшість робочої сили в цих державах зайнята в промисловості та сфері побуту, і лише мала частина – в сільському господарстві. Більшість населення проживає у містах;

- за винятком Японії, ці держави належать до іудейсько-християнського культурного світу і формують культурно гомогенну групу;

- більшість із зазначених країн географічно розташовані у Північно-Атлантичному регіоні.

Слід зазначити, що після розпаду СРСР Україна стала на новий шлях розвитку, відбувався перехід до принципів демократичного суспільства з високорозвиненою ринковою економікою. У структурі владного апарату держави відбулись позитивні зміни. Зокрема було реформовано основні гілки влади держави, чітко визначено їх функціональну та організаційну структури, чисельність персоналу, його права та обов'язки. Також було закладено засади політичної та економічної демократії, що проявляються у розмежуванні влади та бізнесу, забезпеченні реальної участі громадян у всіх формах влади, формуванні відритого суспільства тощо [4, с. 29].

Проте, як вже можна констатувати зараз, принципи демократичного розвитку національної господарської системи України й до цього часу залишаються переважно у формі декларації, а не її реальної реалізації. Так, в Україні перші економічні та політичні реформи з “побудовою” ідеології демократичного суспільства заклали засади плюралізму форм власності, економічної свободи вибору сфер діяльності, створили умови для формування власності трудових колективів та загалом населення, рівномірного розподілу економічних ресурсів та благ тощо. Проте недостатнє інституційне забезпечення даних процесів призвело до іншого ефекту – формування так званої економічної та політичної анархії. Вона проявляється у нечіткій і непродуманій політиці державного регулювання економіки, зрощенні влади та бізнесу, надмірній владі груп з концентрованими інтересами та окремих іноземних ТНК, монопольній владі власників підприємств, обмеженні прав дрібних інвесторів, порушенні економічного законодавства та ін.; боротьбі за джерела економічного та адміністративного ресурсу [4, с. 29].

Таким чином, процес утвердження засад, цінностей та принципів демократії, з урахуванням національних традицій, тривалий і непростий.

Під економічною свободою маються на увазі форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім’ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професійних навичок, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ; реалізується на базі державних законодавчих норм; невід’ємна від економічної відповідальності громадян.

Основою економічної свободи є:

- плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів;

- наявність політичної свободи;

- досконале законодавство, зорієнтоване на права людини;

- економічний прогрес;

- відсутність значної кількості безробітних тощо.

Економічна свобода економічних суб’єктів – це право привласнювати об’єкти власності, обирати сфери прикладання своїх знань, здібностей у межах різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання, а також способів придбання ресурсів, розподілу доходів, споживання благ тощо.

Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені нормами чинного законодавства, етики, моралі тощо.

Одним з показників, який визначає суспільно-економічний статус країни, формує об’єктивний імідж країни у світі є, власне, індекс економічної свободи– агрегований показник, що характеризує ступінь державного регулятивного впливу та враховує:

- торговельну політику;

- податкове навантаження на економіку;

- частку державної власності;

- захист прав власності;

- стан банківської та фінансової сфери;

- вплив тіньового сектору економіки та інше.

Індекс економічної свободи обрано як один із критеріїв щодо визначення перспектив вступу України до Європейського союзу, оскільки він характеризує рівень лібералізації економіки. Ранжирування за індексом економічної свободи постсоціалістичних країн – нових членів ЄС, що мали подібні до України проблеми під час наближення своєї економічної системи до ЄС, але вирішили їх краще, ніж Україна, представлено у вигляді таких даних: 1) Естонія (1,65); 2) Литва (2,18); 3) Латвія (2,31); 4) Чехія (2,36); 5) Угорщина (2,40); 6) Словаччина (2,43); 7) Польща (2,54); 8) Словенія (2,64) [10].

У табл. 8.1 наведена динаміка індексів економічної свободи України, Угорщини та Польщі за період 1995-2004 рр. та за 2005 р. (прогноз). Таким чином, за умови збереження темпу, яким здійснюється лібералізація економіки України з 2001 р. (див. табл. 8.1), можна очікувати досягнення середнього рівня економічної свободи десяти країн, які стали членами ЄС при останньому розширенні через 5,4 року [10].

Однак, визначаючи основні напрямки лібералізації економіки за індексом економічної свободи для прогнозування темпу наближення до ЄС, слід мати на увазі й інший важливий фактор – ВВП на душу населення. Згідно зі звітом Heritage Foundation/Wall Street Journal, USA “The 2005 Index of Economic Freedom, “на початок 2005 року ВВП на душу населення в Угорщині – $5939, у Польщі – $4833, а в Україні – $1023”. Враховуючи той факт, що обсяги зростання ВВП на душу населення пов’язані з індексом реформ Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), основні заходи щодо економічного зближення України з ЄС мають базуватися на поєднанні методологічного підходу у визначенні показників економічної свободи з критеріями якості реформування економіки за шкалою ЄБРР. Слід зазначити, що аналіз параметрів реформування економіки за шкалою ЄБРР (індекс реформ) свідчить, що найбільш проблемними питаннями для України є іноземне інвестування, захист прав власності, наявність чорного ринку, слабкість банківської системи, правил регулювання як у бізнесі, так і в інших сферах тощо [10].

Таблиця 8.1

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 7. ДЕРЖАВНІСТЬ ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ	\|	Лекція 9. СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.